Геморагічна Кримська-Конго гарячка

Геморагічна Кримська-Конго гарячка(ГККГ, син.: кримська геморагічна гарячка, гострий інфекційний капіляротоксикоз, середньо-азіатська геморагічна гарячка, геморагічна гарячка Крим-Конго-Хазер) – гостра природно-осередкова арбовірусна хвороба, зооантропоноз з трансмісивним (кліщі) механізмом передачі, характеризується двохвильовою гарячкою, вираженою інтоксикацією, різко вираженим геморагічним синдромом, тромбоцитопенією.

Етіологія . Збудником ГККГ є РНК-вмісний арбовірус роду Najarovirus родини Bunyaviridaе, сферичної форми, має зовнішню ліпідну оболонку з двома глікопротеїдами, які і зумовлюють високу патогенну властивість вірусу та нуклеокапсид. Малостійкий у зовнішньому середовищі, при кипятінні гине моментально, а при нагріванні до 45ºС – через 2 години.

Відноситься до збудників ІІ групи патогенності.

Епідеміологія. Джерелом збудників інфекції є велика й дрібна рогата худоба (корови, вівці, кози), гризуни (зайці, миші, їжаки), птахи, у яких інфекція має безсимптомний тривалий перебіг. Додатковим резервуаром вірусу є іксодові кліщі, переважно Hyaloma plumbeum, здатних передавати збудника трансоваріально своєму потомству. Хвора людина в гарячковому періоді, що супроводжується вірусемією, також є небезпечною для оточуючих, призводячи нерідко до внутрішньолікарняного зараження (навіть спалахів) через кров, інструментарій. Розрізняють природні, напівсинантропні й синантропні вогнища (осередки) ГККГ, але кліщі разом з тваринами, на яких вони паразитують, можуть переміщатися на значні віддалі, створюючи, таким чином, нові осередки.

Механізм передачі збудників – трансмісивний, головним чином через укуси іксодових кліщів, іноді мокриць. Зараження можливе через шкіру і при контакті з інфікованою кров'ю або забруденими нею предметами, а в лабораторіях – і аспіраційним шляхом.

Сприйнятливість людей до вірусу висока, частіше хворіють сільські жителі, а при внутрішньолікарняних спалахах – медичні працівники. Після перенесеної хвороби розвивається короткотривалий (1-2 роки) імунітет.

Хворобі властива весняно-літня (травень-серпень) сезонність (найбільша напруженість сільськогосподарських робіт і активність кліщів).

Патогенез та патологічна анатомія. Вірус проникає через шкіру (іноді слизову оболонку дихальних шляхів) у клітини СМФ, де відбувається його репродукція (фаза реплікації, яка відповідає інкубаційному періоду). Після чого збудник проникає в кров, наступає фаза вірусемії, яка зумовлює гострий початок хвороби з загальнотоксичних явищ. Наступна фаза гематогенної дисемінації призводить до розвитку універсального капіляротоксикозу з ДВЗ-синдромом і некротичними та дистрофічними змінами в міокарді, печінці, нирках та наднирниках, що спричинює появу геморагічного синдрому та синдрому поліорганної патології.

Патоморфологічні зміни при ГККГ, властиві й іншим геморагічним гарячкам: капілярні кровотечі в порожнини органів, крововиливи в органи і тканини, гіперемія головного мозку й оболонок, крововиливи діаметром 1-1,5 см. в речовину мозку з її руйнуванням, численні геморагії в слизові, геморагічний висип на шкірі, дегенеративні зміни в печінці, міокарді, нирках і наднирниках, тканині мозку, в гангліях симпатичної нервової системи.

Клініка. Інкубаційний період триває 2-14 днів, в середньому 3-5 днів.

Розрізняють стертий, легкий, середньої тяжкості та тяжкий перебіг хвороби. ГККГ властива циклічність перебігу з наявністю початкового (передгеморагічного) періоду, розпалу хвороби (геморагічного періоду), періоду реконвалесценції.

При клінічно маніфестному перебігу відмічається гострий початок хвороби з явищ загальної інтоксикації, ознобу, швидкого підвищення температури до 39-40ºС, яка триває 6-8-12 днів, виражених міалгій, артралгій, інтенсивного головного болю, нерідко болю в епігастрії і попереку, іноді з появою симптому Пастернацького, різкої слабості, втрати апетиту, часом нудоти і блювання. Хворі апатичні, але нерідко відмічається і психомоторне збудження, можлива поява менінгеальних знаків (частіше в розпал хвороби). Обличчя, шия, верхня частина грудної клітки та слизові оболонки ротової порожнини, зіву гіперемійовані, губи сухі, нерідко з герпетичним висипом. Частота пульсу відповідає темспературі або має місце відносна брадикардія, артеріальна гіпертензія. В крові виявляють лейкопенію з нейтрофільним зсувом вліво, тромбоцитопенію, підвищення ШОЕ.

