Геморагічні діатези – це синдроми, що характеризуються надмірною кровоточивістю, що обумовлена дефектом одного або декількох компонентів системи гемостазу.
Вони являють собою різнорідну групу захворювань. Існує п'ять основних типів кровоточивості:
– гематомний;
– петехіально-плямистий;
– змішаний (синцево-гематомний);
– васкулітно-пурпурний;
– ангіоматозний
КРИТЕРІЇ ДІАГНОСТИКИ ПРИ РІЗНИХ ТИПАХ КРОВОТОЧИВОСТІ ТА ЇХ ЛАБОРАТОРНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ
Тип кровоточивості |
Найбільш можливі хвороби та синдроми |
Орієнтовні тести, що виявляють порушення |
Тести, які дають нормальні або близькі до норми показники |
|
спадкові |
набуті |
|||
І.Гематомний |
Гемофілія А і В (важкі форми) Форми середньої важкості та легкі |
Імунна інгібіція факторів VIII та IX |
Час згортання крові, споживання протромбіну, активований парціальний тромбо-пластиновий час, аутокоагуляційний тест, тест генерації тромбо-пластину. Аутокоагуляційний тест, кількісне визначення рівня факторів VIII та IX. |
Протромбіновий час, тромбіновий час, час кровотечі, судинні проби. Нормальні рівні І і ХІІІ факторів, адгезивно-агрегаційна функція тромбоцитів. Те саме, а також час згортання крові, споживання протромбіну. |
ІІ.Петехіально-плямистий. |
а)тромбоцитопатії та тромбоцитопенії б)легка форма хвороби Віллебранда в)дефіцит VII фактора (легка форма) г)дефіцит Х, V, II факторів д)дефіцит фактора І |
Тромбоцитопенії та симптоматичні тромбоцитопатії. Імунна інгібіція фактора Вілле-бранда. Дефіцит фактора І при патоло-гії печінки. |
Підрахунок кількості тромбоцитів, дослідження адгезивно-агрегаційної функції тромбоцитів, час кровотечі, судинні проби. Час кровотечі, агрегація тромбоцитів, аутокоагуляційний тест. Протромбіновий час. Протромбіновий час, аутокоагуляційний тест, активований парціальний тромбо-пластиновий час. Те саме, а також тромбіновий час, вияв-лення пониженого вмісту фактора І, порушення адгезивно-агрегаційної функції тромбоцитів. |
Час згортання крові, аутокоагуляційний тест, протромбіновий час, тромбіновий час. Підрахунок тромбоцитів, дослідження адгезивно-агрегаційної функції тромбоцитів, протромбіновий час, тромбіновий час. Всі решта тести. Тромбіновий час, дослідження адгезивно-агрегаційної функції тромбоцитів та інших їх функцій. |
ІІІ.Змішаний |
а)хвороба Вілле-бранда б)значний дефіцит VII фактора в)дефіцит фактора XIII |
Синдром Віллебранда. Інгібіція фактора ХІІІ. Передозування антикоагулянтів Передозування актива-торів фібри-нолізу. ДВЗ-синдром (тромбо-геморагії) |
Час кровотечі, адгезивність і агрегація тромбоцитів, аутокоагуляцій-ний тест, тест генерації тромбопластину. Протромбіновий час. Розчинність згустку в сечовині (швидка , повна). Аутокоагуляційний тест, протромбіновий час, тромбіновий час, час згортання крові. Зниження рівня фактора І, аутокоагуляційний тест, протромбіновий час, час згортання крові, підвищення рівня продуктів розпаду фібриногену, позитивні паракоагуляційні тести (етаноловий, протамінсульфатний і інші), порушення адгезивно-агрегаційної функції тромбоцитів та фібринолітичної активності крові. Кількість тромбоцитів, всі коагуляційні тести, виявлення продуктів паракоагуляції, тест склеювання стафілококів, зміна адгезивно-агрегаційної функції тромбоцитів, зниження рівня фактора І та антитромбіну ІІІ, порушення фібринолітичної активності крові. |
