Звернути увагу на різноманітність сучасних методів лікування психічних розладів, середяких розрізняють медикаментозні (застосування психотропних засобів,симптоматичних, загальнодіючих, інсуліну, пірогенних препаратів) та немедикаментозні методи (електроконвульсивна терапія, фізіотерапія, психотерапія, лікування сном,трудотерапія, нетрадиційні методи лікування). Підкреслюється, що лікування психічних розладів повинно бути етіологічним, патогенетичним та компенсаторна терапія, яка включає біологічні і соціо – терапевтичні форми впливу, що стимулюють компенсаторні процеси.
Звертається увага на значення терапії психофармакологічними засобами, які займають ведуче місце у лікуванні основних психічних розладів, на питання класифікації, механізму дії та фармакокінетики психотропних засобів.
Класифікація психотропних препаратів:
1. Нейролептики – психолептики, нейролептики, великі транквілізатори, антипсихотики, психозолітики. Під їх впливом хворобливі розлади сприйняття,мислення, вольової та емоційної сфери усуваються.
2. Антидепресанти – тимолептики, неймоаналептики, тимелептики. Усувають хворобливий знижений настрій і загальмованість психічної діяльності.
3. Транквілізатори – антиксіолітики, малі транквілізатори, антифобіки, психоседатики, центральні релаксанти. Усувають емоційну напругу і тривогу.
4. Тімостабілізатори – психостабілізатори, нормотиміки. Усувають хворобливі фазові коливання настрою.
5. Психостимулятори – психотоніки, ейфоризатори. Підвищують активність мислення і моторики, усувають відчуття стомленості.
6. Ноотропи – психоенергізатори. Підвищують психічний тонус, покращують мисленняі пам’ять.
7. Психодизлептики – психотоміметики, галюциногени, психотогени, психотоделіки, деперсоналізатори. Викликають порушення психічної діяльності.
Важливими складовими частинами психотропної дії хімічних препаратів є вплив на функції різних структур ЦНС: зміни у діяльності кори великих півкуль, лімбічної системи та ретикулярної формації. Ведучою ланкою фармакологічної дії психотропних препаратів є їх вплив на обмін речовин і активність нейромедіаторів.
Психотерапія (вiд грецьк. – душа + лiкування) – планомiрне застосування психiчного впливу (передусiм – за допомогою слова) для лiкування хворого.Психотерапiю пiдроздiляють на загальну i спецiальну.
Загальна психотерапiя – це комплекс заходiв психiчного впливу на хворого, спрямованих на пiдвищення його сил у боротьбi з хворобою, i створення охоронно-вiдновлювального режиму, що виключає наступну психiчну травматизацiю i ятрогенiю. При цьому психотерапiя є допомiжним засобом, що створює загальний фон, на якому здiйснюються iншi види лiкування (медикаментозне, хiрургiчне, фiзiотерапевтичне тощо).
Основними методиками спецiальної психотерапiї є рацiональна, сугестивна психотерапiя, самонавiювання, аутогенне тренування, наркопсихотерапiя та iн. Розробка ефективних методик i прийомiв спецiальної психотерапiї i їх теоретичне обгрунтуванняскладають предмет наукової психотерапiї.
Сугестивна психотерапія. Сугестiя (навiювання) найбiльш повно проявляєтся у гiпнотичному станi, тому сама методика навiювання нерiдко називаєтьсягiпносугестивною. Однак це невiрно, оскiльки навiювання у станi неспання – одна з самостiйних методик психотерапiї. В.М.Бехтєрєв зробив великий внесок у теорiю i практику навіювання, зокрема запропонував методику вiдволiкаючого навiювання вiд хворобливих переживань. Його учень Б.Н.Сiнанi розробив систему мотивованих навiювань, якi грунтуються на довiрi i позитивному емоцiйному ставленнi хворого до лiкаря. Для перевiрки i підсилення навiюваностi у станi неспання, i особливо у гiпнозi, запропонований фракцiйний метод, який полягає у почергових короткочасних зануреннях хворого у гiпнотичний стан i пробудженнях, щоб підсилити у наступних станах вiдчуття, які сформованi навiюваннями. До методик сугестивної психотерапii вiдносяться також гiпноз-вiдпочинок за Платоновим i подовжена гiпнотерапiя за Рожновим: хворий занурюється у гiпнотичний стан у першому випадку на багато годин, у другому – на 1,5-2 години. Цi методики використовують як для проведеннялiкувального навiювання, так i з метою охоронно-вiдновлювальної терапiї.
