Шизофренія

Шизофренія (від гр. shcizo – розщеплюю, fren – душа) – це ендогенне прогредієнтне (процесуальне) психічне захворювання, котре зазвичай дебютує у молодому віці (15-30 років) і характеризується як негативними, дефіцітарними розладами – апатією,аутизмом, дисоціацією психічної діяльності, так і позитивними – маяченням, ілюзіями ігалюцинаціями, ефекторно-вольовими та депресивними симптомами.

Поняття (термін) «шизофренія» запропонував швейцарський психіатр E . Bleuler (1911). Групу психозів, що об’єднуються цим поняттям, називають ще хворобою Блейлера. Її поширення. В залежності від діагностичного підходу, оцінюють від 3 до 20 випадків на 1000 населення, в середньому 1-2%.

Етіологія і патогенез .

Специфічного етіологічного чинника шизофренії на даний час не виявлено. За даними ВООЗ, причини і механізми її розвитку доцільно розглядати, використовуючи мультифакторний підхід.

Значну роль відводять спадковій схильності. Так конкордатність однояйцевих близнюків щодо шизофренії досягає 90%, двояйцевих – 15%. Діти, у котрих обоє батьків хворі на шизофренію, уражуються нею в 15-40% випадків, якщо лише один із батьків – у 12%. Передається схильність переважно за рецесивним типом.

Більшість авторів вважають головним моментом розвитку шизофренії зрив спадково порушеного механізму обміну речовин, що супроводжується зниженням рівня енергетичних процесів, аутоінтоксикацією та аутоімунізацією. При цьому виявляють неспецифічні зміни азотистого, білкового та амінокислотного обмінів, вмісту неййрогормонів з блокадою і подальшою дегенерацією адренергічних рецепторів.

Наслідком таких відхилень є патофізіологічні чинники, зокрема гіпноїдність – посилення гальмівних процесів у кірковій речовині великого мозку, дисбаланс діяльності кіркової і підкіркової речовини, інертність і парадоксальність реагування нервової системи.

Спроби пояснити походження цих змін та їхню роль у патогенезі шизофренічних розладів роблять на підставі дофамінової, норадреналінової та серотонінової гіпотез, гіпотези, пов’язаної з обміном гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), виникненням ендогенних галюциногенів, теорії повільної вірусної інфекції тощо.

Клініка шизофренії.

Одним із найважливіших проявів шизофренії є порушення мислення, яке виявляється у 84% хворих. Розлади мислення при шизофренії мають різні ступені і форми, починаючи від незначного з нерізким порушенням конкретизації понять і закінчуючи глибокими порушеннями (недоумством). Е. Блейлер характеризував мислення хворих на шизофренію як аутистичне, тобто відірване від реальності. Деякі вчені порівнюють шизофренічне мислення з мисленням здорової людини під час засинання. Такемислення є паралогічним, у якому є брак логіки і причинної залежності суджень.

Сприйняття хворих на шизофренію неточне й розпливчасте. Активна увага порушена, пасивна – зберігається. Пам’ять не порушується.

Характерним і специфічним розладом мисленням при шизофренії є порушення перебігу уявлень та їхнього зв’язку, що відоме за назвою «шизофренічна розірваністьмислення». Асоціації втрачають зв’язок. Два уявлення, що випадково зустрілися, поєднуються в одне поняття або уривки думок неправильно з’єднуються в одну нову ідею. І тому мислення набуває дивного і нелогічного значення. Шизофренічне мисленняпроявляється: зісковзуванням думки, атактичними замиканнями, аглютинацією понять, неологізмами, символікою в мисленні, амбівалентністю мислення, застоєм і затримкою думки (шперунг), напливом думок (ментизм), додатковими уявленнями, резонерством. У важких випадках мова хворого стає безладною, перетворюючись у набір слів, що не мають не тільки будь-якого внутрішнього зв’язку, але й позбавлені граматичної форми («мовленева окрошка», шизофазія). Для кататонічної форми характерні аутизм інегативізм, вербігерація і ехолалія. Для шизофренії характерні психосенсорні розлади (розлади схеми тіла, порушення сприйняття простору, розлади сприйняття часу. Суттєвим явищем у хворих на шизофренію є галюцинації і псевдогалюцинації та маячні ідеї. Маячні ідеї зазвичай безглузді, нестійкі й суперечливі, частіше стосунку, впливу, іпохондричне. Часто у змісті маячних ідей проявляється амбівалентність, суперечливість думок, афектів і нахилів хворого. Поведінка хворого рідко відповідає змісту маячних ідей, останні стають уривчастими.

