Синдром раннього дитячого аутизму найчастіше проявляється у віці від 2-х до 4-х років, хоча окремі його ознаки спостерігаються і в більш ранньому віці. Синдром Каннера зустрічається нечасто, приблизно 2 випадки на 10000 дітей шкільного віку. Основним проявом синдрому є значна нестача чи повна відсутність у дітей потреби спілкуватися з оточуючими людьми, спокійна холодність чи байдужість до рідних, страх перед новим чи перед будь – якою зміною у навколишньому середовищі, одноманітна поведінка зі схильністю до стереотипних рухів, а також розлади мови, характер яких істотно відрізняється при різних варіантах синдрому. У таких дітей у ранньому дитинстві порушена реакція на слухові та зорові подразники, відсутній потяг “на рухи”. Розвиток мови затримується, спостерігається відставлена ехолалія, незріла граматична структура мови. Дитина рідко із власної ініціативи звертається до людей, що її оточують, не дивиться співрозмовнику в очі, не прагне контактів, а часто бурхливо протестує проти них, разом з тим, вона може відчувати прихильність до когось із близьких, частіше до матері; не проявляє зацікавленості до спільних ігор і розваг, у неї надовго запізнюється формування здатності до сюжетних ігор. Такі діти граються наодинці, стереотипно, найчастіше неігровими предметами (мотузочки, палички). Рівень інтелекту у них коливається від субнормального до нормального. Інстинктивна сфера послаблена, діти невибагливі до їжі.
Розлади активності та уваги.
Гіперактивність з дефіцитом уваги. Увага утримується лише на короткий період часу. При цьому спостерігається імпульсивність, гіперактивність.
Неуважність:
? Дитина не може виконати шкільне завдання без помилок, які викликані її неуважністю до деталей.
? Дитина через нестійкість уваги не може закінчити вправу або гру.
? Дитина часто не слухає, що їй говорять.
? Дитина не дотримується вказівок і пояснень, які необхідні для виконання шкільних завдань.
? Дитина не може правильно організувати свою роботу.
? Дитина намагається уникати роботи, яка потребує наполегливості та старанності.
? Дитина часто втрачає речі, які необхідні для виконання завдань.
? Вона часто відволікається на зовнішні стимули.
? Вона є забудькуватою у повсякденній діяльності.
Гіперактивність призводить до дезадаптація і є несумісною з етапом розвитку дитини. Такі діти:
? часто розмахують руками та ногами, вертяться;
? залишають своє місце у власній кімнаті або в інших ситуаціях;
? бігають, втручаються будь-куди в недопустимих ситуаціях;
? занадто галасливі у грі, неспроможні тихо поводитись;
? стійкий нахил до зайвої рухової активності.
Імпульсивність. Для дітей з імпульсивністю характерним є те, що такі діти:
? часто вискакують з відповіддю, не дослухавши питання;
? часто не можуть дочекатись своєї черги в іграх або групових ситуаціях;
? часто перебивають або заважають іншим;
? часто надмірно багатослівні, не реагують на зауваження припинити базікання.
Загальні принципи лікування.
а) психотерапевтичні заходи – раціональна, групова, ігрова, сімейна психотерапія;
б) медикаментозне лікування:
? нейролептики: ридазин, зипрекса, терален;
? антидепресанти : сертралін (золофт), флуоксетин (прозак), ремерон;
? транквілізатори
? нормотиміки: фінлепсин, тимоніл;
? ноотропи; вазоактивні речовини;
? вітамінотерапія.
Усі препарати застосовуються у вікових дозах.
Розлади поведінки.
Суттєвою ознакою розладів поведінки є повторні стійкі її порушення, проявом яких є нехтування спокоєм і правом інших людей або суттєве порушення характерних для цього віку соціальних норм і правил. Порушення поведінки в цих випадках є серйознішими, ніж просто бешкетування дітей чи підлітків. Кожний розлад в цій групіхарактеризується специфічністю свого місця прояву та особливостями соціальних наслідків.
Загальні клінічні діагностичні критерії.