Раціональна психотерапія (П.Дюбуа). Це вiльна вiд сугестивних i емоцiйних компонентiв система суто логiчного впливу на психiку хворого, мета якої – розвiяти помилковi уявлення щодо характеру i важкостi його стану. Рацiональна психотерапiямiстить методики, якi враховують характер хворобливого стану людини, особливостi особистостi, її спосiб життя. У будь-якiй психотерапевтичнiй методицi присутнiй певний елемент рацiональностi. Провiдними є пояснення i докази, створення разом з хворим необхiдних саме йому життєвих установок. Таким чином, рацiональна психотерапiя – це поєднання логiчних переконань iз лiкувальним перевихованням.
Суттєвим є емоцiйний, часом емоцiйно-стресовий вплив лiкаря. Мова лiкаря, протягом здiйснюванного сеансу, має бути вільною вiд доктринної сухостi, менторського тону i сентиментальностi. Лiкувальне переконання слiд будувати вiд сеансу до сеансу на внутрiшнiй логiцi. Слова i фрази – мiсткі за змiстом, вражаючі, повиннi зацiкавити i переконати хворого у тому, що лiкар має рацiю. Тiльки дотримуючись усього перерахованого, можна викликати у хворого таку критичну оцiнку його хворобливих, у т.ч. фобiчних думок, яка дасть можливiсть досягти лiкувального ефекту.
Аутогенне тренування (скор.- АТ) за Шультцем побудоване на спостереженнях за хворими, якi перебувають у гiпнотичному станi, а також їх самозвiтах про пережитi при цьому вiдчуття. При цьому значно послаблений тонус як поперечно-смугастої, так i гладкої мускулатури, що визначає можливiсть впливу на соматичну сферу.
АТ – це спецiальна психотерапевтична система релаксацiї, яка враховує одночасно фiзiологiчний стан хворого i симптоми хвороби. Задiюється вегетативна система органiзму (змiнюються температура тiла, потовидiлення, ритм скорочення серцевого м’яза та iн.). Пiд час сеансу АТ, незалежно вiд його методики, хворий вiдчуває тепло i тяжкiсть у руках i ногах, приємну прохолоду в ділянці чола, тепло в епiгастральнiй ділянці. Деякi дослiдники розглядають АТ як один iз варiантiв самогiпнозу, схиляючись у наближеннi феноменiв, що виникають при АТ до зосередження думки i самозанурення у свiт власних вiдчуттiв, що властиво iндiйськiй йозi. Шультц пiдкреслював спорiдненiсть своєї методики з йогою.
Методика АТ Шультца вимагає певної витримки i багато часу для вивчення i засвоєннявправ, що звужує її лiкувальне використання ефект. Iснує декiлька модифiкацiй i варiантiв, у яких переслiдується мета об’єднати i спростити вправи, а також адаптувати їх до особливостей хворобливих станiв.
За кордоном дуже поширенi модифiкацiї АТ (методики Луте, Клайнзорге, Клумбiс та iн.). Оригiнальнi варiанти АТ запропонували вiтчизнянi психотерапевти А.С. Ромен, П.С. Бiляєв, М.С. Лебединський, Т.Я. Бортник, С.С. Лiбiх, О.М. Свядощ та iн. Особливий варiант АТ пiд назвою «псих отонiчне тренування » ( А.М. Шогам i К.I. Мировський). Рекомендований особам, що страждають на гiпотонiю, оскiльки їм протипоказана традицiйна релаксацiя.
