Грип

Грип – гостре вірусне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі. Клінічно характеризується гострим початком, гарячкою, загальною інтоксикацією та ураженням слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. Часто набуває епідемічного та пандемічного поширення.

Вчені вважають, що до 70-х років ХХ ст. людство перенесло 20 пандемій грипу, із них 10 – дуже тяжких. Під час пандемії 1918-1920 рр., відомої як пандемія іспанки, померло 20 млн. людей. Впродовж останніх десятиліть ми постійно зустрічаємося з пандеміями та епідеміями з різною інтенсивністю ураження. За даними ВООЗ, у 1990 р. на грип перехворіло 9,6 млн. людей.

На початку ХХ ст. збудник грипу поширювався морським та залізничним шляхами упродовж декількох років. Наприклад, найбільш вірулентний збудник (так званої "іспанки") було завезено у більшість країн світу впродовж 3 років. За нинішніх способів пересування населення збудник грипу завозять у більшість країн протягом кількох місяців.

Збудник грипу відноситься до родини ортоміксовірусів, до якої належать віруси грипу А, В, С (пандемічний, епідемічний, спорадичний). Всі вони відрізняються за антигенною будовою. Найбільш антигенно стабільними є віруси С і В.

Частинки вірусу грипу А поліморфні (округлі, ниткоподібні, грушоподібні, хробакоподібні), переважають округлі віріони діаметром 80-120 нм. Вірус містить РНК, білки, вуглеводи, ліпіди, гемаглютинін та нейрамінідазу, серотипи яких обов'язково вказуються припозначенні штамів вірусу А. Особливістю вірусу А є велика мінливість поверхневих антигенів гемаглютиніну (Н1-3) та нейрамінідази ( N 1-2). Зміниа нтигенної будови можуть відбуватися, за так званим, "дрейфом" (часткова зміна) або "шифтом" (повназміна).

Згідно з Міжнародноюно менклатурою, позначення штамів вірусу грипу роду А проводиться за стандартною схемою, що передбачає визначення: рід (місце ізоляції), власний номер ізолята (рік ізоляції), форму виду – серотипи гемаглютиніну та нейрамінідази. Рік ізоляціїпишеться двома останніми цифрами. Наприклад: А (Singapore) 1(57) H 2 N 2 – це штам №1 роду А, різновидність H2N2, виділений від людини у Сінгапурі в 1957 році. Подібні позначення прийняті зараз замість А, А1, А2.

До вірусів грипу типу А також належить вірус грипуптахів. Відомо 15 підтипів цього збудника залежно від особливостей антигенної структури гемаглютиніну та нейрамінідази. Серед найбільш патогенних для свійської птиці виділяють віруси з антигенною формулою Н7N7 (вірус "курячої чуми") та Н5N1, які здатні викликати масову загибель курей. За останні 7 років віруси грипу Н5N1 і Н7N7 внаслідок мутації різко змінилисвої біологічні властивості і набули здатності нетільки перебороти бар'єр хазяїна до безпосереднього інфікування людей, але й викликати тяжкі клінічні форми захворювання, значна частина яких закінчується летально.

Вірус грипу В характеризується меншим поліморфізмом. Віріони здебільшого круглі, діаметром 90-100 нм, містять також РНК, гемаглютинін, нейрамінідазу, як антигени – неоднорідні, гірше репродукуються накурячих ембріонах, важче адаптуються до лабораторних тварин. Вірус грипу В невикликає пандемій, однак локальні хвилі можуть розповсюджуватися на одну абодекілька країн. Часто захворюваність, зумовлена вірусом В, підвищується на спадіпандемії, викликаної вірусом А.

Вірус грипу С менш вивчений,викликає лише спорадичні захворювання або обмежені спалахи, перебіг якихвідбувається досить легко.

Вірус грипу добре розмножується у первинних культурах клітин нирок ембріона людини, нирок мавп, у фібробластах курячого ембріона. З лабораторних тварин до вірусугрипу найбільш сприйнятливі білі миші, хом'яки, менше – пацюки.

