Піодерміти: стафілодермії, стрептодермії

Піодерміти (від грецького pyon – гній, derma – шкіра) – група гнійно-запальних захворювань шкіри, зумовлених піококами.

Етіологія. Збудниками піодермітів є патогенні та умовно патогенні мікроорганізми:

• стафілококи
  
• стрептококи
  
• синьогнійна паличка
  
• кишкова паличка
  
• вульгарний протей
  
• корінебактерії та ін.
  

Розвиток піодермітів відбувається внаслідок:

• попадання піококів на шкіру із зовнішнього середовища (екзогенна інфекція);
  
• активації мікробної автофлори, що знаходиться на поверхні шкіри, особливо у складках, та на слизових оболонках.
  

Патогенез.

Екзогенні чинники:

– переохолодження;

– перегрівання, що супроводжується посиленим потінням і мацерацією;

– мікротравми, забруднення шкіри;

– дієта збагачена вуглеводами та збіднена білками;

– екзогенні гіповітамінози;

– тривале вживання великих доз цитостатиків, кортикостероїдів, які пригнічують імунологічну реактивність організму тощо.

Ендогенні чинники:

– ендокринні захворювання (цукровий діабет, гіпер- та гіпотиреоз);

– зниження системного та локального імунітету;

– фокальні вогнища інфекції;

– порушення обміну речовин, ендогенні гіповітамінози;

– тяжкі системні захворювання тощо.

Класифікація піодермітів:

1. Первинні (як самостійні захворювання) та вторинні (як ускладнення дерматозів, що супроводжуються свербіжем та пошкодженням цілісності шкіри (короста, дерматити, екзема, нейродерміт тощо).

2.
Гострі, хронічні. При гострих піодермітах: стрептококи, стафілококи, їхня асоціація. При хронічних піодермітах: в асоціації із стрептококами та стафілококами виявляють пневмококи, псевдодифтерійну, кишкову, синьогнійну палички, вульгарний протей, дріжджоподібні грибки та ін.

3. Стафілодермії, стрептодермії, змішані стрепто-стафілодермії.

При стафілодерміях : – у 61,1% – St. Aureus; у 28,3% – St.epidermidis;– у 10,1% – St. Saprophyticus.
Стафілодермії – інфільтративно-некротичний, нагнійний тип запалення

Розрізняють стрептококи: негемолітичні (сапрофіти) та гемолітичніСтрептодермії – ексудативно-серозний тип запалення. (патогенні).

КЛАСИФІКАЦІЯ ПІОДЕРМІТІВ

Стафілодермії поверхневі. Збудники: стафілококи. Сприяючі чинники: дрібні травми, забруднення шкіри, перегрівання. Можливе зараження від хворих, частіше це трапляється серед дітей.

Остіофолікуліт: пустула – ерозія – кірочка – вторинна пляма, яка з часом зникає. Перебіг без лікування кілька тижнів. Висипка не залишає рубців. Лікування: місцеве – спиртові розчини анілінових барвників (фукорцин, 1-2% розчин метиленового синього, генціанвіолету), мазі з антибіотиками (тетрациклінова, гентаміцинова, неоміцинова, левосін, левомеколь), лінімент стрептоциду; у випадках розповсюдженого процесу – системна антибіотикотерапія, сульфаніламідні препарати; УФО.

Фолікуліт – гнійне запалення волосяного фолікула. Спочатку навколо волосся утворюється запальний, червоний вузлик із пустулою на верхівці, яка руйнується, утворюючи кірочку; вузлик розсмоктується, кірочка відпадає, не залишаючи рубців. Із фолікуліту може утворюватись фурункул. Лікування: місцеве – спиртові розчини анілінових барвників (фукорцин, 1-2% розчин метиленового синього, генціанвіолету), мазі з антибіотиками (тетрациклінова, гентаміцинова, неоміцинова, левосін, левомеколь), лінімент стрептоциду; у випадках розповсюдженого процесу – системна антибіотикотерапія, сульфаніламідні препарати; УФО..

Вульгарний сикоз:

– хронічний процес;

– роль ендогенних чинників;

– остіофолікуліти і фолікуліти (пустули + папули);

– в основі – суцільний інфільтрат;

– елементи на різних стадіях розвитку;

– лікування загальне + зовнішнє

Стрептококове імпетиго (контагіозне імпетиґо) – на гіперемійованій шкірі – фліктена – ерозії – тонкі сіруваті кірочки -тимчасова еритема, лущення. Вогнища схильні до периферійного росту, автоінокуляції – уражають великі площі, частіше обличчя, кінцівки.

Бульозне імпетиго – на долонях, підошвах, гомілках; фліктена із товстою напруженою покришкою.

Кільцевидне імпетиго – із запавшим центром.

Щілиноподібне імпетиго (заїда) – у кутах рота, у складках.

Сифілоподібне імпетиго – у ослаблених дітей, на спині, сідницях, в ділянках тертя, фліктени із щільною основою (інфільтратом).

Суха стрептодермія – гіпопігментні плями з дрібними лусочками на відкритих ділянках шкіри.

Звичайна ектима. Збудники: стрептококи і стафілококи. На шкірі утворюється глибока пустула на запальній червоній інфільтрованій основі; вона руйнується, інфільтрат частково розпадається, утворюється виразка, часто вкрита кірочкою, при загоєнні залишається рубець. Лікування таке ж, як при імпетиго.

Фурункул – це гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, сальної залози і підшкірної клітковини, зумовлене стафілококом. Спочатку виникає болючий червоний вузол, що збільшується, на верхівці утворюється пустула з волоском у центрі. Згодом пустула руйнується, вузол у центрі розпадається з утворенням гнійного стрижня, який поступово відділяється, утворюючи виразку, після загоєння якої залишається рубець.