О.В. Алексєєву належить психопрофiлактичний варiант АТ – психом’язове тренування,яке запроваджується, наприклад, у спортi.
Слiд відзначити транквiлiзуючий вплив АТ на емоцiйну сферу. Однак не повинно бути пасивно-байдужого заспокоєння, сонливого стану; обов’язково потрiбно культивувати насичену позитивними емоцiями вiру у свої сили, а також у лiкувальнi можливостi методики.
Групова і колективна психотерапія являється самостiйною методикою. Вона грунтується, з одного боку, на тому, що в групi у хворих підвищується навiюванiсть i виникають особливi умови мiжперсонального спiлкування; з iншого боку – групова i колективна психотерапiя дає змогу вiдкрити новi можливостi для iндивiдуальних психотерапевтичних методик. Лiкар, який керує сеансами колективної психотерапiї, будує свою роботу з групою хворих (так зв. терапевтичним середовищем або терапевтичною спiлкою) таким чином, щоб досягти максимального лiкувального впливу хворих один на одного i колективу в цiлому на кожного окремого хворого. Це так званий принцип iнтеракцiї або групова психотерапiя по Кратохвiлу.
Зарубiжнi дослiдники використовують лише поняття « групова психотерапія » . Теоретичною основою бiльшостi розроблених ними методик, наприклад, дидактичної групової психотерапiї, надихаючої психотерапiї, групового аналiзу, сiмейної психотерапiї, психодрами, служить психоаналiз i його модифiкацiї. Вiтчизнянi дослідники таку форму психотерапiї, при якiй головний лiкувальний ефект залежить вiд впливу хворих один на одного називають колективною, а таку психотерапiю, при якiй переважає лiкувальний вплив лiкаря на групу хворих, груповою. Вiтчизнянi психотерапевти для корекцiї невротичних станiв i для пiдвищення творчої активностi особистостi широко застосовують рiзнi варiанти колективної i групової психотерапiї. В колективнiй психотерапiї групова методика використовується для лiкувального перевиховання, для лiкувального тренування, реабiлiтацiї, для вивчення психогенезу (за допомогою методiв «психотерапевтичного дзеркала» за Лiбiхом, «бiблiотерапiї» за Кутанiним та iн.), для проведення мотивованих навiювань (у формi сугестiї або рацiональної психотерапевтичної бесiди iз хворими, що перебувають у станi неспання). Серед більш вузькоспрямованих варiантiв колективної психотерапiї видiляютьактивуючу, вiдволiкаючу, пояснюючу i седативну.
Сімейна психотерапія – особливий варiант колективної психотерапiї, яка спрямована на корекцiю мiжособистiсних стосунків для усунення емоцiйних розладiв у сiм’ї. Показанням для її застосування є усi види порушень поведiнки, що пов’язанi з емоцiйними факторами, аномалiї характеру та iншi нервово-психiчнi розлади, якi викликанi рiзноманiтними формами сiмейної дезорганiзацiї i неправильним вихованням. Мета сiмейної психотерапiї досягається перебудовою характеру взаємостосунків у сiм’ї хворого. Сiмейна психотерапiя передбачає перебудову порушених сiмейних стосунків стадiйно. У першiй стадiї (дiагностичнiй) вiдбуваєтьсяпостановка так званого сiмейного дiагнозу, у другiй – лiквiдацiя сiмейного конфлiкту. Третя стадiя є реконструктивною, а четверта – пiдтримуючою. Iснують модифiкацiї стадiй.
До рiзновиду колективної психотерапiї вiдносяться рiзнi лiкувальнi клуби, якi переслiдують корекцiйно-реабiлiтацiйну мету. Керiвники цих клубiв за допомогою прямих i другорядних сугестивних, рацiональних та iнших прийомiв (наприклад, бiблiотерапiя, музикотерапiя) досягають позитивного ефекту у роботi з хворими наневрози i алкоголiзм. До групової психотерапiї вiдноситься методика психопрофiлактичного знеболювання пологiв (К.I. Платонов i I.З. Вельвовський).
