Коло питань, спрямованих на виявлення контингентів ризику по МА:
1. Чи приймав раніше ЛЗ, проходив інвазивні обстеження.
2. Лікувався часто, тривало.
3. Які препарати отримував (особливу увагу звернути на антибіотики, анестетики, внутрішньовенні, інгаляційні, аплікаційні введення препаратів).
4. Чи були небажані явища при прийомі ЛЗ і в чому вони проявлялися: особливу увагу слід звернути на втрату свідомості, зниження артеріального тиску, свербіння і висипи на шкірі, її почервоніння, набряки; появу виділень з носа, почервоніння очей, їх свербіння; явище бронхоспазму.
5. Чи виникали такі явища при першому ж прийомі ЛЗ (при умові, що вони раніше не приймалися хворим) або це виникало через 5-7 і більше днів лікування.
6. Чи хворіє він алергічними захворюваннями, чи хворіли на них його батьки, кровні родичі.
7. Які є у нього інші хронічні захворювання (особливу увагу слід звернути на аутоімунні захворювання, хвороби нирок, печінки і жовчного міхура, шлунку і кишечника, підшлункової залози).
8. Чи маж хворий професійні шкідливості із сенсибілізуючими речовинами (особливу увагу слід звернути на роботу у аптечних, медичних закладах, біотехнологічних підприємствах).
9. Чи є харчові продукти, харчові домішки, які не переносить хворий (особливу увагу слід звернути на продукти тваринного походження, домішки невизначеного складу і походження).
Структура клінічних форм ЛА
Шкірні прояви-70,4% типова форма -55,4%
респіраторні-3,8% асфіксійна -11,5%
лихоманка-6,7% абдомінальна -5,0%
Форми анафілактичного шоку на ліки:
гематологічний-11,4% гемодинамічний -20,0%
вісцеральний-4,8% церебральний -8,1%
Основні відмінності медикаментозної алергії
від ускладнень неалергічного похо¬дження:
1) наявність алергологічного анамнезу;
2) відсутність проявів фармакологічної дії лікарського препарату (наприклад, підвищення кислотності шлункового соку при виникненні печії в осіб, які вживали ас¬пірин) і розвиток реакції за схемою АР не¬гайного або сповільненого типу;
3) виникнення АР при вживанні міні¬мальної дози лікарського засобу;
4) виникнення АР, як правило, при по¬вторному вживанні лікарського засобу;
5) наявність періоду сенсибілізації;
6) можливість виникнення АР й після вживання іншого лікарського засобу, який має схожість за хімічною будовою із препа¬ратом, який спричинив сенсибілізацію.
Класифікація АР медикаментозного походження
А. Алергічні ускладнення, пов'язані з циркулюючими гуморальними антитілами (реакції негайного типу).
Системні: анафілактичний шок, кропи¬в'янка, набряк Квінке, бронхіальна астма, алергічна риносинусопатія, сироваткова хвороба та сироваткоподібіні реакції; заго¬стрення основного алергічного захворюван¬ня; агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пур-пура, набута гемолітична анемія.
Місцеві: реакції типу феномену Артюса.
Б. Алергічні ускладнення, пов'язані з ре¬акціями алергену (у вигляді лікарського за¬собу) з сенсибілізованими Т-лімфоцитами (реакції сповільненого типу).
Системні: генералізовані, розповсю¬джені дерматити, грибковоподібні реакції (еритемно-везикулярний дерматр г); усклад¬нення гіперергічного типу (васкуліти, ерит¬родермія, бульозний, ексфоліативний, гемо¬рагічний дерматит, синдроми Лайелла, Стівенса — Джонсона, багатоформна ексу¬дативна еритема й ін.); загострення основ¬ного захворювання.
Місцеві: ускладнення контактного типу (дерматит, кон'юнктивіт, фарингіт, глосит тощо).