Протромбіновий час, тромбіновий час, дослідження адгезивно-агрегаційної функції тромбо-цитів, рівня фактора ХІІІ Всі решта тести. Всі решта тести Дослідження факторів І і ХІІІ, тромбіновий час при лікуванні антикоагулянтами непрямої дії. Безсистемно окремі тести в фазі переходу з гіперкоагуляції в гіпокоагуляцію. |
IV.Васкулітно-пур-пурний. |
– |
Геморагічний мікро-тромбоваскуліт, геморагічні пропасниці та інші захворювання |
Позитивні паракоагуляційні тести, підвищення рівня фактора І, зміни в аутокоагуляційному тесті. В важких випадках – зміни, що виявляються при ДВЗ-синдромі. |
Всі решта тести. |
V.Ангіоматозний. |
Телеангіектазії, сімейний ангіоматоз. |
Агональні (післяо-пераційні) мікроангіодисплазії. |
Параметри гемостазу первинно не порушені (в частині випадків – тромбоцитопенія). |
Патогенетична класифікація геморагічних діатезів (З.С. Баркаган, 1988)
І Порушення тромбоцитопоезу та тромбоцитарного гемостазу:
1. Тромбоцитопенії в т.ч. хвороба Верльгофа (ІТП)
2. Тромбастенія Гланцмана
3. Геморагічна тромбоцитемія
4. Тромбогемолітична і тромбоцитопенічна пурпура (хвороба Мошкович)
ІІ Порушення коагуляційного гемостазу (коагулопатії):
А) Спадкові:
1. Гемофілія А, В, С
2. Гіпопроакцлеринемія, гіпопроконвертинемія
3. Гіпотромбінемія при механічних жовтяницях
4. Гіпо- та афібриногенемія
5. Фібринолітична пурпура
6. Ангіогемофілія (хв. Віллєбранда)
Б) Набуті, що пов'язані з:
1.Ураженнями печінки
2.Ураженнями нирок
3.Передозуванням антикоагулянтів
4.Системними захворюваннями сполучної тканини.
ІІІ Обумовлені ураженням судинної стінки:
1. Геморагічний васкуліт (хвороба Шенлейн-Геноха)
2. Геморагічна пурпура (інфекційна, токсично-нейровегетативна)
3. Дизоваріальна (геморагічна метропатія)
4. С-авітаміноз
5. Хв. Рандю-Ослера, спадковий ангіоматоз
ІV Геморагічні діатези змішаної природи.
КЛАСИФІКАЦІЯ ТРОМБОЦИТОПЕНІЙ
(З.С. Баркаган, 1988)
I. Спадкові томбоцитопенії (D 69.3(4)) (тромбоцитопатії (69.1)).
II. Набуті тромбоцитопенії (D 69.5):
1. Імунні тромбоцитопенії:
a) аутоімунні;
b) трансімунні;
c) гетероімунні;
d) аутоімунні або ідіопатичні.
2. Тромбоцитопенії при механічній травматизації тромбоцитів (гемангіоми, спленомегалії).
3. Депресія кровотворення (гіпопластична анемія, хімічні, радіаційні ураження кісткового мозку).
4. Заміщення кісткового мозку пухлинною тканиною.
5. При підвищеному споживанні тромбоцитів (тромбози, ДВЗ-синдром).
6. Нестача вітаміну В12, фолієвої кислоти.
Зниження кількості тромбоцитів може бути обумовлене підвищенням їх руйнування, підвищеним споживанням та недостатнім утворенням. Виділяють спадкові та набуті форми тромбоцитопенії. Набуті форми тромбоцитопенічої пурпури за походженням можуть бути імунного та неімунного генезу. Неімунні форми обумовлені механічним травмуванням тромбоцитів (гемангіоми, спленомегалії); пригніченням проліферації кісткового мозку (при апластичних анеміях, при радіаційному ураженні кісткового мозку); пухлинною метаплазією кісткового мозку (при гемобластозах); підвищеним споживанням тромбоцитів (ДВЗ-синдром, тромбози); недостатністю вітаміну В-12 та фолієвої кислоти.
