Електромагнітне випромінювання (ЕМВ) високої та ультрависокої частоти використовується для термічної обробки електропровідних матеріалів, при загартовуванні, напайці, плавці металу, при обробці неелектропровідних матеріалів (діелектрики та напівпровідники), при сушці деревини, нагріві пластмаси, варці пластиків та ін. ЕМВ надвисокої частоти (мікрохвилі) використовуються в радіолокації, радіонавігації, радіоастрономії, радіозв'язку радіоспектроскопії, ядерній фізиці, фізіотерапії.
ЕМВ може впливати на все тіло працюючого (загальне опромінення) або на частини тіла (локальне або місцеве опромінення).
Додатковим несприятливим фактором виробничого середовища при роботі з джерелами радіочастотного випромінювання можуть бути: рентгенівське випромінювання (переважно низькоенергетичне); висока температура повітря; емоційнопсихічне напруження; а також несприятливий режим праці та відпочинку (робота в три зміни); забруднення повітря робочої зони аерозолями свинцю, олова, вісмута, вуглеводнів, СО, СО2, оксидами азоту та ін. Слід також враховувати наявність в робочому приміщенні шуму та перенапруження у персоналу органа зору.
Патогенез. На сьогоднішній день доведено, що інтенсивність біологічної дії ЕМВ наростає із збільшенням потужності та тривалості впливу ЕМП, причому вираженість реакції в основному залежить від діапазону радіочастот, а також від індивідуальних особливостей організму. Інтенсивне ЕМВ спочатку викликає тепловий ефект. Вплив ЕМВ радіочастотного діапазону великої інтенсивності пов'язаний з виділенням тепла в організмі, що може призвести до небажаних наслідків (нагрів органів і тканин, термічні ураження, тощо). Вважається, що найбільше нагріваються тканини з високим вмістом рідини (кров, лімфа, паренхіматозні органи, м'язи), а також бідно васкуляризовані тканини, зокрема кришталик.
При хронічному впливі радіохвиль помірної та малої інтенсивності спостерігається специфічна (радіохвильова, нетермічна) дія, що здійснює вплив на біофізичні процеси в клітинах, тканинах, синапсах. Як правило при цьому порушується умовнорефлекторна діяльність. Доведена стимулююча дія на центральну нервову систему незначних величин щільності потоку енергії (ЩПЕ) та гальмівна дія інтенсивності радіовипромінювання, що свідчить про парабіотичну суть впливу мікрохвиль на організм.
Дія струмів високої та зверхвисокої частоти характеризується кумуляцією біологічного ефекту, внаслідок чого виникають функціональні порушення нервової, серцево-судинної та ендокринної систем. Найбільш чутливий до впливу радіохвиль гіпоталамус. Встановлено, що парасимпатичний відділ вегетативної нервової системи більш чутливий до дії радіовипромінювання, ніж симпатичний.
Клінічна картина. В залежності від інтенсивності та тривалості впливу ЕМВ розрізняють гостру та хронічну форму ураження. Біологічно найбільш активним є ЗВЧ- та УВЧ-діапазон, менш активний ВЧ-діапазон.
Гостре ураження зустрічається у виключно рідких випадках грубого порушення техніки безпеки у осіб, що обслуговують потужні генератори без належного захисту. При інтенсивному ЗВЧ-опроміненні підвищується температура тіла (до 39-400 С), виникають загальна кволість, біль в кінцівках, м'язах, головний біль, стан тривоги, спрага, задуха, почервоніння шкіри обличчя, підвищене потовиділення, лабільність показників пульсу та артеріального тиску, повторні носові кровотечі, в периферичній крові – лейкоцитоз. За окремими спостереженнями гостре короткочасне мікрохвильове опромінення теплових інтенсивностей, що значно перевищує рівень теплової дії (10-15 мВт/см2), може супроводжуватись діенцефальними розладами у вигляді приступів тахікардії, лихоманки, тремтіння кінцівок чи всього тіла, приступоподібного головного болю, блювання. Можливий також розвиток виражених вегетативно-судинних розладів, гіпоталамічних кризів симпато-адреналового типу, приступів пароксизмальної тахікардії. При меншій інтенсивності поля ЗВЧ гостра реакція проявляється виключно астенією.
