Великий мозок. Функції кори головного мозку

Великий мозок складається з двох півкуль — лівої і правої. Вони поділені між собою поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої, міститься велика спайка, яка з’єднує обидві півкулі. Ця спайка складається з нервових волокон і називається мозолистим тілом.

Поверхня кожної півкулі вкрита корою, яка складається з клітин, і поділена великою кількістю борозен. Ділянки кори, розміщені між борознами, називаються звивинами. Найглибші борозни ділять кожну півкулю на частки: лобову, тім’яну, потиличну і скроневу.

Кожна півкуля має три поверхні: верхньолатеральну (верхньобічну), медіальну (внутрішню) і нижню поверхні. Найбільшою борозною верхньолатеральної поверхні півкулі великого мозку е латеральна (бічна) борозна, яка ще називається по імені автора- Сільвіева борозна. Дно цієї борозни становить острівцеву частку (острівець). Латеральна борозна відділяє скроневу долю від тім’яної та лобної долей.

Друга велика борозна верхньолатеральної поверхні півкулі – центральна, яку ще по імені автора називають Роландовою борозною. Вона відокремлює лобову частку від тім’яної. Ззаду тім’яна частка примикає до потиличної. Межею між ними є тім’яно-потилична борозна, розташована переважно на медіальній поверхні півкулі великого мозку . 

Борозна, розташована попереду центральної борозни, називається передцентральною. Разом вони виділяють прецентральну звивину. Прецентральноазвивина відноситься до лобної долі.

На латеральній поверхні лобної долі, окрім того, розрізняють три горизонтально розміщені звивини — верхню, середню і нижню лобові звивини. 

Позаду центральної борозни міститься постцентральна борозна, між яким знаходиться постцентральна звивина. Постцентральна звивина відноситься вже до тім’яної долі. Внутрішньотім’яна борозна поділяє тім’яну долю на верхню і нижню тім’яні часточки. В останній розрізняють надкрайову і кутову звивини.

На верхньолатеральній поверхні вискової частки поздовжньо розташовані верхня, середня і нижня вискові звивини.

Кількість і напрям звивин і борозен верхньолатеральної поверхні потиличної частки півкуль дуже непостійні.

На медіальній поверхні півкуль над мозолистим тілом дугоподібно розміщується поясна звивина, яка переходить у парагіпокампальну звивину (звивину морського коника). На медіальну поверхню півкуль переходять також звивини верхньолатеральної поверхні лобової, тім’яної і потиличної часток. На межі між лобовою і тім’яною частками лежить парацентральна часточка, яка утворюється в результаті переходу прецентральної звивини у постцентральну. На внутрішній поверхні потиличної частки проходить гостюкоподібна борозна. Над нею лежить звивина яка носить назву клина, під нею — язикова звивина.

Борозни і звивини нижньої поверхні півкуль належать до різних часток.

Окрім кори сіра речовина в говлоному мозку мітиться ще в глибині півкуль і це скупчення сірої речовини носить назву базальних або підкіркових вузлів. Базальні вузли представлені смугастим тілом – corpus striatum, яке в свою чергу складається з хвостатого ядра (nucleus caudatus) та сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Тут слід сказати що всі назви в анатомії надзвичайно логічні. Так, хвостате ядро має вигляд коми з довгим хвостиком за що і отримало свою назву. Сочевицеподібне ядро нагадує за своєю формою плід з родини бобових – сочевицю. Видно та людина, яка дала таку назву цьому ядру любила їсти сочевицю. Зовнішня чистина сочевиценподібного ядра носить цілком логічну назву лушпини (putamen) і внутрішня частина носить назву блідої кулі, оскільки складається з малої кількості сірих клітин та великої кількості білих провідників.

Бліда куля в свою чергу складається з двох відділів – медіального та латерального члеників. Хвостате ядро та лушпина, хоча і розділені передньою ніжкою внутрішньої капсули, настільки близькі за своєю будовою та функціями, що є по суті єдиним утворенням.

