Чутливість – це можливість живого організму сприймати подразнення, що надходять із навколишнього середовища або від власних тканин і органів, і відповідати на них диференційованими формами реакцій.
Аналізатори – це функціональні об’єднання структур периферичної і центральної нервової системи, що здійснюють сприймання і аналіз інформації про явища, що відбуваються як в навколишньому, так і у внутрішньому середовищі організму.
Аналізатори поділяють на 2 групи.
Зовнішні (екстероцептивні) аналізатори здійснюють аналіз інформації про явища, що відбуваються в навколишньому середовищі.
До них відносяться зоровий, нюховий, слуховий, тактильний, больовий та ін.
Внутрішні (інтероцептивні) аналізатори здійснюють переробку інформації про зміни, що відбуваються у внутрішньому середовищі організму. Одним із основних внутрішніх аналізаторів є руховий аналізатор, що інформує мозок про стан м’язово-суглобового апарату. Проміжне положення між зовнішніми і внутрішніми займає вестибулярний аналізатор.
Кожний аналізатор складається з периферичного (рецепторного) відділу, провідникової частини і кіркового відділу.
Периферичний відділ аналізатору представлений спеціалізованими рецепторами, які перетворюють певні види енергії (світлову, звукову, теплову) в нервові імпульси.
Провідникова частина аналізаторів представлена не тільки нейронами ядер таламуса і їх проекціями на відповідні ділянки кори мозку, але і такими утвореннями, як ретикулярна формація, структури лімбічної системи, мозочок.
Кірковий відділ аналізатора має певну локалізацію, наприклад, зоровий – здебільшого у потиличній ділянці, слуховий – в скроневій, руховий – в лобній ділянці кори великих півкуль мозку. Границі цих аналізаторних зон нечіткі.
Діяльність аналізатора не вичерпується тільки аналізом внутрішньої і зовнішньої інформації, а включає в себе і зворотній вплив вищих відділів на рецепторну і провідникову частини аналізатора.
Рецептори в залежності від своєї локалізації умовно поділяються на екстерорецептори(больові, температурні, тактильні), пропріорецепториінтерорецептори (розташовані у внутрішніх органах баро- і хеморецептори).
(розташовані в м’язах, сухожилках, зв’язках, суглобах) і
Також виділяють поверхневу, глибоку, складну, інтероцептивну і спеціальну чутливість(види чутливості).
До поверхневої відносять больову, теплову, холодову і тактильну чутливість.
М’язово-суглобове відчуття, чуття тиску і ваги тіла, вібраційна, кінестетична чутливістьвідносяться до глибокої чутливості.
Складні види чутливості зумовлені об’єднувальною діяльністю різних типів рецепторів і кіркових ділянок аналізаторів (відчуття локалізації і дискримінації, двомірно-просторове відчуття, стереогноз).
Інтероцептивною чутливістю називають відчуття, що виникають при подразненні внутрішніх органів, стінок кровоносних судин. В значній мірі вони пов’язані зі сферою вегетативної іннервації.
Спеціальна чутливість виникає у відповідь на подразнення ззовні особливих чутливих органів. До цієї чутливості відносяться зір, слух, нюх, смак, причому зір, слух і нюхназиваються іще дистантними, тобто такими, що сприймають подразнення на відстані. Ці аналізатори представлені чутливими нервами відповідних пар черепних нервів
Провідники больової і температурної чутливості.
Перший нейрон провідників больової і температурної чутливості, як і інших шляхів загальної чутливості, представлений нервовою клітиною спинномозкового ганглія з її Т-подібним відростком. Периферичний відросток цієї клітини у складі спинномозкового нерву, сплетення, периферичного нервового стовбура йде до відповідного дерматому. Дендрити, що сприймають холодові подразнення, містять рецептори у вигляді інкапсульованих чутливих закінчень (цибулини Краузе), а теплові волокна – у вигляді неінкапсульованих нервових закінчень (закінчення Руффіні). Аксони клітин спинномозкового ганглія, увійшовши в речовину спинного мозку, проходять крайову зону (зону Лісауера), студенисту речовину і утворюють в основі заднього рогу синапс із другим нейроном чутливого шляху. Клітини другого нейрону складають так звані власні ядра заднього рогу – колонку нервових клітин, що проходить вздовж спинного мозку. Аксон другого нейрону після цього переходить через передню спайку на протилежну сторону в боковий канатик, однак ці волокна проходять не суворо горизонтально, а косо і вверх на 1-2 сегменти вище. Ця анатомічна особливість має значення при визначенні рівня ураження спинного мозку.