Імунні тромбоцитопенії можна розділити на групи:
1.Аллоімунні.
2.Трансімунні.
3.Гетероімунні або гаптенові.
4.Аутоімунні.
Аутоімунні процеси бувають симптоматичні – як ускладнення деяких системних захворювань, та ідіоматичні, коли причину аутоагресії встановити неможливо.
Для тромбоцитопеній характерний так званий петехіально-плямистий тип кровоточивості, який характеризується шкіряними крововиливами та кровотечею із слизових оболонок. Шкіряні крововиливи можуть мати вигляд екхімозів та плям різних розмірів та кольору ("шкіра леопарда"). Частіше вони бувають на тулубі, кінцівках, в місцях ін'єкцій, іноді на обличчі, кон'юнктиві. Досить часто спостерігаються носові, ясневі кровотечі, кровотечі із шлунка, ниркові кровотечі; у жінок – маткові кровотечі. Найбільш небезпечним для життя є крововилив у головний мозок.
Збільшення селезінки не є характерним для ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури.
При розгляді питань діагностики слід звернути увагу на важливість обов'язкового проведення геморагічних тестів. Для тромбоцитопенії є характерним:
1)Зменшення кількості тромбоцитів у периферичній крові нижче 150х109/л. Критичним вважається рівень тромбоцитів нижче 50х109/л.
2)Час кровотечі по Дюке (норма – 2-4 хв.) при тромбоцитопеніях значно збільшується.
3)Ретракція кров'яного згустка – тест, який характеризує спроможність тромбоцитів зтягувати фібрин у загусток, внаслідок чого об'єм загустка зменшується, та з нього віджимається сироватка (норма – 75-80 хв.). При тромбоцитопеніях цей показник значно зменшується, іноді ретракція взагалі не відбувається.
4)Проби на визначення резистентності мікросудин: проба Кончаловського-Румпель-Леєде (або "джгута"). При тромбоцитопеніях ці проби будуть позитивними внаслідок порушення трофіки ендотелію капілярів (за рахунок пригнічення ангіотрофічної функції тромбоцитів).
5)У кістковому мозку збільшується кількість мегакаріоцитів.
6)Визначаються антитромбоцитарні антитіла (тест Диксона).
Патогенетичне лікування аутоімунних тромбоцитопеній складається із застосування глюкокортикоїдів, імунодепресантів та спленектомії. Глюкокортикоїди застосовують у дозі 1-1,5 мг/кг протягом 2-3 місяців. При відсутності ефекту від них проводиться спленектомія. У випадках. коли спленектомія не призвела до ремісії, використовують імунодепресанти (вінкристин, циклофосфан, азатіоприн). Вінкристин – 1-2 мг в/в раз на тиждень протягом 4-6 тижнів. Циклофосфан – 1-2 мг/кг на день 1 р/тиждень протягом 2-3 місяців. Азатіоприн – 100-150 мг/добу протягом 6-8 тижнів. Останнім часом при відсутності ефекту від глюкокортикоїдів пропонують лікування рекомбінантним α2-інтерфероном (інтроном) або внутрішньовенним імуноглобуліном (сандоглобуліном). Інтерферон вводять п/ш по 3 млн. ОД 3 р/тиждень, всього 12 ін'єкцій, можна поєднувати з прийомом преднізолону по наступній схемі – 1 тиждень – 60 мг, 2 тиждень – 40 мг, 3 тиждень – 20 мг, 4 тиждень – 10 мг, 5-6 тижні – 5 мг.
Симптоматична терапія проводиться із застосуванням гемостатичних засобів (епсилон-амінокапронової кислота, андроксон, ПАМБА., доксіум, дицинон, гемостатична губка). Трансфузії тромбоцитної маси протипоказані при імунних тромбоцитопеніях. При значних анеміях можливі трансфузії відмитої еритроцитної маси.