Людина і її нервова система є продуктом еволюційного розвитку. Тому в функціональній анатомії нервової системи прийнято виділяти більш молоді в філогенетичному плані структури та більш старі. З цих позицій хвостате ядро та лушпина відносять до нової підкірки – до неостріатума. А бліду кулю разом з деякими утвореннями стовбура мозку, а саме з чорною речовиною та червоними ядрами – до старої частини підкірки – до палеостріатума.

Підкіркові вузли відносяться до екстрапірамідної системи, яка відповідає за автоматизовані, завчені рухи і підготовлює м’язи до сприйняття імпульсу довільних рухів, а також виконує багато інших функцій, про які детальніше буде сказано у відповідному розділі.

Біла речовина півкуль великого мозку представлена мієліновими волокнами (відростками нервових клітин), які мають різне функціональне значення. Асоціативні волокна з’єднують між собою сіру речовину кори у межах однієї півкулі; комісуральні волокна зв’язують в основному симетричні ділянки кори, розташовані у різних півкулях; проекційні волокна є провідними шляхами, які з’єднують кору з розміщеними нижче відділами головного мозку і зі спинним мозком. Провідні шляхи утворюютьпроменистий вінець, який складається з віялоподібно розсипаних волокон, і внутрішню капсулу. Остання лежить між базальними ядрами. У ній розрізняють передню і задню ніжки і розміщене між ними коліно. Передня ніжка відокремлює хвостате ядро від сочевицеподібного, задня — сочевицеподібне ядро від таламуса.

Дослідження функцій кори великого мозку

Для діагностики захворювань нервової системи велике значення мають дослідження мови і пов’язаних з нею читання, письма, лічби, а також гнозису і праксису.

Дослідження мови має на увазі одержання кількох її характеристик. Передусім вивчають розуміння хворим мови. Для цього йому пропонують виконати кілька нескладних завдань, не супроводжуючи пояснення їх мімікою («заплющіть очі», «покажіть ніс», «візьміть ложку» і т. ін.), а потім поступово ускладнюють завдання. Про порушення розуміння слів свідчить мова хворого, яка не має ніякого смислу при збереженні вимови окремих слів.

Не менш важливим є визначення пам’яті на слова. Хворому показують різні знайомі предмети, пропонуючи назвати їх. При порушенні мови хворий у цьому випадку відчуває утруднення і заміняє назву предмета описом його властивостей. Нерідко досить підказати перший склад, і хворий згадує забуту назву.

З’ясовуючи розуміння хворим мови, слід перевірити, чи розуміє він складні граматичні будови, оскільки у ряді випадків порушення мови зводиться саме до такого дефекту. З цією метою просять пояснити, чим відрізняється, наприклад, будинок у темряві від темряви у будинку тощо.

Разом з розумінням слів з’ясовують характер власної мови хворого. У тяжких випадках вона може повністю бути відсутньою, і хворий намагається розмовляти жестами або мімікою. Вдаються лише окремі звуки, вигуки. При менш виражених порушеннях мови зберігається здатність вимовляти окремі слова. Часто хворі вимовляють їх неправильно, замінюючи один склад або все слово іншим. Може порушуватися граматична будова мови.

Від порушення мови при порушеннях функції кори великого мозку слід відрізняти дизартрію, яка виникає при бульбарному і псевдобульбарному синдромах, скандовану мову при ураженні мозочка, затухаючу, монотонну мову при ураженні екстапірамідної системи, істеричний мутизм. Усі ці види розладів мови не супроводжуються порушенням розуміння слів і характеризуються умінням будувати слова і фрази. Разом з усним мовленням перевіряють читання, письмо, лічбу.

При дослідженні гнозису хворому показують знайомі предмети, пропонуючи називати їх. Такий гнозис, оснований на зоровій інформації, називають зоровим. При дослідженні слухового гнозису хворий, не бачачи джерела звуків, має визначити їх належність, наприклад бій чи цокання годинника, гудок автомобіля тощо. Тактильний гнозис (стереогноз) полягає у впізнаванні предметів на дотик.