Властивості вірусу грипу:

• Рецепторозв'язуюча.
• Ензимна.
• Токсична.
• Інфекційна.
• Антигенна.

Рецепторозв'язуюча активність проявляється в здатності вірусу адсорбуватися на спеціальних рецепторах клітин, пов'язана з гемаглютиніном.

Адсорбція вірусу грипу на еритроцитах призводить до їх аглютинації.

Стійкість вірусу грипу:

• Стійкий до заморожування.
• Швидко гине принагріванні, висушуванні, під впливом дезінфікуючих засобів (формалін, спирт, луг, кислоти).
• В аерозолях інактивується під дією малих доз хлору, йоду, озону, ультрафіолетового випромінювання.

Епідеміологія. Провідну роль в епідпроцесі відіграє змінність антигенної структури вірусугрипу. Новий вірус після пандемії продовжує циркулювати в незміненому виглядіще 2-3-и роки, що зумовлює спорадичні випадки або локальні спалахи. Ці зміни проходять повільніше за грипу, викликаного вірусом типу В, ніж за грипу А. Розповсюдження грипу полегшують наступні фактори:

• Легкість повітряно – крапельно ї передачі інфекції.
• Змінність антигенної будови вірусів грипу, особливо типу А.
• Швидка репродукція вірусу в циліндричному епітелії дихальних шляхів.
• Короткий інкубаційний період.

Особливо небезпечні в епідеміологічному плані особи з легким перебігом хвороби, які зберігають своюс оціальну активність.

Захворюваність на грип спостерігається холодної пори року.

Джерелом інфекції є хвора людина. Особливо заразнимиє хворі на початку захворювання. Контагіозність реконвалесцентів невелика або відсутня. Вірус виділяється з крапельками слизу при розмові, кашлі, чханні до 4-7-го дня хвороби, за ускладнення пневмонією – до 10-12 дня хвороби.

Дискутується питання щодо можливості інапаратних і абортивних форм інфекції та їх значення в поширенні інфекції (у літературі є повідомлення про виділення збудника грипу від здорових людей).

На сьогодні питання щодо антропонозу грипозної інфекції переглядається. У літературі описані факти виділення вірусу грипу від тварин і птахів. Середних є штами малопатогенні для людини, наприклад, вірус грипу, виділений відконей (Еq2). Але існують і такі штами, приміром, вірус Н7N7, що спричиняють смерть курей, тюленів, а також людини.

Механізм зараження повітряно-крапельний. Під час кашлю, чхання велика кількість збудника потрапляє у повітря, а звідти – вдихальні шляхи людей, які оточують хворого, особливо в місцях великого скупчення (громадський транспорт, кінотеатри, театри, дитячі заклади).

Під час епідемій грипу спостерігається підвищення захворюваності на інші ГРВІ в 10-20 разів. Особи, які не мають імунітету, можуть захворіти в 90% випадків. За наявності набутого імунітету після раніше перенесеного грипу, викликаного іншим штамом, захворюють10-40% осіб.

Патогенез. В патогенезі грипу виділяють п'ять основних фаз патологічного процесу:

• Репродукція вірусу в клітинах дихальних шляхів.
• Вірусемія, токсичні та токсико-алергічні реакції.
• Ураження дихальних шляхів із переважною локалізацією процесу в будь-якому відділі дихального тракту.
• Можливі бактеріальні ускладнення з боку дихальних шляхів і інших систем організму.
• Зворотний розвиток патологічного процесу.

Вхідними воротами інфекції є верхні дихальні шляхи. Вірус грипу вибірково уражає циліндричний епітелій дихальних шляхів, переважно трахеї.

Репродукуючись у клітинах циліндричного епітелію, вірус викликає їх дегенеративні зміни (зникнення миготливих війок, набряк). Вихід зрілих віріонів нерідко супроводжується загибеллю клітин. У глибше розташованих тканинах розвиваються запальні процеси (набряк, утворення великої кількості ексудату, деструкція судинних стінок).

