Демографія – наука про населення (від “демос” – народ, “графо” -описувати), або інакше статистика населення.
Статистичне вивчення населення проводиться за двома основними напрямками:
1.Характеристика населення на певний час (його чисельність, склад, особливості розселення тощо) – так звана статика населення;
2.Характеристика процесів зміни чисельності населення – динаміка чи рух населення. Останній у свою чергу поділяється на механічний рух населення (зміни, що відбуваються під впливом переселень – міграційних процесів) і так званий природний рух населення (зміни, що відбуваються внаслідок народжуваності та смертності і характеризують процеси відтворення населення).
Статистика населення – найстаріша галузь статистичної науки. Ще за 22 століття до нашої ери в Китаї збирались дані про чисельність населення за віком і статтю. В Царській Росії систематичний облік населення було започатковано в 1718 р. Петром І.
Основним джерелом інформації про чисельність ісклад населення є перепис населення. Це великомасштабне статистичне дослідження, мета якого встановити точні дані про чисельність і склад населення тієї чи іншої країни. Програма перепису, тобто інформація стосовно кожного громадянина, готується заздалегідь. Перепис населення за повнотою є суцільним дослідженням, а за часом збирання – одночасним, бо проводиться на певну, так звану “критичну дату”.
У періоди між переписами робиться спеціальний перерахунок чисельності населення на основі попереднього перепису, матеріалів про народжуваність, смертність і міграцію на даній території.
У світовій практиці переписи населення проводяться один раз у 5-10 років. Перший і єдиний у царській Росії загальнийп ерепис було проведено в 1897 р.
За роки Радянської влади переписи населення на території України були проведені в 1926, 1939, 1959, 1970, 1979 та 1989 роках.
Постановою Кабінету міністрів України найближчий перепис населення в нашій країні заплановано на 2001 рік. Він стане першим вУкраїні – суверенній державі. До нього буде приурочено проведення комплексного дослідження стану здоров’я населення з використанням сучасних комп’ютерних технологій.
Чисельність і склад населення
За даними ООН, абсолютний щорічний приріст населення Землі становить приблизно 80 млн., головним чином, за рахунок країн, що розвиваються. В економічно розвинутих країнах темпи зростання чисельності населення найнижчі – всього 0,4 % за рік. У жовтні 1999 р. населення Землі досягло 6 мільярдів.
Найбільші за чисельністю населення країни світу:
• Китай (1,2 мільярда);
• Індія (929 мільйонів);
• Сполучені Штати Америки (263 мільйони);
• Індонезія (193 мільйони);
В сільській місцевості на 1 січня 1999 р.показник демографічного навантаження на 1000 осіб працездатного віку становив1019 непрацездатного, в тому числі 430 дітей та 589 осіб старше працездатного віку.
“Демографічне навантаження” працездатного населення в сільській місцевості 16 областей України на початок 1998 року перевищувало одиницю. Особливо значним воно було в Чернігівській(1418 чол.), Сумській (1230 чол.), Хмельницькій (1221 чол.) областях.
Аналізуючи вікову структуру населення, визначаютьу його структурі частку осіб 0-14, 15-49 та 50 років і старше. Це дає змогу визначити тип вікової структури населення, що проживає на тій чи іншій території.
При прогресивному типі вікової структури частка дітей (0-14 років) перевищує частку населення у віці 50 роківі старше.
Для регресивного типу вікової структури характерно, що частка людей старшого віку переважає частку осіб 0-14 років.
Стаціонарним вважається тип вікової структури населення, в якій частка осіб у віці 0-14 років приблизно дорівнює частці осібу віці 50 років і старше.
Для України, в цілому, характерний регресивний тип вікової структури, який притаманний також і сільському населенню, а прогресивний має місце серед міського.
Механічний рух населення
Розрізняють механічній рух населення, або міграцію- переміщення його груп як у самій країні, області, районі – внутрішню міграцію, так і виїзд за межі держави – зовнішню міграцію: еміграцію (виїзд за межі даної країни на постійне проживання) та імміграцію (в’їзд у дану країну на постійне проживання).
У демографії міграційні процеси розрізняють за територіальною ознакою та за тривалістю.
За територіальним принципом міграція поділяється на:
а) міждержавну (в межах одного континенту, між сусідніми державами);
б) у межах однієї держави.
За тривалістю міграція може бути:
• постійною, коли мігранти залишаються на новому місці на постійне проживання чи тривалий час;
• сезонною (переїзд на не тривалий час, часто в зв’язку з сезонними роботами);
• “маятниковою” (щоденний від’їзд сільських жителів на роботу, на навчання в міста та повернення ввечері до свого постійного місця проживання).
