Епілепсія – це прогредієнтне нервово-психічне захворювання, що виявляється нападами (судомними, сенсорними чи їхніми психічними еквівалентами) і специфічними змінами особистості (епілептичний характер та епілептичне недоумство).
За даними світової статистики на епілепсію страждають 0,6-0,7% населення земної кулі, здебільшого чоловіки. Майже у 75% випадків захворювання починається у віці до 20 років.
Етіологія та патогенез епілепсії . Етіологічні чинники епілепсії можна розділити на спадкові (підвищена судомна готовність) та екзогенні (пов’язані з органічними ураженнями головного мозку). Відомо, що епілепсія здебільшого починається у дитячому віці, оскільки ще до народження плід зазнає великої кількості негативних впливів так званих ембріональних чинників, які можуть спричинити це захворювання (гіпоксія плода, черепно-мозкові травми плода, нейроінфекції у дитини, інфекції, інтоксикації та травми у матері). Інфекційні захворювання є одним із провідних етіологічних чинників розвитку епілепсії і у дорослих.
Епілепсія є поліетіологічним, але монопатогенетичним захворюванням. У патогенезі цієї хвороби виділяють церебральний і загальносоматичний компоненти. Церебральний компонент полягає в змінах у головному мозку з утворенням у ньому епілептогенного, а далі – й епілептичного вогнища.
Епілептогенне вогнище є джерелом збудження нейронів внаслідок їх органічного ураження. Для локалізації цього вогнища оточуючі нейрони створюють навколо нього захисну зону негативної індукції. Якщо вона стає неефективною, то навколишні нейрони переходять у перезбуджений стан, тобто, виникають епілептичні розряди – гіперсинхронізовані біоелектричні потенціали (гіперполяризація синаптичних мембран), що на ЕЕГ мають вигляд високоамплітудних синхронних коливань.
Епілептичне вогнище – це група нейронів, які втягнуті у фокальний епілептичний розряд. Іноді можуть виникати вторинні “дзеркальні” епілептичні вогнища, що не згасають за зниження активності первинного. Це зумовлює поліморфізм клінічних виявів епілепсії.
Загальносоматичний компонент патогенезу полягає у різних за рівнем порушеннях білково-азотистого обміну, ендокринного балансу, мінерального обміну та метаболізму у мозковій тканині.
Класифікація . Як відомо, епілепсію традиційно розділяють на так звану генуїнну (есенціальну) та симптоматичну.
Генуїнна епілепсія – це хвороба без виясненої етіології або переважно спадкового походження з наявністю в клінічній картині генералізованих приступів і специфічних, схильних до прогресування, змін особистості.
Симптоматичною епілепсією називають судомні напади і специфічні зміни особистості, які виникають при поточних органічних захворюваннях головного мозку (нейроревматизм, нейросифіліс, пухлини головного мозку тощо) і при резидуальних енцефалопатіях, обумовлених віддаленими наслідками мозкових інфекцій, травм, інтоксикацій.
На сьогодні, окрім епілепсії як прогредієнтної хвороби, виділяють такожепілептиформний синдром – непрогредієнтну судомну реакцію організму на патогенний вплив.
Найбільш частими і характерними виявами епілепсії є різноманітні пароксизмальні розлади – раптові, скороминучі моторні, сенсорні чи психічні порушення. Серед них виділяють (за В.В.Ковальовим, 1979):
І. Генералізовані (центренцефалічні, поширені) напади
А. Первинно-генералізовані (без аури).
Б. Вторинно-генералізовані (з аурою).
1. Великі судомні напади:
– розгорнутий;
– абортивний.
2. Малі (безсудомні напади):
– абсанс (простий і складний);
– пікнолептичний;
– міоклонічний (імпульсивний);
– акінетичний (пропульсивний).
3. Епілептичний стан:
– великих судомних нападів;
– малих нападів.
ІІ. Вогнищеві (фокальні, парціальні) напади
1. Моторні пароксизми:
– джексонівський;
– адверсивний;
– психомоторний.
2. Сенсорні пароксизми (галюцинаторні, ілюзорні, елементарні):
– соматосенсорні;
– зорові;
– слухові;
– нюхові;
– смакові.
3. Психічні пароксизми:
– сутінковий стан свідомості;
– пароксизмальна дисфорія;
– пароксизмальні страхи;
– дереалізаційний і деперсоналізаційний пароксизми;
– інші – епілептичні делірій і ступор.
4. Мовні пароксизми:
– втрата артикуляції;
– афатичний пароксизм.
1. Вегетативно-вісцеральні пароксизми .
Епілептичний статус – часті судомні напади, між якими хворий не приходить до свідомості (може спостерігатися 300 нападів на добу і більше). Деколи епілептичний статус триває впродовж кількох діб. Такий стан є загрозою для життя хворого і якщо не вжити відповідних заходів для виходу з нього, може настати смерть унаслідок набряку мозку, гіпертермії, порушення дихання і діяльності серця. Може розвинутися набряк легень.
