Простий герпес – хронічна, рецидивуюча антропонозна хвороба, яка перебігає переважно в локалізованих формах із везикульозними висипаннями на шкірій слизових оболонках, значно рідше – у генералізованих, з ураженням внутрішніх органів та центральної нервової системи.
Етіологія. На сьогодні відомо близько 100 представників групи герпесвірусів, із яких 8 є патогенними для людини.
-
Вірус простого герпесу 1-го типу (ВПГ-1, HSV-1, HHV-1);
-
Вірус простого герпесу 2-го типу (ВПГ-2, HSV-2, HHV-2);
-
Вірус вітряної віспи та оперізувального лишаю (VSV, HHV-3);
-
Вірус Епштейна-Барр (ВЕБ, ЕВV, HHV-4);
-
Цитомегаловірус(СМВ, СМV, HHV-5);
-
Вірус герпесу 6-го типу (ВГ-6; HHV-6);
-
Вірус герпесу 7-го типу (ВГ-7; HHV -7);
-
Вірус герпесу 8-го типу (ВГ-8; HHV-8).
Терміни "простий герпес" та "герпетична інфекція" використовуються виключно стосовно захворювань, які спричиняють ВПГ-1 та ВПГ-2.
Будова всіх вірусів герпесу схожа. ВПГ мають розміривід 100 до 160 нм. Зовнішня ліпопротеїнова оболонка вірусу має шиповидні виступи. Двониткова ДНК розміщена всередині нуклеокапсиду, оточеного білковимшаром.
ВПГ-1 та ВПГ-2 мають близько 50% гомологічних антигенів, за рештою – відрізняються. В середині кожного типу за антигенною структурою виділяють по декілька штамів.
Реплікація ВПГ проходить усередині клітин, куди вони проникають шляхом ендоцитозу. Накопичення ВПГ в клітинах призводить до розвитку цитопатичного ефекту. Однакці віруси, перебуваючи в неактивному стані, здатні тривало зберігатися вклітинах нервових гангліїв, не ушкоджуючи останніх.
ВПГ зберігають життєздатність впродовж кількох місяців за температури – 20 70°С, однак гинуть через 30 хв. за 52?С та через 5 хв. за 100°С. Згубно на ВПГ впливає ультрафіолетове проміння, органічні жиророзчинники, кислоти та луги.
Епідеміологія. Джерелом простогогерпесу є лише людина. В гострій фазі хвороби чи під час рецидиву віруси можна виявити у вмісті висипних елементів, слині, сечі, спермі та секреті піхви. В зазначених біологічних рідинах ВПГ виявляються й засубклінічного перебігу інфекційного процесу. Передача вірусів відбувається різними шляхами. Найчастіше зараження проходить повітряно-крапельним та контактним (при поцілунках) шляхами. ВПГ 2-го типу передається здебільшого статевим шляхом. Важливе значення в передачі вірусів простого герпесу мають непрямі контакти з джерелом інфекції: користування спільним посудом, рушниками тощо. Сприйнятливість до ВПГ загальна. Однак діти, народжені від серопозитивних матерів, захищені від розвитку хвороби впродовж 3-х місяців. Вертикальне інфікування плод у ВПГ відбувається за умови зараження матері незадовго до пологів та наявності вірусу на слизових оболонках піхви. Вертикальний шлях інфікування в більшості випадків реалізується інтранатально (під час проходження плоду через пологові шляхи). Трансплацентарна (пренатальна) передача ВПГ вважається можливою лише за наявності дефектів у плаценті. За рецидивів генітального герпесу можливість вертикального інфікування дискутується, оскільки плід трансплацентарно отримує від матері специфічні IgG, які й захищають його від зараження. Перехресний імунітет між ВПГ відсутній, тому зараження вірусом одного типу не захищає від інфікування вірусом іншого типу.
Патогенез. Віруси простого герпесу потрапляють в організм людини через шкіру та слизові оболонки. Частина вірусів із самого початку потрапляє в кров, що активує клітинний захисту місці проникнення збудника, а також стимулює продукування антитіл на ранніх стадіях інфекційного процесу.