Розрізняють також склад мігрантів залежно від напрямку міграції – у місто чи сільську місцевість. Найбільше значення набуває міграція в міста, промислові райони, що зумовлює процес урбанізації.
Мігрує, в основному, чоловіча, молода частина населення, особливо під час масових переїздів. Це може позначатися на демографічних показниках (народжуваності, смертності), зміні структури захворюваності.
Механічний рух населення має велике значення для санітарного стану країни, тому що може сприяти перенесенню інфекційних, появі та розповсюдженню інших захворювань. Ось чому облік міграційних процесів – важлива умова для оцінки санітарного стану населення, а точна інформація про неї дозволяє забезпечити своєчасну організацію медичної допомоги мігрантам як на шляху слідування, так і після прибуття на нове місце проживання.
Природний рух населення
Ще більше значення для оцінки здоров’я має природний рух населення – зміна його чисельності внаслідок взаємодії основних демографічних явищ: народжуваності та смертності.
Природний рух або відтворення населення показує, чи забезпечують існуючі рівні народжуваності та смертності приріст населення. Різниця між показниками народжуваності та смертності одержала назву природний приріст.
Для того, щоб чисельність населення, незменшувалась, народжуваність має бути вищою за смертність, тобто має бути позитивний природний приріст.
Саме таким був природний приріст в Україні до 1991року, але починаючи з 1991 року в цілому в Україні, а в сільській місцевості ще з1979 р., показники смертності почали перевищувати показники народжуваності, тобто був зафіксований так званий негативний (від’ємний) природний приріст населення абодепопуляція.
Негативний природний приріст населення з 3,5. %о у 1993 році збільшився до
7,0 %о у 1999 році, тобто за 7 років зріс удвічі.Особливо відчутний цей показник для сільських місцевостей – 9,3 %о, у містах він становить – 5,9 %о. У 1999 році найгірший показник природного приросту спостерігався в Чернігівській області (-12,1 %о).
В Європі до країн з негативним природним приростом, належать: Німеччина, Італія, Болгарія, Угорщина, Румунія, Чехія, Росія, Білорусь, країни Балтії.
Негативний природний приріст населення в Україніу 90-х роках є результатом сукупної дії:
• низької народжуваності;
• високої смертності;
• несприятливої вікової структури.
Тільки за вісім років (1991-1998 рр.) за рахунок перевищення числа померлих над числом народжених живими населення України загалом зменшилось на 1 млн. 969 тисяч чоловік.
Українські демографи вважають, що депопуляція надовго стане визначальною ознакою демографічного розвитку України.
До основних демографічних показників належать показники народжуваності, смертності, природного приросту, середньої очікуваної тривалості життя,а також один з вікових показників смертності – смертність немовлят, тобто дітей у віці до 1 року.
Народжуваність
Визначення поняття “народжуваність” досить складне.
Як відомо, пологи закінчуються народженням не тільки живої дитини, але можуть мати місце викидні, аборти, народження мертвого плода. Таким чином, потрібно розрізняти такі поняття як живонародження та мертвонародження.
До 1996 року в Україні, як і загалом у колишньому СРСР, критеріями живонародження вважалися: термін вагітності 28 тижнів і більше, довжина плода 35 см і більше, вага 1000 г і більше, а також наявність самостійного дихання.
В 1996 році відбувся перехід у визначенні живонародженості та мертво-народженості за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).
На всій території України введені такі визначення цих критеріїв:
• Живонародження є повне вигнання чи витягнення продукту зачаття з організму матері незалежно від терміну вагітності, який після такого відокремлення дихає чи виявляє інші ознаки життя, такі як: серцебиття, пульсація пуповини чи відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента. Кожен продукт такого народження вважається живонародженим.
• Смерть плода (мертвонароджений плід) – є смерть продукту зачаття до його повного вигнання чи вилучення з організму матері незалежно від тривалості вагітності: на це вказує той факт, що після такого відокремлення плід не дихає чи не виявляє інших будь-яких ознак життя, таких як: серцебиття, пульсація пуповини чи відповідні рухи довільної мускулатури.
У дореволюційній Росії проводилась церковна реєстрація народжень і випадків смерті. Як відомо, в СРСР було введено цивільну реєстрацію таких актів громадянського стану як народження, смерть, шлюб, розлучення.
