Поняття про професійні захворювання. Медико-соціальна експертиза непрацездатності

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України, Академії медичних наук України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2000 р. №374/68/338 "Про затвердження інструкції про застосування переліку професійних захворювань" професійні захворювання – це захворювання, що виникли внаслідок професійної діяльності та зумовлені виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

З гігієнічних позицій терміном "шкідливий виробничий фактор" позначають фактор виробничого середовища, дія якого на організм працюючого може призвести до погіршення стану здоров'я, зниження його працездатності.

Небезпечний виробничий фактор – це фактор виробничого середовища, вплив якого за певних умов може призвести до травми або до іншого раптового погіршення здоров'я працівника.

Нещасний випадок на виробництві – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на організм працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов'язків і призвели до погіршення стану здоров'я або смерті.

За походженням шкідливі та небезпечні фактори виробничого середовища підрозділяють на:

І. Фізичні: підвищена запиленість повітря робочої зони; мікроклімат виробничих приміщень (підвищена чи знижена температура, вологість повітря, швидкість його руху); підвищений рівень інфрачервоної радіації, ультрафіолетової радіації; вібрації, шуму, інфра- та ультразвуку на виробничому місці; підвищений та знижений барометричний тиск, підвищений рівень іонізуючого та електромагнітного випромінювання, електричного та магнітного полів, тощо.

ІІ. Хімічні: органічні та неорганічні речовини у вигляді газу, пари, аерозолю та рідини.

До хімічних факторів належать З позицій гігієни праці та виробничої санітарії серед хімічних виробничих факторів доцільно виділити:

– речовини з гостроспрямованим механізмом дії, за концентрацією яких у повітрі робочої зони повинен бути забезпечений безперервний контроль і сигналізація на перевищення ГДК (оксиди азоту, ціанистий водень, бром, хлор) – (у списках ГДК поряд із величиною їх нормативу стоїть літера "О");

– речовини – алергени (акрилонітрил, берилій, нікель, хлорофос) – ("А");

– речовини – канцерогени (бензол, берилій, хлористий вініл, миш'як, нікель) – ("К");

– речовини в формі аерозолю (пилу) – переважно фіброгенної дії (вольфрам, залізо, вапняк, оксид кремнію (IV) – ("Ф");

– речовини, потенційно небезпечні для організму у разі надходження через шкіру (бром, бензол, акрилонітрил) – ("+").

Існує також внутрішня класифікація хімічних професійних факторів за призначенням їх у народному господарстві, згідно з якою розрізняють:

· промислові отрути (органічні розчинники (діхлоретан), барвники (анілін), свинець, ртуть, марганець, тощо);

· отрутохімікати (пестициди);

· лікарські засоби;

· побутові хімікати (харчові доповнення (оцтова кислота), засоби санітарії (хлорамін), особистої гігієни і косметики);

· біологічні отрути (рослинні (гриби), тваринні (змії, комахи));

· бойові отруйні речовини (зарин, фосген, іприт).

Загальновживаною є також класифікація промислових отрут, в основі якої лежить кількісна оцінка токсичної небезпеки хімічних сполук на основі встановленої експериментально ДЛ50. Згідно з цією класифікацією токсична речовина відповідає певному класу токсичності, що характеризує розряд її небезпечності.

В клінічній токсикології поширена класифікація хімічних сполук за патогенетичними особливостями впливу на організм (токсикологічна класифікація), згідно з якою розрізняють отрути:

– нервово-паралітичної дії (фосфорорганічні сполуки);

– шкірно-резорбтивної дії (миш'як, ртуть, гексахлоран);

– загальнотоксичної дії (чадний газ);

– задушливої дії (оксид азоту, зарин);

– сльозоточивої та подразливої дії (пари кислот, хлор).

ІІІ. Біологічні: підгрупа мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності, які мають значні сенсибілізуючі властивості: бензилпеніцилін, леприн, паприн та бактерії, віруси, спірохети, рикетсії, гриби, найпростіші.

ІV.Шкідливі виробничи фактори трудового процесу: фізичні перевантаження (статичні, динамічні), нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційне перевантаження).

Згідно з діючим законодавством, в нашій країні встановлено гранично допустимі концентрації (ГДК) токсичних речовин та гранично допустимі рівні (ГДР) впливу професійних шкідливостей, які виключають можливість розвитку гострих та хронічних професійних захворювань.

ГДК та ГДР – це концентрація чи рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості протягом всього трудового етапу не призводить до травми, захворювання чи відхилення у стані здоров'я в процесі роботи або у віддалений термін життя теперішнього та наступного поколінь.

Виділяють три ступені шкідливих та небезпечних умов праці на виробництві.

I ступінь – коли дія виробничих шкідливостей призводить до функціональних порушень в організмі працюючих, які при ранньому виявленні можуть мати зворотній характер.