Групова i колектива психотерапiя особливо ефективна за максимального (виразно експресивного) емоцiйного впливу на хворих. На цьому принципi грунтується методика колективної емоцiйно-стресової гiпнотерапiї, яка застосовується при комлексному лiкуваннi хворих на алкоголiзм i неврози, у першу чергу для усунення iстеро-невротичних реакцiй i iстеричних моносимптомiв.
Наркопсихотерапія, або наркогiпноз, – спецiальна методика психотерапiї, за якою разом iз звичайним мовним i психоемоцiйним впливом, для пiдвищення навiюваностi застосовують iнгаляцiї закису азоту або внутрiшньовенне введення барбамiлу (амiтал-натрію), гексеналу, пентоталу та iнших препаратiв барбiтурової кислоти. Частковий наркоз зумовлює бiльшу ефективність психотерапiї, зокрема, у такому станi хворi бiльш повно вiдтворюють амнезованi факти. Бажано поєднувати сеанси наркопсихотерапiї з продовженими сеансами гiпнотерапiї. Протипоказаннями до наркопсихотерапiї є гепатит, цироз печiнки, серцево-судиннi порушення.
МОДИФIКАЦIЇ ОСНОВНИХ МЕТОДИК ПСИХОТЕРАПIЇ
Методика збуджуючих спогадів за Мором: лiкар акцентує увагу на моментах, пов’язаних з хвилюючими уявленнями у хворого, i цим досягає пiдвищеного емоцiйного стану, внаслiдок чого змiнюється ставлення до того, що вiдбувається пiд час психотерапевтичного сеансу, i до особистостi самого лiкаря, що сприяє терапевтичному ефекту.
Методика сократичного діалогу за Кречмером: це результативність у роботi з ерудованими високоiнтелектуальними хворими, для яких має значення добре органiзована дискусiя у формi аргументованої спiвбесiди.
Методика терапії ігноруванням (спростуванням ): орієнтована на витiснення і спростування хворобливих i хвилюючих переживань. Здебiльшого лiкувальний вплив здiйснюється у категоричнiй, iмперативнiй формi.
Iснує ряд ефективних методик для хворих з iнфантильно-iстеричним складом особистостi. Методика імаготерапії (I.С. Вольперг, 1972) є рiзновидом iгрової психотерапiї. Хворий, бере участь у iмпровiзованих iнсценуваннях, де вiдтворює уявнiй образ, який справляє на нього позитивний лiкувальний вплив. Iмаготерапiя успiшно застосовується у дитячiй i пiдлiтковiй психотерапiї.
Патогенетична психотерапія (система психогенетичного аналiзу В.Н. Мясищева iз спiвавт.). Хворий пiд керiвництвом лiкаря детально аналiзує своє життя, виявляє моменти бiографiї, спроможнi викликати патологiчну симптоматику i, виходячи з отриманих знань, прагне виробити у себе такi риси особистостi i форми поведiнки, що допомогли б йому здолати невротичну чи iншу симптоматику.
Лiкувальна тактика вiтчизняної психотерапiї грунтується на поєднаннi її з фармакотерапiєю, гормонотерапiєю, фiзiотерапiєю, трудотерапiєю, курортнимифакторами та iншими медичними заходами з метою взаємного потенцiювання методiв.
Медикаментозний ефект в значній мiрі залежить вiд вториннго психотерапевтичного сугестуючого впливу лiкаря, що призначає лiки. Б.Є. Вотчал вважав, що на 60% ефективніше лiкування пов’язане з психотерапевтичним ефектом, що створюється за механiзмами гетеро- i аутосугестiї. Психофармакологiчнi засоби – нейролептики iантидепресанти ефективнi у комплексi з методиками як iндивiдуальної, так i колективної психотерапiї. Взаємопоглиблююча дiя психофармакологiчних засобiв i емоцiйного впливу, як i додаткова рефлексотерапiя, фiзiотерапiя, трудотерапiя, лiкувальна гiмнастика, пiдвищують загальний ефект психотерапiї.
