Гострота зору – здатність ока бачити роздільно дві точки при максимальному їх зближенні. Величина зображення на сітківці залежить від кута зору.
Кут зору – це кут, який утворюється між двома крайніми точками розглядаємого предмета і вузловою точкою ока.
Гостроту зору забезпечують колбочки, які розміщені в центральній ямці жовтої плями сітківки.
Еталоном нормальної гостроти зору прийнятий кут зору в 1 хвилину (Неаполь, 1909 рік, Міжнародний конгрес офтальмологів). Кут в одну хвилину на очному дні відповідає величині рівній 0,004 мм, що дорівнює діаметру однієї колбочки. Для роздільного сприйняття двох точок необхідно, щоб на очному дні між двома колбочками, на які падають зображення, була хоча б одна проміжна, на яку не падає зображення, вона і буде перешкоджати злиттю зображень.
Таким чином, за нормальну гостроту зору прийнято вважати здатність ока бачити роздільно дві точки під кутом зору в одну хвилину. Позначається так: VIS OU = 1,0
Гострота зору і величина кута перебувають у зворотній залежності: чим більший кут зору, тим нижча гострота зору і навпаки.
Високу гостроту зору обумовлюють ідеальна прозорість і оптична досконалість заломних середовищ, нормальний стан центральної ямки, розмірність клінічної рефракції ока, нормальний стан провідних зорових шляхів, підкіркових та кіркових зорових центрів.
Для дослідження гостроти зору застосовуються спеціальні таблиці, які складаються з окремих рядів букв або знаків різних за розмірами, побудовані на принципі, що ширину кожного штриха букви чи знака видно з певної відстані під кутом зору в 1 хв, а всю букву – під кутом зору в 5 хвилин. В таблицях праворуч напроти кожного ряду стоїть цифра, яка вказує гостроту зору читаючого даний ряд з відстані в 5 метрів, а зліва – цифра, яка вказує відстань, з якої даний ряд (окремі штрихи) видимий під кутом в 1 хвилину.
В таблицях Головіна-Сивцева, які найбільш широко застосовуються для дослідження гостроти зору у дорослих, є 12 рядів букв і розрізаних кілець Ландольта, кожний з яких відповідає певній гостроті зору.
Для дослідження гостроти зору у дітей дошкільного віку застосовуються таблиці Орлової , які складаються з рисунків знайомих дітям предметів.
До таблиць пред’являються певні вимоги, щоб дослідження гостроти зору було найбільш правильним. Знаки (оптотипи) в таблицях повинні бути чорного кольору і надруковані на чистому білому папері. Освітлення таблиць повинно бути постійним з яскравістю 700 люксів, що досягається лампочкою 40 вт, яка поміщається на відстані 25 см від таблиць і прикривається від хворого непрозорим щитком в освітлювальному апараті Рота. Таблиці повинні поміщатись на стіні напроти вікна на висоті 1,2 м від підлоги (для дорослих).
Дослідження гостроти зору проводиться з відстані 5 м. Хворий сідає напроти таблиць спиною до вікна. Кожне око досліджується окремо – спочатку досліджується праве око, потім – ліве. Недосліджуване око хворий прикриває непрозорим щитком. По черзі, починаючи з першого ряду, показують букви, пропонуючи хворому їх називати.
Якщо хворий правильно називає всі знаки 10 ряду, гострота зору нормальна, про що свідчить цифра справа напроти цього ряду. 10 ряд під кутом зору в 1 хв видно з відстані 5 м, що підтверджується цифрою напроти цього ряду зліва.
Гостроту зору записуємо так: VIS OU = I ,0.
Після цього хворий закриває непрозорим щитком праве око, проводим дослідження лівого ока. Якщо лівим оком хворий бачить букви тільки в першому ряді, його гострота записується так: VIS =0,1. Коли хворий не читає перший ряд з відстані 5 м, то в такому випадку необхідно зменшити відстань, показуючи знаки першого ряду.