Механізм псевдоалергічних реакцій при медикаментозній терапії: лібералізація меді¬аторів АР, у першу чергу гістаміну, при вжи¬ванні лікарських засобів. До лібераторів гістаміну належать морфін, алкалоїди (ре¬зерпін), тубокурарин, поліміксин В, фенаци-тин, цепорин тощо. Факторами ризику роз¬витку медикаментозної алергії є ускладне¬ний алергологічний анемнез; наявність у па¬цієнта будь-якого алергічного захворюван¬ня; медикаментозна непереносимість; полі-прогмазія; тривале вживання ліків; захворю¬вання печінки; еозинофілія; професійна сен¬сибілізація; часте парентеральне введення ліків; вакцинація, сироваткова терапія в сен¬сибілізованих осіб. Слід пам'ятати, що меди¬каментозна алергія може виникнути при першій у житті ін'єкції пеніциліну при сен¬сибілізації пліснявими грибками або медика¬ментозна алергія на протиправцеву сироват¬ку при сенсибілізації до кінського м'яса.
Симптоми-передвісники медикаментоз¬ної алергії: шкірна сверблячка; гіперемія шкіри, слизових оболонок; гарячка; утруд¬нене ковтання внаслідок набряку язика; пе¬чіння у порожнині рота; утруднення дихан¬ня; ринорея; сухий кашель; експіраторна задишка; біль у місцях ін'єкцій; слабкість; парестезії; нудота, блювання, гикавка.
Залежно від виразності захворювання ступені медикаментозної алергії можуть бути такими:
1. Латентна алергія — проявляється ли¬ше позитивними шкірними реакціями при
проведенні проб з препаратами, що спричи¬нюють сеі їсибілізацію.
2. Слабовиражена алергічна реакція клінічне характеризується субфебриліте-том, сверблячкою, нездужанням, адинамією.
Зазначені симптоми підсилюються під час проведення холецистографії, урографії тощо.
3. Помірно виражена (органна) алергіч¬на реакція, при якій переважають симпто¬ми ураження того чи іншого "шокового" органа.
4. Різко виражена (генералізована) алер¬гічна реакція, яка характеризується тяжким ураженням кількох органів або систем.
Викладені вище прояви найчастіше спричинюються препаратами таких груп:
антибіотики; сульфаніламідні препарати; сироватки (особливо протиправцева); віта¬міни (особливо групи В, РР, К); препарати піразолонового ряду (анальгін, амідопірин); бутадіон і фенацетин; гормональні препара¬ти; похідні саліцилової кислоти; похідні фе-нотіазину (аміназин, піпольфен, етизин); препарати йоду; похідні урацилу; барбіту¬рати; хлортіазид і його аналоги; препарати раувольфії; нітрофуранові препарати; міс¬цеві анестетики (новокаїн, анастезин, лідокаїн); препарати миш'яку, ртуті.
Серед методів діагностики : алергологічний анамнез; радіоалерго-сорбентний тест (РАСТ); реакції на базофі¬лах і тучних клітинах (прямий і непрямий базофільний тести, тест деструкції тучних клітин; реакція специфічного виявлення гістаміну сенсибілізованими лейкоцитами; РБТЛ; тест розеткоутворювальних клітин (для препаратів, які можна зв'язати з мемб¬раною еритроцитів).
Клінічні форми ЛА (по локалізації і залученню органів і систем)
Генералізовані:
• Анафілактичний шок;
• Сироваткова хвороба і сироваткоподібний синдром (шкірно-вісцеральна форма медикаментозної алергії);
• Лихоманка;
• Генералізовані васкуліти разом з іншими ураженнями.
Локалізовані (органні і системні):
• Ураження шкіри
• Токсикодермії з ураженням внутрішніх органів (синдром Лайєлла, Стівенса – Джонса)
• Гематологічні ураження
• Васкуліти
• Вісцеральні (внутрішніх органів)
• Слизових оболонок і дихальної системи
• Нервової системи
Діагностичними критеріями служать наступні ознаки:
1. Встановлення зв'язку клінічних проявів із вживанням препарату.
2. Помякшення чи зникнення симптомів після відміни.
3. Ускладнений по алергії особистий і сімейний анамнез.
4. Добре переносимість препарату в минулому.
5. Виключення інших видів побічної дії (токсичного, фармакологічного, і т.і.).
6. Наявність латентного періоду сенсибілізації – не менше 7 днів.
7. Подібність клінічних симптомів із проявами алергії, але не з іншим ефектом.
8. Позитивні алергологічні та імунологічні тести.