Реплікація ВПГ відбувається в клітинах шиповидного шару епітелію та нервових гангліях. Розмноження ВПГ в клітинах шиповидного шару епітелію триває близько 10 годин. Внаслідок безпосереднього впливу вірусів виникає балонна дегенерація уражених клітин. Епітеліальні клітини набувають округлої форми та гинуть, утворюючи вогнища некрозу. Уражені клітини та позаклітинно розміщені віруси знищуються антитілами та цитотоксичними Т-лімфоцитами. Формується місцева запальна реакція – набряк, гіперемія, утворення везикул, а в подальшому – ерозій. З часом відбувається очищення організму від вірусу, внаслідок чого прояви місцевого запалення зменшуються й досить швидко зникають повністю. Однак віруси, які проникли у нервові ганглії, є недосяжними для імунної системи, що й забезпечує їх безсимптомну персистенцію в організмі інфікованого впродовж усього життя.
Існує кілька теорій, які пояснюють безсимптомну персистенцію ВПГ в організмі людини. Відповідно достатичної теорії, ВПГ в неактивному стані постійно знаходяться в ядрі нервової клітини, можливо навіть зв'язані з її ДНК. Згідно з динамічною теорією в нервових клітинах відбувається неінтенсивна реплікація ВПГ й вони у незначній кількості потрапляють у кров та клітини шкіри й слизових оболонок. Кількість збудників, які потрапляють у кров та клітини-мішені недостатня для розвитку хвороби, а лише підтримує напруженість гуморального імунітету. Також існує теорія, згідно з якою вірусний геном знаходиться в клітині у репресивній стадії. Функції такої клітини непорушуються, хоча постійно в незначній кількості синтезуються вірусні білки.
Активація вірусів простого герпесу, які знаходяться в латентному стані, відбувається під впливом різних ендо- та екзогенних факторів: фізичних та психічних перенавантажень, різних стресів, простудних захворювань тощо. Внаслідок дії цих факторів активовані віруси починають активно реплікуватися, нервовими закінченнями досягають клітин-мішеней зони ураження й викликають зміни, подібні до тих, які виникаютьза первинного інфікування. Активовані ВПГ, які стали причиною рецидиву, під впливом факторів імунного захисту елімінуються з організму. Однак повного очищення організму від збудника невідбувається, оскільки під час рецидиву активується, реплікується і залишає нервові ганглії лише частина персистуючих у них вірусів. Інша частина залишається неактивованою й, відповідно, недосяжною для імунної системи. У такій послідовності патологічний процес буде повторюватися за всіх наступних рецидивів.
Слід зауважити, що під час рецидивів чітко проявляється тропізм ВПГ 1-го типу переважно до шкіри обличчя й слизових оболонок порожнини рота, а ВПГ 2-го типу – винятково до шкіри та слизових оболонок статевих органів.
У окремих випадках, особливо у осіб з імунодефіцитом, ВПГ можуть уражати внутрішні органи та ЦНС, викликаючи езофагіт, пневмонію, гепатит, тяжкі ураження очей, менінгіт, енцефаліт та генералізовані форми хвороби. Вважається, що ВПГ 2-го типу частіше стає причиною ураження внутрішніх органів, ЦНС та розвитку генералізованих форм хвороби.
Вертикальне зараження плод у може закінчитися його смертю чи призводить до тяжких дефектів розвитку.
Перебіг інфекційного процесу за герпетичної інфекції може бути як у маніфестній, так і в безсимптомній формі. За тяжкістю перебігу маніфестні форми можуть бути легкими, середньотяжкими та тяжкими.
Класифікація. Єдиної класифікації хвороб, викликаних ВПГ, на сьогодні немає. Ті класифікації, які пропонуються, громіздкі або неповні, інколи суперечливі. Міжнародна класифікація МКХ-10 як окремі нозологічні форми виділяє:
-
Герпесвірусну інфекцію генітальну та урогенітальну.
-
Герпесвірусну інфекцію навколоанальної ділянки та прямої кишки.
-
Герпетичну екзему.
-
Герпетичний гінгівостоматит та фаринготозиліт.
-
Герпетичний менінгіт.
-
Герпетичний енцефаліт.
-
Герпесвірусну хворобу очей.
-
Дисеміновану герпетичну інфекцію.
Зручнішою в користуванні є класифікація, наведена Ж.І.Вазіановою (2002). Вона систематизує клінічні форми герпетичної інфекції з урахуванням глибини, характеру й локалізації ураження.
-
Шкірно-слизовий герпес:
-
Герпетичний гінгівостоматит;
-
Герпес кайми губта крил носа;
-
Герпетичне ураження шкіри;
-
Герпетична екзема;
-
Герпетичне ураження очей;
-
Генітальний герпес;
-
Герпетичний панарицій;
-
Герпетичний проктит.