Спадкові порушення згортання крові (коагулопатії) (З.С. Баркаган, 1988)
Дефіцитний фактор |
Назва хвороби |
||
Група 1. |
З ізольованим порушенням внутрішнього механізму формування протромбіназної активності (при нормальному протромбіновому та тромбіновому часі). |
||
VIII |
Антигемофільний глобулін (АГГ) (D 66) |
Гемофілія А |
|
VIII: ФВ |
фактор Віллебранда (D 68.0) |
Хвороба Віллебранда |
|
IX |
плазмовий компонент тромбопластину (РТС) (D 67) |
Гемофілія В (хвороба Крістмаса) |
|
XI |
попередник плазмового тромбопластину (РТА) (D 68.1) |
РТА-недостатність (гемофілія С) |
|
XII |
фактор Хагемана, фактор контакту (D 68.2) |
Дефект Хагемана |
|
Група 2. |
З ізольованим порушенням зовнішнього механізму формування протромбіназної активності |
||
VII |
проконвертин (D 68.2) |
Гіпопроконвертинемія |
|
Група 3. |
З порушенням зовнішнього та внутрішнього механізму формування протромбіназної активності (при нормальному тромбіновому часі) |
||
V |
Ас-глобулін, проакцелерин, лабільний фактор (D 68.2) |
Гіпоакцелеринемія (парагемофілія) |
|
X |
фактор Стюарта-Прауера (D 68.2) |
Хвороба Стюарта- Прауера |
|
II |
протромбін (D 68.2) |
Гіпо(дис) протромбінемія |
|
Група 4. |
З порушенням кінцевого етапу згортання |
||
І |
фібриноген (D 68.2) |
А(гіпо)фібриногенемія. Дисфібриногенемія. |
|
Група 5. |
Порушення стабілізації фібрину |
||
ХІІІ |
фібринстабілізуючий фактор (ФСФ) (D 68.2) |
Дефіцит ФСФ |
|
Група 6. |
Змішані (парні) форми дефіцитних факторів Частіше VIII+V (D 68.2) |
||
Група 7. |
Дефіцит фізіологічних антикоагулянтів (D 68.2) |
||
антитромбін ІІІ (АТ ІІІ) a2 – макроглобулін (МГ) протеїн С та його кофактори |
Дефіцит АТ ІІІ, тромбофілія Дефіцит МГ Дефіцит протеїну С |
||
НАБУТІ ПОРУШЕННЯ ЗГОРТАННЯ КРОВІ (КОАГУЛОПАТІЇ)
(З.С. Баркаган, 1988)
1. Гіпер-, гіпокоагуляційний синдром – синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдром);
2. Геморагічний синдром при променевій хворобі.
Таблиця 8 Диференційна діагностика основних форм геморагічних діатезів
Нозоло-гічна форма |
Тип кровоточивості |
Спадковість |
Тромбоцити |
Функ-ція тромбо-цитів |
Час кровотечі |
Час зсідання |
ДВЗ-синдром |
Гемоф-ілія |
Гематомний |
є (рецесив-ний тип) |
N |
N |
N |
Подовжений |
відсутній |
Хв. Віллєбранда |
Змішаний (петехіально-гематомний) |
є (аутосомно-домінантний тип) |
N |
поруш. адгезії |
подо-вжений |
Подовжений |
відсутній |
Ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура |
петехіально-плямистий |
відсутня |
Зниж. |
N чи поруш. |
подовжений |
N |
відсутній |
Тромбоцит опатії |
петехіально-плямистий |
часто є |
N чи зниж. |
поруш. |
подовжений |
N |
відсутній |
Гемора-гічний васкуліт |
васкулітно-пурпурний |
відсутня |
N |
N |
N |
N |
є |
Хвороба Ослера-Рандю |
Ангіоматозний |
є (аутосомно-домінант-ний тип) |
N |
N |
N |
N |
може бути |
Гемофілії – це група спадкових геморагічних діатезів, які характеризуються дефіцитом факторів згортання, що призводить до порушення утворення тромбопластину і згортання крові. Розрізняють наступні види гемофілій:
1)Гемофілія А – обумовлена дефіцитом VIII фактора згортання (антигемофільного глобуліну), зчеплена з Х-хромосомою, спадковість за рецесивним типм, хворіють лише чоловіки. Зустрічається у 85% хворих на гемофілії.