Якщо в анамнезі наявні чіткі вказівки (чи записи в історії хвороби) на алергію до препарату, то його і ліки, які мають перехресно реагуючі загальні детермінанти, хворому вводити не можна і ставити провокаційні тести (шкірні і ін.) з цим препаратом не рекомендується. Можливе лабораторне обстеження. Воно дуже необхідне, якщо анамнез не зрозумілий (хворий не пам'ятає, на який препарат був шок) чи його не можливо зібрати (стан без свідомості).
В гострий період алергічного захворювання специфічні тести нерідко бувають негативними а тестування алергенів на хворих може підсилити загострення. Тому таке обстеження проводять звичайно в період реміссії. Альтернативою до тестів на хворому служить лабораторне обстеження.
Алергологічне обстеження включає в себе 2 види методів:
• лабораторні методи, які повинні передувати тестам на хворому;
• провокаційні тести на хворому.
! У випадку негативних тестів можливість реакції не виключається.
! NB Планових оперативні втручання у хворих на сезонні алергічні (поліноз) захворювання не проводять в період цвітіння прчиннозначущих рослин. У випадку виникнення потреби екстренного оперативного втручання або проведення інвазивних та рентгенконтрастних (особливо, що містять йод) методів обстеження, перед процедурою проводиться премедикація із включенням антигістамінних препаратів (ін'єкційних форм) та системних глюкокортикостероїдів (парентерально 30-60 мг в перерахунку на преднізолон). При наявності бронхіальної астми або епізодів бронхспазму в анамнезі необхідно в премедикацію включати також еуфілін (2,4 % 10,0 мл в/в капельно).
При лікуванні інфекційних захворювань у хворих із алергією в лікувальні схеми не рекомендують включати антибіотики пеніцилінового ряду. Це пов'язано із тим, що препарати цього класу найбільш часто викликають сенсибілізацію із виникненням алергічних реакцій різного ступеня тяжкості. Однак ця рекомендація є умовною. При неможливості підбору іншої адекватної терапії, призначення пеніцилінів можливо під спосредженням лікаря (виключати многократні курси).
Гормональна терапія алергічних захворювань на сучасному етапі.
Порівняльна характеристика глюкокортикостероїдних препаратів:
Препарат Протизапальна активність Na-затримуюча активність Еквівалентні дози по клінічному ефекту, мг
Кортизон 0.8 1.0 25
Гідрокортизон 1.0 1.0 20
Преднізолон 4 0.8 5
Метилпреднізолон 5 Мінімальна 4
Триамсинолон 5 Відсутній 4
Дексаметозон 30 Мінімальна 0.75
Бетаметазон 30 Незначна 0.75
За рядом тестів відмічається перевага дексаметазону та бетаметазону в порівнянні з кортизоном, гідрокортизоном, преднізалоном, метилпреднізалоном, триамсінолоном. Бетаметазон (целестон)- галогенізований староїд, до складу якого входить фтор. Включення атому фтору в структурну формулу глюкокортикостероїда дозволило значно збільшити його протизапальну і протиалергічну активність, а також період біологічного напіввиведення. В даний час доведено, що галогенізовані з'єднання більш стійкі до розладів в печінці. Таким чином, бетаметазон має сильну протизапальну та протиаллергічну активність, що перевищує таку у гідрокортізона і преднізолону відповідно в 30 і 7,5 рази. Бетаметазон володіє незначною здатністю затримувати натрій в організмі або (за деякими даними) повністю позбавлений її, відноситься до групи глюкокортикостероїдів довготривалої дії з періодом біологічного напіввиведення 36-72 годин.
Описані вище препарати відносяться до групи системних кортикостероїдів і в аллергології застосовуються переважно в ургентних випадках, таких, як анафілактичний шок, астматичний статус, ангіоневротичний набряк з набряком горлянки, синдром Лайелла, синдром Стивенса- Джонсона. Іноді важкий перебіг аллергічних захворювань вимагає тривалого курсового призначення системних глюкокортикостероїдів. При тривалій стероїдній терапії часто виникають відомі ускладнення.
В даний час топічні стероїди знайшли широке застосування в терапії багатьох аллергічних хвороб, таких як бронхіальна астма, аллергічна риносинусопатія, атопічний дерматит in situ.