Початковий період триває 3-6 днів. Нерідко уже на 2-4-й день хвороби, на тлі високої, іноді двохвильової температури, гіперемія обличчя зміню-ється на блідість з одутлістю, розвиваються ціаноз губ, акроціаноз, гемора-гічний синдром: геморагічна енантема на слизовій оболонці піднебіння, геморагічний висип на бокових поверхнях грудної клітки, живота, кінцівок, особливо в пахвових і пахвинних ділянках, крововиливи в місцях ін'єкцій, а в тяжких випадках – кровоточивість ясен, крововиливи під кон'юнктиву, нерідко масивні носові, маткові, шлунково-кишкові кровотечі, кровохаркання, макрогематурія. Артеріальна гіпертензія змінюється гіпотензією, брадикардія – тахікардією, можливий колапс, нерідко констатують гепатомегалію, появу болю в животі, діарею. У дуже тяжких випадках можливе виникнення гострої ниркової недостатності з анурією, гіпера-зотемією. В крові наростають тромбоцитопенія, анемія, метаболічний ацидоз.

Тривалість періоду розпалу хвороби (або геморагічного) – 7-10 з коливаннями від 3 до 12 днів. Потім температура поступово знижується, зменшуються явища загальної інтоксикації, але період реконвалесценції досить тривалий (до 5-8 і більше тижнів) з вираженим астенічним синдромом. Іноді працездатність повністю відновлюється тільки через 1-2 роки.

Прогноз у тяжких випадках несприятливий, летальність може досягати 30-40% і більше.

У людей, що проживають в ендемічних зонах, хвороба може мати стертий, часом абортивний перебіг, нерідко без геморагічого синдрому, іноді з висипом по типу розеол або еритеми. Діагностика таких форм часто стає можливою тільки за допомогою лабораторних методів дослідження.

Ускладнення. Можливий розвиток гострої ниркової недостатності, інфекційно-токсичного та геморагічного шоку, а також пневмонії, набряку легень, тромбофлебіту та ін.

Діагностика. У типових випадках ГККГ розпізнається на основі характерних рис хвороби: гострого початку, циклічності перебігу, наявності початкового періоду з вираженими явищами загальної інтоксикації, гарячки, гіперемії верхньої частини тіла, розвитком і швидким наростанням проявів геморагічного синдрому, судинної недостатності, гепатомегалії, нефропатії, змін з боку крові (лейкопенії, тромбоцитопенії, анеозинофілії, нейтрофільного зсуву вліво), урахування епідеміологічної ситуації, характеру роботи тощо. Специфічна діагностика включає вірусологічне дослідження – виділення збудника з крові хворих у період вірусемії на мишах-сисунах або культурі тканин і його ідентифікація (в лабораторіях для особливо небез-печних інфекцій), встанослення наявності і наростання титру специфічних антитіл в серологічних дослідженнях (РЗК, РНА, НРІФ, РГГА) з використанням методу парних сироваток (забір першої сироваитким крові в перші 5 днів хвороби, другої – після 14-го дня).

Диференціальний діагноз слід проводити з геморагічною гарячкою з нирковим синдромом та омською геморагічною гарячкою, грипом, лептоспірозом, висипним тифом хворобою Шенляйн-Геноха та ін.

Геморагічний васкуліт (хвороба Шенляйна-Геноха) відрізняється частим розвитком у осіб віком до 20 років, весною після перенесених ГРЗ і проявляється раптовою появою рясного геморагічного висипу діаметром 3-10 мм з переважною локалізацією на ступнях, гомілках та сідницях, який дещо виступає над рівнем шкіри, супроводжується слабим свербежем, нерізким набряком ступнів, гомілок, відсутністю висипу на обличчі, шиї, помірним підвищенням температури при кожній хвилі підсипання, моно- і поліартритами, нейтрофільним лейкоцитозом, відсутністю тромбоцитопенії.

Виписка хворих із стаціонару проводиться після зникнення клінічної симптоматики, нормалізації основних показників крові, сечі тощо (не раніше 4-6-го тижня хвороби). Реконвалесценти нерідко потребують досить тривалого (до місяця) звільнення від роботи.

Тривалість диспансерного нагляду та частота обстежень визначаються індивідуально (до 1-2-х років).

Лікування. Хворі підлягають обов'язковій госпіталізації з ізоляцією в окремий бокс з виділенням окремого медперсоналу та інструментарію.

Профілактика та протиепідемічні заходи. Профілактичні заходи передбачають боротьбу з кліщами, перш за все в природних осередках – використання інсектицидів, збір кліщів із свійських тварин з моменту початку випасу і до осені, заборону випасу тварин на територіях осередку, носіння в осередках (при виході в поле) працівниками сільського господарства, сфери тваринництва спеціальної захисної, імпрегнованої інсектицидами одежі, використання репелентів, захист місць відпочинку і сну людей від кліщів (очищення від кущів, трави, сміття, обкопування палатки неглибокою канавкою, обробка території інсектицидами тощо), проведення за показаннями планової імунізації працівників ферм, лабораторій, лісорубів, мисливців, інактивованою вакциною.

Протиепідемічні заходи включають:

• термінове повідомлення в СЕС про кожний випадок ГККГ;
• обов'язкову госпіталізацію хворого або підозрілого з його індивідуальною ізоляцією і виділенням окремого медперсоналу та інструментарію для запобігання виникненню внутрішньолікарняного зараження;
• проведення епідеміологічного обстеження з метою встановлення зв'язку з природним осередком, факт нападу кліщів, визначити людей, які також могли бути інфіковані;
• нагляд протягом 2-х тижнів за особами, які були укушені кліщами (в ендемічній зоні);
• проведення дератизації в населеному пункті, поточної і заключної дезінфекції та дезінсекції у вогнищі, особливо в приміщеннях для тварин;
• термінова профілактика серед груп ризику інфікування специфічним імуноглобуліном.