Відчуття та сприйняття – перші кроки до пізнання людиною самої себе та світу. Це складові частини процесу чуттєвого пізнання. Під відчуттями розуміють процес відображення в свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, що відбуваються в світі, який оточує її. Сприйняття є процесом цілісного відображенняпредметів і явищ у сукупності з їхніми властивостями. Безпосередньо з відчуттям і сприйняттям пов’язане уявлення, яке є відтворенням у свідомості людини слідів до цього сприйнятих образів. Відчуття, сприйняття та уяву ділять за органами відчуттів – зору, слуху, нюху, смаку, шкірної (тактильної) чутливості, інтеро-і пропріорецепції (положення тіла в просторі). Процеси відчуття та сприйняття мають індивідуальнийхарактер. Зовнішній світ відчувається і сприймається таким, яким він є, але з різним ступенем повноти, залежно від мотивацій, інтересів, запасів знань та життєвого досвіду людини.
У нормі зниження або загострення відчуттів супроводжується стурбованістю, страхом за власне здоров’я. У разі психотичних хвороб суб’єктивізм процесів відчуття та сприйняттяробить для хворого неможливим розмежування нормального сприйняття й патологічних феноменів у певній сфері. Тоді хворобливі явища мають для пацієнта реальний характер, і людина не критично ставиться до свого психічного стану.
Розлади відчуттів розподіляють на патологічні послаблення (гіпестезії та анестезії), посилення (гіперестезії) та збочення (сенестопатії).
Гіперестезія — це загострення сприйняття звичайних зовнішніх подразників. За такого стану нормальне денне світло засліплює, звуки оглушують, запахи дратують, а найменший дотик до тіла стає нестерпним. Гіперестезія органів відчуття спостерігаєтьсяпри астенії, неврозах, органічних ураженнях головного мозку, початкових проявах гострого психозу.
Гіпостезія виявляється зниженням чутливості до подразників. При цьому навколишнє оточення втрачає для хворого чіткість і визначеність. Звуки стають глухими, невиразними, кольори тьмяними, неясними, предмети втрачають форму і яскравість, стають малорухомими. Гіпестезія характерна для неврозів, реактивних психозів, органічних уражень мозку.
Анестезія полягає у повній втраті чутливості до подразників і клінічно виявляєтьсясліпотою, приглухуватістю, втратою нюху, смаку, чутливості шкіри. Часто виникає при істеричному неврозі (і має функціональний характер), а також ураженнях центральної та периферичної нервової системи (органічного походження).
Класифікація розладів відчуттів та сприйняття
1. Розлади відчуття (кількісні – гіперестезія, гіпестезія, анестезія; якісні – парестезія,сенестопатія).
2. Розлади сприйняття:
а) ілюзії (афективні, вербальні, парейдолічні);
б) галюцинації.
За складністю розрізняють елементарні (прості), комплексні (складні) галюцинації, за органами відчуттів – зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, вісцеральні; стосовно особистості хворого – нейтральні, коментуючі, імперативні, антагоністичні; заповнотою розвитку – справжні й псевдогалюцинації.
3. Психосенсорні розлади (макропсії, мікропсії, метаморфопсії, аутометоморфопсії, дерелізація, деперсоналізація).
Сучасні вчені визначають галюцинації як несправжнє, уявне сприйняття, що виникає на хворобливому підґрунті й має для хворого характер справжнього сенсорного відображення об’єктивної реальності.
Галюцинації, в свою чергу, ділять на зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, загального відчуття та комплексні (виникають у кількох аналізаторах). Зорові галюцинації можуть мати форму бачення окремих предметів різного ступеня чіткості (від неясного до чіткішого за реальне), різної величини(мікро- або макроптичні), безбарвними чи насичених кольорів. Зорові галюцинації інколи бувають множинними, коли хворий бачить групи людей, тварин, комах, фантастичні істоти, які нерухомі або рухаються, трансформуються чи залишаються незмінними. Зміст зорових галюцинацій у хворих викликає жах чи,навпаки, захоплює, вабить.