Топічні стероїди можна розділити на дві великі групи:
• інгаляційні топічні стероїди, застосовуються в терапії бронхіальної астми і алkергічних ренітів;
• дерматологічні топічні стероїди, які займають провідне місце в лікуванні аллергодерматозів.
Інгаляційні топічні стеноїди. В 60-роках були створені аерозолі водорозчинного гідрокортізону і преднізалону. Але спроби лікувати з їх допомогою бронхіальну астму і аллергічні реніти виявилися невдалими через поєднання в них недостатньої клінічної ефективності і сильної системної дії, що порівнюється з дією таблетизованих глюкокортикостероїдів. На початку 70-х років була синтезована група жиророзчинних глюкокртикоїдів, які на відміну від водорозчинних мали високу місцеву активність і надавали слабку системну дію.
Велике значення має степінь біодоступності сучасних інгаляційних стероїдів: чим вище біодоступність, тим більше виражена їх системна дія; наприклад, 12 інгаляцій за добу бекотиду сприяє за своєю системною дією ½ таблетки преднізолону за добу. В таблиці просумовані відомості про біодоступність цих препаратів.
Біодоступність (в %) інгаляційних топічних стероїдів
Препарат Порожнина рота Порожнина носа Бронхи і альвеоли
Беклометазона діпропіонат Немає 36 39
Беклометазона валерат 15 – 37
Будесонід 18 – 45
Флутіказона пропіонат Немає 2 2
Тріамсінолона ацетоні 23 46 46
Флунізолід Немає – 34
До місцевих ускладнень інгаляційної терапії стероїдами відносять кандідоз і дисфомію. Ріст дріжжеподібних грибів роду Candida в порожнині рота та горловини обумовлено переважаючою дією глюкокортикостероїдів на захисні функції нейтрофілів, макрофагів та Т-л на поверхню слизистої оболонки рота та стравоходу. Дисфонію при використанні інгаляційних стероїдів пов'язують з дискинезією м'язів, що контролюють напругу голосових складок. Їх неспецифічне подразнення пропелентом фреоном може також визвати дисфонію. Через ряд побічних реакцій, що викликані аерозолями, було розроблено препарати в вигляді сухої пудри. Ці препарати активуються за рахунок максимальної швидкості вдоху, і, таким чином усувається проблема координації вдоху зі звільненням дози, при цьому токсичний ефект пропеллента також відсутні. Крім того, в якості носія для діючої речовини використовуються субстанції, що мають муколітичні та протигрибкові властивості.
Встановлено, що найбільш безпечним та ефективним інгаляційним стероїдом нині є флутіказона пропіонат (фліксотид і фліксоназе), що використовується в терапії бронхіальної астми та аллергічного риніту.
Шкіряні прояви аллергії досить різні, їх частота росте з кожним роком. Велике значення в терапії аллергодерматозів займають мазі, креми і лосьони, що мають глюкокортикостероїди. Призначаючи ці препарати, необхідно пам'ятати,що регулярне та довготривале їх нанесення на велику площу шкіри приводить до всмоктування певної кількості гормона, достатньої для системної дії. Найбільш поширеними побочними ефектами кортикостероїдних мазей є атрофія шкіри і гіпертрихоз. Внаслідок цього забороняється використання даних препаратів у дітей, а також на шкірі обличчя та на голові в районі волосяного покриву.
Останнім часом синтезовано ряд препаратів, позбавлених вказаних недоліків:
бетновейт (бетаметазона валерат) в вигляді мазів, що використовуються по всій поверхні тіла, крім обличчя; крем, що використовується при локалізації процесу на обличчі, і лосьону для волосистих частин тіла, обширних поверхонь враження, а також для зняття косметики, що викликає аллергічні реакції у жінок;
дермовейт (клобетазона пропіонат) – препарат резерву, що використовується в випадках торпідного перебігу дерматиту і резистентності до інших препаратів;
елоком (мометазона фуроат) – препарат останньої генерації, випускається в 3-х лікарських формах – мазь, крем, лосьон. За ефективністю в 7 раз переважає гідрокортізон і в 1,4 рази – бетаметазон, але має при цьому в 4 рази менше активної речовини. Останнє стало можливе завдяки тому, що біодоступність елокому складає лише біля 1%.