II ступінь – професійні шкідливості викликають стійкі функціональні порушення, які сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, в окремих випадках вони призводять до розвитку легких форм професійних захворювань.

ІІІ ступінь – несприятливі виробничі умови викликають велику небезпеку розвитку професійних захворювань. Така небезпека значно зростає при наявності на виробництві двох і більше шкідливих виробничих факторів. В таких випадках умови праці вважаються з високим рівнем ризику виникнення професійного захворювання.

Перелік небезпечних та шкідливих виробничих факторів, вплив яких може викликати розвиток професійних захворювань, а також приблизний перелік виробництв та робіт, на яких працюючі можуть перебувати у контакті з цими шкідливостями, подано у "Переліку професійних захворювань", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №1662 від 8.11.2000р.

При вирішенні питання про зв'язок захворювання з дією професійних шкідливостей необхідно виходити з конкретних санітарно-гігієнічних умов праці на даному виробництві, тобто умов праці на робочому місці ураженого, які підтверджені відповідною документацією. Таку інформацію дає санітарно-гігієнічна характеристика умов праці, складена санітарним лікарем з гігієни праці санітарно-епідеміологічної станції (СЕС).

Загальноприйнятої та єдиної класифікації професійних захворювань немає. В основу діючих класифікацій положено різні принципи групування професійних хвороб.

Етіологічна класифікація професійних хвороб:

1. Професійні захворювання, зумовлені дією хімічних факторів (гострі та хронічні інтоксикації);

2. Професійні захворювання, зумовлені дією виробничого пилу (пневмоконіози, пиловий бронхіт);

3. Професійні захворювання, зумовлені дією фізичних факторів (вібраційна хвороба, нейросенсорна приглухуватість, променева хвороба, переохолодження);

4. Професійні захворювання, зумовлені дією біологічним факторів (інфекційні, паразитарні захворювання, туберкульоз, вірусний гепатит, сибірка, тощо);

5. Професійні захворювання, зумовлені фізичними перевантаженнями та перенапруженням окремих органів та систем (координаційний невроз, полінейропатії, хронічний ларингіт, бурсит, тощо).

Поза викладеною класифікацією знаходяться алергічні та онкологічні захворювання професійного генезу, які є чинними згідно з діючими актами чинного законодавства.

Класифікація професійних хвороб за системним принципом відображає дію професійних шкідливостей переважно на ту чи іншу систему органів. Розрізняють професійні захворювання з переважним ураженням органів дихання, системи крові, нервової системи, шкіри, гепатобіліарної системи, нирок та сечовивідних шляхів.

Класифікація професійних хвороб залежно від інтенсивності та тривалості впливу шкідливих виробничих факторів

(наказ Міністерства охорони здоров'я України, Академії медичних наук України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2000 р. №374/68/338 "Про затвердження інструкції про застосування переліку професійних захворювань") .

І. Гостре професійне захворювання (інтоксикація) виникає зненацька, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, які містяться у повітрі робочої зони, рівнів чи доз інших несприятливих факторів.

Гостре професійне отруєння – це захворювання, яке виникає в умовах дії на працюючого хімічних виробничих факторів у дозах, що значно перевищують ГДК (в декілька разів) протягом однієї робочої зміни.

ІІ.Підгостре професійне захворювання розвивається в умовах повторного впливу хімічних речовин та інших шкідливих професійних факторів протягом порівняно короткого проміжку часу.

ІІІ. Хронічне професійне захворювання – це захворювання, яке виникло внаслідок тривалого впливу шкідливих професійних факторів на організм працюючого у дозах чи рівнях, що перевищують нормативні ГДК чи ГДР.

Своєрідність етіологічного фактора професійного захворювання, наявність обов'язкового причинного зв'язку захворювання з дією несприятливих виробничих факторів висувають на перший план необхідність аналізу "специфічності" професійної патології.

 

Класифікація професійних хвороб за питомою вагою (значенням) професійного етіологічного фактору

І.Абсолютно специфічні – професійні захворювання, які виникають виключно в разі дії шкідливих професійних факторів (пневмоконіози, вібраційна хвороба, кесонна хвороба).

ІІ. Умовно (відносно) специфічни – є професійні захворювання, які можуть мати не тільки професійне, а і побутове походження, але частіше виникають у виробничих умовах (інтоксикації ртуттю, миш¢яком, чадним газом, пестицидами).

ІІІ. Неспецифічні – професійні захворювання можуть бути зумовлені дією не тільки професійних, але й інших етіологічних (непрофесійних) факторів (хронічний бронхіт, бронхіальна астма та ін.).