Підвищення проникності та крихкості судинної стінки зумовлює виникнення геморагічного синдрому (кровохаркання, носові кровотечі) та ряд ускладнень (пневмонія, енцефаліт). Затяжкого перебігу грипу можливий розвиток ДВЗ-синдрому.

Токсичні продукти вірусу діють нарізні відділи центральної та вегетативної нервової системи. Спостерігається переважання вагусної іннервації (підвищення виділення слизу в бронхах, брадикардія, зниження АТ, колапс).

Грипозна інфекція зумовлює зниження імунітету, що сприяє виникненню вторинних бактеріальних ускладнень (зарахунок екзо- або ендогенних інфекцій) та загостренню супутніх хронічних захворювань.

З перших годин захворювання спостерігається утворення інтерферону, який зменшує інтенсивність реплікації грипозного вірусу. Наприкінці тижня з'являються гуморальні антитіла, титр їх поступово зростає. В секретах слизової оболонки дихальних шляхів також є антитіла (секреторний імунітет).

Після перенесеного грипу зберігається видоспецифічний імунітет (до 20-и років), але зміна антигенної будови вірусу грипу призводить до можливості виникнення повторного захворювання вже через 2-3-и роки. Тяжкість перебігу грипу залежить від вірулентності вірусу грипу, стану імунної системи.

Клініка. Інкубаційний період – від кількох годин до 1-3-х, рідше 5-ти днів.

Розрізняють наступні клінічні форми хвороби:

• Типова (неускладнена та ускладнена).
• Атипова (афебрильна, акатаральна, блискавична).

За тяжкістю перебігу: легкий, середньої тяжкості, тяжкий.

Типовий перебіг грипу. Хвороба починається гостро з ознобу, з наступним швидким підвищенням температури тіла до 38,5-40,0ºС, головного болю, переважно в лобовій і скроневій ділянках, надбрівних дугах, болю при рухах очними яблуками, в м'язах, суглобах, слабкості, розбитості, світлобоязні, пітливості та інших явищ загальної інтоксикації, які змушують хворого злягти в ліжко вже в перші години захворювання. Разом з цими скаргами хворі вказують на сухий болісний кашель, відчуття печії, подряпування за грудиною, закладеність носа (синдром ураження респіраторного тракту).

За тяжкого перебігу захворювання до основних симптомів хвороби приєднується порушення сну, запаморочення голови, нудота, блювання, носові кровотечі.

Через 12-24-и години від початку захворювання з'являється й зростає ексудативний компонент: кашель стає менш надсадним, вологим, зменшується відчуття подряпування за грудиною, з'являються серозні, серозно-слизові виділення з носа.

За об'єктивного обстеженнях ворого спостерігаються почервоніння та одутлість обличчя, ін'єкція судин склер, помірний ціаноз губ, герпетичні висипання, дифузне почервоніння слизової ротоглотки, "зернистість" м'якого піднебіння, особливо за грипу, викликаного вірусом типу В (симптом Морозкіна), деколи – дрібні крововиливи на піднебінні, набряклість і почервоніння слизової оболонки носа, підвищена вологість шкіри, брадикардія, зниження АТ, приглушення І тону серця на верхівці, акцент ІІ тонунад легеневою артерією. В тяжких випадках – ознаки менінгіту, менінгоенцефаліту, геморагічного енцефаліту, набряку легень, у дітей – явища несправжнього крупу.

У периферичній крові – лейкопенія, нейтропенія, еозинопенія, моноцитоз. ШОЕ в неускладнених випадках не підвищена.

За неускладненого грипу гарячка продовжується впродовж 2-4 днів (у 80-85% хворих), у поодиноких випадках – більше 5-и днів. Двогорба температурна крива на сьогодні зустрічається зрідка – у 5-10% хворих. Після гарячкового періоду настає відносно тривала постгрипозна астенізація.