В сучасній психотерапiї застосовуються рiзнi концепцiї, теорiї i напрями рiзних пiдходiв, прийомiв i методiв. Кожен з пiдходiв має власне уявлення про особливостi психiчного свiту i провiднi механiзми розвитку межових нервовопсихiчних розладiв. Нижче наведено кiлька окремих психологiчних шкiл та притаманних їм психотерапевтичних прийомiв.
Класичний психоаналіз (З.Фрейд i послiдовники австрiйскої школи). Психоаналiтична психотерапiя має на метi усвiдомлення пiдсвiдомих хворобливих переживань. Головнi методи: вiльнi асоцiацiї та тлумачення сновидiнь.
Психосинтез (Р.Ассаджiолi та iн.). Практика ґрунтується на iдеї iнтеграцiї цiлiсної особистостi iз її складових частин – субособистостей. Головний метод: заглиблення в особливий (напiвгiпнотичний) стан свiдомостi, а також медитації. Медитацiя – це метод саморегулювання через керування увагою та концентрацiя її на якомусь одному об’єктi чи процесi.
Позитивна психотерапія (Н. Пезешкiан). Головна мета – мобiлiзувати наявнi у пацiєнта здiбностi i потенцiал самодопомоги, превентивнi виховнi заходи. Основнi методи: пацiєнт у ролi психотерапевта i терапiя соцiального оточення.
Нейро-лінгвістичне програмування : НЛП (Р. Бендлєр, В. Грiндер). Теорiя грунтуєтьсяна тому, що людина отримує iнформацiю через п’ять органiв сприйняття(модальностей): вiзуальну, аудiальну, кiнестетичну, нюхову i смакову. Послiдовнiсть використання модальностi людиною для переробки iнформацiї – це є стратегiяособистостi в її життєвих вчинках. Людський суб’єктивний досвiд залежить вiд iндивiдуальних особливостей стратегiй, що застосовуються, i вiд ступеня розвинутостi кожної модальностi. Мета НЛП: навчання умiнню видiляти стратегiї i модальностi своїх партнерiв по спiлкуванню i застосовувати їх у оптимальному для себе спiввiдношеннi. Головний метод: робота з модальностями.
Логотерапія (В.Франкл). Це спрямування даної теорiї на отримання сенсу життя. Вiдсутнiсть змiсту життя пов’язується iз «екзiстенцiальною фрустрацією». Головною терапевтичною технiкою є парадоксальна iнтенцiя (бажати собi дечого замiсть того, щоб боятися цього, наприклад: «я бажаю собi тривоги»). Логотерапевтичний пiдхiд грунтується на концепцiї i контрконцепцiї: пацiєнт за допомогою альтернативної концепцiї здатний побачити ситуацiю по-iншому, i при цьому вона набуває для нього нового значення.
Недирективна (клієнтцентрована) психотерапія (К.Роджерс). Головний акцент – прийняття пацiєнта як особистостi незалежно вiд його поведiнки на даний момент. Головний терапевтичний метод – справжнє (конгруентне) вiдношення i поведiнка терапевта.
Гештальттерапія (Ф.Перлз). Головне завдання – звiльнити людину вiд невротизуючих емоцiонально невiдреагованих, поведiнково незавершених ситуацiй. Основний лiкувальний принцип – « тут i зараз » : навчання пацiєнта жити у нинiшньому, бачити i вiдчувати, що реально вiдбувається довкола.
Трансактний аналіз (Е. Берн). « Трансакцiя » у специфiчно психоаналітичному значеннi означає – скласти психологiчну угоду мiж двома особами, а в широкомурозумiннi – як будь-який момент взаємовiдносин. Робота проводиться з трьома основними станами ( « ролями » ) « Я » : « Батько » , « Дорослий » i « Дитина » . Провiдна лiкувальна технiка – навчити розрiзняти цi стани свого « Я » .
