Висотна хвороба – захворювання, що виникає внаслідок значного і швидкого зниження парціального тиску кисню в навколишньому газовому середовищі. Важливе значення мають додаткові несприятливі фактори – фізичне і психоемоційне напруження, охолодження, ультрафіолетове випромінювання та ортостатичні чинники – прискорення, різкі зміни швидкості й напрямку руху.
Патогенез. Основною причиною виникнення висотної хвороби є гостре кисневе голодування. Розвиток кисневого голодування зумовлюється зниженням атмосферного тиску з обов'язковим зменшенням при цьому парціального тиску кисню в повітрі або зниженням вмісту кисню в повітрі в штучному газовому середовищі герметично замкнених приміщень. Перша ситуація може трапитися під час висотних польотів у літальних апаратах з кабінами відкритого типу або після неповного поступового порушення герметичності кабін закритого типу; друга – внаслідок відмови систем, що генерують повітря в герметичних кабінах і приміщеннях.
Верхньою межею польоту без спеціального спорядження є висота 5–7 тисяч метрів. В цьому випадку парціальний тиск кисню в атмосферному повітрі знижується до 5,9 кПа (44 мм рт. ст.), а насиченість крові киснем – до 84 %.
За клінічним перебігом, як ми вже зазначали, висотна хвороба льотчиків відрізняється від гірської. Висотна хвороба характеризується гострим перебігом з важчими патологічними симптомами. У разі гіпоксії в першу чергу страждають критичні органи – ЦНС і ССС.
Розрізняють дві основні форми прояву висотної хвороби: колаптоїдну та непритомну.
Колаптоїдна форма має продромальні ознаки. Розвиток патологічного процесу супроводжується загальною слабкістю, запамороченням, нудотою, відчуттям жару та нестачі повітря. Порушуються зір і слух (шум у вухах).
Спостерігаються блідість шкіри, гіпергідроз, загострення рис обличчя. Рухова активність спочатку активізується, а потім загальмовується. Хворий стає байдужим, тривалий час знаходиться в одній і тій самій позі з фіксованим поглядом на окремих предметах. Команди виконуються повільно і немовби неохоче. Свідомість залишається збереженою і після поновлення постачання кисню нормальний стан повністю відновлюється через деякий час.
Різке погіршення стану характеризується зменшенням ЧСС, зниженням артеріального тиску, на фоні чого настає втрата свідомості. Це свідчить про розвиток колаптоїдної форми висотної хвороби.
Непритомна форма проявляється гемодинамічними судинними порушеннями і частим непритомним станом. У цьому випадку захворілий оцінює свій стан і реагує на зовнішні подразники неадекватно. Втрата свідомості настає раптово. У деяких випадках втраті свідомості передують напади клонічних судом.
Оскільки деякий час після втрати свідомості мозковий кровообіг не погіршується і залишається на доволі високому рівні, після поновлення нормального постачання організму киснем свідомість відновлюється і всі симптоми висотної хвороби зникають протягом 10–20 с. Тривала або багаторазова непритомність розцінюється як тяжка форма висотної хвороби. Основні патогенетичні механізми розвитку висотної хвороби та її клінічні форми представлені на мал. 4.5.
Основні підходи до лікування.
1. Забезпечення надходження кисню в організм – оксигенотерапія або інгаляція карбогену (суміші кисню і 3-5 % діоксиду вуглецю). У легких випадках цього достатньо для швидкого і повного відновлення стану.
2. В основному лікування симптоматичне: у разі головного болю – цитрамон, масаж голови; для підняття тонусу ССС – міцний чай, кава, кофеїн; у разі серцевої слабкості – камфора, кордіамін, строфантин; у разі порушень дихання – нашатирний спирт, лобелін, цитітон. Для профілактики та усунення постгіпоксичного набряку мозку рекомендують препарати, що мають дегідратаційні властивості (манітол, декстран, глюкозу).
|
Раптове зниження атмосферного тиску |
+ |
Інші несприятливі фактори |
||
|
↓ |
||||
|
Зниження парціального тиску О2 в повітрі → в альвеолах → в крові |
||||
|
↓ |
||||
|
Гіпоксія органів і тканин в першу чергу критичних по місцю чутливості до неї |
||||
|
↓ |
↓ |
|||
|
Гіпоксія ЦНС (І місце по чутливості до гіпоксії із систем) |
Гіпоксія ССС (ІІ місце по чутливості до гіпоксії із систем) |
|||
|
↓ |
↓ |
|||
|
Продромальний період відсутній, адаптаційні реакції не встигають розвинутися, патологічний процес розвивається раптово |
Адаптаційні реакції, направлені на підтримання адекватного кровопостачання і доставку кисню до тканин (продромальна стадія) |
|||
|
↓ |
↓ |
|||
|
Поглиблення гіпоксії за рахунок приєднання гемодинамічних судинних порушень |
← |
Зрив або недостатня адаптація з порушенням серцевої діяльності і активності вазомоторного центру |
||
|
↓ |
↓ |
|||
|
Зниження кровопостачання головного мозку |
Падіння артеріального тиску і ЧСС, колапс |
|||
|
↓ |
↓ |
|||
|
Непритомна форма |
Колаптоїдна форма |
|||
|
↓ |
↓ |
|||
|
Втрата свідомості |
||||
Мал. 4.5. Патогенез і клінічні форми висотної хвороби.
Експертиза працездатності проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей.
Легкі форми висотної хвороби, які не призвели в подальшому до стійких негативних змін стану здоров'я, не є протипоказанням для роботи за професією. Виражені та стійкі зміни характеризуються втратою працездатності і потребують направлення пацієнта на медико-соціальну експертну комісію для вирішення питань щодо групи інвалідності та подальшого працевлаштування.
Профілактика висотної хвороби полягає в:
1. Проведенні ретельних попередніх і регулярних періодичних медичних оглядів льотного складу. Особи, які працюють в даних умовах, мають бути повністю здоровими.
2. Застосуванні різних технічних засобів, що підтримують нормальне надходження кисню в організм під час висотних польотів. Політ на висоті понад 12000 м може здійснюватися лише у спеціальних скафандрах або в герметичних кабінах. Льотчики мають бути забезпечені теплим одягом у цих умовах.
3. Проведенні тренувань в умовах барокамери з імітацією підйомів на висоту, що поступово збільшується з 3000 до 5000 м.
4. Прийомі профілактичних доз вітамінів С, В1, В2, В6, РР, Р, фолієвої кислоти.