Можливі також випадки підгострого ЗВЧ-ураження. При цьому температурна реакція відсутня. Хворих турбує відчуття важкості в голові або помірний головний біль, легке запаморочення, загальна кволість, ниючий біль в ділянці серця. Вказані явища при підгострому впливі ЕМВ припиняються або значно зменшуються через декілька годин після виходу із зони впливу.
Після пересеного гострого ураження ЗВЧ-випромінюванням функціональні розлади нервової системи у вигляді вегетативно-судинної дистонії або астеноневротичного синдрому звичайно набувають зворотнього розвитку протягом 2-3 місяців.
Хронічна форма ураження ЕМВ виникає при тривалому впливі ЕМВ, інтенсивність якого перевищує ГДР, але не досягає тих величин, які здатні викликати тепловий ефект.
Провідне місце в клінічній картині захворювання займають функціональні зміни центральної нервової системи, особливо її вегетативних відділів, серцево-судинної та ендокринної системи.
Згідно з сучасною класифікацією хронічного ураження ЕМВ, провідними синдромами є: астенічний, астено-вегетативний, ангіодистонічний (синдром нейроциркуляторної дистонії) та гіпоталамічний (діенцефальний). Хронічне ураження ЕМВ перебігає за трьома стадіями: початкова (компенсована), помірно виражена і виражена.
Чутлива до впливу ЕМВ є також система органів травлення. Спостерігаються помірні диспептичні прояви, наявність больового синдрому з нечіткою локалізацією. В окремих випадках на фоні секреторно-моторних порушень можливий розвиток хронічного гастриту. Виявляються незначні зміни екскреторної та інкреторної функції підшлункової залози (явища диспанкреатизму, двогорбий характер гіперглікемічної кривої), дискінезії жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, синдром подразненої товстої кишки.
Ознаки вегетативної дисрегуляції проявляються помірним порушенням вуглеводного обміну та білкового складу крові (збільшення вмісту загального білка, диспротеїнемія). Нерідко виявляється підвищення вмісту ліпідів в крові – тригліцеридів, беталіпопротеїдів, холестеролу та фосфоліпідів, зменшення концентрації хлоридів та деяких показників електролітів, підвищення рівня гістаміну в крові.
Характерні для цього захворювання є підвищення функціональної активності щитовидної залози, розлади діяльності статевих залоз (дисменорея у жінок, статева слабкість у чоловіків), кори наднирників, тощо.
В картині периферичної крові зустрічаються деякі зміни, що є наслідком перерозподілу формених елементів, перш за все зі схильністю до цитопенії, нейтропенії, відносного лімфоцитозу, тромбоцитопенії. Нерідко спостерігаються незначна еозинофілія, моноцитоз, ретикулоцитоз.
При особливо несприятливих умовах праці з джерелами ЗВЧ-випромінювання, особливо в діапазоні 10-12 см, можливий розвиток повільнопрогресуючих дистрофічних змін кришталика – катаракти, характерною особливістю якої є локалізація в ділянці заднього полюсу кришталика. Тривалий вплив ЕМВ сприяє також швидкому "дозріванню" старечої катаракти. Поряд із зазначеними змінами, нерідко спостерігається ангіопатія судин сітківки, ознаки склерозу регіональних судин, дистрофічні вогнища в ділянці макули, підвищення офтальмотонусу. Під дією ЕМВ УВЧ і ВЧ-діапазонів катаракта не виникає.
В залежності від вираженості змін з боку органів та систем розрізняють три стадії ЗВЧ-патології.