У міжепідемічний період перебіг грипу проходить значно легше, ніж під час епідемії, та за своїми клінічними проявами мало чим відрізняється від гострих респіраторних захворювань іншої етіології. Більш тяжкий перебіг грипу спостерігається в перші 2 тижні епідемії.

Атипові форми характеризуються відсутністю одного з кардинальних симптомів грипу. Акатаральна форма грипу характеризується особливо постійним і вираженим ураженням трахеї, тоді як явища вираженого риніту можуть бути відсутніми. Блискавична форма грипу зустрічається рідко, характеризується блискавичним перебігом із бурхливим розвитком симптомів інтоксикації, без катаральних явищ і завершується переважно летально. Варіантом блискавичної форми може бути стрімкий розвиток геморагічного токсичного набряку легень з розвитком паренхіматозної й серцево-судинної недостатності у випадках несвоєчасного надання невідкладної допомоги.

Грип для осіб похилого та старечого віку є надзвичайно небезпечним, оскільки навіть помірно виражена інтоксикація негативно впливає наперебіг хронічних захворювань, характерних для цієї вікової категорії хворих, і може призвести до летальних наслідків.

Ускладнення.

Найбільш частим ускладненням грипу є пневмонія (від 10% до 65% всіх госпіталізованих хворих на грип), яка зумовлена:

• дією вірусу: порушенням судинних стінок внаслідок чого виникає геморагія та набряк легень за відсутності ознак запалення.
• дією бактерій (стафілококи, гемолітичний стрептокок тощо).

За неускладнених форм, вірус грипу, визначений за допомогою імунофлуоресцентного методу, зникав з організму на 4-5-й день, за ускладненої форми грипу – на 10-14-й день. Таким чином, пневмонію при грипі потрібно розглядати як вірусно-бактеріальну.

Для грипозних пневмоній не характерні великі зливні вогнища, тому при перкусії зміни діагностувати досить важко. Аускультативно відзначаються дрібнопухирчасті вологі хрипи, іноді лише після покашлювання або в положенні хворого на боці. Іноді пневмонію можна підтвердити лише рентгенологічно, причому при рентгенографії органів грудної порожнини в трьох проекціях.

Іншими бактеріальними ускладненнями грипу є фронтити, гайморити, отити, мастоїдити, бронхіоліти.

Токсичне ураження міокарда (грипозний міокардит) проявляється розширенням меж серця, глухістю тонів, лабільністю пульсу, тахікардією, іноді стенокардитичними болями, змінами на ЕКГ.

Набряк головного мозку виникає внаслідок вираженого токсичного ураження церебральних судин із підвищенням проникності капілярів і накопиченням екстравазальної рідини, що зумовлює підвищення внутрішньочерепного тиску, що призводить до подразнення мозкових оболонок за відсутності ознак запалення в лікворі (менінгізм).

Як і при набряку легень легко приєднується вторинна інфекція. Загальний стан хворих тяжкий: сильний головний біль, нудота, блювання, психомоторне збудження, брадикардія, що змінюється тахікардією. Швидко настає порушення свідомості, з'являються тонічні та клонічні судоми.

Сухожильні рефлекси підвищені, спостерігаються менінгеальні симптоми, патологічні рефлекси Бабінського, Оппенгейма тощо. Зіниці спочатку вузькі, в подальшому розширені, з'являються симптоми "плаваючих" очних яблук. Придослідженні очного дна – соски зорового нерва застійні.

Перенесений грип у наслідок зниження імунореактивності організму може призвести до загострення хронічних інфекцій (бронхіальної астми, туберкульозу, ревматизму, хронічного тонзиліту тощо).

Імунітет тривалий але типоспецифічний. Описані випадки коли після перенесеного грипу підчас пандемії іспанки 20-х років антитіла зберігалися понад 55 років. Часті пандемії грипу найвірогідніше зумовлені виникненням нових штамів збудника.