Дія ряду факторів виробничого середовища може призвести до пошкоджень – порушення анатомічної цілісності чи функцій організму людини, що отримало назву виробничої травми. Часто травми є наслідком нещасного випадку – раптового впливу на працюючого небезпечного виробничого фактора, чи середовища, внаслідок чого заподіяно шкоду здоров¢ю або смерть. Найчастіше нещасні випадки трапляються під час аварії – раптового порушення стаціонарного перебігу технологічного процесу чи планового функціонування виробничого устаткування.

Виробничі травми класифікують:

а) за видом травмуючого агента: механічні, термічні (опіки, відмороження), хімічні, променеві, електро- та баротравми;

б) за виробничими матеріальними причинами (носіями) травми – рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи виробництва та ін.;

в) за локалізацією травм – травми очей, голови, тулуба, рук, ніг;

г) за технологічними операціями – вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення вантажів та ін.

Основним документом, згідно з яким встановлюють діагноз професійного захворювання є "Перелік професійних захворювань", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1662 від 8.11.2000 р. До Переліку внесені професійні захворювання, які виникають виключно внаслідок дії на організм працюючих несприятливих виробничих професійних факторів, а також ряд захворювань, у розвитку яких встановлено причинно – наслідковий зв'язок із дією певного несприятливого професійного фактора та виключено вплив будь-яких інших непрофесійних факторів, що викликають аналогічні зміни в організмі.

Діагноз професійного захворювання повинен відповідати переліку офіційно прийнятих в Україні нозологічних форм професійної патології, наведених в даному наказі. При діагностиці професійних хвороб необхідно притримуватись наступних принципів.

1. Ретельне вивчення анамнезу хворого, його "професійного маршруту", який включає всі види робіт, які виконував хворий з початку трудової діяльності, виявлення в процесі праці можливих контактів хворих із шкідливими професійними факторами та тривалості їх дії, а також виявлення перенесених в минулому професійних та непрофесійних захворювань (витяг з трудової книжки, витяг з медичної карти амбулаторного хворого).

2. Детальне ознайомлення з характером роботи, яку виконує хворий та санітарно – гігієнічними умовами на робочому місці (санітарно – гігієнічна характеристика умов праці).

3. Виявлення в клінічній картині специфічних клініко – функціональних, гематологічних, біохімічних, імунологічних, рентгенологічних, морфологічних та інших змін, характерних для даної форми професійного захворювання.

4. Визначення вмісту хімічної речовини, яка викликала захворювання, або її дериватів в біологічних середовищах організму.

5. Визначення специфічної сенсибілізації організму до промислових алергенів шляхом застосування шкірних, ендоназальних та інгаляційних проб.

6. Виявлення аналогічних (однотипних) гострих та хронічних захворювань серед визначених професійних груп працівників.

7. Детальний аналіз даних періодичних медичних оглядів, відомостей про частоту звернень хворого та захворюваність із тимчасовою втратою працездатності, які дають інформацію про динаміку розвитку захворювання.

8. Достовірність трактування кожного окремого випадку професійного захворювання із застосуванням ретельної диференційної діагностики із синдромосхідними непрофесійними захворюваннями.

Особи, яким встановлено діагноз професійного захворювання, користуються рядом пільг стосовно сплати за лікарняним листком, видачі доплатного листка, пенсійного забезпечення, санаторно-курортного лікування, сплати за відсоток втрати працездатності, оплати медикаментозних препаратів, тощо.

Для розгляду та вирішення питання про наявність професійного захворювання необхідні наступні документи:

– направлення лікувального закладу;

– витяг з медичної карти амбулаторного хворого;

– санітарно – гігієнічна характеристика умов праці;

– копія трудової книжки хворого, завірена у відділі кадрів підприємства.

У направленні вказують мету госпіталізації, попередній клінічний діагноз професійного захворювання, який необхідно верифікувати та результати лабораторних та інструментальних методів дослідження, які були проведенні в амбулаторних умовах.

Витяг із медичної карти амбулаторного хворого дає інформацію про усі перенесені раніше загальні та професійні захворювання, час їх виникнення по відношенню до роботи в умовах дії несприятливих факторів виробничого середовища, відомості про стан здоров'я за результатами попередніх і періодичних медичних оглядів, частоту звернень та захворюваність із тимчасовою втратою працездатності, результати лабораторних та інструментальних методів дослідження за останні роки, консультації вузьких спеціалістів, які дають інформацію про динаміку розвитку захворювання, а також зміст проведених лікувальних та профілактичних заходів.

Санітарно – гігієнічна характеристика умов праці, яку складає і підписує санітарний лікар з гігієни праці СЕС, містить наступні положення:

– характеристика робіт, які хворий виконував безпосередньо із аналізом особливостей технологічного процесу;

– перелік шкідливих та небезпечних виробничих факторів, у контакті з якими працював хворий із оцінкою їх дійсних концентрацій та рівнів у повітрі робочої зони та їх порівняння з ГДК та ГДР;

– характеристика індивідуальних і колективних засобів захисту, що впроваджені на підприємстві та аналіз ефективності їх застосування;

– тривалість робочого дня, обідньої перерви, кількість та тривалість перерв, наявність місця для вживання їжі та безкоштовного дієтичного харчування;

– своєчасність надання відпустки, її тривалість і фактичне використання, тривалість додаткової відпустки;

– середня заробітна плата хворого.

