Натуральна віспа — особливо небезпечна висококонтагіозна гостра інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом, характеризується повітряно-краплинним (пиловим) шляхом передачі, двохвильовою гарячкою, різкого інтоксикацією, етапним виникненням на шкірі і слизових оболонках густого везикуло-пустульозного висипу, після чого залишаються рубці.
Етіологія. Збудник натуральної віспи — Orthopoxvirus variolae — належить до роду Orthopoxvirus, родини Poxviridae. Відзначається високою стійкістю до висушування. У висушених кірочках може зберігати свою патогенність роками. Музейні штами вірусу натуральної віспи під міжнародним контролем зберігаються у двох наукових центрах, які співпрацюють з ВООЗ,— у Москві та Атланті (США).
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина, яка заразна від останніх днів інкубаційного періоду до відпадання кірочок. Найвища заразливість відзначається на 7-10-й день хвороби. Механізми передачі — повітряно-краплинний, повітряно-пиловий, контактно-побутовий і трансплацентарний. Найчастіше зараження натуральною віспою відбувається повітряно-краплинним шляхом. Сприйнятливість до віспи дуже висока, індекс контагіозності становить 95 %. Після перенесеної хвороби залишається стійкий iмунітет, хоча описані повторні випадки захворювання.
Патогенез і патоморфологія. Збудник потрапляє в організм через слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, де він розмножується, а пізніше попадає в регіонарні лімфатичні вузли. Через 1—2 дні збудник потрапляє в кров (первинна вірусемія) і заноситься в усі внутрішні органи, де протягом 10 днів розмножується в системі мононуклеарних фагоцитів. У подальшому настає повторна вірусемія, що визначає клініку початкового періоду. Найбільш характерні зміни настають у шкірі та слизових оболонках. Уражуються сосочковий і підсосочковий шари шкіри, що призводить до набряку і клітинної інфільтрації. Спочатку утворюються віспини у вигляді щільних папул. У подальшому епітеліальні клітини сосочкового шару шкіри розріджуються, зберігаючи свої оболонки (балонна дистрофія). Поступово з'являються більш великі міхурці, що, зливаючись, утворюють везикули, які внаслідок наявності у них тяжів із залишків епітеліальних клітин стають багатокамерними. Везикули перетворюються в пустули, які часто втрачають багатокамерність i пупковидне втягнення. Везикули утворюються також на слизових оболонках рота, верхніх дихальних шляхів, статевих органів. Надалі везикули перетворюються на поверхневі виразки, які заживають шляхом епітелізації. Часто уражується рогівка ока, що призводить до часткової або повної втрати зору.
Клініка Інкубаційний період при натуральній віспі в середньому триває 10-14 днів, в окремих випадках може скорочуватись до 5 і подовжуватися до 22 днів. У минулому віспа реєструвалася у вигляді легких, середньотяжких і тяжких форм. Розрізняють такі клінічні форми віспи. А. 1. Звичайна: роздільна (дискретна), зливна, напівзливна. 2. Геморагічна: віспяна пурпура (червона віспа), геморагічно-пустульозна (чорна віспа). 3. Плоска: роздільна (дискретна), зливна, напівзливна. 4. Модифікована: варіолоїд, віспа у вакцинованих, віспа без висипу, віспа без підвищення температури тіла (афебрильна), віспяний фарингіт. Б. Алястрім (син.: біла віспа, кубинська віспа, коротка віспа, молочна віспа). В. Віспа тварин (корів, овець, мавп) у людей. Г. Віспа від щеплення.
У перебігу натуральної віспи виділяють чотири періоди: початковий, висипання, нагноєння висипу, підсихання і відпадання кірочок.
Початковий період триває 3-4 дні. Початок хвороби гострий, температура тіла підвищується з ознобом до 39-40 °С. Хворий скаржиться на головний біль, біль у м'язах, іноді блювання. Дуже характерними для початкового періоду є біль у крижах, куприку. На 1-2-й день хвороби можливий продромальний висип – реш коро-, скарлатиноподібного, а у тяжких випадках – геморагічного характеру. Типовою є локалізація висипу на внутрішній поверхні стегон і нижній половині живота (трикутник Сімона), а також у ділянках грудних м'язів і лопаток. Продромальний висип утримується від кількох годин до двох днів І безслідно зникає. У деяких випадках, особливо у дітей, спостерігається марення, галюцинації.
Період висипання характеризується зниженням температури тіла, покращенням загального стану і виникненням на тілі на 3-4-й день хвороби щільного розеольозно-папульозного висипу. Характерна етапність висипання: спочатку папули з'являються на лиці і волосистій частині голови. На другий день висип поширюється на тулуб, на третій – рясно покриває кінцівки. Через 1-2 дні папули перетворюються на багатокамерні везикули з пупковидним втягненням у центрі І довколишньою зоною гіперемії І інфільтрації. Везикули подібні до перлин І концентруються на дистальних відділах кінцівок, захоплюючи долоні і підошви. Заглибини та ямки (пупкова, підключичні, пахвові), як правило, вільні від висипу. Характерною ознакою висипу є її мономорфність на окремих ділянках тіла. До 9-10-го дня хвороби папули поетапно перетворюються на везикули на всіх ділянках шкіри. Везикули покривають також слизові оболонки м'якого піднебіння, глотки, бронхів, стравоходу, піхви, кон'юнктиви, з часом вони лопаються і перетворюються на ерозії і виразки.