Останні роки фармацевтичний ринок Росії значно розширився і не постувається світовому. Можливість застосовувати в терапії аллергічних захворювань різні сучасні препарати з'явилось відносно недавно, тому досвід їх використання невеликий. Але вже зараз можна говорити про значні успіхи в лікуванні аллергії. Створювані останнім часом протиаллергічні препарати більш ефективні за своїх попередників, і (що суттєво) меньшою кількістю та вираженістю побічних ефектів. Однак, необхідно пам'ятати, що в лікуванні аллергічних захворювань панацеї немає і, нажаль, ще довго не буде. Хворі потребують комплексного та індивідуального підбору терапії. В зв'язку з цим неварто в серйоз ставитисть до таких лозунгів, як " кларитін і ніякої аллергії" , "прийміть інтал і забудьте про астму" та інші.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ АЛЕРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ.
Для алергічих захворювань характерна циклічність перебігу. Тактика терапії різна в період ремісії та в період загострення.
У гострий період вона спрямована на ліквідацію клінічних проявів, іноді загрозливих для життя хворого, а також запобігання прогресування процесу. Препарати, застосовують в цьому періоді є симптоматичними чи неспецифічними патогенетичними. Нерідко використовуються засоби невідкладної терапії (при анафілактичному шоці і ін.) Глюкокортикоіди використовуються з метою пригнічення алергічної реакції, блокади дії медіаторів, попередження виділення нових. Застосування антигістамінних засобів виправдано при легких і деяких середньоважких реакціях. У цьому періоді також проводять елімінаційні заходи, спрямовані на усунення причинно-значимого алергену. Від повноти елімінації залежить ефективність терапії в гострий період.
У період ремісії алергічного захворювання основною задачею є запобігання його рецидиву, тобто профілактика даного захворювання.
Основними групами лікарських препаратів, які використовуються у лікуванні алергії є:
1) Препарати антимедіаторної дії.
2) Бронходилятатори
3) Симпатоміметичні бронходилятатори
4) Препарати метилксантинового ряду
5) Антихолінергічні засоби
6) Антиалергічні препарати, які інгібують розвиток запалення
7) Імунотропні препарати, у тому числі специфічна імунотерапія.
Препарати антимедіаторної дії
Найбільш широко використовують препарати, що є блокаторами HI-рецепторів. Всі антигістамінні препарати розділяють на препарати першого покоління: дімедрол, діазолін, супрастін, перітол, фенкарол, тавегіл, піпольфен і другого покоління: астемізол, кларитін, азеластін, терфенадін, цетиризін і ін.
Варто зупинитись на широкому, не завжди обґрунтованому, застосуванні антигістамінних препаратів першого покоління педіатрами і батьками при алергічних, псевдоалергічних реакціях, різних захворюваннях, а також деяких помилках при їхньому призначенні.
По-перше, необхідно враховувати, що в розвитку алергічних реакцій відіграє роль не тільки гістамін, але і інші біологічно активні речовини, у зв'язку з чим препарати, що володіють тільки антигістамінною активністю можуть бути недостатньо ефективні і звичайно знімають лише гострі явища алергії. Більш широку протиалергічну активність виявляють антигістамінні препарати другого покоління.
По-друге, лікар повинен пам'ятати групи препаратів з урахуванням хімічної будови. При неефективності або виникненні алергічної реакції на антигістамінний препарат неприпустимо призначати препарат цієї ж групи.
По-третє, гістамін і антигістамінні препарати спричиняють імуномодуюючу дію. Гістамінові рецептори знаходяться на субпопуляціях Т-лімфоцитів: Т-супресорах-цитотоксинах і Т-хелперах. Імунотропність опосередкована через Н2-рецептори на Т-хелперах, полягає в модулюванні утворення антитілутворючих клітин, залежного від впливу інших факторів, що гальмують чи підсилюють імунну відповідь. У різних концентраціях гістамін може здійснювати гальмуючу дію на продукцію деяких интерлейкінів і т.д. Наприклад, дімедрол викликає виражений імунодепресивний ефект із наступним, після його відміни підвищенням чутливості організму до гістаміну. Тому призначення антигістамінних препаратів, особливо з антибіотиками (які, як відомо, також роблять імуносупресорний ефект) повинне бути обґрунтованим.