Поведінка характеризується повторенням дій, що порушують основні права інших людей або суттєві соціальні норми чи правила. В поведінці таких осіб є характерні риси:
? демонструють занадто часті або виражені для його рівня розвитку спалахи гніву;
? часто суперечать дорослим;
? часто заперечують вимогам дорослих або відкрито порушують правила;
? часто демонстративно роблять вчинки, що є неприємні для інших людей;
? систематично намагаються перекласти свою провину на інших;
? легко ображаються або роздратовуються у відповідь на слова або дії оточуючих;
? часто сердяться або обурюються;
? часто проявляють злопам’ятність або мстивість;
? часто брешуть;
? часто б’ються;
? в бійці застосовують знаряддя, що здатні заподіяти людині значну шкоду (цегла, ніж, вогнепальна зброя);
? незважаючи на заборону батьків, часто залишаються на вулиці після того, як настала темрява;
? проявляють жорстокість до інших людей;
? жорстокі до тварин;
? навмисно псують чужі речі;
? навмисно запалюють вогонь з ризиком заподіяти шкоду оточуючим;
? крадуть цінні речі з дому або інших місць (магазинів, складів);
? часто прогулюють заняття в школі;
? мають місце втечі з дому;
? грабують, вихоплюють гаманці і таке інше;
? примушують до статевих зносин;
? переслідують інших осіб, завдають їм болю;
? грабують помешкання, автомобілі.
Загальні принципи лікування.
а) основним засобом є психотерапевтичні методики психотерапевтична корекціяособистості: родинна, групова, ігрова, індивідуальна;
б) медикаментозна терапія: усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла хворих:
? нейролептики: тіоридазин (ридазин), оланзипін( зипрекса), периціазин (неулептил) та ін.;
? антидепресанти перш за все з седативною або збалансованою дією: амітриптилін, сертралін (золофт), флуоксетин (прозак), миртазапін (ремерон) та ін.;
? транквілізатори та снодійні засоби: алпрозалам (ксанакс, кассадан), діазепам (сібазон), медазепам (рудотель), гідазепам та ін.
? седативні засоби: препарати валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
? ноотропи та гамкергічні засоби: пірацетам (ноотропіл), фенібут, пан тогам, когітум, гамалон та ін.
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини відповідно до стандартів інших медичних спеціальностей;
г) фізіотерапевтичні процедури: електросон, хвойні, перлинні ванни, голкорефлексотерапія та ін.
Емоційні розлади, специфічні для дитячого віку.
Тривожний розлад у дітей у зв’язку зі страхом перед розлукою з близькими людьми. Він виникає у дитини в ситуаціях, коли вона залишається на самоті в умовах свого дому, в дитячому садку в ізольованості від осіб, що здійснюють опіку. Вони переживають тривогу аж до паніки, значно сильніше, ніж це можливо очікувати на даному рівні її психічного розвитку.
Клінічні діагностичні критерії:
а) постійне занепокоєння дитини, що особи до яких вона прив’язана можуть залишити її і не повернутись, що вони можуть померти;
б) заклопотаність дитини, що будь-яка небажана подія може розлучити її з близькими особами і вона загубиться, буде викрадена, поміщена в лікарню або вбита;
в) постійне небажання ходити до школи через страх розлучення з батьками і тому прагне залишитися вдома;
г) труднощі залишитись вночі наодинці (розлучення на ніч з близькою особою ), не хоче йти спати. Хоче спати тільки з мамою;
д) постійний страх залишитись вдень вдома на самоті;
е) повторювані кошмари, зміст яких пов’язаний з розлукою ;
є) часте виникнення ф і зичних симптом і в (нудота, б і ль в животі, головний біль, блювання) у випадках, пов’язаних з розлукою;
ж) розлучення з близькою людиною для дитини є важкий дистрес, що проявляється тривогою, плачем, гнівом, стурбованим виглядом, апатією, аутизацією.
Загальні принципи лікування:
а) провідним засобом лікування є психотерапія (ігрова, групова, сімейна);
б) медикаментозна терапія – усі ліки застосовуються у вікових дозах з урахуванням маси тіла:
1) нейролептики : тіоридазин (ридазин), еглоніл (сульпірід),оланзепін (зипрекса) та ін.;
2) антидепресанти з седативною або збалансованою дією : амітриптилін, міансерін (леривон), ципраміл, сертралін (золофт), ремерон, мапротилен (людіоміл) та ін.;
3) транквілізатори: діазепам, медазепам, зопіклон (імован);
4) седативні засоби: препарат валеріани, собачої кропиви, бромід натрію;
5) ноотропи: гамалон, гліцин, пантогам, пірацетам, піритинол, фенібут;
в) індивідуальна терапія, спрямована на соматичне оздоровлення дитини відповідною до стандартів інших спеціальностей;
г) фізіотерапевтичні процедури: електросон, голкорефлексотерапія та ін.