З 9-10-го дня хвороби починається період нагноєння везикул. Утворюються пустули жовтого кольору, багатокамерність часто зникає. При цьому набряк та інфільтрація шкіри збільшуються. Загальний стан хворого різко погіршується, температура тіла підвищується до 40°С (друга хвиля), тахікардія, тони серця приглушені, артеріальний тиск знижується, з рота неприємний запах, печінка і селезінка збільшені. Часто спостерігаються марення, судороги, втрата свідомості. Лімфоцитоз змінюється нейтрофільним лейкоцитозом. Такий тяжкий стан хворого може тривати 5-7 днів.
З 12-14-го дня хвороби настає період підсихання і відпадання кірочок. Пустули поступово спадаються, з деяких витікає гній, який засихає, і утворюються струпи. Часто з'являється нестерпне свербіння. Загальний стан хворих покращується, температура тіла поступово знижується, а з 22—24-го дня хвороби струпи починають відпадати, в місцях глибокого ураження залишаються рубці. Тривалість перебігу віспи без ускладнень 5-6 тижнів.
При тяжких формах можливе зливання окремих везикул з утворенням великих пухирів, які пізніше нагноюються, – зливна форма. Такі форми у 40-50 % випадків закінчуються летально.
Геморагічно-пустульозна форма з самого початку перебігає тяжко. У початковому періоді висип переважно петехіальний. У періоді нагноєння внаслідок розвитку геморагічного синдрому в пустули пропотіває кров, вони набувають темно-синього або навіть чорного кольору (чорна віспа). Такі випадки, як правило, закінчуються летально. Особливо злоякісний і блискавичний перебіг має віспяна пурпура, при якій вже в початковому періоді з'являється геморагічний висип з масивними крововиливами в шкіру і кровотечами (червона віспа), і хворі гинуть при ознаках інфекційно-токсичного шоку.
Модифіковані форми віспи мають, як правило, легкий перебіг, часто без висипу або й без підвищення температури тіла, У щеплених у рідких випадках розвивається абортивна форма віспи (варіолоїд) з бідним папульозним висипом, який швидко переходить у везикульозний, причому везикули дуже швидко підсихають, часто без перетворення в пустули.
АлястрІм спричиняється різновидом вірусу натуральної віспи і характеризується незначною гарячкою без значної інтоксикації. Елементи везикульозного висипу не мають навколо зони гіперемії (біла віспа), не перетворюються в пустули, після відпадання кірочок не утворюються рубці. Реєструється в країнах Південної Америки.
Ускладнення. У тяжких випадках можливі абсцес, флегмона, остеоартрит, рубці на рогівці, а також енцефаліт, менінгіт, некротичний міокардит, пневмонія тощо.
Прогноз. У разі тяжких геморагічних форм натуральної віспи летальність досягає 100 %. Загальна летальність становить 20-40%.
Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики натуральної віспи є гострий початок хвороби, двохвнльова гарячка, біль у крижах і куприку, продромальний висип (реш) у трикутнику Сімона, етапність висипання І мономорфність висипу на певних ділянках тіла, багатокамерність везикул з наступним нагноєнням їх. Велике значення має епідеміологічний анамнез.
Специфічна діагностика. Матеріалом для дослідження є вміст везикул і пустул. Використовують вірусоскопічні (електронна мікроскопія), вірусологічні (зараження курячих ембріонів), а також серологічні методи – РИГА, РГГА, реакцію преципітації в гелі, метод флюоресціюючих антитіл.
Диференціальний діагноз проводиться з мавпячою віспою, вітряною віспою, геморагічним діатезом, герпетичною хворобою, токсикоалергічним дерматитом, синдромом Стівенса-Джонсона.
Лікування. Всі хворі й підозрілі на наявність натуральної віспи підлягають негайній госпіталізації та ізоляції. Для лікування застосовують специфічний гамма-глобулін, метисазон, проводять дезінтоксикаційну терапію. У разі вторинних бактеріальних ускладнень, а також для запобігання їм призначають антибіотики широкого спектра дії.
Профілактика. Усі хворі на натуральну віспу підлягають суворій ізоляції до повного відпадіння кірочок. Особи, які мали контакт з хворими, ізолюються на 14 днів і підлягають вакцинації. Протягом всього періоду ізоляції проводиться медичний нагляд.
З метою екстреної профілактики застосовують противіспяний імуноглобулін. Завдяки ліквідації віспи у всьому світі планова вакцинація проти віспи відмінена, за винятком осіб, які працюють з культурою вірусу.
Для кожної конкретної інфекції існує головний механізм передачі, який і підтримує епідемічний процес у природі. Поряд з ним є й другорядні механізми зараження. Наприклад, для туляремії провідним механізмом є передача збудника інфікованими кліщами. Але зараження людини може статися і у разі попадання збудника в органи дихання або травлення.