Генетика – наука про закономірності спадковості і мінливості. Спадковістю називають властивість організмів повторювати в ряді поколінь подібні ознаки. Завдяки спадковості батьки і потомки мають подібні ознаки в зовнішності , будові тіла , обмін речовин. Внаслідок цього кожний вид відтворює себе із покоління в покоління.
Мінливість – це явище певною мірою протилежне спадковості , і виявляється в тому , що у будь якому поколінні окремі особини чимось відрізняються і одна від одної і від своїх батьків. Відбувається це тому , що властивості і ознаки кожного організму – це результат взаємодії двох причин: спадкової інформації і конкретних умов зовнішнього середовища , які можуть впливати як на зміну спадкових задатків , так і на ріст , вагу , колір шкіри.
Генетика як наука виникла внаслідок практичних потреб. При розведенні домашніх тварин і культурних рослин здавна використовувалася схрещування організмів, які належать до різних видів, порід, сортів і відрізняються один від одного якими-небудь ознаками. Порівнюючи гібриди з вихідними формами, практики давно помітили деякі особливості успадкування ознак.На генетичних закономірностях ґрунтується селекція, тобто створення нових і покращення існуючих порід домашніх тварин, сортів культурних рослин, а також мікроорганізмів , які використовуються у фармацевтичній промисловості, медицині і народному господарстві. Велике значення має генетика для медицини і ветеринарії, оскільки багато хвороб людини і тварин спадкові і для лікування їх або запобігання потрібні генетичні дослідження.
Основні закономірності успадкування властивостей і ознак були відкриті Г. Менделем (1822—1884). Однак ці дослідження не були зразу належно оцінені і залишалися мало відомими до 1900 р., коли водночас три дослідники (Г. де Фріз у Голландії, Т. Корренс у Німеччині і Е. Чер-мак в Австрії) незалежно один від одного вдруге відкрили закони спадковості, сформульовані Менделем.
Кожна ознака організму визначається одним або кількома генами. Кожний ген може існувати в кількох формах (станах), які називають аллелями. Алелі гена розташовані у гомологічних (схожих, ідентичних) хромосомах в одних і тих самих місцях (локусах). Гени можуть бути в домінантному (вплив на ознаку переважає) чи рецесивному (проявляється на ознаці при відсутності домінантного) станах (формах). Якщо в організмі ідентичні гени є домінантному чи рецесивному станах, то такий організм буде називатися гомозиготою. В залежності від стану гена який є в гомозиготному організмі (домінантний чи рецесивний) гомозиготи поділяють на домінантні гомозиготи і рецесивні гомозиготи. Як що ж в організмі є і в домінантному стані ген за даною ознакою і в рецесивному , то такий організм називається гетерозиготою.
Сукупність спадкових факторів організму (генів) називається генотипом. Сукупність всіх ознак і властивостей організму, які є результатом взаємодії генотипу і зовнішнього середовища, називається фенотипом. Тобто фенотип – це відображення генотипу в поєднанні з навколишнім середовищем. Межі в яких навколишнє середовище впливає на прояв генотипу називається нормою реакції.
В основу генетики лягли закономірності спадковості виявлені Грегором Менделем при схрещування сортів гороху. Обєктом для дослідження Мендель обрав горох, який має багато сортів, що відрізняються альтернативними проявами ознак. Вибір об'єкта виявився вдалим, оскільки успадкування ознак у гороху відбувається досить чітко. Гороху звичайно властиве самозапилення, хоч можливе також перехресне запилення. У самозапильної рослини все потомство є потомством одного організму, тобто становить так звану чисту лінію, а здатність до перехресного запилення полегшує гібридизацію (схрещування ). Це дало Менделю можливість проаналізувати потомство як кожної окремої особини, так і в результаті гібридизації. Перш ніж приступити до експериментів Мендель кілька років перевіряв чистоту сорту (гомозиготність), а впевнившись у цьому, розпочав експеримент.
Мендель проаналізував закономірності спадковості як у тих випадках, коли батьківські організми відрізнялися за альтернативним проявом однієї (моногібридне схрещування), так і у тих, коли вони відрізнялися за альтернативними виявами кількох ознак (ди-, три- полігібридне схрещування). Відповідно до рівня науки того часу Мендель не міг ще пов'язати спадкові фактори з певними структурами клітини.
В 1900р. Х. де Фріз , К. Коренс і Є. Чермак вторинно перевідкрили закони Г. Менделя. Вже в 1901-1903 Х. де Фріз створив мутаційну теорію , яка разом з законами Г. Менделя поклали основу сучасній генетиці. Термін "генетика" запропонував в 1906 році У. Бєтсон. Ще в 1883-1884 В. Ру, О. Гертвіг, Е. Страсбургер і А. Вейсман запропонували ядерну гіпотезу спадковості , яка на початку 20 століття переросла в хромосомну теорію спадковості.
крема цитрусових.