Для визначення праксису хворому пропонують виконати якісь дії і певним чином перемістити руки чи ноги, встати, присісти, піти у певному напрямі тощо. Потім пропонують виконати дії з уявними предметами, наприклад показати, як запалюють сірника, палять цигарки, пишуть, користуються виделкою і т. ін.

Етапи діагностичного пошуку порушень ВКФ.

1 етап. Необхідно виявити наявність або відсутність у хворого патології ВКФ, використовуючи для цього наступні відомості:

а) скарги хворого на відсутність мови, утруднення мови, читання, письма, рахунку, гнозії, неможливості виконання набутих практичних навичок (одягання, причісування, запалювання сірників та ін.);

б) дослідження імпресивної та експресивної мови, письма, читання, рахунку, праксиса, гностичних функцій;

в) зробити висновок про наявність або відсутність кіркових розладів.

2 етап . Вияснити характер кіркових розладів на основі обстеження хворого та даних огляду, виходячи з наступних критеріїв:

АФАЗІЯ: а) моторна – неможливість повторення мови, відсутність автоматизованої мови та розповідної мови;

б) сенсорна – нерозуміння смислу слів, смислу простих та складних речень, порушення фонематичного слуху;

в) амнестична – неможливість відразу назвати показаний знайомий предмет зі знанням призначення предмету, нагадування перших букв або складів допомагає згадати назву предмету.

АПРАКСІЯ: а) моторна – неможливість виконання простих рухів, повсякденних дій, дій з реальними та уявними предметами, неможливість наслідування (імітації) дій:

б) ідеаторна – неможливість виконання заданної дії та її послідовності. Втрата послідовності дій (алгоритму дії).

в) конструктивна – порушення конструктивних дій (побудова геометричних фігур, складання цілого з частин).

АЛЕКСІЯ : невпізнавання прочитаного тексту, букв, порушення читання вголос та читання “про себе” .

АГРАФІЯ : втрата здатності писати, з’єднувати букви в слова та слова в речення, а також порушення послідовності написання складів та порушення письма під диктовку.

АГНОЗІЯ: а) зорова – порушення впізнавання предметів, невпізнавання знайомих обличь, порушення зорового сприйняття величини та форми;

б) слухова – порушення впізнавання звуків, шумів;

в) смакова – порушення впізнавання за смаком їжу та інші речовини;

г) нюхова – порушення впізнавання речовин та їжі по запаху;

д) астереогноз – порушення впізнавання знайомих предметів навпомацки.

АУТОТОПАГНОЗІЯ: порушення оріентації у власному тілі – невпізнавання частин власного тіла, хибне сприйняття своїх кінцівок, невірна оцінка величини та форми частин тіла (мікропсія, макропсія).

АНОЗОГНОЗІЯ: неусвідомлення свого дефекту (параліча половини тіла), хвороби.

АПРАКТОГНОЗІЯ : невпізнавання своїх пальців та неможливість виконання ними дій.

3 етап. . Використавши наведені в етапі № 2 критерії, визначити локалізацію пошкодження кори головного мозку за допомогою таблиці 1.

Таблиця 1

Локалізація пошкоджень кори головного мозку в залежності від виду порушення вищих кіркових функцій

4 етап . Провести диференційну діагностику за допомогою наведеного нижче алгоритму диференційного д
іагнозу кіркових порушень та сформулювати розгорнутий топічний діагноз з обгрунтуванням.

Порушення вищих кіркових функцій

Праксис — уміння здійснювати цілеспрямовані рухи, вироблені досвідом і практикою за принципом умовних рефлексів. Гнозис — пізнавальна функція нервової системи. У здійсненні гнозису і праксису беруть участь асоціативні зони кори великого мозку, які розміщуються на стику різних аналізаторів.

Апраксією називають розлад цілеспрямованих складних дій при збереженні м’язової сили і механізмів координації. При цьому хворий не може вдягнутися, запалити сірника, користуватися виделкою чи ложкою, плутає напрям рухів тощо.

Агнозія — це порушення упізнавання тих подразників, які діють на організм. Розрізняють агнозію поверхневої і глибокої чутливості (порушення відчуття локалізації подразників, штрихового, астереогноз), що виникає при ураженні кори тім’яної частки великого мозку.