I стадія захворювання характеризується розвитком астенічного синдрому, що поєднується з легко вираженими вегетативними симптомами ваготонічного типу. Спостерігається зниження чутливості нюхового та зорового аналізаторів. Іноді підвищується функціональна активність щитовидної залози. Вказані явища є функціональними і мають зворотній характер.
II стадія патологічного процесу ураження ЕМВ характеризується розвитком астено-вегетативного синдрому зі стійкою брадикардією, артеріальною гіпотонією з переходом до синдрому вегетативно-судинної дистонії (лабільність пульсу і АТ). Це супроводжується помірно вираженими ендокринно-обмінними порушеннями, змінами ЕКГ та периферичної крові.
III стадія захворювання на сучасному етапі зустрічається дуже рідко і включає синдром вираженої вегетативно-судинної дистонії за гіпертензивним типом, ознаки гіпоталамічної дисфункції з пароксизмальними станами у вигляді кризів симпатико-адреналового типу, суттєві ендокринні розлади, зміни з боку інших органів та систем. Характерним для III стадії є розвиток дифузної дрібновогнищевої церебральної симптоматики, що свідчить про наявність енцефалопатії.
Діагностика грунтується на детальному вивченні умов праці, даних дозиметрії, наявності тривалого безперервного стажу роботи в умовах впливу радіовипромінювання, аналізі динаміки патологічного процесу, наявності характерних проявів захворювання. До числа останніх, при відсутності інших причин (соматогенна або психогенна астенія, перевтома, органічні захворювання головного мозку) можуть бути віднесені: астенічний або астено-вегетативний синдром з ваготонічним переважанням порушень, що змінюється в подальшому на синдром вегетативно-судинної дистонії з переважанням симпатико-тонічних реакцій, підвищення порогу збудливості аналізаторів зору та нюху, наявність ендокринно-обмінних порушень, зміни показників периферичної крові, розвиток професійної катаракти. Порівняно швидкий зворотній розвиток виявлених змін, особливо в початкових стадіях захворювання, під впливом лікування та внаслідок нормалізації умов праці є непрямим підтвердженням правильності діагнозу.
Лікування. Виходячи з патогенетичних механізмів розвитку гострого ураження ЕМВ, комплекс невідкладних заходів, що застосовуються, нагадує лікування перегріву (теплового удару): гідропроцедури, холодні обгортання, холод на ділянку чола (локальна краніальна гіпотермія). Для корекції водно-електролітного обміну забезпечують питний режим до повного зникнення відчуття спраги. Хворому створюють умови повного спокою, відпочинок в лежачому положенні. За показаннями призначають седативні та серцево-судинні засоби (екстракт валеріани, кордіамін, камфора, кофеїн та ін.). За умов неефективності вказаних заходів показане застосування антипіретичних засобів (анальгін, ацетилсаліцилова кислота, анапірин, парацетамол та ін.).
Лікування хронічного ураження ЕМВ слід проводити диференційовано з урахуванням стану кіркових функцій, типу вегетативно-судинних реакцій, що переважають, загального стану хворого, а також від індивідуальних особливостей організму.
Хворим з астенічним синдромом рекомендована загальнозміцнююча та седативна терапія: транквілізатори (триоксазін, сібазон та ін); вітамінотерапія у поєднанні з тонізуючими засобами (сапарал, настоянка женьшеню, китайського лимонника, екстракт елеутерокока, пантокрин).
При переважанні парасимпатико-тонічної спрямованості вегетативних порушень застосовують холінолітики (атропін, платифілін, амізил, белалгіл, беласпон, "Белоїд"), антигістамінні препарати (дімедрол, супрастін, тавегіл), кальцію глюконат, а також внутрішньовенне ввдення глюкози у комбінації з підшкірним введенням невеликих доз інсуліну.