-
-
Герпетичне ураження нервової системи:
-
Енцефаліт;
-
Асептичний менінгіт;
-
Автономна радикулопатія.
-
-
Вісцеральний герпес:
-
Езофагіт;
-
Пневмонія;
-
Гепатит;
-
Інші ураження внутрішніх органів.
-
-
Генералізований герпес.
-
Герпес новонароджених.
-
Герпес у ВІЛ-інфікованих.
Клініка. Інкубаційний період за всіх форм перебігу герпетичної інфекції триває 4-12 дніві визначається інфікуючою дозою.
Первинне інфікування вірусами простого герпесу у 85% осіб супроводжується клінічною симптоматикою: гарячка, інтоксикація та різна локалізація везикульозного висипання. За рецидивів простого герпесу клінічна симптоматика менш виражена й триває коротший період часу.
Гінгівостоматит – найчастіший прояв первинного інфікування ВПГ.
Спостерігається загальна слабкість, гарячка, відраза до їжі, пальпуються збільшені підщелепні лімфатичні вузли. На слизовій оболонці м'якого та твердого піднебіння, мигдаликів, задньої стінки глотки виявляються невеличкі везикульозні висипні елементи. Приблизно у третини хворих з цією формою герпетичної інфекції висипні елементи виявляються на слизових оболонках ясен, щік та язиці. Кількість висипних елементів можебути різною: від поодиноких – до суцільного ураження слизових оболонок. Через 1-3 дні міхурці тріскаються з відкриванням ерозивної поверхні. Стан хворих погіршується, зростає відчуття пекучого болю в ділянках ураження. Хворі повністю відмовляються від їжі. Ерозії епітелізуються за 1-2 тижні, стільки ж часу утримуються гарячка та реґіонарний лімфаденіт.
Перебіг рецидивів цієї формигерпетичної інфекції відбувається з переважним ураженням слизових оболонок ясен за відсутності гарячки та інтоксикації.
Герпетичне ураження кайми губ та крил носа – найчастіший прояв рецидиву герпетичної інфекції, викликаної ВПГ 1-го типу. Герпетичні ураження кайми губ та крил носа можуть виникати як окремо (частіше ураження кайми губ ), так і в поєднанні. Спочатку на місцях появи висипань виникає відчуття свербіння чи пекучого болю, після чого ділянка ураження набрякає й стає гіперемійованою, а через кілька годин з'являються невеличкі міхурці. Вміст міхурців темніє, вони зливаються й тріскаються, розкриваючи різні за розміром ерозивні поверхні. Ерозії поступово підсихають, вкриваються кірочками та епітелізуються. Висипні елементи за кожного наступного рецидиву локалізуються у тому ж місці, де знаходилися під час попереднього загострення хвороби. Зважаючи на те, що герпетичні ураження кайми губ та крил носа виникають на тлі простудних захворювань чи інших патологічних станів,о статочно не з'ясовано, чи ця форма герпетичної інфекції супроводжується загальноклінічною симптоматикою.
Герпетичне ураження кайми губ у практично здорових людей свідчить про розвиток порушень у імунному захисті, а часті рецидиви цієї форми герпетичної інфекції (більше 5 разів на рік) – на можливість існування тяжких дефектів усистемі імунного захисту.
Герпетичне ураження шкіри виникає у випадку первинного інфікування ВПГ.Рецидиви шкірної форми герпетичної інфекції спостерігаються лише в осіб ізімуносупресією.
Появі висипки передують гарячка та явища інтоксикації, що утримуються впродовж 1-2 тижнів. Якщо зона майбутнього місцевого ураження невелика за розміром, то загальноклінічна симптоматика може не проявлятися. Висипні елементи проходять наступні стадії розвитку: везикули, пустули, ерозії, кірочки. До того ж, одночасно можна спостерігати висипні елементи на всіх стадіях розвитку.
Герпетичне ураження очей спричиняють виключно ВПГ 1-го типу. В імунокомпетентних осіб перебіг хвороби відбувається у формі фолікулярного кон'юнктивіту та блефариту й триває 2-3 тижні. Патологічний процес частіше односторонній. Пацієнти скаржаться на відчуття різі в очах, фотофобію, порушення зору. Спостерігається збільшення привушних та задньошийних лімфовузлів, набряк повік, невеличкі міхурці їх краями можуть виникати неглибокі виразки рогівки.