2)Гемофілія В – обумовлена дефіцитом IX фактора згортання (плазмового компоненту тромбопластину або фактора Крістмаса), зчеплена з Х-хромосомою; спадковість по рецесивному типу; хворіють лише чоловіки. Зустрічається у 15% хворих на гемофілії.
3)Гемофілія С – обумовлена дефіцитом XI фактора згортання (плазмового попередника тромбопластину), наслідується аутосомно, по рецесивному типу; хворіють чоловіки і жінки. Зустрічається дуже рідко (менше 1% хворих з гемофіліями).
Для гемофілій характерний так званий "гематомний" тип кровоточивості, який проявляється крововиливами у великі суглоби, підшкірними, міжм'язевими та внутрішньом'язевими гематомами, значними та тривалими кровотечами при травмах та оперативних втручаннях. Інколи спостерігаються інші геморагічні прояви, а саме крововиливи – в органи черевної порожнини, шлунково-кишкові кровотечі, мозкові геморагії, легеневі кровотечі. Особливу клінічну картину має гострий гемартроз: він характеризується раптовою появою болю в суглобі, суглоб збільшується в об'ємі, шкіра над ним стає гіперемованою, гарячою на дотик. При великих гемартрозах спостерігається флюктуація. Характерне швидке зникнення болю після трансфузії адекватної дози кріопреципітату або антигемофільної плазми.
Існує так звана інгібіторна форма гемофілії – це той варіант захворювання, який супроводжується появою в крові хворого високих титрів імунних інгібіторів VIII чи IX факторів згортання, що різко знижує ефективність замісної терапії.
Слід звернути увагу на важливість звичайної коагулограми та проведення геморагічних тестів для постановки діагнозу гемофілії та визначення її виду. Серед лабораторних тестів найбільше значення мають: час згортання крові до Лі-Уайту (норма – 5-10 хв.), активований парціальний тромбопластиновий час (АПТЧ) (норма – 15-30 с.), збільшення часу рекальцифікації (норма — 60-120 с.), аутокоагуляційний тест.
Для встановлення виду гемофілії проводять корекційні проби, для чого застосовуються препарати крові із попередньо-відомим дефіцитом факторів згортання: старою нормальною сироваткою з дефіцитом VIII фактора, плазмою крові адсорбованою сульфатом барію (відсутній IX фактор), та сумішшю обох попередніх препаратів. Якщо згортання відбувається після додавання до крові хворого плазми, адсорбованої сульфатом барію, то у хворого – гемофілія А. Якщо – після додавання старої нормальної сироватки, то у хворого – гемофілія В. Якщо порушення згортання ліквідується одразу обома видами плазми, то у хворого – гемофілія С.