Копія трудової книжки хворого підтверджує його трудовий стаж на підприємстві, де в умовах контакту із шкідливими виробничими факторами могло виникнути професійне захворювання. Копія завіряється у відділі кадрів підприємства, на якому працює хворий.

Остаточний діагноз професійного захворювання встановлюється на основі скарг хворого, даних анамнезу, фізичних методів обстеження, лабораторних та інструментальних методів дослідження, ретельно проведеного диференційного діагнозу. Копія трудової книжки та санітарно – гігієнічна характеристика умов праці є основними юридичними документами, без яких захворювання не може бути розцінене як професійне.

Діагноз гострого професійного захворювання (інтоксикації) може бути встановлений лікарем будь-якого лікувально-профілактичного закладу (стаціонару) після обов'язкової консультації спеціалістів: обласного профпатолога та лікаря з гігієни праці територіальної санітарно-епідеміологічної станції. Зв'язок гострих захворювань інфекційного характеру з професійною діяльністю потерпілого у разі необхідності уточнюються у спеціалізованих відділеннях лікарень, клініках науково-дослідних інститутів гігієни праці та профзахворювань після обов'язкової консультації лікаря з гігієни праці та епідеміолога санепідемстанції. Професійна етіологія гострого контактного дерматиту може бути встановлена лікарем дерматовенерологічного диспансеру за узгодженням з територіальною СЕС.

Діагноз хронічного професійного захворювання встановлюється експертною комісією у лікувально-профілактичних установах чи закладах охорони здоров'я, яким надано таке право, і представниками підприємства:

-Інституту медицини праці АМН України (м. Київ)

-Донецький НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості (м. Донецьк),

– Українській НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг)

– Харківський НДІ гігієни праці і профзахворювань (м. Харків)

– Інститут екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя (м. Київ),

– Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса).

Для попередження виникнення професійних захворювань проводяться різноманітні оздоровчі заходи, спрямовані на профілактику несприятливого впливу професійних шкідливостей на організм, розподіляють на:

1. Технічні – удосконалення технології і обладнання, автоматизація, роботизація і механізація важких робіт, заміна шкідливих і небезпечних процесів, матеріалів безпечними або менш небезпечними, герметизація та екранізація обладнання, раціональне архітектурно-будівельне оздоблення підприємств, здійснення раціональної вентиляції. Безпосередній захист працівників здійснюється за допомогою засобів індивідуального захисту, скорочення часу контакту із професійними шкідливостями, дотриманні особистої гігієни.

2. Медико-профілактичні – попередні і періодичні медичні огляди, гігієнічне нормування, гігієнічна оцінка технологічних процесів і обладнання на етапі проектування і в виробничих умовах, регулярний контроль за станом виробничого мікроклімату, рівнем шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання та інших. Зниження впливу на організм професійних шкідливостей, пов'язаних з трудовим процесом досягається впровадженням раціонального режиму праці та відпочинку, правильною організацією робочого місця, виведенням жінок із шкідливих умов праці та інших. Важливе значення має вивчення механізму розвитку професійних хвороб та чітка робота профпатологічної служби.

Провідне місце у системі профілактики професійної захворюваності працюючих займають попередні та періодичні огляди. Порядок їх проведення регламентується Наказом МОЗ України №246 від 21.05.07."Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій", Постановою Кабінету міністрів України №559 від 23.05.2001 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, представники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок" та Наказом МОЗ України № 280 від 23.07.2002 "Правила проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб".

Положенням встановлюються: єдиний порядок організації та проведення попереднього (при влаштуванні на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах в шкідливих чи небезпечних умовах праці, або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року; обов'язки, права і відповідальність власника або уповноваженого ним органа підприємства, установи, організації, працівника, органу і закладу МОЗ України.

Попередній медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою: визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров'я та можливості виконання без погіршення стану здоров'я професійних обов'язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу; виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

Періодичні медичні огляди проводяться з метою: своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників; забезпечення динамічного спостереження за станом здоров'я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу; вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу; розробки індивідуальних та групових лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику; проведення відповідних оздоровчих заходів.

Для працюючих в шкідливих і небезпечних умовах праці притаманне поняття диспансеризації. Диспансерні групи ризику при професійних захворюваннях:

1. Хворі, які мають професійне захворювання.

2. Перші симптоми професійних захворювань.

3. Виникла загальносоматична патологія.