Робимо відповідні розрахунки за формулою Г.Снеллена:
VISUS = d / D
d – відстань, з якої хворий бачить перший ряд;
D – відстань, з якої повинен бачити цей ряд при нормальній гостроті зору.
Замість букв першого ряду можна показувати на фоні чорного щитка широко розставлені пальці, пропонуючи хворому полічити їх (товщина пальців приблизно відповідає ширині штрихів букв першого ряду).
Якщо хворий бачить пальці ближче 0,5 м, то його гостроту зору записують так:
VISUS = ліченню пальців.
В таких випадках, коли хворий не бачить кількість пальців ближче 0,5 м, то ми проводимо рух руки перед оком в різних напрямках напроти джерела світла. Якщо хворий правильно називає напрямок руху руки, його записують так: VISUS = руху руки.
Коли хворий неспроможний визначати напрямок руху руки, то проводиться дослідження світловідчування. Для цього настільну лампу ставлять зліва і трохи позаду від хворого на рівні його голови. Дзеркальним офтальмоскопом наводять на око яскравий пучок світла. Наводячи на око пучок світла з ріних напрямків (справа, зліва, зверху, знизу), визначаєм здатність окремих ділянок сітківки сприймати світло. Коли хворий правильно вказує напрямок пучка світла, то це свідчить про правильну проекцію світла.
Записуємо так:
VISUS = 1/∞ P . L . C .
Відсутність правильної проекції світла записується:
VISUS = 1/∞ P . L . IC .
Повна відсутність світловідчування записується так:
VISUS = 0 (нуль)
Дослідження гостроти зору у дітей.
Новонароджений першого тижня життя вважається зрячим, якщо у нього є реакція зіниці на світло і загальна рухлива реакція. З другого тижня у новонародженого з’являється короткочасне спостереження за рухом предмета. З другого місяця життя дитина реагує на грудь матері. На третьому місяці узнає матір і фіксує очима предмети.
Незряча дитина реагує тільки на звуки.
Гостроту зору у дітей віком 6-12 місяців визначають за процесом пізнавання іграшок на різних відстанях з урахуванням їх розмірів та по реакції стеження за переміщенням віддалених предметів.
Для дослідження гостроти зору у дітей віком 3-5 років застосовуються таблиці Орлової, які складаються з окремих знайомих дітям малюнків різних розмірів.
Дослідження гостроти зору на близький відстані .
При підбиранні окулярів для роботи, контрольно-експертних дослідженнях, визначенні гостроти зору у лежачих хворих користуються спеціальною таблицею для близькості, яка розрахована на відстань 33 см від очей. В залежності від того, який текст в таблиці хворий читає на відстані 33 см, визначається його гострота зору на близькій відстані.
Периферичний зір – це зір периферичними ділянками сітківки, що забезпечується переважно паличками. Він доповнює центральний зір, покращує можливості орієнтування в просторі, забезпечує сутінковий і нічний зір. Периферичний зір допомагає розрізняти слабе світло і рух предметів в просторі.
Порушення периферичного зору виникає при деяких захворюваннях сітківки, зорового нерва, глаукомі та інших захворюваннях.
Поле зору – це простір, який сприймається нерухомим оком.
Розрізняють такі методи дослідження поля зору: контрольний (орієнтовний), периметричний і кампіметричний.
Сутність контрольного методу дослідження поля зору полягає в порівнянні поля зору пацієнта з полем зору дослідника, яке повинно бути нормальним .
Методика дослідження. Хворий і досліджуючий сідають один проти одного на відстані 0,7-1 м і закривають різнойменні очі. Пацієнт відкритим оком фіксує розміщене проти нього око досліджуючого. В різних напрямках дослідник переміщає від периферії до центру руку з розсунутими пальцями або олівець, пропонуючи хворому сказати про появу пальців, як тільки він їх помітить.