В імуносупресивних осіб вірус проникає у більш глибокі структури ока з розвитком паренхіматозного увеїту, хоріоретиніту чи гострого некротичного ретиніту.
Генітальний герпес як первинну інфекцію частіше спричиняють ВПГ 1-го типу, тоді як рецидиви зумовлюються виключно ВПГ2-го типу.
У жінок перебіг гострого процесу відбувається з гарячкою, болем голови, артралгіями та міалгіями. Через 12-24 години з'являється біль внизу живота, набряк статевих губ та збільшення пахових лімфатичних вузлів. Везикули, пустули, ерозії з'являються на зовнішніх статевих органах, слизових піхви та шийки матки. У 80% жінок з генітальним герпесом спостерігається симптоматика ураження сечовивідних шляхів. Перебіг захворювання може супроводжуватися явищами ендометриту та сальпінгіту.
У чоловіків перебіг гострого процесу супроводжується гарячкою, інтоксикацією, дизуричними явищами. Висипні елементи виявляються на слизових оболонках головки статевого члена та уретри.
У порівнянні з гострим процесом, перебіг рецидивів генітального герпесу проходить легше, з коротшою тривалістю маніфестного періоду. Інтоксикаційний синдром відсутній. Висипні елементи локалізуються нелише на зовнішніх статевих органах, але і на лобку, в пахових складках та настегнах.
Герпетичний проктит частіше зумовлюється ВПГ 2-го типу як наслідок анальногенітальних статевих контактів. На фоні гарячки та інтоксикації спостерігаються біль за дефекаціїй тенезми. Збільшуються пахові лімфатичні вузли. Шкіра в параректальній ділянці та слизова прямої кишки набряклі, гіперемійовані, з наявністю везикульозних висипних елементів та ерозій.
Герпетична екзема – одна із найтяжчих форм перебігу герпетичної інфекції. Ця форма хвороби виникає на фоні хронічного ураження шкіри та слизових оболонок іншого ґенезу, частіше на фоні екземи. Супроводжується гарячкою, інтоксикацією та везикульозними висипаннями на екзематозних ділянках. Герпетична екзема доволі часто поєднується з герпетичним ураженням внутрішніх органів.
Герпетичний панарицій – рідкісна форма герпетичної інфекції. Уражається здебільшого один палець, в ділянці ураження спостерігається виражений біль, набряк, гіперемія та везикульозні висипання. Захворювання супроводжується гарячкою та інтоксикацією, збільшуються регіонарні лімфовузли.
Герпетичні ураження нервової системи (енцефаліт, асептичний менінгіт, автономна радикулопатія) виникають на фоні шкірно-слизового герпесу. Герпетичному енцефаліту властивий гострий початок, висока гарячка, психоемоціональні порушення, судоми, парези тапаралічі. Перебіг асептичного герпетичного менінгіту супроводжується незначним болем голови, фотофобією та помірно вираженою менінгеальною симптоматикою. Автономна радикулопатія перебігає у вигляді поперекового мієліту та крижової радикулоалгії.
Вісцеральний герпес (герпетична пневмонія, гепатит, езофагіт) виникає переважно у хворих з імуносупресією і в більшості випадків зумовлюється ВПГ 2-го типу. За герпетичної пневмонії в інтерстиціальній тканині легень виникають вогнища запалення з наступним некрозом, що зумовлює тяжкий перебіг та високу летальність. Герпетичний гепатит починається гостро, супроводжується жовтяницею, високою гарячкою, збільшенням печінки та селезінки, а також підвищенням рівня активності АлАТ. Герпетичний езофагіт супроводжується відчуттям ріжучого чипекучого болю та спазмів за грудиною, втратою маси тіла з-за неможливості вживати їжу. При езофагоскопії спостерігається набряк та гіперемія слизової стравоходу з великою кількістю поверхневих виразок.
Генералізований герпес виникає виключно в осіб із імунодефіцитом. Захворювання перебігає дуже тяжко. Одночасне ураження шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів та нервової системи зумовлюють тяжкий перебіг хвороби та летальний кінець більшості хворих.
Герпес новонароджених – генералізований інфекційний процес з прогресуванням поліорганної недостатності та ураженням ЦНС. Групу ризику складають немовлята, народжені матерями з первинним генітальним герпесом. Від 30 до 80% дітей, інфікованих ВПГ в пологах чи зразу після них, помирає.