У формуванні маячення при шизофренії мають розлади усвідомлення власного Я. Хворий переносить на зовнішній світ свої переживання, ототожнюючи себе з іншими людьми, предметами. Хворий відчуває дивні зміни в собі й оточенні.

Емоційні розлади є одним із перших порушень при шизофренії. Характерним є суперечливість афективних проявів, коливання емоцій між полюсами надмірної чутливості і байдужості. Згодом прогресує афективне притуплення, що в кінцевій стадії доходить до афективно-емоційної тупості. Хворі не цікавляться рідними і близькими, не переймаються життєвими клопотами, стають індиферентними стосовно себе та власного майбутнього. Спостерігається емоційна неадекватність – невідповідність афектів внутрішнім переживанням хворого. Те, що у здорової людини викликає радість, хворого на шизофренію може засмутити і, навпаки. Для шизофренії характерна емоційна амбівалентність, яка поєднується з амбітендентністю. Важливим проявом шизофренії є

зниження вольових якостей – зниження стимулів до діяльності (гіпобулія) чи його втрата (абулія). Зниження афективності і волі є основою розвитку шизофренічної недоумкуватості.

Для хворих на шизофренію характерний аутизм, коли послаблюються зв’язки з реальністю, обмежується спілкування з іншими людьми, хворі замикаються в собі. У розвитку аутизму має значення порушення усвідомлення Я, з переживанням чогось страшного і незвичного як у самому собі, так і в середовищі, що оточує.Деперсоналізація зумовлює суб’єктивне відчуття відчуженості і самотності, що породжує у хворого опозиційну настанову щодо зовнішнього світу, призводить до втрати контакту з людьми. Е.Блейлер вважав аутизм одним із головних і обов’язкових симптомів при шизофренії.

Таким чином, у клініці шизофренії є провідний синдром – «інтрапсихічна атаксія» (за Саранським) та головні ознаки – атактичне мислення, емоційна сплощеність (тупість),абулія і аутизм.

Типи дебюту шизофренії.

Початкові прояви шизофренії надзвичайно різноманітні за клінічними ознаками, що нерідко зумовлює значні діагностичні труднощі.

Найчастіше спостерігається кілька типів дебюту.

1.Типи поступового розвитку хвороби. До них відносіть такі:

1.1. Тип поступового розвитку афективно-вольового збіднення особистості – спостерігається загальна недостатність психосоматичного розвитку, починають знижуватися активність та інтерес до оточення. Розвивається у пубертатний період (13-14 років). Цей тип має два підвиди: при наявності препсихотичної неповноцінності з обтяженою спадковістю і у препсихотично повноцінної особистості.

1.2. Тип характерологічних змін, з антисоціальними тенденціями що розвиваються поступово.

1.3. Тип характерологічних змін з манірно-дивацьким забарвленням, що розвиваються поступово.

1.4. Тип психастенічного дебюту.

1.5. Тип неврастенічного (астнено-іпохондричного) дебюту.

1.6. Тип істероїдного дебюту.

1.7. Тип галюцинаторно-маячного дебюту.

2. Типи гострого початку захворювання.

2.1. Тип маніакально подібного дебюту.

2.2. Тип депресивного дебюту.

2.3. Тип деліріозного дебюту.

2.4. Тип епілептиформного дебюту.

Названі вище прояви дебюту захворювання можуть поєднуватися один з одним. Ці розлади можуть зникати і виникати знову, поступово або відразу оформитися в чітку клініку шизофренії.

Клінічні форми шизофренії.

Основні типові різновиди шизофренії класично описані Е.Крепеліним, а згодом Е.Блейлером: гебефренічна, проста, кататонічна, параноїдна. Ця систематика базується на статичному, синдромальному принципі.

Гебефренічна форма дебютує в юнацькому віці, нерідко – в період статевого дозрівання. Розвивається поступово і досить швидко призводить до дефекту особистості зі значним спустошенням та недоумством.

Основні симптоми: виражена розірваність мислення, порушення конкретизації понять, емоційна тупість, блазенство (придуркувата поведінка).