Фурункульоз гострий – коли у хворого багато фурункулів; фурункульоз хронічний – коли одні фурункули гояться, проте протягом тривалого часу (місяців) виникають нові.

Карбункул – це кілька фурункулів на запальній щільній болючій основі; на поверхні кілька пустул, що розпадаються з утворенням гнійних стрижнів, при відділенні яких витікає гній. Після загоєння залишається рубець. Фурункули, карбункули особливо небезпечні при локалізації на обличчі – можливе запалення мозкових оболонок (менінгіт). Можливі ускладнення: лімфангіїт, лімфаденіт, тромбофлебіт та інші.

Ускладнення фурункула, карбункула:

• лімфанґоїт, лімфаденіт, флебіти, тромбофлебіти,

• емболії, тромбоз синусів головного мозку,
  
• сепсис, менінгіт, абсцеси мозку, легень, печінки.
  

Гідраденіт — гнійне запалення апокринової потової залози:

• під пахвами, навколо сосків грудей, пупка, в ділянці статевих органів, заднього проходу.
  
• запальний болючий вузол чи конгломерати вузлів – нориці – рубці.
  
• може підвищуватись температура тіла з порушенням загального стану.
  

Стрептостафілококове імпетиго (стрептостафілодермія, змішане імпетиґо, звичайне імпетиґо) – на гіперемійованій шкірі фліктени – ерозії + стафілококи – грубі «медові» кірочки – через 5-7 днів кірочки відпадають – тимчасова еритема, лущення. Вогнища схильні до периферійного росту, аутоінокуляції – уражають великі площі, частіше обличчя, кінцівки.

Епідемічна міхурчатка немовлят.

• в перші дні життя дитини, частіше на 7-10 день;
  
• на тлі еритеми – фліктени – ерозії від 2-3 мм до 2-3 і більше сантиметрів з фестончастими краями і соковитим рожевим дном, виділення серозно-слизисті – ерозії зливаються, за кілька днів поширюються на всю шкіру – тимчасова пігментація, лущення;
  
• в процес можуть втягуватись слизові оболонки рота, очей, статевих органів;
  
• тяжкість хвороби залежить від площі ураження;
  
• підвищується температура тіла;
  
• лейкоцитоз, прискорюється ШОЕ;
  
• стан тяжкий, пневмонії, отити, сепсис, диспепсії.
  

Хронічні атипові піодермії:

Хронічна глибока виразково-вегетуюча піодермія:

• стафілококи, стрептококи, протей, кишкова і синьогнійна паличка;
  
• пустули – синюшно-червоні бляшки м’якої консистенції – виразки – папіломатозні розростання з кров’янисто-гнійним виділенням – серпігінуючий ріст – нерівні з «містками» рубчики.
  
• Диференціюють із коліквативним і бородавчастим туберкулозом шкіри, глибокими мікозами.
  

Ґангренозна піодермія:

• Етіологія невідома, вважають, що в основі — алергічний васкуліт, мікроорганізми відіграють сенсибілізуючу роль.
  
• У 70-80% випадків поєднується з виразковим колітом, хворобою Крона, лейкозом, лімфомами.
  
• Вузлуваті фурункулоподібні елементи – розпад – виразки з круглими або поліциклічними обрисами; дно нерівне з грануляціями, краї нерівні, підриті, з синюшним відтінком – серпігінуючий ріст – рубці.
  
• Перебіг хронічний рецидивуючий.
  
• Диференціюють із глибокими мікозами, коліквативним туберкульозом шкіри, йодо- і бромодермою, хронічною виразково-вегетуючою піодермією.
  

Шанкриформна піодермія:

• Локалізація на геніталіях, губах та інш.
  
• Суб’єктивні відчуття відсутні.
  
• Пустула – округла виразка (1-2 см) із щільною основою – геморагічна кірочка; дно рівне із припіднятими краями, незначні виділення – поверхневий рубчик.
  
• Регіонарні лімфовузли щільні, неболючі, не з’єднані.
  
• Перебіг 2-3 тижні.
  
• Диференціюють із твердим шанкером (повторні негативні результати серореакцій та на бліду трепонему).
  

Лікування хронічних піодермій:

1. Антибіотики.
   
2. Імуностимулятори, імуномодулятори.
   
3. Антистафілококовий гамма-глобулін.
   
4. Солкосерил.
   
5. Актовегін.
   
6. Біостимулятори.
   
7. Вітаміни А, Е, В6, С.
   
8. При гангренозній піодермії, виразково-вегетуючій – системна кортикостероїдна терапія.
   

Місцева терапія: спрямована на очищення вогнищ від гною, стимуляцію грануляцій

– дезінфікуючі примочки,

– аерозолі оксициклозоль, оксикорт, полькортолон, пантенол,

– 5-10% дерматолова або ксероформна мазі, дермазин, мірамістинова мазь, солкосерил — желе або мазь)

При фурункулі:

– чистий іхтіол

– пов’язки із гіпертонічним розчином, дезинфікуючими розчинами фурациліну, етакридину лактату, борної кислоти,

– після відторгнення стрижня ? лінімент стрептоциду, мазь стрептоцидова, мірамістинова, 5-10% дерматолова, ксероформна мазь;

– аерозолі з антибіотиками (олазоль, левовінізоль);

– аерозолі з антибіотиками + КС (оксициклозоль, оксикорт, полькортолон).

Профілактика гноячкових хвороб: зміцнення організму, дотримання правил гігієни шкіри, обробка мікротравм дезінфікувальними засобами (спиртовими антисептичними розчинами, йоддицерином, левоміцетиновим спиртом тощо).