Слухові галюцинації характеризуються надзвичайною різноманітністю. Це можуть бути дзвінки, шум,оклики по імені або розгорнуті монологи (словесні, або вербальні, галюцинації), діалоги, розповіді, що звучать зверху, знизу, здалека чи зблизька. Зміст вербальних галюцинацій може бути нейтральним для хворого, приємним,заспокійливим або ж загрозливим, зловісним. Розрізняють коментуючі галюцинації (голоси, які обговорюють вчинки, відчуття, думки хворого, осміюють і критикують його) й імперативні (віддають накази, часто змушують виконати якусь небезпечну дію). Голоси можуть бути чоловічими й жіночими, знайомими або незнайомими, відрізнятися за інтенсивністю, тембром, з’являтися на певний час чи бути постійними.
Нюхові галюцинації виявляються у формі різноманітних уявних запахів різної інтенсивності, інколи приємного, але частіше неприємного характеру (дим, газ, гниття). Від нюхових практично тяжко відрізнити смакові галюцинації. Хворий відчуває не властивий для даної їжі смак, часто вкрай неприємний, отруйний.
У разі тактильних галюцинацій виникає відчуття повзання по тілу комах, буцімто на шкірі або під шкірою з’являються якісь предмети.
До вісцеральних галюцинацій належить відчуття у тілі,частіше в животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухомих чи таких, щорухаються, пересуваються, зумовлюючи неприємне відчуття.
Тактильні й вісцеральні галюцинації треба відрізняти від сенестопатій —найелементарніших, що не мають характеру предметності, хворобливих відчуттів.
За ступенем складнощів розрізняють елементарні (прості) та складні(комплексні) галюцинації. При елементарних слухових галюцинаціях (акоазми)хворий чує окремі невизначе- ного походження звуки, шум, свист, при зорових(фотопсії) — бачить іскри, смуги, дим, туман. При простих галюцинаціях передхворим постає завершений образ, чути оформлені фрази. Складні (комплексні) галюцинаціївиникають у кількох аналізаторах і полягають у одночасному існуванні різнихвидів галюцинацій (зорових, слухових, тактильних, смакових, нюхових,вісцеральних).
Галюцинаторні образи, незалежно від того, якого аналізатора вонистосуються, можуть мати риси реально існуючих, конкретних, чуттєво забарвлених уявлень. Такі галюцинації називають істинними, галюцинаторний образ проектується назовні, тобто сприймаєтьсяяк предмет або явища, що реально існують у зовнішньому просторі, поза тілом хворого. На відміну від цього,псевдогалюцинації, хоча й сприймаються як досить конкретні та чуттєво визначені, не асоціюються з реально існуючими предметами і явищами, сприймаються не у зовнішньому світі, а в середині свого тіла, частішев голові. Хворий говорить про особливі, нереальні голоси, образи, запахи, що містяться в ньому самому (“гніздяться в мозку”, “в шлунку”,”в кишечнику”). Пацієнти, попри суб’єктивнийхарактер псевдогалюцинаторних образів, не мають сумніву щодо їхнього існування й вірять у їхню реальність. На відміну від хворих з істинними галюцинаціями, пацієнти зпсевдогалюцинаціями стверджують, що їхні голоси й образи є наслідком дії ззовні (“пороблено” кимось). Для зорових псевдогалюцинацій характерне відчуття,що це “наврочено”. Виникають вони при ясній свідомості всуб’єктивному просторі власного тіла у вигляді поодиноких, множинних образів чисценоподібних картин різного ступенячіткості.
Слухові псевдогалюцинації за змістом такі самі, як істинні, виникають у вигляді “вкладених” думок, голосів, що звучать у голові.
Псевдогалюцинації нюху, смаку, тактильні та вісцеральні, на відміну від істинних, супроводжуються відчуттям “пороблений”, нав’язливості ззовні.
При кінестетичних (рухових, пропріоцептивних) псевдогалюцинаціях хворі відчувають, що вони не можуть керувати власним тілом. Рухи відбуваються поза їхньою волею, нав’язані ззовні. Про мовнорухові псевдогалюцинації йдеться тоді, коли у хворого з’являється відчуття, буцімто його язиком хтось рухає, змушуючи вимовляти слова, фрази.