Епілептичні психози . Їх поділяють на дві великі групи:
Гострі (транзиторні) психози. Включають в себе гострі психози з потьмаренням свідомості (деліріозні, онейроїдні, аментивні та сутінкові стани) і без потьмарення свідомості (гострі афективні та галюцинаторно-параноїдні психози).
Затяжні (протраговані) психози. Вони розвиваються, як правило, через 10-15 років після маніфестації епілепсії (А.И.Болд ы рев, 1984). Основні їх форми: паранояльна, галюцинаторно-параноїдна і кататонічна. Перебіг затяжних епілептичних психозів може бути як безперервним, так і приступоподібним, а тривалість – від декількох місяців до року.
Зміни особистості . У процесі тривалого перебігу епілепсії у хворих поступово виникають своєрідні зміни усіх сфер її психічної діяльності – мислення та мови, емоційних реакцій, поведінки, ставлення до себе та навколишнього світу – формується так званий епілептичний характер: мислення набуває загальмованості, в’язкості, деталізованості, конкретності; хворий не може розмежувати головне і другорядне. При цьому різко виражені дратівливість, запальність, злісність, гнівливість, злопам’ятність. Хворі причепливі, егоцентричні; водночас вони можуть бути занадто ввічливими, улесливими (“полярність емоцій”). Має місце схильність до вживання зменшувальних слів, надмірний педантизм.
При подальшому прогресуванні хвороби наступають особливі зміни пам’яті та інтелекту: у хворих багато років зберігається пам ‘ ять на дати і частоту нападів, а також на інші факти, що мають відношення до хвороби. У той же час втрачається пам’ять на суспільні події, професійні та шкільні знання; усі інтереси хворих, окрім турботи про своє здоров ‘ я, згасають (епілептичне або концентричне недоумство).
Діагноз епілепсії спирається на три основних діагностичних критерії:
– наявність здатних до повторення нападів;
– виявлення так званих епілептичних радикалів у структурі особистості хворих;
– наявність ознак прогредієнтності у вигляді тенденції до збільшення частоти і видозміни нападів.
Лікування . Особливості епілептичної хвороби потребують дотримання під час організації й проведення лікування певних принципів:
-
безперервності й тривалості уживання лікарських засобів;
-
поступовості підвищення доз і зміни препаратів;
-
комплексності лікувального процесу;
-
Невідкладна допомога при епілептичному статусі :
-
запобігання асфіксії внаслідок западання язика, аспірації слини та блювотних мас;
-
внутрішньовенне уведення 2-8 мл 0,5% р-ну препаратів групи діазепаму (діазепам, реланіум, сибазон, седуксен) – до 80 мл на добу;
-
після очисної клізми ректально уводять 60 мл 2% р-ну хлоралгідрату або 30 мл 2% р-ну натрію барбіталу;
-
через 30 хв. після клізми рекомендується внутрішньом’язове уведення 10-15 мл 25% р-ну магнію сульфату;
-
за неефективності препаратів групи діазепаму уводять внутрішньовенно натрію оксибутират (по 10 мл 20% р-ну);
-
при відсутності ефекту уводять внутрішньом’язово 1 мл гексеналу або натрію тіопенталу, розчинених у 10 мл ізотонічного р-ну натрію хлориду (по 0,5 мл у кожну сідницю);
-
якщо судоми не припиняються, вдаються до інгаляції окису азоту в суміші з киснем (співвідношення 2:1). Наркоз (на рівні 1–2-ї хірургічних стадій) повинен тривати ще 1-2 год. після усунення епілептичного статусу;
-
у тяжких випадках проводять спинномозкову пункцію з випусканням 15-20 мл ліквору.
Експертиза :
Лікарсько-трудова . За наявності частих нападів і недоумства хворих на епілепсію визнають непрацездатними з призначенням ІІ групи інвалідності. У разі вираженого концентричного недоумства, коли хворі потребують постійного стороннього догляду, їм надають інвалідність І групи.
Військова . Згідно зі статтею 22 Наказу міністра оборони України №2 від 4 січня 1994 року “Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України” хворих на епілепсію визнають непридатними до військової служби зі зняттям з військового обліку.
Судово-психіатрична . Якщо правопорушення здійснено в психотичному стані, особливо з сутінковим розладом свідомості, а також при епілептичній недоумкуватості тяжкого ступеня, хворого визнають неосудним. У разі скоєння тяжкого злочину і небезпеки його повторення, в судовому порядку вирішують питання про примусове лікування підекспертного. Пацієнтів з вираженим дефектом психіки визнають недієздатними – на них накладають опіку.