Діагностика грипу під час епідемії не викликає особливих труднощів і базується на клініко-епідеміологічних даних. У міжепідемічний період грип майже незустрічається, переважають випадки легкого клінічного перебігу і його важко диференціювати серед інших гострих респіраторних захворювань. У таких випадках діагноз можна поставити на основі лабораторних методів:

• люмінесцентної мікроскопії мазків-відбитків із слизової оболонки носа, забарвлених акридин-оранжевим, і виявленням РНК вірусів.
• імунофлуоресцеції (експрес-метод) – виявлення антигену вірусу грипув мазках із слизової носа і ротоглотки задопомогою флуоресціюючих імунних сироваток (типоспецифічних).
• серологічнихреакцій (РЗК, РГГ, ІФА із грипозними діагностикумами) методом парних сироваток (першу беруть до 6-го дня хвороби, другу – через 8-14 днів). Діагностичне значення має зростання титру антитіл в 4 рази і більше.
• вірусологічного дослідження змивів із ротоглотки, крові з виділенням вірусів грипу на курячих ембріонах, культурі тканин (має переважно ретроспективне значення).

Диференційна діагностика грипу проводиться з гострими вірусними респіраторними захворюваннями (аденовірусними, парагрипозними, респіраторно-синцитіальними, риновірусними). Багато хвороб починається з катарального або інтоксикаційного синдрому (лептоспіроз, тифи, менінгококова інфекція), тому їх також необхідно диференціювати з грипом.

Лікування. Хворих на неускладнену форму грипу лікують вдома. Госпіталізації підлягають:

• хворі з тяжким перебігом грипу.
• з тяжкими супутніми захворюваннями.
• діти раннього віку, особи похилого віку.
• за епідеміологічними показами.

Хворого, якого лікують удома, ізолюють до окремої кімнати. Для нього виділяють окремий посуд, який знезаражують крутим кип'ятком. Особам, які доглядають за хворим, рекомендується носити марлеву маску (з 6-тишарів марлі). Під час гарячкового періоду хворим необхідно дотримуватись ліжкового режиму. Показано тепло (тепле ліжко, грілка до ніг, багаторазове тепле пиття). Призначають полівітаміни по 2 драже 3 рази на день. Для профілактики геморагічного синдрому, особливо хворим старших вікових груп, з підвищеним артеріальним тиском рекомендується призначати вітамін Р (рутин, чайні катехіни) по 150 мг/добу в поєднанні з аскорбіновою кислотою (300 мг/добу).

Етіотропне лікування. У противіруснїй терапії застосовуються хіміотерапевтичні (блокатори М2-каналів, інгібітори нейрамінідази, нуклеозидні аналоги) і біологічні (інтерферони таі муноглобуліни) препарати, а також імуномодулятори.

Блокатори М2-каналів вірусу грипу А (амантадин, ремантадин) порушують здатність вірусу проникати в клітини і вивільняти рибонуклеопротеїд. Противірусний ефект блокаторів М2-каналів діє тільки стосовно вірусів грипу А. Амантадин призначають у перші 24-48 годин захворювання дорослим по 100 мг. кожні 12 годин, тривалість прийому – 3-5 днів.

Інгібітори нейрамінідази (занамівір, озельтамівір) порушують здатність вірусів грипу А і В проникати вепітеліальні клітини, гальмують вихід віріонів із інфікованої клітини, зменшують стійкість віріонів до дії секреторних факторів резистентності (противірусний ефект). Препарати також зменшують синтезц итокінів, які беруть участь у місцевій і системній реакціях запалення.Занамівір застосовують у вигляді ротадисків по 5 мг. (1 ротадиск) кожні 12 годин впродовж 5 днів. Озельтамівір призначають по 1-2 капсули кожні 12 годин впродовж 5 днів. Названа група препаратів протипоказана вагітним, жінкам у період лактації, хворим із нирковою недостатністю, бронхіальною астмою.