У психіатричній практиці зустрічаються також пацієнти з антагоністичними, або контрастними галюцинаціями – галюцинаторним відчуттям, що має порівняльнийхарактер. “Голоси” сперечаються, відстоюють протилежні точки зору.
Аутоскопічні галюцинації — це такі, коли хворий бачить поруч із собою власного двійника.
Гіпнагогічні галюцинації виникають підчас засинання.
Гіпнопомпічні галюцинації спостерігаються під час пробудження.
Галюцинації за типом порушень Шарля Боне — це галюцинаторні відчуття, щовиникають в уражених аналізаторах. Сліпий при цьому “бачить”, глухий— “чує” і т. ін.
Екстракампінні галюцинації — це такі порушення, коли образвиникає за межами полязору. Наприклад, бачення Духа за спиною, який”переміщується”, коли хворий повертається.
Через вплив на поведінку при тяжкій психічній патології галюцинації мають особливе значення під час клінічної оцінки стану пацієнта. І хоча хворі в більшості випадків схильні приховувати (дисимулювати) або заперечуватиіснуючий обман сприйняття, їхняповедінка змінюється відповідно до галюцинаторних переживань. Незалежно від виду галюцинацій хворі стають надзвичайно зосередженими, заглибленими у внутрішній світ, ніби відключаються відреального життя. За наявності зорових галюцинацій очі недужого зазвичай широко розплющені, зосереджені на джерелі обману сприйняття. Зіниці розширені, очні яблука нерухомі, голова, а іноді й тулуб схилені в бік галюцинаторного образу.При істинних слухових галюцинаціях голова та тіло хворого також повертаютьсявбік “джерела звуків”. Обличчя зосереджене. Для слухових псевдогалюцинаційхарактерні заплющені очі, замислено піднята вгору чи нахиленавбік голова. Хворий прислуховується до чогось дуже важливого для себе, шепоче. При загрозливомухарактері галюцинаторних переживань у пацієнтів спостерігаються відповідний вираз обличчя, тенденції до агресії, самозахисту чи втечі.Своєрідна міміка притаманна і хворим з обманами нюху та смаку. Вони періодично затискають ніс, щоб не чути неприємного запаху; під час їди можуть від огиди спльовувати або ж відмовляються від їжі.
Стійкі галюцинації завжди свідчать про порушення психічної діяльності, тому потрібне втручання лікаря-психіатра. Для різних психічних захворювань характерні певні види галюцинаторних переживань. Істинні зорові галюцинації найчастіше спостерігаютьсяпри екзогенному психозі, інтоксикаціях, інфекціях, білій гарячці, травмах голови, пухлинах мозку, епілепсії. При епілепсії зорові галюцинації особливо яскраві та застрашливі. Вербальні, нюхові та смакові псевдогалюцинації частіше бувають при шизофренії. При алкогольному делірії частіше виникають істинні мікрозоологічні галюцинації.
До об’єктивних ознак галюцинацій належать різні способи, що їх використовує хворий, захищаючи себе від «того, що відчуває» (затикання вух при слухових галюцинаціях, видалення з квартири радіоприймача), тривожний погляд, вираз жаху на обличчі, спроби від когось заховатись, звинувачення навколишніх у непристойних розмовах про нього.
Діагностичне значення галюцинацій:
? зорових (інтоксикаційні, інфекційні, травматичні, істеричні та епілептичні психози);
? слухових (шизофренія, інфекційні та травматичні психози);
? тактильних (інтоксикаційні та соматогенні психози);
? нюхових (шизофренія і сифілітичні психози).
Психічний автоматизм об’єднує симптоми, які характеризуються хворими, як чужі по відношенню до їх свідомості, незалежні від їх волі, насильні. До них відносяться: автохтонні ідеї, симптоми впізнання та ехо-думок, явища «вже баченого» і «вже пережитого» та ментизм (наплив думок).
Психопатологічні синдроми з переважним порушенням відчуттів ісприйняття.
1. Галюцинаторний (галюциноз).
2. Дереалізації.
3. Деперсоналізації.
4. Кандинського-Клерамбо.
5. Іпохондричний синдром Котара.