ПОКАЗАННЯ ДО ПСИХОТЕРАПIЇ
Основнi методики використовуються у першу чергу при неврастенії розом iз загальнозмiцнюючим лiкуванням. При властивих неврастенiї головних болях i безсоннi показана гiпнотерапiя, при психогеннiй iмпотенцiї i фригiдностi – роз’яснювальнi бесiди, самонавiювання з АТ i сеанси гiпносугестiї, при iпохондричному синдромі – рацiональна психотерапiя, АТ i продовжений гiпноз.
При неврозi нав’язливих станiв показана рацiональна психотерапiя, мета якої – запевнити хворого у необгрунтованостi його страху i навчити системи самонавiювання за однiєю з релаксацiйних методик АТ. Симптоми «розумової жуйки», агорафобiї i клаустрофобiї, кардiофобiї, канцерофобiї, так як i багато iнших нав’язливих розладiв, краще за все пiддаються аутогенному лiкувальному впливовi. Також, всупереч категоричним запереченням психоаналiтикiв, ефективна i сугестiя.
При iстерiї необхiдна особливо продумана система впливу. У той час як iстеричнi соматовегетативнi моносимптоми (астазiя-абазiя, розлади органiв вiдчуття, контрактури, амавроз i сурдомутизм) можуть бути усуненi за один чи кiлька сеансiв гiпнозу, то змiна iстеричних форм реагування i поведiнки потребує багатогранної i клопіткої працi. Потрiбна перебудова установок i поглядiв хворого на життя, своє ставлення до нього. Необхiдний комплекс психотерапевтичних впливiв iз обов’язковим залученням сiмейної психотерапiї, з метою виробити здоровi життєвi позицiї, що сприяють переробцi егоїстичного стереотипу зокрема у психопатичних осiб iстеричного типу зi схильнiстю до асоцiальної поведiнки. Слiд враховувати патоморфоз iстерiї внаслідок соцiальних чинникiв (переважають легкi iстеричнi реакцiї, та середньої важкостi).
При iстеричних реакцiях i реактивних станах, викликаних конфлiктними ситуацiями i важкими переживаннями внаслiдок втрати близьких або їх хвороби, показанi також прийоми вiдволiкаючої i охоронної психотерапiї (гiпноз-вiдпочинок i продовжений гiпноз). Iстеричнi i нав’язливi стани можуть комбiнуватися з iншими невротичними розладами, тому лiкарю частiше доводиться лiкувати хворих зi змiшаноюсимптоматикою, завдяки чому слiд комбiнувати i лiкувальнi прийоми.
При психопатiях психотерапiя вирiшує корекцiйно-виховнi завдання за допомогою трудової терапiї i середовищного впливу, а також за допомогою здорових соцiальних установок. Використовуються гетерогенна i аутогенна психотерапiя, причому переважне значення має гiпноз. При вираженiй психопатії психотерапевтичний вплив поєднують iз психофармакологiчним лiкуванням (седуксен, еленiум, френолон).
Психотерапiя алкоголізму i наркоманiї є тим обов’язковим пiдгрунтям, без якого не слiд сподiватися на успiх будь-якої iншої терапiї. Починаючи з профiлактичних антиалкогольних спiвбесiд i закiнчуючи лiкуванням важких форм алкоголізму i наркоманiї, психотерапiя має бути самостiйним терапевтичним чинником i засобом потенцiювання лiкарської, умовнорефлекторної, сенсибiлiзуючої, трудової терапiї та iнших видiв лiкування. Велике значення мають пояснювальний лiкарський вплив, сеанси навiювання у станi неспання i гiпнозу (методика колективної i емоцiонально-стресової гiпнотерапiї алкоголiзму), самонавiювання i аутогенне тренування. Система перевиховання працею набуває реабiлiтацiйного значення дляособистостi таких хворих. Має ефект система психотерапевтичних профiлакторiїв длялiкування хворих на алкоголiзм, де застосована творча праця i матерiальна зацiкавленiсть при одночасному використаннi колективної рацiональної i гiпносугестивної психотерапiї, а також позитивного впливу здорового оточення.
