Епідемічний паротит або паротитна хвороба, свинка, завушниця – гостра інфекційна хвороба, вірусної етіологіі, що характеризується системним ураженням слинних залоз, переважно білявушних, а також інколи підшлункової й статевих залоз та центральної нервової системи. Захворювання спостерігається як у дітей, так і у дорослих. Поширюється повітряно-крапельним шляхом. Етіологія. Вірус епідемічного паротиту – Pneumophilus parotidis – було виділено у 1934році Джонсоном і Гудпасчером і культивовано на оболонках курячого зародка. Під електронним мікроскопом елементарні тільця вірусу мають плоскосферичну або амебоподібну форму, розміром від 35 до 500 нм. Стійкість вірусу епідемічного паротиту до фізичних і хімічних факторів невисока. Вірус гине за нагрівання до 40ºС за 10 хвилин; 1% розчин лізолу, 0,25-0,5% розчин формаліну і нактивуютьйого за 1-3 хвилини. Проте вірус стійкий до фенолу та низьких температур.
Епідеміологія. Єдиним джерелом збудника інфекції за епідемічного паротиту є хвора людина. Вірус міститься в слині хворої людини. Інфекція передається через повітря, заражене крапельками слини, але на близьку відстань, бо збудник епідемічного паротиту в зовнішньому середовищі швидко гине. Отже, передача інфекції через різні предмети (посуд, іграшки, тощо), якими користувався хворий, майже не спостерігається. Особливу небезпеку становлять хворі на стерті, атипові і безсимптомні форми хвороби, які досить поширені в епідемічних вогнищах. Вірус знаходиться в слині хворих в останні дні інкубації, в період гострих проявів хвороби до 9 днів від початку захворювання. Захворювання найчастіше зустрічається серед дітей віком від 5-ти до 15-ти років. Серед дорослих висока захворюваність на епідемічний паротит спостерігається лише в місцевостях, де впродовж багатьох років цього захворювання не було. Контагіозний індекс епідемічного паротиту не перевищує 0,5, що зумовлено особливостями вірусу та механізму передачі інфекції. Вірус виділяється з інфікованого організму в повітря лише з крапельками слини, а не з екскретами верхніх дихальних шляхів, як за грипу, кору, і це обмежує інтенсивність його поширення. Захворювання на епідемічний паротит найчастіше спостерігається взимку, а також навесні, інколи влітку. Перенесене захворювання (це стосується й безсимптомної інфекції) залишає після себе стійкий імунітет – в організмі утворюються вірусонейтралізуючі антитіла.
Патогенез. Воротами інфекції за епідемічного паротиту є ротова порожнина. Ще Н.Ф. Філатов висловив думку, що збудник свинки проникає в слинні залози гематогенним шляхом. Експериментальні дослідження на мавпах дозволили зробити висновок, що вірус спочатку потрапляє в слизову оболонку ротової порожнини (можливо і в кон'юнктиву очей), де репродукується, після чого попадає у кров, спричиняючи вірусемію, проникаючи в найбільш чутливі до вірусу тканини, зокрема, в слинні залози. Вже через три дні після початку хвороби в крові з'являються специфічні вірусонейтралізуючі антитіла. Вірус значною мірою також нейротропний. За епідемічного паротиту нерідко виникає запалення мозкових оболонок та мозку навіть тоді, коли немає певних хворобливих явищ з боку нервової системи. Спостерігаються також зміни спинномозкової рідини, підвищення внутрішньочерепного тиску, численні порушення функцій центральної нервової системи, ослаблення, а іноді й зникнення набутих до захворювання умовних рефлексів. Отже, незважаючи на переважне ураження слинних залоз, епідемічний паротит є загальною інфекцією організму. У патогенезі епідемічного паротиту певне значення має також алергічна перебудова організму.
Патологічна анатомія. В слинній залозі, що уражена вірусом, навколозалозистих комірок та проток виявляють дифузний інтерстиційний набряк, серозно-фібринозний ексудат, просочений мононуклеарними лейкоцитами. Протоковий епітелій десквамований. Тканинний детрит (некротичні маси рідкої консистенції) акумулюється в протоках залози. Такі ускладнення як менінгоенцефаліт, епідидиміт, орхіт, артрит, оофорит, панкреатит та інші мають серозний або серозно-фібринозний характер.