Згідно зі ст. 158 Кодексу України про шлюб і сім’ю (надалі Кодекс), народження дитини підлягає реєстрації в державних органах реєстрації актів громадянського стану.
В ст. 159 Кодексу визначено, що акти громадянського стану реєструються в районних центрах, районах міст Києва та Севастополя відповідними відділами реєстрації ЗАГСу місцевих державних адміністрацій, в містах і в районах міст обласного підпорядкування відділами РАГСу виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, а в сільській місцевості й селищах – виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів.
Згідно зі ст. 163 Кодексу, реєстрація народження проводиться за місцем народження дитини чи за місцем проживання її батьків, або одного з них, за письмовою чи усною заявою батьків або одного з них, а вразі хвороби, смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження – за заявою родичів або інших осіб чи адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини.
Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана до органу РАГСу не пізніше трьох місяців з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини – не пізніше трьох діб (ст.164 Кодексу).
Реєстрація проводиться при пред’явленні довідки лікувального закладу про народження дитини – “Медичне свідоцтво пронародження” (форма
№ 103/0-95), яке видається під час виписки матері зі стаціонару всіма закладами охорони здоров’я, де приймали пологи. У випадках пологів удома медичне свідоцтво про народження видає той заклад охорони здоров’я, медичний працівник якого (лікар, фельдшер, акушерка) приймав пологи.
У виняткових випадках – при народженні дитини вдома чи в іншому місті без подання медичної допомоги – реєстрація народження дитини проводиться органами реєстрації актів громадянського стану.Факт і час народження в таких випадках повинні бути підтверджені підписами двох свідків, а також заповненням “Медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу” (форма №103-1/0-96). Довідка видається медичним закладом, на обліку в якому знаходиться новонароджений.
При багатоплідних пологах медичне свідоцтво про народження заповнюється на кожну дитину окремо.
Якщо дитина народилась під час перебування матері на морському, річковому або повітряному судні або в поїзді, капітан (командир) судна, начальник поїзда за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер є на судні, в поїзді) може скласти акт про народження дитини.
Реєстрація народженої знайденої дитини, батьки якої не відомі, проводиться за заявою органів опіки та піклування; адміністрації дитячого закладу, куди влаштована дитина; за заявою органів внутрішніх справ або особи, в якої знаходиться дитина, не пізніше трьох діб з часу виявлення останньої.
Всі лікувально-профілактичні заклади МОЗ України,незалежно від наявності чи відсутності пологових ліжок, ведуть журнал обліку новонароджених (ф. № 152/0).
Реєстрація новонародженого в журналі проводиться під час видачі матері медичного свідоцтва про народження для реєстрації в органах РАГСу тільки у випадках проживання матері (батьків) у даній області (місті, районі).
В журналі, як і в медичному свідоцтві про народження, обов’язково робиться відмітка, якщо дитина народилася від одного з батьків, який постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС на основі посвідчення потерпілого.
Лікувальні заклади щомісяця (до п’ятого числа наступного місяця) надсилають до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем знаходження пологового стаціонару списки дітей, які народилися в цьому стаціонарі, із зазначенням постійного місця проживання та місця роботи матері.
В органах РАГСу щомісяця необхідно доповнювати облік тих новонароджених, які народилися в лікувально-профілактичних закладах інших районів (міст). Відповідна інформація на ці випадки береться з медичної первинної документації дитячої консультації чи поліклініки.
Журнали обліку новонароджених на початку нового за звітним роком передаються в обласні інформаційно-аналітичні центри медичної статистики для автоматизованої обробки та формування бази даних про народжених на обласному рівні. Потім ці бази даних на магнітних носіях передаються до інформаційно-аналітичного центру медичної статистики МОЗ України для формування відповідної бази даних на рівні країни.
Про кожну проведену реєстрацію народження дитини орган реєстрації актів громадянського стану зобов’язаний повідомити органи внутрішніх справ за місцем проживання батьків.
Органи запису актів громадянського стану передають інформацію про число народжених живими за поточний рік у територіальні статистичні установи, де і відбувається розрахунок відповідних показників народжуваності.
Народжуваність, як і інші демографічні явища, визначається за допомогою статистичних показників.
Перш за все розраховується загальний показник народжуваності. Як і більшість показників природного приросту, він визначається числом народжених у розрахунку на 1000 населення:
Але більш точно процес відтворення населення можна охарактеризувати, якщо розраховувати народжуваність не серед усього населення, а лише серед жінок фертильного віку (15-49 років). Цей показник називається спеціальним показником народжуваності (фертильності, плодючості).