Психотерапiя пiдвищує лiкувальнi можливостi при ендогенних i органiчних психiчних захворюваннях як засiб, що допомогає проведенню iнших лiкувальних заходiв i потенцiює їх дiю.
При шизофренiї на певних етапах захворювання за малопрогредiєнтного перебiгу без психозу психотерапiя набуває основного лiкувального значення, стає опорою, що допомагає хворим зберiгати працездатнiсть, адаптуватися у навколишньому середовищi i не звертатися за стацiонарною допомогою. При шизофренiї з маренням гiпнотичного i фiзичного впливу протипоказане застосування гiпнотерапiї.
При лiкуваннi епiлепсiї психотерапiя допомагає дотримуватися режиму. Психотерапiя – невiд’ємна ланка у системi лiкувальних заходiв при багатьох психiчних хворобах пiзнього вiку.
Відкриті широкi можливостi для застосування психотерапiї при соматичних хворобах. При серцево-судиннiй патологiї психотерапiя допомагає у профiлактицi стенокардiї, гiпертензiї, а також лiкування усіх стадій iнфаркту мiокарда. Загальновизнаною є роль психотерапiї у комплексi лiкувальних заходiв при бронхiальнiй астмi. Багатограннi можливостi психотерапiї в гастроентерологiї, наприклад, при виразковiй хворобi шлунка i дванадцатипалої кишки, гастритах, колiтах.
В хiрургiї психотерапiю впроваджували С.I. Спасокукоцький, С.С. Юдiн, Н.Н. Петров, А.В. Гуляєв, С.Л. Долецький, Л.А. Дурнов та iн. Психотерапiя показана як у передоперацiйному, так i в пiсляоперацiйному перiодах. Дуже важлива її роль у дитячiй хiрургiї. Для знеболювання пiд час операцiї розробленi рiзнi види наркогiпнозу, наприклад, поєднання анестезуючих засобiв iз гiпносугестивним впливом, що дає змогу отримувати анальгезуючий ефект при значному зменшеннi наркозного засобу. При стоматологiчних втручаннях для тамування болю успiшно використовують гiпносугестивний вплив. Досить результативне лiкування фантомного болю.
Психотерапiю акушери-гiнекологи можуть використовувати при порушеннях лактацiї, дисменореї, аменореї, меноррагiї, вагiнiзмi. Особливо ефективний гiпносугестивний вплив при невпиннiй блювотi вагiтних i при усуненнi пологових болей.
Дерматологи застосовують психотерапiю при лiкуваннi нейродермiту, псорiазу, червоного плоского лишаю, вузлуватої еритеми, бородавок та iн.
В педiатрiї психотерапiю використовують у системi загально-корекцiйного впливу, а також для лiкування нiчного нетримання сечi, заїкання, патологiчних звичок (смоктання пальцiв, кусання нiгтiв, трихотiломанiя та iн.) Усi форми патологiї, за яких показаний психотерапевтичний вплив у клініці для доролих, показаний i для дiтей і пiдлiтків.
Особливе мiсце належить психотерапiї у системi лiкувальних заходiв, здiйснюваних у санаторно-курортних установах. Поєднання гелiотерапiї, бальнеотерапiї i таласотерапiї iз іншими методами фiзiотерапiї i механотерапiї, лiкувальної гiмнастики, лiкуванням мiнеральними водами створює умови для ефективного застосування психотерапiї, яка у свою чергу пiдвищує дiю перерахованих методiв. Необхiдно поєднувати психотерапiю iз психогiгiєною i психопрофiлактикою. При цьому особливого значення набувають профiлактичнi заходи, мета яких не допустити переростання субклiнiчних нервово-психiчних порушень у клiнiчно виражену патологiю.