Рука досліджуючого при цьому повинна переміщатись в площині, що знаходиться на середині відстані між ним і хворим. Якщо пацієнт і дослідник одоночасно помічають появу пальців руки, то це свідчить про нормальне поле зору.
Дослідження поля зору за допомогою периметра називається периметрією. Основна перевага периметрії полягає в тому, що проекція поля зору здійснюється на ввігнуту сферичну поверхню концентрично сітківці, що дає можливість отримати найточнішу інформацію функції сітківки на периферії.
Основним елементом найпростішого настільного периметра є дуга шириною 50 мм з радіусом кривизни 333 мм, яка укріплена віссю на підставці і легко обертається в різних меридіанах. Дуга периметра пофарбована в чорний колір. В центрі кривизни дуги є біла мітка (кружочок діаметром 5 мм). На зовнішній поверхні дуги через кожні 5° нанесені поділки від 0° до 90°. Меридіан дослідження визначається на диску, який розділений на градуси і розміщений позаду дуги. Перед дугою в центрі міститься підставка для підборіддя і фіксації голови.
Крім периметра, для дослідження поля зору потрібний ще набір об’єктів: білого кольору діаметром 1 мм, 2 мм, 3 мм, 5 мм і 10 мм; кольорові (червоного, синього і зеленого) діаметром 5-10 мм. Для визначення границь поля зору на білий колір частіше застосовують об’єкт діаметром 3 мм, а для визначення дефектів в полі зору – 1 мм. Периметрію на кольори проводять частіше об’єктом діаметром 5 мм.
Значно більший об’єм інформації про периферичний зір можна отримати при дослідженні за допомогою проекційних периметрів, у яких світловий об’єкт проектується на внутрішню поверхню дуги або гемісфери. Набір діафрагм і світлофільтрів, вмонтованих на шляху світлового пучка, дозволяє швидко і дозовано міняти розмір, яскравість і кольори світлового об’єкта.
У сферопериметрі можна ще дозовано міняти яскравість освітлення фону і досліджувати денне (фотопічне), сутінкове (мезопічне) і нічне (скотопічне) поле зору.
У проекційних периметрах є також пристрій для реєстрації даних дослід-ження поля зору, що скорочує процес дослідження.
За методикою периметрії кожне око досліджується окремо. Хворому закривають одне око (спочатку ліве) і садять спиною до вікна перед периметром, який повинен бути рівномірно освітленим і знаходитись напроти вікна. Підборіддя хворий ставить на підставку периметра, упираючись у її виступ нижнім краєм орбіти досліджуваного ока, щоб воно знаходилось якраз проти центру мітки і весь час фіксувало її. Медична сестра стає напроти хворого, спостерігає за ним, щоб хворий увесь час фіксував центральну мітку периметра. Хворому пояснюється, що він повинен негайно сказати про момент появи об’єкта в полі зору, який переміщається по дузі з периферії до центру. Можна і навпаки переміщати від центру до периферії. В таких випадках хворий повинен негайно сказати про момент зникнення об’єкта. Рух об’єкта повинен бути плавним, не швидким і не повільним, без ривків, приблизно 2-3 см/сек. Для більшої точності рух об’єкта можна повторити декілька разів. Відлік проводять на дузі периметра, коли хворий вказує момент появи або зникнення об’єкта.
Повертаючи дугу периметра навколо осі, послідовно досліджують поле зору в 8-12 меридіанах з інтервалами 30-45°. Збільшення числа меридіанів дослідження підвищує точність периметрії, але одночасно затягується три-валість дослідження.
На сучасних проекційних периметрах реєстрація отриманих даних здійснюється автоматично на спеціально заготовлених бланках реєструючим пристроєм, що є на периметрі.
При відсутності таких бланків запис результатів периметрії проводиться на чистому аркуші паперу, де від руки заготовляється схема з 8 меридіанів і проти кожного записують дані периметриї.