По-четверте, тривале застосування антигістамінних препаратів першого покоління неефективно, тому що до них швидко розвивається звикання. До недоліків антигістамінних препаратів першого покоління можна віднести наступні:
1. Вони, проникаючи через гематоенцефалічнийі бар'єр і взаємодіючи з НЗ рецепторами, здатні крім седативного ефекту викликати у дітей зниження здатності до навчання, зниження концентрації уваги, зниження пізнавальних функцій.
2. Ці препарати, будучи неселективними блокаторами HI-рецепторів, здатні викликати атропіноподібний ефект, антиадренергічні і серотонінлітичні ефекти.
3. Блокують HI-рецептори на короткий час (на 1,5-3 години).
4. До них швидко розвивається звикання (на 10-12 добу прийому).
Антигістамінні препарати другого покоління позбавлені багатьох недоліків, тому переважно застосовувати їх. Вони: неседативні (за винятком цетиризіну), селективно і міцно зв'язуються з HI-рецепторами, їм характерно швидкий початок дії (крім астемізолу) і тривалий ефект, до них не розвивається звикання. Варто пам'ятати, що терфенадін і астемізол можуть викликати кардіотоксичний ефект.
Специфічна імунотерапія (СІТ) є найбільш ефективним методом лікування алергічних захворювань. Вона проводиться тільки при атопічних, Ig Е-опосередкованих, захворюваннях. Показано проведення специфічної імунотерапії паціентам із атопічними алергічними захворюваннями, у яких чітко доведена причинна значимість алергенів і коли неможливо цілком усунути останні з оточення хворого. Специфічна імунотерапія, незважаючи на прогрес у фармакотерапії алергічних хвороб, є найбільш ефективним методом досягнення стійкої ремісії хвороби. Сприятливий вплив специфічної імунотерапії на перебіг захворювання зв'язують у першу чергу з переключенням на Th1-імунну відповідь, а також із виробленням специфічних блокуючих антитіл, що відносяться до IgG. Для проведення специфічної імунотерапії використовують різні групи алергенів, наібільш часто – алергени домашнього пилу, а також кліщові, пилкові і грибкові алергени. Традиційно СІТ проводиться парентеральним (підшкірним) введенням причинно-значимих алергенів. В залежності від часу проведення може бути на протязі року або предсезонною (при полінозах).
Імунофармакотерапія. Оскільки алергію, як вказувалося раніше, можна розглядати в якості імунодефіцитного стану, застосування імуномодулюючих препаратів у лікуванні алергічних захворювань є обґрунтованим.
Основними групами імунотропних препаратів, які використовуються у терапії алергії є наступні:
-тимічні препарати (тваринного походження: тималін, тактивін, тимоптін, вілозен і ін., а також синтетичного походження: тимоген, і препарати тимоміметичної дії: левамізол, диуцифон)
-препарати кістково-мозкового походження (мієлопід)
– грибкового походження (нуклеінат натрію)
-лізати, екстракти і препарати з рибосом (бронхо-мунал, рибомуніл і ін.)
-імуноглобуліни
-цитокини (інтерферони, ІЛ-2)
Плазмаферез застосовується у випадках гострих токсично-алергічних реакцій, для зниження концентрації циркулюючих імунних комплексів (ЦІК).
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ ПСЕВДОАЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ.
Лікування при псевдоалергії повинно передбачати необхідність з'ясування безпосередньої причини виникнення реакції організму, виявлення фонової патології з врахуванням родоводу, що дає підставу для етіопатогенетичного лікування, зменшення побічних ефектів і ускладнень. Лікування хворих у гострому періоді псевдоалергії є етіотропним і патогенетичним. Етіотропна спрямованість полягає в попередженні, перериванні і елімінації, наскільки це можливо, дії етіопатогенного фактора. При лікарській псевдоалергії припинення прийому препарату здійснює лікувальну дію. Якщо в хворого є непереносимість ацетилсаліцилової кислоти (АСК), йому не рекомендується вживати похідні піразолону, нестероідні протизапальні засоби, продукти, що містять харчовий барвник тартразин і лікарські засоби в оболонках жовтого кольору. При псевдоалергії на харчові продукти необхідно їх виявляти і виключати з раціону або обмежувати їхнє вживання, оскільки псевдоалергія -дозозалежна реакція.