Увійшовши в боковий канатик на протилежній стороні, аксон другого нейрона прямує вверх разом з аналогічними волокнами, що вступають в боковий канатик нижче. Утворюється пучок, що приходить через увесь спинний мозок і мозковий стовбур, і закінчується у вентролатеральному ядрі таламуса. Частина аксонів другого нейрона закінчується в ретикулярній формації і в неспецифічних ядрах таламуса.
За місцем початку (спинний мозок) і закінчення (вентролатеральні ядра таламуса) цей шлях отримав назву спинно-таламічного. Волокна в цьому пучку розподілені дуже своєрідно: від дерматомів, розташованих нижче, волокна лягають у пучки ззовні, а від розташованих більш високо – всередині. Така закономірність розташування довгих провідників, або закон ексцентричного розташування довгих провідників, має дуже велике значення для топічної діагностики; особливо це стосується діагностики спинальних пухлин. При екстрамедулярній пухлині зона розладів поверхневої чутливості починається із дистальних відділів нижньої кінцівки і поширюється наверх (висхідний тип порушення чутливості). При інтрамедулярній пухлині зона розладу чутливості, навпаки, поширюється згори донизу (низхідний тип розладу чутливості). Аксони третього нейрону прямують до задньої третини заднього стегна внутрішньої капсули і досягають кори (постцентральна звивина). Тут спостерігається така ж соматотопічна проекція кіркових центрів по відношенню до певних частин тіла, як і в прецентральній звивині.
Шляхи поверхневої та глибокої чутливості
Больові і температурні імпульси, які досягли таламуса, відчуваються, але не диференціюються. Тільки при досягненні імпульсами кори головного мозку спостерігається диференціація болю.
Глибока і тактильна чутливість.
Хід провідників глибокої чутливості відрізняється від ходу провідників больової і температурної чутливості.
Перший нейрон провідників цього шляху, як і інших видів загальної чутливості, представлений клітиною спинномозкового ганглія з її Т-подібними відростками. Відросток глибокої чутливості закінчується в спіралевидному рецепторі сухожилку. Дендрити, які сприймають тактильні подразнення, закінчуються в тільцях Меркеля або Мейснера, що знаходяться в шкірі і глибоких тканинах. Аксони клітин спинномозкового ганглію вступають в задній канатик своєї сторони і після цього піднімаються наверх до довгастого мозку. Сукупність цих висхідних волокон утворює тонкий і клиновидний пучки (пучки Голля і Бурдаха).
В ході волокон задніх канатиків є наступна особливість. Нові волокна, що входять, відтісняють до середньої лінії волокна нижчерозташованих спинальних гангліїв. Тому в медіально розташованому тонкому пучку проходять волокна для нижніх кінцівок, а в латеральному – клиновидному пучку – для тулубу і верхніх кінцівок. Аксони перших нейронів закінчуються в довгастому мозку – ядрах Голля і Бурдаха, де знаходяться тіла других нейронів.
Аксони других нейронів утворюють новий, так званий бульбо-таламічний пучок, що переходить на протилежну сторону біля нижніх олив довгастого мозку. Після перехресту цей комплекс волокон йде у висхідному напрямі, в мості мозку до нього приєднуються волокна больової і температурної чутливості, після чого він називається медіальною петлею (lemniscus medialis).
Провідники глибокої чутливості закінчуються у вентролатеральном ядрі таламуса (третій нейрон). Аксон цього нейрона прямує до кори мозку і носить назву таламо-кіркового. В складі таламокортикального пучка аксони третіх нейронів проходять через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули, через променистий вінець і закінчуються в постцентральній і частково в прецентральній звивинах в соматотопічному порядку (цитоархітектонічні поля 3, 1, 2, 5, 7).
Спільним у будові провідників поверхневої і глибокої чутливості є їх тринейронний склад, розташування першого нейрона в спинномозковому ганглії, а третього – у вентролатеральному ядрі таламуса. Місцем закінчення аферентних шляхів в корі головного мозку є постцентральна звивина з прилеглими ділянками тім’яної долі і прецентральної звивини (для глибокої чутливості).
Тактильна чутливість, або відчуття дотику . Дослідження її проводиться за допомогою ватки або спеціального пензлика, який є у деяких моделях неврологічних молоточків. При закритих очах доторкуються до ділянок тіла обстежуваного і він повинен відчути дотик.
Больова чутливість досліджується частіш за все за допомогою голки, яка, як правило є в неврологічному молоточку. При цьому не ритмічно наносяться уколи гострим кінцем голки (не до крові!), які чергуються з уколами тупим кінцем голки. Д осліджуваному необхідно відмічати укол словом «гостро», а доторкування тупим кінцем – «тупо».