Клініка. Інкубаційний період за епідемічного паротиту триває в середньому 18-20 днів, в окремих випадках може продовжуватися до 25-30 днів, або, навпаки, скорочуватись до тижня.
Класифікація клінічних форм епідемічного паротиту.
Типові форми: залозиста – ізольоване ураження тільки залозистих органів; нервова – ізольоване ураження тільки центральної нервової системи (серозний менінгіт, менінгоенцефаліт); комбінована – ураження центральної нервової системи і залозистих органів (серозний менінгіт + паротит або субмаксиліт + панкреатит + менінгоенцефаліт та інші комбінації).
Атипові форми: стерта, безсимптомна.
У перебігу хвороби розрізняють три періоди: 1) Продромальний. 2) Період розвитку проявів хвороби. 3) Реконвалесценції.
У продромальному періоді, що триває 1-2, рідше – три доби, хворі скаржаться на позноблювання, нездужання, слабкість, іноді головний біль, біль у потилиці, суглобах та м'язах. Температура підвищується помірно, лише інколи сягає 38-39ºС. При огляді ротоглотки часто знаходять катаральні явища у вигляді гіпереміїта сухості. Більш типовою ознакою в цьому періоді є червона цятка у місці виходу стенонової протоки – симптом Мурсона.
У періоді розвитку хвороби з'являється припухлість та біль у ділянці білявушної слинної залози, який іррадіює у вухо, шию і лопатки, посилюється при жуванні й розмові. За двобічного ураження білявушних залоз обличчя хворого набуває спотвореного грушоподібного вигляду. Припухлість спочатку тістуватої консистенції, згодом стає більш напруженою і твердою. Шкіра над припухлістю вилискується, часом спостерігається запалення підщелепних, інколи під'язичних слинних залоз. Гарячка триває 3-4 дні. З 5-го дня захворювання починає зменшуватись припухлість слинних залоз, яка зникає на 8-10-й день.
Ураження слинних залоз може поєднуватись із панкреатитом, орхітом, серозним менінгітом і, навпаки, хвороба може проявлятисяу вигляді самостійного панкреатиту. Орхіти, оофорити можуть призводити добезпліддя, панкреатити – до діабету.
Дані лабораторних методів дослідження. В загальному аналізі крові відносний лімфоцитоз; в аналізі сечі можливе підвищення активності амілази. Певні діагностичні дані можна отримати за серологічних досліджень: РГГА, РЗК – зростання титру антитіл під час хвороби в 4 і більше разів (в динаміці).
Диференційний діагноз. Необхідно проводити із вторинними паротитами, які можуть виникати за тяжких форм інфекційних захворювань (тифи, сепсис). Вони бувають як двобічними, так і однобічними, нагноюються. Пальпація різко болюча. Шкіра над ними інтенсивно червона. Орхіт не виникає.
Токсичні паротити виникають внаслідок отруєння йодними або ртутними препаратами. Можуть проявлятися хемозом, ринітом, змінами слизової оболонки ротової порожнини. Перебіг цих паротитів повільний.
Лімфаденіт передніх шийних лімфовузлів ніколи не локалізується перед висхідною гілкою нижньої щелепи. Запальна ділянка визначається чіткими межами.
При флюсі спостерігають припухання ясен на ураженій ділянці, каріозні зуби.
Лікування. Лікування епідемічного паротиту здебільшого симптоматичне. Хворому призначають ліжковий режим. Їжа повинна бути рідкою або напіврідкою. На ділянку уражених залоз призначають різні теплові процедури (солюкс, кварц, УВЧ). Доцільні полоскання рота теплою водою з содою або розчином фурациліну в розведені 1:5000. Призначають антигістамінні препарати. Лікування доповнюється залежно від ускладнень, що виникли.
Правила виписки. Реконвалесцентів можна виписувати не раніше 9-го дня від початку захворювання.
Профілактика. Ізоляція хворих проводиться вдома. Госпіталізація показана за тяжкого перебігу хвороби (менінгіт, панкреатит), а також дітям і дорослим із гуртожитків та закритих дитячих колективів. Хворих ізолюють на 10 днів. Дітей, що не хворілина епідемічний паротит, ізолюють від інших на 21 день, рахуючи від дня їх контакту з хворим.
Специфічна профілактика полягає в застосуванні живої атенуйованої вакцини. Вводять одноразово внутрішньошкірно в дозі 0,1 мл. або підшкірно по 0,5 мл. дітям віком 15-18 місяців.