Крім вищезазначених застосовуються ще такі спеціальні показники:
• сумарний показник відтворення населення – число дітей, народжених жінкою протягом фертильного періоду її життя (15-49 років):
• брутто-коефіцієнт відтворення – число дівчаток, народжених жінкою у віці 15-49 років;
• нетто-коефіцієнт, або очищений показник відтворення, – кількість дівчаток, народжених у середньому однією жінкою за весь репродуктивний період її життя, що досягли віку, в якому була жінка при їх народженні.
Якщо нетто-коефіцієнт дорівнює 1,брутто-коефіцієнт – 1,2, сумарний коефіцієнт – 2,2, то процес відтворення населення оцінюють як стаціонарний, показники, що перевищують вказані рівні, визначають розширене відтворення. а показники нижче вказаного рівня – звужене відтворення.
Рівень загальної народжуваності в Україні за повоєнний час невпинно знижувався: за період з 1950 по 1999 рр. -майже в 4 рази.
Сучасний показник народжуваності найнижчий за весь період повоєнної історії нашої держави.
Протягом останніх років, з 1990 по 1999 рік, він скоротився з 12,7 %о до 7,8 %о, тобто на 39,0 %.
У найбільшій мірі це зменшення зафіксовано серед міського населення – серед якого з 1990 по 1999 рр. показник скоротився з 12,7 %о до7,1 %о. тобто на 45 %, для сільського воно дорівнює лише 20 %.
В Україні спостерігається значна територіальна диференціація показників народжуваності. Відносно висока (понад 11 народжень на 1000 населення) частота порівняно з загальним рівнем по Україні спостерігається в Західному регіоні: Рівненській, Волинській і Закарпатській областях. У той жечас у східних областях (Донецькій, Луганській, Харківській), у Криму та в м.Києві показники народжуваності найнижчі (до 7,5 %о).
У деяких зарубіжних країнах загальний показник народжуваності становив у 1996 році: Китай – 21 %о, США – 17%о, країни Африки – 44%о.
У країнах Європейського Союзу загальний показник народжуваності зменшився з 12,3 %о в 1993 р. до 10,9 %о в 1997 р., у країнах Центральної та Східної Європи – з 11,2 %о до 10,8 %о.
Серед країн Європейського регіону найвищі рівні реєструються в Албанії (22-23 %о), найнижчі – в Італії (8-9 %о).
Україна є однією з десяти країн Європи з найнижчими показниками рівня загальної народжуваності. Крім України, це Італія,Франція, Іспанія, Німеччина, Греція, Словенія, Румунія, Латвія та Естонія.
Як свідчать наведені дані, в таких країнах як Афганістан, Нігерія, Пакистан, Сирія, показник сумарної народжуваності коливається в межах 4,8-6,9, що в кілька разів перевищує відповідні числа в США, Японії, Китаї, Росії.
Якщо в Україні показник сумарної народжуваності в1990 р. становив 1,8, то в 1998 році – тільки 1,1 (у містах – 1,0, у селах -1,6).
Навіть у селах, де народжуваність традиційно вища, ніж у містах, починаючи з 1993 р. її сумарний показник знаходиться нижче межі простого відтворення.
Різниця між його значеннями в містах і селах за останні роки збільшилась, оскільки в містах, де народжуваність нижча, її зменшення відбувалось більш інтенсивно.
За останні роки серед основних тенденцій народжуваності в Україні слід відзначати зменшення не тільки загального, але й спеціального показника (число народжених живими на 1000 жінок фертильного віку). В 1993 році він дорівнював 44,6 %о, а в 1997 р. – 34,6 %о, тобто зменшився на 22,4 %.
У сільській місцевості спеціальний показник народжуваності протягом останніх років був найвищим у Рівненській області, а найнижчим – у Донецькій та Луганській областях.
Зростання загального та спеціального рівнів народжуваності відмічається лише у жінок до 17 років, що корелює з співвідношенням серед них абортів і пологів у різному віці (для порівняння: у жінок до 19 років воно становить відповідно 1:2; у жінок 20-24 років – 3:2; 25-29 – 4:2; 30-34 – 5:2).
Слід зазначити, що результати численних наукових досліджень з питань репродуктивного здоров’я, показали несприятливий вплив на жінку та дитину ранніх (до 17 років) пологів.
Зниження народжуваності позначається на родинному складі населення України. Протягом 90-х років із загального числа родин, щомають дітей до 18 років, 52 % становили ті, що мали лише одну дитину. В містах ця частка становила 55%, у селах – 44 %. Родини з двома дітьми становили 39,5%, а з трьома та більше – лише 8,4 %.