4. Переніс гостру інфекцію.

5. Працює в шкідливих умовах праці більше 10 років.

Якщо заходи профілактики виявилися неефективними і у працівника розвинулося професійне захворювання то проводиться його лікування згідно встановленого діагнозу та реабілітація хворих.

Основні положення лікарсько-трудової (медико-соціальної) експертизи. Експертиза – дослідження і вирішення будь-яких питань особами, які мають спеціальні знання у відповідній області. Лікарська експертиза – це огляд осіб і дослідження різних об'єктів лікарями, які мають спеціальну підготовку і досвід роботи у певній галузі медицини.

Лікарська експертиза особи проводиться у випадках, коли виникає необхідність визначення її працездатності або факту, ступеня та причин непрацездатності, придатності до військової служби, смерті хворого, у випадках вирішення питань, що поставлені судовими і слідчими органами.

Лікарська експертиза буває лікарсько-трудова (медико-соціальна), судово-медична, судово-психіатрична, військово-лікарська, патологоанатомічна.

В повсякденній діяльності більшості лікарям медичних закладів доводиться вирішувати питання лікарсько-трудової експертизи із встановленням факту непрацездатності.

Лікарсько-трудова або медико-соціальна експертиза (МСЕ) – це дослідження працездатності людини. Вона проводиться лікарями з метою виявлення ступеня і тривалості втрати працездатності конкретної особи. Заключною метою лікарсько-трудової експертизи є профілактика захворюваності і інвалідності.

МСЕ включає в себе два поняття: тимчасову непрацездатність і стійку (тривалу, постійну) втрату працездатності – інвалідність.

Ведучим диференціально-діагностичним критерієм двох видів порушення працездатності є характер клінічного прогнозу і, в основному, можливість працевлаштування.

З метою оцінки працездатності лікар повинен керуватися двома факторами: медичним і соціальним.

Медичний фактор – точно встановлений діагноз із зазначеною стадією хвороби, характером перебігу і наявністю функціональних порушень. Враховуються також ускладнення основного захворювання і всі супутні патологічні процеси, які суттєво впливають на прогноз. Соціальний фактор – це характер роботи по професії хворого і умови праці.Соціальний фактор має ведуче значення при виписці хворого на роботу і направленні на МСЕК. В першому випадку необхідно враховувати конкретні умови праці хворого, у другому – для встановлення групи інвалідності, крім стану здоров'я, значну роль грає неможливість виконання роботи по своїй професії.

Хвороба і непрацездатність – поняття неідентичні. У випадку захворювання, при якому функціональні порушеннями незначно виражені при сприятливих умовах праці, хворий може залишається працездатним, при несприятливих – непрацездатним. Відповідним прикладом може бути загострення радикуліту у інженера і вантажника. В цьому випадку інженер може бути працездатним при наявності невираженого загострення і кабінетних умов праці, а вантажник практично у любому випадку буде непрацездатним.

Теж саме стосується понять працездатність і роботоздатність.

Між ними теж є суттєва різниця. Під працездатністю розуміють можливість працювати по своїй чи іншій професії, а під роботоздатністю – можливість виконувати взагалі будь-які види робіт.

Задачі експертизи працездатності:

1. Діагностика захворювань та експертна оцінка стану професіональної працездатності.

2. Встановлення причин втрати працездатності та здійснення заходів по профілактиці інвалідності.

3. Науково обґрунтована оцінка стану працездатності при різних захворюваннях, травмах.

4. Розробка науково обґрунтованих і визначення трудових рекомендацій хворим і інвалідам, що дозволяють без погіршення стану здоров'я ефективно приймати участь у суспільно-корисній праці.

5. Систематичне спостереження і контроль за станом працездатності інвалідів.

6. Визначення ступеня втрати працездатності робітниками і службовцями, які захворіли або отримали травми на виробництві і встановлення залишкової працездатності.

7. Здійснення заходів по профілактиці і зниженню інвалідізації, організація і проведення заходів, направлених на відновлення здоров'я і працездатності (реабілітації), а також визначення показань до різних видів соціальної допомоги (виплати по тимчасовій непрацездатності, пенсія, протезування, відновлювального лікування);

Основні положення по проведенню МСЕ засновані на принципах державного характеру, профілактичного та фізіологічного напрямку, медико-соціального підходу при розробці лікарсько-трудових рекомендацій, динамічного лікарського контролю за змінами стану працездатності, об'єктивності.

Суттєве значення має колегіальність і компетентність діяльності лікарів лікарсько-трудової експертизи з участю в ній суспільних організацій.

Організаційні основи експертизи:

1. Одна для всіх категорій населення система органів, що проводить експертизу.

2. Розподіл непрацездатності на стійку, тривалу, постійну (інвалідність) і тимчасову.

3.Існування трьох груп інвалідності в залежності від ступеня непрацездатності.