Оскільки виникнення псевдоалергічних реакцій часто обумовлено патологією травної системи, адекватна терапія основного захворювання визначає успіх лікування псевдоалергії. З огляду на роль дизбактеріозу, необхідно також призначення еубіотиків, з обліком кількісних і якісних порушень мікробної флори.
При псевдоалергії, зв'язаної з неадекватним посиленням класичного або альтернативного шляхів активації комплементу найкращий ефект дає в гострому стані введення С1-інгібітора, одержуваного з плазми крові, свіжої чи свіжозамороженої плазми. Добре діє інгібітор плазміну – Е-аміно-капронова кислота. Варто звернути увагу на те, що лікування псевдоалергічного набряку різко відрізняється від лікування алергічної його форми.
У випадку використання лікарських засобів, що є лібераторами гістаміну, необхідно призначати антигістамінні препарати.Звільнення гістаміну продуктами може бути заблоковано вживанням інталу у великіі дозі – 0,15-0,2 м за годину до прийому їжі. Інші препарати, що володіють властивістю стабілізаторів мембран опасистих клітин, також можуть застосовуватись при псевдоалергічних реакціях, що протікають по гістаміновому механізму.
Дієта при алергічних захворюваннях.
При алергічних захворюваннях або алергічних реакціях на лікарські препарати, побутові, пильцеві, різні хімічні речовини або продукти харчування (харчова алергія) дієта повинна бути фізіологічне повноцінною, але не надлишковою, з виключенням алергічних продуктів (алергенів). Необхідно обмежувати кількість легкозасвоюваних вуглеводів, особливо тих, які швидко всмоктуються (цукор, мед, цукерки, шоколад, варення, солодкі напої), а в деяких випадках виключити їх повністю. Це зменшить затримку рідини і послабить запальні процеси в тканинах. Слід обережно вживати продукти, які здатні викликати алергічні реакції: яйця, рибу і нерибні морепродукти, ікру, цитрусові, ягоди, диню, томати, шоколад, мед, горіхи. Слід пам'ятати, що тривала кулінарна обробка може зменшити алергічні властивості продуктів. Якщо алергічні реакції викликає незбиране молоко, його можна замінити згущеним молоком і кисломолочними продуктами. У випадку алергії до одного виду молока (наприклад, коров'ячого), його слід замінити іншим (козячим).
В дієті значно зменшують кількість кухонної солі, збільшують вміст вітамінів С і Р, які сприяють укріпленню стінок судин і зменшують набряки, а також збагачують раціон продуктами з високим вмістом кальцію, який має протизапальну та протиалергічну дію.
Дуже важливе нормальне функціонування органів травлення, регулярний стілець і профілактика закрепів. З цією метою в раціон включають страви із продуктів, які багаті натуральними харчовими волокнами (пшеничні висівки, овочі, фрукти, горох, гречана і вівсяна крупи).
При харчовій алергії застосовують так звану елімінаційну дієту, тобто з виключенням продукту — алергена. При неможливості виключити широкий спектр харчових і особли¬во важливих продуктів, необхідних для життєдіяльності організму, слід звернутися до лікаря алерголога і пройти курс лікування — специфічну гіпосенсибілізацію.
Враховуючи сказане, слід дотримуватися запропонованої дієти.
МЕТА ДІЄТИ — зменшити ймовірність алергічної реакції та нормалізувати вуглеводний обмін при фізіологічне повноцінному харчуванні. Вміст білків — 90-100 г (55% тваринних), жирів — 75-80 г (30%рослинних), зменшений вміст вуглеводів — 200-250 г, вільної рідини — 1,5 л, зменшений вміст кухонної солі —до 8г.
РЕЖИМ ХАРЧУВАННЯ: 4-5 разів на день. Температура страв – звичайна.
СПОСІБ ПРИГОТУВАННЯ: в основному варіння у воді, в овочевому відварі і в інших рідинах, варіння над парою, на водяній бані, з наступним обсмаженням в духовці, припускання; дуже обмежено вживання смажених і тушкованих страв.