Проста форма – одна із частих форм хвороби, починається в період статевого дозрівання поступово і призводить до вираженого дефекту особистості. Ремісії

спостерігаються рідко. Зміни особистості прогресивно наростають, апатія, зниженняактивності. Галюцинацій, маячних ідей не буває. Спостерігається своєрідна недоумкуватість, що прогресивно розвивається.

Кататонічна форма починається з гострого збудження, яке супроводжується численними психотичними і руховими симптомами. Кататонія дебютує у віці 20-30 років. Після гострої стадії настає період ремісії. Кататонія має вигляд періодичних гострих спалахів, що нерегулярно повторюються. Розпад особистості менш виражений, ніж при гебефренії. Ступорозний акінез зі сповільненням, млявістю або скутістю, ригідністю м’язів може несподівано змінюватись кататонічним збудженням із стереотипними автоматичними рухами, вербігерацією, ехолалією та іншимисимптомами.

Параноїдна шизофренія дебютує у зрілому віці, нерідко після 30 років. Вона має відносно повільний перебіг. Для параноїду характерні відносне осмислення поведінки, певне збереження емоційності і послідовності мислення, але викристалізовується маячний світогляд- маячні ідеї переслідування. Згодом увага хворого концентрується на власних галюцинаторно-маячних переживаннях і він втрачає цікавість до реального життя.

Дефект при параноїдній шизофренії наступає порівняно нескоро: емоційна тупість, атактичне мислення, поведінка стає дивакуватою, наступає абулія.

До атипових форм шизофренії належать: циркулярна, шизоафективна, ремітуюча, шизофренія з екзогенною чи гетерогенною органічною домішкою, шизофренія з клінічною картиною нав’язливості, фебрільна шизофренія.

Згідно з МКХ-10 є поняття «маячний розлад». Цей розлад одні автори вважають окремими захворюваннями (паранойя, парафренія), інші – так званими паранойяльною або парафренічною формою шизофренії. Дебютує в 30-40 років, часто після психічних травм. До монотематичного різноманітного маячення поступово приєднується персекуторне та маячення величності.

Типи перебігу шизофренії.
1. Хронічний перебіг, що безперервно прогресує – безперервно-прогредфієнтний тип. Розвивається поступово впродовж багатьох років і призводить до специфічної деменції. Іноді спостерігається злоякісний варіант, який буває в підлітковому і юнацькому віці.
2. Нападоподібний прогредієнтним (шубоподібний) тип. Хвороба характеризується гострими нападами, за якими наступає ремісія, а іноді навіть призупинка подальшого розвитку процесу. Наслідок захворювання – дефект особистості. Прогресує з кожним нападом.
3. Рекурентний (нападоподібний) тип. Хронічний перебіг з поштовхоподібними спалахами, переважно у вигляді атипових, маніакальних або депресивних фаз, після кожної з яких  настає період ремісії. Дефект особистості незначний.
4. Стаціонарні форми  шизофренії – коли перебіг не змінюється впродовж десятиліть.
 Типи ремісій при  шизофренії.
 Залежно від редукції психопатологічної симптоматики, наявності дефекту психіки та динаміки виявів рівня життєдіяльності хворих розрізняють такі види ремісій:
Повна (ремісія А) – повне зникнення продуктивної психотичної симптоматики і збереження незначно вираженої апатико-дисоціативної симптоматики, що суттєво не знижує якість життя.
Неповна (ремісія В) – значне зниження прояву продуктивної психопатологічноїсимптоматики зі збереженням помірно виражених негативних психотичних розладів і погіршання критеріїв рівня життєдіяльності (обмежена працездатність).
Неповна (ремісія С) – помірна редукція, інкапсуляція продуктивних психопатологічних виявів, виражений дефект особистості, значно знижений рівень життєдіяльності  (повна втрата працездатності).Часткова (ремісія Д) – зменшення гостроти перебігу хвороби, повна дезактуалізація психотичних та інших симптомів. Хворі потребують продовження лікування (внутрішньо лікарняне поліпшення).
Шизоафективний розлад – це епізодичні, нападоподібні розлади, при яких виражені афективні та шизоафективні симптоми, частіше одночасні, принаймні впродовж декількох днів. Виділяють шизоафективний розлад маніакального типу, шизоафективний розлад депресивного типу та шизоафективний розлад змішаного типу.
Основні клінічні ознаки:

•  наявність як шизофренічних, так і афективних симптомів одночасно або послідовно впродовж декількох днів;
  
• наявність шизофренічних і маніакальних симптомів під час одного нападу;
  