Перебіг герпесу у ВІЛ-інфікованих відбувається як генералізована інфекція.
Лабораторні методи дослідження. В загальному аналізі крові на фоні нормальних показників кількості лейкоцитів виявляється лімфомоноцитоз. За частих рецидивів може спостерігатися тромбоцитопенія.
При герпетичному уретриті у сечі підвищується кількість лейкоцитів, виявляються свіжі еритроцити.
При герпетичному проктиті у калі виявляються лейкоцити та свіжі еритроцити.
Герпетичний менінгіт супроводжується незначним підвищенням білка в лікворі, цитоз становить 10-1000 клітин в 1 мкл. за рахунок лімфоцитів.
Герпетичний гепатит супроводжується підвищенням рівня загального білірубіну за рахунок прямої фракції та зростанням активності АлАТ.
Важливе значення у верифікаціїдіагнозу мають інструментальні методи діагностики, зокрема, офтальмоскопія, езофагоскопія, ларингоскопія, уроскопія, піхвове обстеження за допомогою дзеркал, які дають змогу виявити ознаки герпетичного запалення слизових оболонок відповідних органів.
Специфічні методидіагностики. Мікроскопічне дослідження матеріалу, зібраного з ділянок ураження (проба Цанка), дозволяє виявити гігантські багатоядерні клітини із внутрішньоядерними включеннями. Поряд з цим, широко використовують імунофлуоресцентні методи (РІФ,РПІФ), які дають змогу виявляти антигени вірусу в досліджуваному матеріалі.
Вірусологічний метод передбачає інфікування матеріалом, зібраним із везикул та поверхні ерозій, культури клітин курячого ембріону, а біологічний – новонароджених мишей. Обидва методи трудомісткі й недостатньо надійні.
На сьогодні для верифікації герпетичної інфекції найширше використовуються серологічні методи дослідження. Метод ІФА дозволяє виявляти специфічні імуноглобуліни класу М та G Специфічні Ig М з'являються в сироватці крові через 4-6 днів після інфікування ВПГ і зберігаються в організмі впродовж 1-2 місяців. Специфічні IgG з'являються в сироватці крові на 10-14 день після інфікування і в подальшому будуть виявлятися впродовж усього життя. IgМ та зростання концентрації IgG у 4 рази і більше свідчать про свіже інфікування ВПГ. Висока концентрація специфічних IgG (за відсутності зростання їх концентрації у 4 рази і більше) та поява IgМ убільшості випадків вказують на рецидив простого герпесу.
Надійним методом діагностики захворювань, викликаних ВПГ, є ПЛР, яка дає змогу виявити ДНК вірусу в досліджуваному матеріалі.
Диференційна діагностика захворювань, викликаних вірусами простого герпесу, досить складна і в кожному випадку потребує індивідуального підходу. Насамперед необхідно диференціювати гостру інфекцію з рецидивом, що має надзвичайно важливе значення для вагітних. Диференційний діагноз необхідно проводити у випадку інших, в тому числі і герпесвірусних інфекцій, перебіг яких супроводжується подібними висипаннями: оперізувальний герпес, везикульозний рикетсіоз, герпангіна, поліморфна ексудативна еритема тощо. Герпетичне ураження нервової системи необхідно диференціювати з іншими енцефалітами та менінгітами.
Вітряна віспа. Відмінні ознаки:
-
висипка генералізована, захоплює обличчя, волосисту частину голови, туловище, кінцівки;
-
висипні елементине групуються;
-
не уражаються слизові оболонки губ, стравоходу, прямої кишки;
-
висипні елементина слизових оболонках статевих органів не рецидивують;
-
не уражаються повіки, не характерний кон'юнктивіт, ретиніт, хоріоретиніт;
-
у класичному варіанті вітряна віспа не рецидивує.
Оперізувальний герпес. Відмінні ознаки:
-
виражений біль заходом висипань;
-
біль у ділянці висипань, ще до їх появи;
-
біль у ділянці висипань тривалий час після видужання;
-
обмежена зона висипань;
-
розміщення висипних елементів лінійно за ходом нервових стовбурів чи гніздно – у місцях нервових вузлів;
-
відсутність висипань на слизових оболонках ротоглотки, стравоходу, прямої кишки;
-
не уражаються очі та зовнішні статеві органи.