Нормальні границі поля зору на білий колір такі: поле зору на кольори (синій, червоний, зелений) вужче, бо периферія сітківки слабше і неоднаково сприймає різні кольори; чутливість сітківки до кольорів зменшується від центру до периферії; на кольорові об’єкти найширше поле зору на синій колір, а найвужче – на зелений.
Дослідження поля зору на білий та інші кольори має велике значення в діагностиці різних захворювань органа зору.
Межі поля зору можуть коливатись в нормі залежно від періоду дня та загального почуття людини.
Кінетична периметрія. Представляє собою подвійне вимірювання зорового горба. Її виконують руховим стимулом з визначеною яскравістю, виявляють видимі і невидимі зони. Об’єкт рухається рівномірно по заданім меридіанам (відповідно циферблату годинника) і точки видимості фіксують на бланку. З’єднують ці точки по всім меридіанам, отримують дані для даного стимула. При застосуванні стимулів різної інтенсивності показники наносять на бланк поля зору різними пунктирами в залежності від параметрів.
Кінетична периметрія характеризується простотою виконання і співставляється з периметрією по Lister і по Goldman .
Кампіметрія – метод дослідження поля зору на площині. Він дозволяє визначити центральні границі поля зору в межах 30-40°. Широко застосовується для визначення дефектів в центральній частині поля зору – скотом. Фізіологічна скотома, яка відповідає на очному дні диску зорового нерва, розміщена в 15° назовні від точки фіксації і має розміри по вертикалі 8-9° і по горизонталі 5-8°.
Надпорогова периметрія. Застосовують для скринінгу. Віддають зорові стимули з рівнем освітлення близьким до очікуваної норми порогового значення (надпорогового) в різних точках поля зору. Отримані результати свідчать про нормальні показники периферичних функцій, невідмічені точки свідчать про зниження зорової чутливості. Пропущені зони можуть повторно тестуватися методом оцінки порогової чутливості. Трактовка показників надпорогової чутливості: якщо вони високі, можуть бути пропущені ранні дефекти поля, якщо вони низькі, тобто близькі до порогових – це свідчить про велику вірогідність того, що здорові пацієнти пропустили деякі об ‘ єкти.
Порогова периметрія. Застосовують при необхідності більш детальної оцінки зорового горба шляхом реєстрації показників порогової чутливості і порівняння цих результатів з даними вікової норми. При комп’ютерній периметрії порогова інтенсивність стимула підвищується з кожним кроком на 4 дБ до досягнення порогового значення. Потім відбувається зниження інтенсивності стимула на 2дБ з кожним кроком. Оскільки в основі оцінки порогової чутливості лежать середні величини отриманих показників, цей метод можна вважати високочутливим для моніторинга коли оцінюємо поля зору.
Периметрія по Humphrey включає визначення надпорогової чутливості і повної порогової (програми 30-1, 24-2). Цифри 30 і 24 означають контрольну площу дослідження, тобто градуси від точки фіксації. Програма 24 предявляє досліджуваному 54 точки, 30 – 76 точок. Цифра після дефісу (-1 або -2) є шаблоном: – 2 значення в досліджуваних точкках в зоні 6° по вертикалі і по горизонталі; – 1 значення безпосередньо в одній точці по горизонтальному та вертикальному меридіанах. Частіше використовують програму 24-2. спочатку для встановлення загального рівня порогової чутливості тестують 4 точки і отримані показники приймають за стартовий рівень для оточуючих зон, і дотримуються до закінченя дослідження.
Решітка Амслера – один з методів перевірки зору, можливість протестувати найменші зміни центрального та периферичного полів зору, коли вони тільки з’явились. Техніка проведення:
1. При потребі одягнути окуляри
2. Закрити одне око
3. Дивитись на точку в центрі і сфокусувати погляд на ній протягом всього часу дослідження
4. Дивитись лише в центр, впевнитись , що видно лише прямі лінії, а всі квадрати мають однаковий розмір.
Деякі приклади патології поля зору:
– Парацентральна скотома;
– Назальна скотома;
– Дугоподібна скотома.