Нуклеозидні аналоги застосовують за тяжких форм грипу.Рибав і рин (віразол, рибам і дил) є синтетичним аналогом гуанозину, зменшує внутрішньоклітинний пулгуанозину трифосфату і, таким чином, опосередковано знижує синтез РНК вірусу.Препарат призначають після їжі по 0,2 г 3-4 рази на день впродовж3-5 днів.

Препарати альфа-інтерферону – ендогенні низькомолекулярні білки, які мають універсальні противірусні властивості і використовуються як препарати замісної терапії. Їх противірусний ефект зумовлений:

• Гальмуванням протеінсинтетази вірусних білків через інгібіцію і стимуляцію клітинних ферментів, завдяки чому стимулюється утворення внутрішньоклітинних противірусних факторів;
• Здатністю інтерферонів викликати в клітині несприйняття до вірусної інфекції завдяки конкуруючій діїза рецептори. Медична промисловість випускає людський лейкоцитарний інтерферон (ЛЛІ) із низькою та високою противірусною активністю. ЛЛІ з низькою противірусною активністю застосовують у вигляді інгаляцій, закапування в ніс. Закапують у носові ходи по 3-5 крапель 4-6 разів на добу або інгаляторно 2 рази на день впродовж 2-3 днів.

Індуктори ендогенного інтерферону (арбідол, аміксин, неовір, циклоферон, полудан) здатні викликати утворення інтерферону в організмі людини. Арбідол для дорослих по 0,2 г. 3-4 рази на добу перед вживанням їжі впродовж 3-5 днів. Аміксин призначають по 0,125 г. 1 раз на добу після їжі впродовж перших 2 днів, потім по 0,125 г. через 48 годин упродовж тижня.

Застосовують протигрипозний донорський імуноглобулін, який містить високий титр протигрипозних антитіл. Протигрипозний імуноглобулін призначають за тяжкого перебігу грипу, за можливості – на початку хвороби. Вводять його внутрішньом'язово, дітям із розрахунку 0,15-0,2 мл/кг маси тіла, дорослим – по 6 мл. Можна також використовувати нормальний (плацентарний) імуноглобулін, а також сироватковий поліглобулін. Ці препарати також містять антитіла проти вірусу грипу. Призначають їх у тих же дозах.

Інгібітори протеаз – апротенін і його препарати (гордокс, контрикал, трасилол) шляхом гальмування протеолітичної активності блокують декапсидацію віріонів із мембранами чутливих клітин, збільшують популяцію дефектних віріонів, блокують вихід вірусу з інфікованих клітин.

Для лікування грипу широко застосовують патогенетичні та симптоматичні препарати. Для зменшення головного болю застосовують амідопірин, анальгін, аскофен. Терапевтичну дію мають також антигістамінні препарати: піпольфен, супрастин, димедрол, діазолін тощо. При порушенні сну призначають мікстуру Бехтерева. Для покращання дренажної функції дихальних шляхів застосовують лужні інгаляції, відхаркувальні, бронходилятатори. Завираженого риніту призначають місцево 2-5% розчин ефедрину, нафтизин, галазолін, санорин, 0,25% оксолінову мазь. Іноді використовують суміш препаратів, так званий "антигрипін" (0,5 г. ацетилсаліцилової кислоти, 0,3 г. аскорбінової кислоти, 0,02 г. рутину, 0,02 г .димедролу, 0,1 г. лактату кальцію), "фервекс" (0,5 г. парацетамолу, 0,025 г. фенераміну малеат, 0,2 г. аскорбінової кислоти, аспаркам). У періоді реконвалесценції рекомендуються банки, гірчичники нагрудну клітку.