• підвищений настрій з переоцінкою власної особистості, збудження, дратівливість іагресивність;
  
• маячні ідеї переслідування, відношення, величності;
  
• наявність шизофренічних і депресивних симптомів під час одного нападу;
  
• депресивний настрій.
   Шизотиповий розлад – характеризується  дивакуватою поведінкою, аномаліямимислення та емоцій, які нагадують ті, що спостерігаються при шизофренії, хоча на жодній стадії розвитку не спостерігаються характерні розлади для шизофренії.
  Основні клінічні ознаки:
  
• неадекватний афект, емоційна холодність;
  
• дивакуватість у поведінці, чудернацтво, дивні переконання;
  
•  соціальна відгородженість;
  
• підозрілість або наявність параноїдних ідей, нав’язливі думки, дивне, стереотипнемислення, вичурне мовлення;
  
• епізодичні психотичні епізоди.
  Хронічні маячні розлади – це група розладів, яка включає хронічне маячення, як єдину найбільш помітну ознаку. У клінічній картині хронічного маячення єхарактерним початок у середньому віці, маячення є монотематичним або систематизованим політематичним – переслідування, іпохондричне, дисморфофобічне, ревнощів. Можливі періодичні слухові галюцинації. Проявляється у вигляді паранойяльного і парафренічного синдромів.
  Індукований маячний розлад  – це маячний розлад, що розділяється двома або більше особами з тісними емоційними контактами. Тільки один із цієї групи страждає істинним психотичним  розладом, маячення індукується іншим членом групи в особливих умовах. Цей розлад проходить при роз’єднанні осіб (розлученні).
  У клінічній картині виявляється, що одна або дві особи розділяють те саме маячення або маячну систему і підтримують одна одну в цьому. За змістом частіше зустрічається хронічне маячення переслідування, величності.
  Діагностика шизофренії 
  Для шизофренії характерна значна кількість клінічних ознак і тому діагностика, особливо в ранніх стадіях, ускладнена. Діагноз шизофренії ґрунтується на виявленні процесуального формування специфічної негативної симптоматики і своєрідного дефекту особистості. Захворюванню властиві збіднення  емоційної сфери, атактичного мислення, зниження вольової діяльності, розладів сприйняття,аутизму, порушення взаємин, наявність дискордантності психічних функцій (інтрапсихічна атаксія). 
  Диференційну діагностику потрібно проводити з екзогенними та афективними розладами, з невротичними розладами і психопатіями.
  На відміну від шизофренії, початок екзогенних психічних розладів пов’язаний з зовнішніми несприятливими впливами – інтоксикаціями, інфекціями, випромінюваннями тощо. У клінічній картині переважають  галюцинації на тлі потьмарення свідомості. Дефект особистості формується за психоорганічним типом.
  Для афективних розладів характерні фазовий тип перебігу і відсутність помітного дефекту особистості. Не спостерігається динамічного ускладнення початковихсимптомів. При шизофренії афективні напади в процесі розвитку хвороби можутьтрансформуватися в афективно-параноїдні, кататонічно-онейроїдні розлади.
  При неврозах і психопатіях психопатологічні прояви виникають одразу після внутрішньо-  і міжособистісних конфліктів. До хворобливих переживань зберігається критичне ставлення. Характерна така динаміка невротичних розладів: невротичні реакції ? стійкий невротичний стан ? невротичний розвиток особистості.
  Для шизофренії характерні некритичність, емоційна сплощеність (емоційна тупість), атактичне мислення (атактична мовленева  сплутаність), абулія, аутизм, інтрапсихічна атаксія і шизофренічний тип зміни особистості.
  Лікування хворих на шизофренію.
  Лікування складається з основного та підтримуючого курсів, якими передбачено застосування біологічної терапії (психофармакологічна, електросудомна, інсулінокоматозна), психотерапії, загальнозміцнювальної терапії та заходів соціальної адаптації хворих.
  Основний курс спрямований на усунення гострих психічних розладів. Найчастіше його проводять у стаціонарі. Підтримуючу терапію призначають з метою закріплення позитивних зрушень, а також недопущення рецидивів хвороби та її ускладнень.
  Біологічна терапія полягає у призначенні психотропних та інших лікарських засобів з урахуванням провідного патологічного синдрому, стадії шизофренічного процесу, особливостей його перебігу та загального стану хворого.
  При параноїдній формі шизофренії застосовуються такі антипсихотичні препарати, як  трифтазин (стелазин), галоперідол (галдол). У разі недостатньої їх ефективності призначають мажептил (тіопроперазин, цефалін), триседил (триперідол), клопіксол, флюанксол, рисперідон (рисполент), зипрекса. Якщо переважають розлади рухливої сфери більш ефективні аміназин (хлорпромазин, мегафон, ларгактил) та тизерцин (левомепромазин). Показана також комбінація аміназину з трифтазином або галоперідолом. При наявності  депресії в лікувальний комплекс включають антидепресанти – амітриптилін (елівел), золофт, піразидол,  ципраміл та ін., або призначають нейролептики з антидепресивною дією (карбідин, хлорпротиксен). При наявності тривожно-депресивного настрою з іпохондричнимипереживаннями рекомендують мелерил (санапакс).
  За хронічного перебігу шизофренії
  ефективні лепонекс (азалептин, клозапін), зипрекса, рисперидон, а також комбінована терапія: галоперідол – трифтазин,  мажептил – галоперідол. При призначенні значних доз цих препаратів обов’язковим є призначення коректорів: парко пан, циклодол, юмекс, лимантин, рицинол з метою недопущення розвитку нейролептичного синдрому. Атипові антипсихотичні засоби (зипрекса, рисперідон,соліон) коректорів практично не потребують. У комплексі основного курсу лікування  ефективними є антипсихотики пролонгованої дії: клопіксол-депо, флюанксол-депо, модітен-депо, галоперідол-деканоат. Їх вводять один-два рази на місяць.
  При простій формі шизофренії більш ефективними є френолон, семап, невеликі дози трифтазину (активуючі нейролептики).
  При малопрогредієнтному шизофренічному процесі при наявності нав’язливих станів показані транквілізатори – діазепам, феназепам, еленіум та ін., малі дози нейролептиків – галоперідол, стелазин. Наявність систематизованих нав’язливих ідей доцільно призначити пролонговані нейролептичні засоби – модітен-депо,  клопіксол-депо, флюшпірилен (ІМАП) та ін.
  