Частка жінок, що не мають дітей, становить 19,3%.
Серед чинників, що впливають на народжуваність, більша частина сприяє її зменшенню.
До них належать:
• зменшення числа шлюбів і збільшення числа розлучень;
• активне залучення жінок до суспільного життя (відчутна роль у зменшенні народжуваності в перші роки існування СРСР і менш відчутна в сучасних умовах зростаючого безробіття);
• диспропорція в статевому складі населення, незалежно від причин, що її обумовлюють – особливості розвитку виробничих відносин, міграційні процеси, наслідки воєн;
• зайнятість певної частини жінок у виробництвах з небезпечними та шкідливими умовами праці;
• незадовільний стан репродуктивного здоров’я жінок;
• економічна ситуація в суспільстві.
В Україні більше 27 млн. жінок, з них майже 12 млн. дітородного віку. Вони становлять 52 % усіх працюючих, 90 % їх працює чи вчиться.
Зважаючи на суттєву роль жінок у суспільній сфері, охорона здоров’я та покращання їх побуту має стати проблемою державного значення.
Слід особливо відзначити негативний вплив несприятливої економічної ситуації в державі протягом останніх років – це вирішальний чинник, що обумовлює невисокі рівні і, головне, несприятливу тенденцію показників народжуваності.
Зокрема, в 1997 році при проведенні соціологічних обстежень серед опитуваних жінок 43 % відзначили незадовільний матеріальний рівень як головну причину відсутності бажаної кількості дітей.
Як вже зазначалося, на народжуваність негативно впливають зменшення числа шлюбів і збільшення кількості розлучень. Протягом 90-х років число шлюбів у розрахунку на 1000 населення зменшилось на 35 % (з9,5 у 1991 році до 6,2 в 1998 році), а кількість розлучень залишилась на рівні 1990 р. – 3,7.
Відповідно до офіційних даних розпадається близько 40 % зареєстрованих шлюбів, причому в перший рік подружнього життя розлучається приблизно третина молодих сімей. Значна більшість розлучених жінок (90 %) перебуває в дітородному віці.
Близько 1,5 млн. дітей (13,5 %) у віці до 18 років виховується в неповних сім’ях, переважно матір’ю.
За останні роки зростає частка дітей, народжених поза шлюбом, що свідчить про все більше поширення альтернативних форм подружнього життя. В Україні частка позашлюбних народжень у 1990 р. становила11 %, а в 1997 р. – 14,0 %, що значно менше, ніж у країнах Західної Європи, де народжені поза шлюбом становлять
40-50 %.
Ще один чинник спаду народжуваності – незадовільний стан репродуктивного здоров’я жінок.
Кількість неплідних подружніх пар в Україні досягає одного мільйона.
Останні роки кожна третя вагітна має екстрагенітальну патологію. Гострою є проблема невиношуваності вагітності.
Однією з основних причин негативних тенденцій у стані репродуктивного здоров’я є аборти.
Для жінок України протягом декількох десятиріч аборт залишається основним методом регулювання народжуваності.
До 1997 р. на 12 млн. жінок фертильного віку щорічно проводилось близької млн. абортів, на 100 пологів припадало майже 150 абортів.
Починаючи з 1997 р. щорічне число штучних абортів скоротилося вдвічі, проте Україна продовжує утримувати одне з перших місць усвіті за поширеністю абортів.
Серед чинників, що сприяють зростанню народжуваності, слід назвати національні традиції та релігію. Справа втому, що вони дуже часто поєднуються, а жодна релігія світу не підтримує штучний аборт та навіть засоби запобігання вагітності. Особливо непримиренні щодо аборту та контрацепції країни з традиційно католицькою та ісламською релігійною орієнтацією.
Вплив цього чинника має місце і в Україні: саме він обумовив більш високі показники народжуваності в областях Західного регіону, приєднаних до держави лише в 1940 році.
Економічно розвинуті країни світу, які мають низькі показники народжуваності (США, країни Західної Європи), заохочують підвищення її рівня, в першу чергу за рахунок матеріальних стимулів і надання певних пільг щодо медичного забезпечення матері та дитини.
У той же час країни, де ці показники високі і мають постійну тенденцію до зростання, проводять політику їх обмеження та стримування (Китай, Єгипет, Індія). Досягається це, насамперед, активною пропагандою контрацептивних засобів, а також матеріальним заохоченням малодітних сімей.