НЕ РЕКОМЕНДУЮТЬСЯ: вироби із здобного і листового тіста; міцні жирні бульйони; м'ясо, буженина; жирні сорти риби, солена риба; консерви в маслі, ікра; солоні сири, солодкі сирки, вершки. Обмежують рис, манну крупу. Виключають солені і мариновані овочі, жирні, гострі і солоні соуси; всі тістечка з жирними солодкими кремами, шо¬колад, цукерки, цитрусові, варення, лимонади на цукрі. По¬вністю виключається алкоголь.
РЕКОМЕНДУЮТЬСЯ:
• хліб і вироби з борошна: житній, білково-висівковий, білково-пшеничний із борошна другого сорту (в середньому 300 г в день); несолодке печиво (при зменшенні кількості хліба);
• супи: із різних овочів; щі, борщі, бурячник, окрошка; слабі не¬жирні рибні бульйони з овочами, розвареною крупою (гречаною, вівсяною), картоплею, фрикадельками;
• риба: нежирні сорти риби (судак, тріска, лящ, окунь, навага, сріблястий хек) у відвареному, запеченому після відварювання вигляді;
• молоко і молочні продукти: при хорошій переносимості — кисломолочні продукти (кефір, простокваша, ряжанка), сир і страви з нього (запіканка, суфле, вареники, гомбовці); сметана; несолоні (неміцні), нежирні сири;
• яйця: тільки при переносимості — одне яйце в день. Не забувайте, що білок яйця більш сильний алерген, ніж жовток;
• крупи: каша із гречаної, вівсяної і перлової круп; запіканки, круп'яники. Дуже корисні гречана і вівсяна крупи, які містять велику кількість вітамінів групи В, натуральні харчові волокна (40 г на добу, для людей похилого віку — 25-30 г);
• жири: несолене, топлене коров'яче масло, рослинні олії (оливко¬ва, кукурудзяна, соняшникова) — в страви;
• овочі: картопля, морква, буряк, зелений горошок, капуста, диня, салат, огірки, помідори, баклажани, шпинат — сирі, запечені, тушковані, рідше — смажені;
• закуски: вінегрет, салати із свіжих овочів, ікра овочева, кабачкова; вимочений оселедець, риба заливна, сир несолоний;
• соуси і прянощі: нежирні соуси на слабих рибних і грибних буль¬йонах або на овочевому відварі; томатний соус; петрушка, кріп, дрібно нарізане листя селери; кмин, майоран, гвоздика, солодкий молотий червоний перець;
• напої: чай, кава з молоком, соки із різних овочів, фруктів, ягід, відвар шипшини або пшеничних висівок, дріжджовий напій.
Для забезпечення організму вітамінами корисно вживати такі напої: вітамінний напій з шипшини, настій плодів шипшини, чай із плодів шипшини і ягід чорної смородини, чай із плодів шипшини та ізюму, чай із плодів шипшини і ягід горобини, дріжджовий напій, відвар із пшеничних висівок.
Для нормального функціонування органів травлення, профілакти¬ки, лікування закрепів і ожиріння потрібно включати в дієту натуральні харчові волокна, які більше містяться в пшеничних висівках, менше — в овочах, картоплі.
Пшеничні висівки багаті вітамінами групи В, адсорбують і част¬ково знезаражують токсичні речовини, які утворюються в процесі трав¬лення, їх можна вживати в натуральному вигляді (1-2 столові ложки в день) або готувати страви із них.
Види розвантажувальних дієт
Картопляна: 5 разів на день по 300 г картоплі, звареної в мундирі або печеної (без солі) — всього 1,5 кг.
Салатна: 5 разів на день по 250-300 г свіжих сирих овочів (без солі) і фруктів — у різних поєднаннях, з додаванням в овочі рослинної олії або сметани.
Яблучна: 5 разів на день по 300 г стиглих сирих або печених яблук — всього 1,2-2,0 кг.
Огіркова: 5 разів на день по 300 г свіжих огірків (без солі) — всього 1,5 кг.
Гарбузова: 5 разів на день по 300-400 г м'якоті гарбуза — всього 1,2-2,0 кг.
Їжа повинна бути свіжою, з максимальним збережен¬ням цінних біологічних властивостей, із доброякісних продуктів. Не рекомендується довго тримати їжу в холодильнику. Не слід вживати в їжу продукти, які мають високі алергенні влас¬тивості.
Овочі, плоди, фрукти і ягоди є обов'язковою складовою частиною харчування.