Хворі з переважанням вегетативно-судинної дистонії за гіпертонічним типом та гіпоталамічними порушеннями призначають седативні фітопрепарати (екстракт кореня валеріани, пустирника, "Новопасит"), малі транквілізатори (седуксен, тазепам, нозепам, рудотель), альфа-2-адреноблокатори (празозін, доксазозін, фентоламін, тропафен), бета-адреноблоктори (пропранолол , надолол, віскен, тразикор та ін.), антагоністи кальцію (ніфедипін, дилтіазем, стугерон та ін.), симпатолітики (резерпін, раунатін), гангліоблокатори (бензогексоній, пентамін), судиннорозширюючі препарати (циннарізін, кавінтон, трентал, еуфілін, нікотинова кислота, магнія сульфат, ношпа, папаверину гідрохлорид).
У разі розвитку пароксизмального гіпоталамічного кризу (симпатико-адреналовго типу) слід ввести 2 мл 2,5% розчину аміназину внутрішньом'язево під контролем артеріального тиску, 2-3мл 1% розчину пірроксану підшкірно і судинноозширюючі препарати (папаверін, еуфілін, но-шпа), анальгетики (анальгін, баралгін, трамадол).
Комплексна терапія включає лікувальну гімнастику, масаж комірцевої зони, рефлексо- та психотерапію, аутотренінг, гідротерапію (прохолодні ванни, циркулярний душ), електрофорез з еуфіліном, магнію сульфатом, натрію бромідом на шийні вегетативні ганглії та ін.
При підвищенні тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи та недостатності симпатичної рекомендують дієту з низькою енергетичною цінністю, але багату білком, гірський клімат на висоті 600-800м над рівнем моря, сольові, радонові, хвойні ванни з температурою 35-360 С, ЛФК, прохолодний душ (350 С).
Тонус симпатичної частини вегетативної нервової системи знижує вживання дієти з обмеженням вмісту білків та жирів, морський клімат, вуглекислі та теплі ванни.
Експертиза працездатності. На початковій стадії хронічного ураження ЕМВ працездатність збережена. Хворі потребують проведення активної терапії в умовах санаторію-профілакторію або амбулаторно з переводом на 1 місяць на роботу поза впливом опромінення. Після відновлення порушених функцій ці особи можуть виконувати попередню роботу за умов дотримання строгих санітарно-гігієнічних норм (ГДР).
Лікування осіб з помірно вираженими формами патологічного процесу проводиться в умовах стаціонару, після чого хворі рішенням ЛКК переводяться для закріплення результатів лікування та динамічного спостереження на роботу, не пов'язану з впливом ЕМВ терміном на 1-2 місяці. Доцільнішою і в цьому разі є реабілітація в умовах санаторію. Повернення на попередню роботу можливе тільки за умов повного відновлення функцій.
При відсутності суттєвого лікувального ефекту від проведеної терапії, рецидиві чи значному прогресуванні захворювання, а також при наявності виражених форм патології (III стадія) або інших захворювань, що належать до списку протипоказань для продовження роботи в даних умовах, хворі потребують раціонального працевлаштування поза контактом з ЕМВ. Значне зниження кваліфікації при зміні роботи є показанням для направлення хворих на МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності на період перекваліфікації (до 1 року).
У випадку сповільненого відновлення функцій при I та II стадіях захворювання хворим дозволяється працювати в межах попередньої професії за умов значного зменшення контакту з генераторами ЕМВ та постійного медичного спостереження. При наявності катаракти будь-якої етіології робота в умовах дії радіовипромінювання протипоказана внаслідок загрози прогресування патологічних змін в кришталику (незалежно від стану хворого). Питання про перевід на інвалідність вирішується за загальноприйнятими критеріями.
Профілактика захворювань, викликаних впливом ЕМВ, потребує спеціальних інженерно-технічних заходів, що забезпечують зниження напруженості електромагнітного поля та загальних оздоровчих заходів, що включають чітку організацію праці, підвищення рівня виробничої культури, строге дотримання правил техніки безпеки, регламентацію праці та відпочинку, раціональне харчування, тощо.