  При астено-іпохондричних переживаннях та істериформній симптоматиці призначаютьтранквілізатори – седуксен (діазепам), радедорм, тазепам (нозепам), оксазепам танейролептики (в малих дозах) в комбінації з антидепресантами: діазепам-петиліл, трифтазин-амітриптилін.
  Наростання шизоїдизації та психопатоподібних  порушень призначають неулептил (периціазин), зипрекса, рисперідон,модітен, трифтазин, галоперідол.
  При гебефренічній шизофренії призначають галоперідол, мажептил, триседил.Кататонічне збудження усувають аміназином, галоперідолом. Переважання в клінічній картині деперсоналізації використовують етаперазин (хлорпіперазин, феназин), терален, анти-депресанти – амітриптилін, ципраміл, прозак. При онейроїдній кататонії вводять тизерцин.
  Лікування хворих на фебрильну шизофренію бажано проводити в палаті інтенсивної терапії або в реанімаційному відділенні  психіатричної лікарні. Призначаютьнейролептики в невеликих дозах, сібазон. Деякі автори рекомендують  електросудомні терапію (обережно – порушення функції внутрішніх органів). Наявність гіпертермії – антипіретичні препарати, регіональну гіпотермію. У разі загрози набряку мозку вводять еуфілін, лазикс, сечовину, маніт, преднізолон або дексаметазон, метазон, норадреналін. Для профілактики ускладнень призначають антибіотики.
  Підтримувальна терапія та реабілітація
  Проводиться з метою збільшення тривалості періоду ремісії, соціальної реадаптації та запобігання рецидивам. Для цього після основного лікувального курсу впродовж багатьох місяців використовують ті самі препарати, за допомогою яких досягнуто ремісії. Широко використовують нейролептики пролонгованої дії (модітен-депо, клопіксол-депо, флюанксол-депо та ін.) та атипові антипсихотичні  засоби (рисперідон, зипрекса, соліан).Дозу поступово знижують.
  Допоміжним методом лікування хворих на шизофренію є індивідуальна психотерапія, Раціональна психотерапія спрямована на заспокоєння хворих, запобігання небезпечним діям, переконання у потребі лікуватися, дотримання певного режиму, навіювання впевненості в одужанні, відвертання уваги хворих від хворобливих переживань, уявлень, формування критичного ставлення до них.
  Поведінкова терапія – відпрацювання професійних навичок.
  Групова психотерапія – зменшує соціальну ізоляцію, відновлює відчуття реальності.         Сімейна психотерапія – для гармонізації взаємин у сім’ї, усвідомлення родичами пацієнта хворобливості мотивів його поведінки, потреби в наполегливому лікуванні, навчання правил  поводження з психічно хворими, а також з метою обміну досвідом членів сім’ї.
  У лікуванні хворих на шизофренію найбільш виправдана трудова терапія (соціотерапія). Вона має психотерапевтичний вплив на хворого. Завдяки психотерапії вдається підвищити позитивну активність хворого, впорядкувати його психомоторні функції. Праця має компенсаційний вплив на психічні функції, стимулює загальну активність, відволікає хворого від галюцинаторних і маячних переживань.
  При шизофренії виявляють функціональну недостатність ендокринної системи, порушення функцій вегетативної нервової системи, недостатність  бар’єрних функцій, дефектність кровопостачання головного мозку, доцільно призначати препарати, які стимулюють перебудову організму, активізують  загальний обмін речовин і тонізують ендокринну систему.