Температурна чутливість. До температурної чутливості відносять холодову та теплову чутливість. Тому для дослідження користуються двома пробірками з холодною і теплою водою. Але оскільки вони як правило порушуються одночасно то можна обмежитись перевіркою тільки холодової або тільки теплової чутливості. Зрозуміло, що пробірки з теплою та холодною водою – це не зручно. Тому частіше в повсякденному житті невропатологи користуються тим, що різні предмети мають різну теплопровідність і відповідно предмети з високою теплопровідність відчуваються холоднішими за предмети з поганою теплопровідністю. Наприклад, залізна ручка неврологічного молоточка має добру теплопровідність і сприймається як холодний предмет на відміну від гумової головки неврологічного молоточка, яка сприймається як теплий предмет. Послідовно прикладаючи то ручку, то головку можна дослідити температурну чутливість.
Глибокі види чутливості.
Суглобово-м’язова чутливість інформує про положення тіла в просторі і його частин одна відносно іншої. Досліджується шляхом проведення пасивних рухів в суглобах досліджуваного, який повинен вказати напрямок руху. Наприклад – згинання чи розгинання, вверх чи вниз, назовні чи до середини. Дослідження починається з дистальних відділів кінцівки, з її дистальних суглобів (фаланги пальців) і закінчується в проксимальних суглобах (кульшовий, плечовий).
Вібраційна чутливість – відчуття вібрації. Вона досліджується камертоном, який ставиться на ту чи іншу ділянку кістки або суглобу, кінцівки, як правило – на зовнішню чи внутрішню кісточки, на грубінь великогомілкової кістки (на ногах) чи на шилоподібний відросток (на руках). Вимірюється вібраційна чутливість в секундах. Здорова людина відчуває вібруючий камертон протягом 16—20 с., тоді як за умови пошкодження шляхів глибокої чутливості цей час скорочується.
Відчуття тиску визначається надавлюванням пальцем на ділянки тіла досліджуваного з різною силою або більш точніше – шляхом прикладання на ділянки тіла гирьок з різною масою, які відповідно будуть чинити більший чи менший тиск на тіло в залежності від своєї маси. Для наукових досліджень користуються з цією метою спеціальним приладом – барестезіометром. Досліджуваний повинен відрізнити дотик від тиску і різницю між натисненням різної сили.
Відчуття ваги досліджується за допомогою гирьок з різною масою, які кладуть на витягнуті руки обстежуваного, який повинен відрізнити гирьки з різною масою. В нормі розрізняється різниця в вазі 15— 20 грам.
Кінестетична чутливість (відчуття кінестезії шкірної складки). Дослідження цього виду складної чутливості в клініці проводять на відміну від попередніх досить часто, особливо на ділянках тіла де важко перевірити суглобово-вібраційну чутливість. Ри перевірці цього виду чутливості зміщуються в різних напрямках шкірну складку і досліджуваний повинен з закритими очима вказати напрямок зміщення шкіри (до прикладу – вверх – вниз).
Складні види чутливості
Це ті види чутливості, які не зв’язані з певними специфічними рецепторами і провідниками і відображають здатність кори головного мозку здійснювати складний аналіз і синтез подразнень, які сприймаються екстеро- і пропріорецепторами.
Дискримінація — здатність окремо розрізняти два одночасно нанесених подразнення. Досліджується при допомозі циркуля Вебера. Вимірюється в міліметрах або сантиметрах. На різних ділянках тіла відчуття дискримінації розвинуте по-різному. Так, найбільш воно розвинене на кінчиках пальців, на язиці і найменш розвинуте – на спині. На кінчиках пальців людина здатна розрізнити два одночасно нанесені уколи голкою як два, а не як одне при відстані між голками в 1-2 мм, для порівняння на спині – до 6 см.
Відчуття локалізації – здатність точно визначити місце нанесення подразнення. При перевірці дослідник наносить подразнення приміром на одну руку при цьому досліджуваний повинен при закритих очах пальцем іншої руки точно вказати місце нанесення подразнення.
Двомірно-просторове відчуття (штрихове відчуття) — здатність впізнавати знаки, які пишуться на шкірі досліджуваного. Визначається (при закритих очах) шляхом написання цифр, букв, фігур на шкірі хворого.
Стереогноз або стереогностичне відчуття — здатність впізнавати знайомі предмети навпомацки. Досліджуваному пропонується визначити знайомий предмет вкладений йому в руки, навпомацки, з закритими очима. Предмет пізнається в співставленні з минулими враженнями про нього (аналіз і синтез), головну роль при цьому грає тактильна і суглобово-м’язева чутливість. Порушення стереогностичного відчуття може виникнути як при ураженні елементарних видів чутливості (вторинна астереогнозія), так і при порушенні вищих кіркових гностичних функцій (первинна астереогнозія).