4.Освідчення у комісіях загального профілю або відповідного спеціалізованого профілю при наявності медичної документації та ознак інвалідності.

5.Єдина форма довідки, що видається МСЕК при встановленні групи інвалідності.

Основні документи, які заповнюються при проведенні МСЕ:

1. Листок непрацездатності.

2. Довідка про непрацездатність.

3. Професійна довідка.

4. Направлення на МСЕК (форма 088/о).

5. Акт освідчення МСЕК.

6. Довідка про інвалідність.

Загальні поняття непрацездатності. Працездатність – стан організму людини, при якому сукупність його фізичних і духовних здібностей дозволяють йому виконувати роботу певного об'єму і якості. На рівень працездатності впливають багато факторів, найважливішими з яких є біологічні і соціальні.

До біологічних факторів відноситься характер захворювання або анатомічного дефекту, ступінь морфологічних змін в ураженому органі або системі, етіологія патологічного процесу, функціональні зміни ураженого органа або системи тощо.

До соціальних факторів відноситься характер виробничої діяльності і її вимоги до організму, санітарно-гігієнічні і виробничі умови праці та умови побуту.

Біологічні і соціальні фактори носять динамічний характер, які можуть прогресувати або регресувати під випливом лікування і змін умов виробничої діяльності.

В повсякденній діяльності лікарям багатьох медичних закладів доводиться стикатися з питаннями непрацездатності.

Непрацездатність – порушення функцій організму людини, обумовлені захворюванням або травмою, які перешкоджають виконанню роботи на виробництві без погіршення стану здоров'я.

І. По тривалості і характеру порушень непрацездатність ділиться:

– тимчасова втрата працездатності.

– постійна, тривала або стійка втрата працездатності – інвалідність.

ІІ. По ступеню порушень непрацездатність може бути:

– повна.

– часткова (обмежена).

Тимчасова непрацездатність має оборотний характер, тобто працездатність може відновлюватися у порівняльно короткий термін часу. При тимчасовій повній непрацездатності втрачається здатність до будь-якої праці, а сам хворий потребує спеціального режиму (ліжкового, домашнього). При частковій тимчасовій непрацездатності хворий не може виконувати своєї звичайної професійної роботи, але без погіршення стану здоров'я може займатися іншою роботою в полегшених умовах.

Постійна або тривала втрата працездатності може бути повною, коли працюючий втратив здатність до виконання професійної роботи на виробництві без збитків для здоров'я (I і II групи інвалідності). Втрата працездатності у випадку встановлення інвалідності може бути частковою (обмеженою), коли працюючий, внаслідок порушення функцій організму має значно знижену здатність до праці, що перешкоджає продовженню роботи в своїй професії на виробництві і призводить до зниження кваліфікації або зменшення об'ємів виробничої діяльності (III група інвалідності). Обмежено працездатні можуть виконувати іншу роботу, яка відповідає їх стану здоров'я з урахуванням рекомендацій, які винесені МСЕК.

 

Структурно-логічна схема по розподілу непрацездатності приведена на мал. 1.3.

 

Провідним критерієм, що дає змогу диференціювати тимчасову і стійку непрацездатність – характер клінічного і трудового прогнозу. Якщо клінічний і трудовий прогноз сприятливі, незважаючи на важкість захворювання, хворий на протязі всього періоду хвороби залишається тимчасово непрацездатним.

Процес експертизи працездатності включає три етапи:

1) Медична діагностика – в даному випадку важливим є не тільки визначення нозологічного діагнозу, а й характеру перебігу, стадія, клінічна форма захворювання, ступінь порушення функцій органів і систем, важкість їх проявів, ефективність проведеного лікування, ускладнення і супутні захворювання.

2) Професіональна діагностика – уточнення вимог професії і відповідність їх стану здоров'я.

3) Експертний висновок – визначення доступності праці. При цьому можуть бути послідовно оцінені наступні рішення: продовження попередньої роботи, поліпшення умов праці або полегшення їх згідно висновку ЛКК у своїй спеціальності, переведення на іншу роботу без зниження кваліфікації, переведення на роботу у інше підприємство, переведення на іншу роботу із зниженням кваліфікації, скорочення об'ємів виробничої діяльності, пристосування до умов праці у спеціально створених умовах, відсутність можливості виконувати суспільно-корисну працю.

На державному рівні тимчасова непрацездатність встановлюється лікарями і ЛКК державних медичних закладів, які мають на це право.

Тимчасова повна непрацездатність при загальносоматичному захворюванні засвідчується двома основними документами – листком непрацездатності і довідкою про непрацездатність. У випадку підозри на розвиток професійного захворювання, при проведенні стаціонарного обстеження на весь термін перебування пацієнта у стаціонарі видається професійна довідка. Листок непрацездатності оплачується відповідно до чинного законодавства у розмірі від 60 до 100 % заробітної плати в залежності від стажу роботи. Довідка про захворювання є підставою для звільнення від роботи, але оплаті не підлягає. Професійна довідка підлягає 100 % оплаті незалежно від стажу роботи.