Везикульозний рикетсіоз. Відмінні ознаки:
-
поширеність вендемічних зонах;
-
наявність укусу кліща;
-
наявність первинного афекту в зоні укусу кліща;
-
поширення висипки по шкірі всього тіла, окрім підошв;
-
відсутність висипань на слизових оболонках ротоглотки, стравоходу, прямої кишки.
Герпангіна. Відмінні ознаки:
-
висипні елементи локалізуються, як правило, на слизових оболонках піднебінних дужок, рідше – на язичку, піднебінних мигдаликах;
-
утворенню везикул передує поява червоних папул;
-
відсутність висипань на шкірі.
Поліморфна ексудативна еритема. Відмінні ознаки:
-
симетричність ділянок ураження;
-
чітка динаміка висипань: розеола, пляма, еритематозне поле, на якому з'являються різної величини везикули;
-
виражений свербіжі печія в місці ураження;
-
не уражаються слизові оболонки.
Диференційна діагностика енцефалітів, менінгітів, менінгоенцефалітів герпетичної та іншої етіології проводиться на підставі результатів специфічних лабораторних досліджень.
Лікування призначається лише пацієнтам з маніфестними формами хвороби. Виключення становлять вагітні жінки, яким у випадку первинного інфікування лікування призначається навіть завідсутності клінічної симптоматики.
До групи основних етіотропних засобів належать ацикловір (гевіран), валацикловір, фамацикловір. Доза і спосіб введення залежать відформи герпетичної інфекції, яка діагностується у хворого. Для лікування шкірно-слизового герпесу зазначені препарати призначаються перорально: ацикловір по 200 мг. 5 раз на добу або ж по 400 мг. 3 рази на добу, валацикловір по 0,5-1,0 г. 2 рази на добу, фамацикловір – по 250 мг. 3 рази на добу. Курс лікування гострого процесу триває 10-14 діб, рецидивів – 5 діб. За герпетичного енцефаліту та менінгіту ацикловір уводиться внутрішньовенно по 5-10 мг/кг 3 рази на добу впродовж 10-14 діб. За герпетичного ураження внутрішніх органів ацикловір призначається внутрішньовенно чи перорально із розрахунку 15 мг/кг 2-3 рази на добу. За генералізованих форм герпетичної інфекції ацикловір призначають внутрішньовенно по 10-15 мг/кг 3 рази на добу. Новонародженим, інфікованим ВПГ, ацикловір уводять внутрішньовенно по 60 мг/кг на добу впродовж 3-х тижнів. З огляду на виражену тератогенну дію зазначених препаратів, не рекомендується застосовувати їх для лікування вагітних. Ще одним засобом етіотропної терапії проти вірусів герпесу звичайного 1-го та 2-го типів є імуноглобуліни людини, які містять антитіла до зазначених збудників. Показанням до застосування імуноглобуліну проти вірусу герпесу звичайного 1-го типу є герпетичні ураження ЦНС, проти вірусу герпесу звичайного 2-го типу – гостра і рецидивуюча урогенітальна герпетична інфекція. Імуноглобуліни вводять внутрішньом'язово по 1,5 мл. через 48 год. Курс лікування – 5-7 ін'єкцій. За урогенітального герпесу імуноглобулін проти вірусу герпесу звичайного 2-го типу можна вводити інтравагінально по 1,5 мл. впродовж 5 днів. Імуноглобуліни людини проти вірусу герпесу звичайного 2-го типу є єдиним засобом етіотропної терапії вагітних, первинно інфікованих цим вірусом. Патогенетична терапія визначається характером та глибиною уражень, які виникають у хворого за тієї чи іншої форми простого герпесу.
Профілактика. Комплексні заходи профілактики інфікування ВПГ на сьогодні не розроблено. Також відсутня специфічна профілактика герпетичної інфекції.
З метою попередження інфікування вірусами простого герпесу необхідно виконувати наступні рекомендації:
-
дотримуватися правил особистої та колективної гігієни (предмети гігієни повинні бути індивідуальними);
-
уникати позашлюбних статевих контактів, а за наявності таких використовувати презервативи;
-
не допускати до роботи з дітьми осіб із частими рецидивами герпетичної інфекції;
-
предмети догляду за немовлятами та дітьми (соски, іграшки тощо) необхідно періодично знезаражувати шляхом кип'ятіння;
-
за наявності гострого генітального герпесу у вагітних питання пологів вирішувати на користь кесарського розтину.
Наведені рекомендації повністю невберігають від можливого інфікування ВПГ, а лише зменшують існуючий ризик зараження.