Лікування хворих із тяжким перебігом грипу проводять в інфекційних стаціонарах. Таким хворим обов'язково вводять протигрипозний імуноглобулін (6-12 мл), призначають антибіотики (оксацилін, метацилін по 1,0 г. 4 рази на добу). За необхідності внутрішньовенно вводять 200-300 мл. неогемодезу або 400 мл. реополіглюкіну, 2 мл. 1% розчину лазиксу, 250-300 мг. гідрокортизону або 90/120мг/добу преднізолону, 0,5-1 мл. 0,025% розчину строфантину (або 1 мл. 0,06% розчину корглікону), 10 мл. 2,4% розчину еуфіліну, 10 мл. 5% розчину аскорбінової кислоти, 10 мл. 10% розчину хлориду кальцію, 10000-20000 ОД контрикалу. Проводиться оксигенотерапія зволоженим киснем через носові катетери. За частоти дихання вище 40 за хвилину, при порушенні ритму дихання хворого переводять на штучне дихання.

Антибіотики і сульфаніламіди не попереджують ускладнень, зокрема, пневмоній. Спостереження показали, що за призначення цих препаратів, пневмонії виникали навіть частіше, ніж у хворих, яким їх не призначали. В зв'язку з цим антибіотики показан і лише за наявності ускладнень, враховуючи чутливість мікрофлори до них. Частіше використовують антибіотики пеніцилінового ряду: бензилпеніцилін, оксацилін, ампіцилін, цефалоспорини.

Профілактика. На виникнення грипу суттєво впливають імунодефіцитні стани. Зниження рівня захворюваності на грип можна досягти шляхом проведення сезонних курсів стимуляції неспецифічної та імунологічної реактивності організму: лазерне опромінення носових ходів і мигдаликів (5-7 сеансів), а також застосування індукторів інтерфероногенезу (амізон, гропринозин, аміксин, протифлазид, ехінацея).

Для активної специфічної імунізації застосовують інактивовані вакцини. В Україні застосовують переважно вакцини "Інфлувак", "Ваксігрип", "Флюорікс". Усі вищезазначені вакцини містять антиген вірусу грипу. Розрізняються вони лише ступенем очищення. Вакцина "Інфлувак" є тривалентною субодиничною інактивованою, до складу якої входять ізольовані поверхневі антигени вірусів грипу типу А і В. Єдиним протипоказом для її застосування є непереносимість курячих яєць. Захисний ефект досягається через 10 днів після введення, триває впродовж 1 року. Вакцину застосовують для дорослих по 0,5 мл. підшкірно. Хворим з імунодефіцитом доцільно вводити дві дози вакцини (по 0,5 мл.) з інтервалом 4 тижні. Вакцина щорічно оновлюється з урахуванням епідемічно актуальних штамів у даному сезоні.

Планову неспецифічну профілактику проводять екстрактом елеутерококу по 30-40 крапель 1 раз на день упродовж 25-30 днів, продигіазоном по 0,25 мл. у кожний носовий хід двократно зі нтервалом 5 хв., курс із 3 введень із перервами у 5-7 днів, полівітамінами.

Із профілактичною метою рекомендується призначати інтерферон, який пригнічує репродукцію вірусу в організмі. Лейкоцитарний інтерферон потрібно закапувати в ніс тричі на добу впродовж усього періоду епідемії.

Для профілактики грипу А можна використовувати ремантадин або амантадин по 0,1-0,2 г/добу. Препарат необхідно давати впродовж усього спалаху хвороби. Потрібно пам'ятати, що після припинення прийому препарату люди, які його отримували, стають сприйнятливими до інфекції, тому необхідно комбінувати прийом препарату з вакцинацією. З профілактичною метою використовують також препарати, що стимулюють вироблення ендогенного інтерферону (мефанамінова кислота, дибазол, продигіозан). Як свідчать дані літератури, триразове введення per os дибазолу протягом 10 днів сприяє зменшенню захворюваності більш як 3 рази.

Диспансерний нагляд. Хворі, у яких перебіг грипу ускладнювався гострою пневмонією, підлягають диспансерному обліку з наступним лікарським оглядом через 1, 3, 6 і 12 місяців після перенесеного захворювання. За наявності залишкових проявів після пневмонії хворих рекомендується направляти для доліковування або реабілітації у спеціалізований (пульмонологічний) стаціонар або в диспансерне відділення поліклініки.