Тимчасова часткова непрацездатність встановлюється ЛКК. Переведення на іншу роботу з полегшеними умовами праці із збереженням заробітної плати при загальносоматичному захворюванні складає до двох тижнів. При ранніх ознаках розвитку професійного захворювання тривалість переведення працівника у полегшені умови виробництва з проведенням лікування патологічного процесу в амбулаторних умовах складає до двох місяців. Різниця у заробітній платі компенсується шляхом видачі спеціального документа – професійного (трудового) листка непрацездатності, який носить назву профбюлетеня.

Профбюлетень видається у тих випадках, коли процес носить тимчасовий, оборотний характер на етапі розвитку функціональних порушень. Переривання контакту із шкідливими виробничими факторами у цьому випадку, своєрідний відпочинок організму від їх впливу, проведення адекватного повноцінного лікування в амбулаторних умовах призводить до відновлення порушених функцій організму, що дозволяє повернути пацієнта до своєї роботи під ретельним динамічним спостереженням. У випадку розвитку необоротних порушень профбюлетень видавати недоцільно.

Профбюлетень видається в наступних випадках:

1. Хронічні інтоксикації (початкові і помірно виражені форми, крім інтоксикації марганцем).

2. Стан після перенесеної гострої виробничої інтоксикації легкої або середньої ступені (безпосередньо або після закінчення лікування по листку непрацездатності).

3. Стан після перенесеної важкої гострої виробничої інтоксикації (після закінчення лікування по листку непрацездатності), якщо вона була викликана випадковими, незвичними в даних умовах причинами.

4. Професійні дерматити (не алергічного характеру).

5. Вібраційна хвороба (початкова і помірно виражена стадія).

6. Захворювання, викликані впливом електромагнітних полів (радіохвилі, ультрависокі та надвисокі частоти), крім катаракти.

7. Захворювання периферичної нервової системи (початкові і помірковано виражені форми плекситів, поліневритів і ін.).

8. Захворювання опорно-рухового апарату (тендовагініти, тендоміозити, періартрити, спондиліти, стенозуючі лігаментити і інші в початковій або помірно вираженій формі).

Не пізніше 4 міс з дня встановлення тимчасової непрацездатності або 5 міс з перервами по одному і тому ж захворюванню на протязі останніх 12 міс хворі повинні направлятися на МСЕК.

МСЕК може продовжити листок непрацездатності на визначений нею термін із рекомендаціями щодо проведення лікувальних заходів, закрити листок непрацездатності і виписати пацієнта на роботу, встановити групу інвалідності.

Факт постійної або тривалої втрати працездатності (інвалідність) встановлюється МСЕК особам, які "страждають хронічними захворюваннями або мають анатомічні дефекти у тих випадках, коли порушення функцій організму, яке виникло, перешкоджає виконанню професійної роботи або прийняло стійкий, незважаючи на лікування, характер".

Інвалідність є поняттям біологічним, соціальним і юридичним. До біологічних факторів відноситься характер захворювання або анатомічного дефекту, ступінь морфологічних змін в ураженому органі або системі, етіологія патологічного процесу, функціональні зміни ураженого органа або системи тощо.

До соціальних факторів відноситься характер виробничої діяльності і її вимоги до організму, санітарно-гігієнічні і виробничі умови праці, умови побуту.

До юридичних факторів відноситься необхідність призначення соціальної допомоги, встановлення різних пільг. Розмір виплат (пенсії по інвалідності) і права на пільги залежать від групи інвалідності.

У випадку визнання МСЕК хворого інвалідом І, ІІ або ІІІ групи на руки йому видається довідка. У випадку встановлення групи інвалідності при професійному захворюванні встановлюється відсоток втрати працездатності. Встановлення відсотку втрати працездатності регламентоване наказом МОЗ України "Про затвердження порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків № 212 від 22.11.95 року (із змінами, внесеними згідно наказу МОЗ України № 238 від 05.08.98 року).

Існують відповідні критерії встановлення груп інвалідності і відсотку втрати працездатності. Існує навіть спеціальний перелік певних вад, що дозволяють вирахувати відсоток втрати працездатності.

При визначенні І і ІІ груп інвалідності більше значення мають медичні показники.

I група інвалідності – встановлюється хворим з вираженими функціональними порушеннями, які викликані хронічними захворюваннями або важким комбінованим анатомічним дефектом, при якому хворий не може себе обслуговувати і потребує постійної сторонньої допомоги, догляді або нагляді, незалежно від того де і ким вона надається. Наступає різко виражене обмеження життєдіяльності, що призводить до різко вираженої соціальної дезадаптації. Постійний догляд в першу чергу – це задоволення побутових потреб інваліда кожного дня. Ступінь втрати працездатності для цих хворих – 100 %.