  У 1935 році угорський психіатр А. Медуна вперше використав електросудомну терапію, базуючись на тому, що між шизофренією і епілепсією існує певний антагонізм. У хворих на епілепсію добре розвинена мезенхіма і спостерігається тенденція до розростання нейроглії, а при шизофренії – недостатність мезенхіми і слабкість реакції нейроглії.
   У 1935 році віденський психіатр М. Закель запропонував інсулінотерапію – розвиток гіпоглікемічної коми. Нині цей метод майже не застосовують із-за  можливих ускладнень.
  Фізіотерапевтичні методи лікування хворих на шизофренію не знайшли належного місця в лікуванні, за винятком гідротерапії – тривалі теплі ванни. Фізіотерапевтичні методи лікування (загальносвітлові ванни, ультракороткі хвилі та ін.) сприяють покращанню лімфо-    і кровообіг центральної нервової системи, впливають на проникність гематоенцефалічного бар’єру, на вегетативні функції, на ретикуло-ендотеліальну формацію.
  Хворим на шизофренію показані препарати заліза, фосфору, вітаміни, препарати печінки та інші загальнозміцнюючі засоби.
  Прогноз. Майже
  третина хворих на шизофренію ведуть в цілому нормальний соціально-компенсований спосіб життя. Ще у третини виявляються періодичні психопатологічні зміни, але при цьому зберігаються здатність до досить нормального співіснування в суспільстві. І лише третина хворих потребує частої госпіталізації. 10% хворих тривалий час перебувають у психіатричному стаціонарі.
  Профілактика. 
  Первинна профілактика – запобігання різноманітним негативним фізичним  та хімічним впливам на геном майбутніх поколінь. Попередження батьків, які хворіють на шизофренію, про підвищений ризик щодо виникнення цієї хвороби у нащадків.
  Вторинна  профілактика – тривала підтримувальна фармако- і психотерапія – проти рецидивна терапія. Уникання   психічного та фізичного перевантаження, дії психотравмівних, інтоксикаційних, інфекційних та інших чинників, що сприяють рецидивам хвороби.
  Третинна психопрофілактика – інтенсивні лікувальні  та реабілітаційні заходи, спрямовані на недопущення прогресування, соціальної дезадаптації, розвитку психічного дефекту.
  Експертиза. 
  Медико-соціальну  експертизу(МСЕ) проводять з метою встановлення рівня соціального функціонування хворого. У разі вираженого психічного дефекту або тривалого психотичного стану, що не піддається лікуванню встановлюють відповідну групу інвалідності і розробляють план заходів щодо всебічної реабілітації та реадаптації.
  Військова експертиза. За будь-якого перебігу шизофренії хворого визнають  непридатним до військової служби і знімають з військового обліку.
  Судово-психіатрична експертиза. У разі скоєння дій, що караються законом, хворі, які перебувають у психотичному стані, чи в період неповної або часткової ремісії, визнаються неосудними. Якщо вчинено тяжкий злочин та є небезпека його повторення, в судовому порядку призначають примусове лікування. В період  повної ремісії хворого визнають осудним. Підставою для визнання хворого недієздатним і призначення опіки є нездатність його усвідомлювати власні дії за наявності тривалого і чітко вираженого психотичного стану або внаслідок тяжкого шизофренічного дефекту.