Зорова агнозія вказує на патологічний процес у потиличній частці. При ушкодженні кори вискової частки виникає слухова, нюхова і смакова агнозія.

Порушення мови

У здійсненні мови беруть участь складні механізми, які включають гнозис — процес упізнавання умовних сигналів і праксис — складні рухи язика, губів, гортані. Функціональні системи кори великого мозку, які забезпечують ці складні процеси, містять центр Брока — частину рухового аналізатора, пов’язану з проекційною зоною для рухів язика, губів і гортані і розміщену в задньому відділі нижньої лобової звивини лівої півкулі (у правшів), і центр Верніке—спеціалізовану ділянку аналізу і синтезу умовних звукових сигналів у ділянці заднього відділу верхньої вискової звивини, лівої півкулі, поблизу кіркового кінця слухового аналізатора.

Втрата моторної або сенсорної (рухової або чутливої) функції мовлення має назву афазії. Розрізняють моторну, сенсорну і семантичну афазію.

Моторна афазія виникає при ураженні центру Брока і характеризується втратою мовленнєвої здатності при відсутності паралічу м’язів, які забезпечують відтворення звуків. Нервово-м’язовий апарат фонації та артикуляції при цьому не ушкоджений. Хворі чують і розуміють звернену до них мову, але самі говорити не можуть, бо в них втрачена здатність перетворювати поняття в слова. Маючи здатність вимовляти звуки, хворий не може переключатися з одного звуку на інший і вимовляти склади і слова, страждає також структура речень, з них випадають окремі слова. Іноді відсутня ініціатива мовлення, але окремі слова хворий може повторювати.

Моторна афазія звичайно поєднується з аграфією — неможливістю писати. При ураженні задніх відділів середньої лобової звивини аграфія може бути ізольованим симптомом.

Сенсорна афазія являє собою втрату здатності розуміти слова, звернену мову. Вона виникає при ураженні центру Верніке і характеризується збереженням моторної функції мови. Проте, не розуміючи слів, хворі втрачають можливість контролювати свою мову і роблять в ній помилки. У тяжких випадках мова таких хворих стає зовсім незрозумілою, є набором слів, не пов’язаних між собою за змістом.

При сенсорній афазії страждає не лише усне мовлення, а й пов’язані з ним читання і письмо (алексія і аграфія), внаслідок цього увійти в контакт з такими хворими надзвичайно важко.

Семантична афазія виникає при ураженні висково-тім’яно-поти-личної ділянки великого мозку і характеризується двома основними дефектами — забуванням слів і труднощами у використанні складних логіко-граматичних структур. При цій формі афазії хворі можуть вільно спілкуватися з оточуючими, їх мова зрозуміла, хоч і бідна на іменники. Приховуючи свій дефект, хворі замість найменувань предметів вживають описи їх: ручка — «щоб писати», чашка — «щоб пити» тощо. Разом з тим хворі знають правильні назви предметів і, якщо їм підказати, стверджують правильні відповіді – і відкидають неправильні. Звичайно досить підказати початковий склад забутого хворим слова, щоб він правильно його закінчив.

Характерним для семантичної афазії є те, що хворі не можуть уловити змістову різницю речень, які складаються із схожих слів (наприклад, «брат матері» і «братова мати»), не можуть розібратися у взаємному розміщенні предметів тощо. При такій самій локалізації вогнища спостерігається порушення лічби — акалькулія.

Слід пам’ятати, що порушення мовлення може виявлятися не лише у вигляді афазії. При парезі або паралічу артикуляційного апарату, у першу чергу язика, виникає порушення можливості вимовляти слова. Мова стає нерозбірливою, незрозумілою, у тяжких випадках вимовляння слів неможливе (анартрія). При паркінсонізмі також страждає мова. Вона стає маловиразною, монотонною.

При захворюваннях мозочка, які супроводяться атаксією, спостерігається скандована мова. Порушується мовлення і в людей, які втратили слух у ранньому дитинстві. У цих випадках розвивається глухонімота, або сурдомутизм. Мутизм (німота) може настати також внаслідок істерії.