ІІ група інвалідності – встановлюється хворим з такими функціональними порушеннями, які обумовлені захворюванням або травмою і приводять до повної втрати працездатності. Наступає різко виражене обмеження життєдіяльності, яке призводить до вираженої соціальної дезадаптації. Окремі види праці можливо виконувати лише у спеціально створених умовах. Інваліди ІІ групи не потребують постійної сторонньої допомоги або догляду. Ступінь втрати працездатності для цих осіб складає 70-80 %.

ІІІ група інвалідності – встановлюється хворим, які повністю не втратили, але значно знизили свою працездатність. При цьому настає значне зниження можливостей соціальної адаптації. При встановленні ІІІ групи інвалідності велике значення має характер основної професії. З урахуванням соціального фактора та наявності робочих місць встановлюється у випадках, коли є в наявності:

1) Неможливість виконувати роботу по основній професії, а переведення на іншу пов'язаний із зниженням кваліфікації (хворий не може продовжувати роботу за своєю професією і переводиться у полегшені умови). Ступінь втрати працездатності 50-60 %.

2) Значні зміни умов праці у своїй основній професії в тому числі зниження об'ємів виробничої діяльності (хворий може працювати за своєю професією, але в значно полегшених умовах). Ступінь втрати працездатності 30-40 %.

У тих випадках виникнення професійного захворювання, коли немає підстав для встановлення групи інвалідності, але за станом здоров'я потерпілий потребує незначного обмеження роботи, що виконується, а це в свою чергу призводить до незначного зниження заробітку, МСЕК встановлює до 25 % втрати професійної працездатності.

Повторні огляди інвалідів проводяться раз на 1-3 роки. У деяких випадках група інвалідності може встановлюватися без строків повторного огляду. Вона є безстроковою.

В кожному конкретному випадку встановлення інвалідності вказується її причина, тобто соціально-біологічні умови виникнення.

Законом встановлені такі формулювання причин інвалідності:

1) Загальне захворювання.

2) Професійне захворювання.

3) Виробнича травма або каліцтво.

4) Інвалідність з дитинства.

5) Інвалідність до початку виробничої діяльності.

6) Поранення (контузія, каліцтво), отримане при несенні військової служби або при захисті держави.

7) Захворювання, отримані на фронті.

8) Захворювання, каліцтва, контузії не пов'язані з перебуванням на фронті.

9) Каліцтва або захворювання, отримані при виконанні державних або громадських обов'язків.

Від причин інвалідності залежить нарахування пенсії і пільги, яки передбачені для різних категорій інвалідів. При встановленні професійного характеру захворювання встановлюється одноразова компенсація і щомісячна доплата із фондів соціального страхування, що покриває різницю у заробітній платі.

Для освідчення або повторного огляду на МСЕК хворий (інвалід) повинен представити:

1) Направлення на МСЕК (форма 088/о).

2) Інша медична документація (консультативні висновки, виписки з історії хвороби).

3) Паспорт.

4) Документ, в якому вказується мета направлення на МСЕК.

5) При визначенні відсотку втрати працездатності направлення адміністрації або профспілкового комітету підприємства, суду і акт про нещасний випадок на виробництві.

Реабілітація розглядається як комплекс ряду заходів, спрямованих на відновлення (компенсацію) порушених функцій організму і максимально раннє повернення хворих та інвалідів до суспільно корисної праці. Важливою задачею реабілітації є залучення хворих та інвалідів з урахуванням їх загального стану, фізичних та психічних можливостей.

Реабілітація професійних хворих розподіляється:

1.Медична реабілітація – проведення заходів по відновленню і компенсації порушених і втрачених функцій, адекватного, повного лікування, попередження ускладнень і рецидивів захворювань та оздоровлення у санаторіях-профілакторіях.

2. Професійна реабілітація – створення відповідних нешкідливих а у ряді випадків і індивідуальних умов праці, раціональне працевлаштування, навчання та перекваліфікація.

Після завершення професійної реабілітації, хворі підлягають працевлаштуванню. При цьому даються відповідні рекомендації спрямовані на максимально повне відновлення працездатності, використання остаточної працездатності, досвіду і навиків.

3. Соціальна реабілітація – постійний патронаж відповідними службами, які проводять дану програму, матеріальна допомога, соціальні компенсації, побутове влаштування хворих або інвалідів.

Своєчасно розпочата реабілітація, яка включає в себе весь комплекс реабілітаційних заходів, дозволяє відновити працездатність у значної кількості хворих, скоротити строки тимчасової непрацездатності і знизити рівень інвалідності.