Основним методом лікування гемофілій є замісна терапія препаратами, які містять дефіцитний фактор. Перелік засобів, що зареєстровані в Україні:
Препарати |
МНН |
Торгова назва |
Фірма виробник |
Дозування МО/мг |
Плазматичні |
Фактор VIII |
Імунат Октанат Коейт ДВІ Емоклот Фанді |
Бакстер Октафарма Телекріз Кедріон Гріфолс |
250, 500, 1000 250, 500, 1000 Залеж від серії 250, 500, 1000 250, 500, 1000 |
Плазматичні моноклональноочищені |
Фактор VIII |
Гемофіл М |
Бакстер |
Залеж від серії |
Плазматичні |
Фактор IX |
Імунін Аймафікс Октанайн Ф |
Бакстер Кедріон Октафарма |
200, 600, 1200 250, 500, 1000 250, 500, 1000 |
Плазматичні |
АППК |
Фейба |
Бакстер |
500 |
Рекомбінантні |
Фактор VIII Ептаког альфа |
Коджинейт НовоСевен |
Байєр Ново Нордіск |
250, 500,1000 2,4 |
Розрізняють наступні види лікування:
Домашнє лікування – довенне введення фактора згортання поза амбулаторними умовами без нагляду медперсоналу
Лікування "за вимогою" / "кризове" – препарати вводять як при домашньому лікуванні, при перших ознаках кровотечі
Профілактика – препарати вводять "завчасно" для попередження кровотечі
Одноразова профілактика – препарат вводять напередодні будь-якої події, яка збільшує ймовірність кровотеч
Профілактика на обмежений період – препарат вводять в обмежений проміжок часу для зниження частоти кровотеч
Тривала (постійна) профілактика – регулярне введення препарату для попередження кровотеч та артропатії
Лікувальна терапія при гемофілії А: проводиться препаратами, які містять VIII фактор згортання крові. У випадку неможливості використання вищезазначених засобів лікування здійснюється антигемофільною плазмою, кріопреципітатом, ліофілізований концентрат фактора VIII. Антигемофільна плазма менш ефективна: підвищує рівень VIII фактора на 10-15% і на короткий час). Вводять її 3 рази на день по 10-15 мл/кг в/в струменево. Кріопреципітат, одержаний шляхом охолодження (кріозсідання) плазми, містить високу концентрацію фактора VIII, фібриногену. фактора Віллєбранда, XII фактора, але мало альбуміну та інших білків, і тому його можна вводити в кров хворих в достатньо великих кількостях. Вміст фактора VIII вимірюється в од., які вказані на етикетці. Вводиться препарат в/в струменево в дозах від 10 до 30-50 од/кг 1-2 рази на добу.
При гемофілії В проводити лікування можна свіжозамороженою плазмою (у дозі 10-20 мл/кг на добу), або сухою донорською плазмою. Також застосовують концентрат протромбінового комплексу (РРSB), який містить протромбін, проконвертин, VIII, IX та Х фактори. Можна застосовувати і антигемофільну плазму. Ці препарати також вводять струменево в/в 2 рази на добу. Застосовують зараз концентрати фактора ІХ (бебулін, гемофактор) – 1 раз на добу (через 24 год.) 4-8 доз.
Гемостатичну терапію проводять до повної зупинки кровотечі. Ці препарати не можна змішувати з будь-якими іншими засобами. Не можна до стійкої зупинки кровотечі вводити кровозамінники, щоб не допустити розведення антигемофільних факторів.
При гемофілії С застосовуються трансфузії нативної плазми, сухої плазми або антигемофільної плазми 1 раз на 1-2 доби.
При відсутності препаратів плазми при загрозливих життю станах можливе використання свіжої консервованої крові.
Для лікування інгібіторної форми гемофілії застосовують плазмаферез із введенням свіжозамороженої плазми і кріопреципітату, глюкокортикоїди (преднізолон) в дозі 4-5 мг/кг добу, введення РРSB, комплексне лікування концентратами фактора VIII, РРSВ, плазмаферезом і преднізолоном, використання рекомбінантного фактора VIІІ-а.
Для лікування гострих гемартрозів показана тимчасова імобілізація кінцівки. Проводиться пункція суглоба та аспірація крові з суглоба. Внутрішньосуглобово вводиться 40-60 мг гідрокортизону або 20-40 мг інших розчинних глюкокортикоїдних препаратів (урбазон, метипред, кеналог). При ранніх стадіях артрозу (І-П ст.) рекомендують оперативне втручання – синовектомію.
Із симптоматичних засобів для зупинки кровотечі та для локальної гемостатичної терапії використовують: епсилон-амінокапронову кислоту, ПАМБА, аеростатичну губку, колагенову гемостатичну губку, андроксон.