Захворюваність населення – збірне поняття, що включає в себе показники, які характеризують рівень різних захворювань таїх структуру серед усього населення або окремих його груп на даній території.
В комплексі медичних показників здоров’я захворюваність посідає особливе місце. її медико-соціальне значення визначається тим, що саме захворювання є основною причиною смерті,тимчасової та стійкої втрати працездатності, що в свою чергу призводить до великих економічних втрат суспільства, негативного впливу на здоров’я майбутніх поколінь і зменшення чисельності населення.
Матеріали про рівеньі структуру захворюваності в різних регіонах, а також в окремих статево-вікових групах, особливо в динаміці за ряд років, необхідні для цілеспрямованої розробки програм щодо зміцнення здоров’я населення, зокрема при плануванні розвитку мережі лікувально-профілактичних закладів і підготовки медичних кадрів.
Важливо також, що показники захворюваності є одним із найбільш інформативних критеріїв діяльності органів і закладів охорони здоров’я та ефективності проведення лікувальних, профілактичних, соціальних та інших заходів.
Нарешті вивчення їх визначає шляхи профілактики тих або інших захворювань.
Статистика захворюваності багато в чому доповнює статистику смертності при оцінці здоров’я населення та має порівняно з нею важливу перевагу, а саме оперативність. Разом з тим, на відміну від демографічних явищ (народження, смерть), які легко піддаються визначенню, вивчення захворюваності пов’язано зі значними труднощами.Захворювання може мати невизначений початок і в такій же мірі невизначений у часі кінець. Можуть спостерігатися “стерті” форми захворювання,бацилоносійства, важко буває відрізнити захворювання від морфологічних,скелетних змін тощо.
До цього ж, населення не завжди звертається за медичною допомогою. Захворювання здебільшого стає доступним для реєстрації лише тоді, коли хворий за нею звертається. Внаслідок цього повнота даних про захворюваність перш за все залежить від об’єму та характеру медичної допомоги, її доступності та якості.
Основними методами вивчення захворюваності є методи, що передбачають використання таких даних:
-звертань за лікарською допомогою в медичні заклади;
-медичних оглядів окремих груп населення;
– про причини смерті;
-опитування населення;
-спеціальних вибіркових досліджень.
Кожний метод має позитивні сторони та недоліки, які необхідно знати та враховувати в практичній діяльності. Жоден з них не дає вичерпаного уявлення про захворюваність населення. Тільки використання їх у поєднанні дозволяє одержати досить повну інформацію .
Найбільш прийнятним є метод вивчення захворюваності за звертаннями за медичною допомогою. Цепов’язано з обов’язковою реєстрацією захворювань, що здійснюється в державних лікувально-профілактичних закладах. Але повнота даних про захворюваність населення за методом звертань може бути обмежена:
· при недостатній доступності медичної допомоги (наприклад, у сільській місцевості);
· низькому рівні медичної культури населення;
· недостатньому авторитеті серед населення медичного закладу в цілому або окремих лікарів тощо.
Вивчення захворюваності за даними звертань дозволяє найбільш повно враховувати так звані “гострі” захворювання. Цей метод не потребує додаткових коштів.
При вивченні захворюваності за даними медичних оглядів, повнота інформації про захворюваність залежить від:
• систематичного їх проведення;
• участі лікарів необхідних спеціальностей;
• достатнього діагностичного забезпечення;
• контролю своєчасності та повноти оглядів.
При використанні цього методу забезпечується найбільш повний облік раніше невідомих хронічних захворювань, або тих, з приводу яких населення активно не звертається до медичних закладів. Перевагою цього методу є також виявлення початкових форм і стадій захворювань, уточнення діагнозу деяких хронічних захворювань тощо.
Вивчення захворюваності за даними причин смерті є додатковим методом до двох вищевказаних. Він особливо актуальний щодо обліку тих захворювань, які можна зареєструвати тільки при звертанні за одержанням лікарського свідоцтва про смерть (йдеться про хворих, що раніше не звертались до медичних закладів і померли вдома), а також раптових хвороб, які дають високу летальність і не були виявлені обома першими методами (інфаркти, інсульти, травми тощо).
Якщо в попередні роки методи вивчення захворюваності за даними звертань і медичних оглядів були провідними, то в сучасних умовах, при появі значного числа недержавних медичних закладів і особливо при впровадженні елементів страхової медицини, найбільш повна інформація про захворюваність може бути отримана за даними спеціальних вибіркових досліджень і опитування населення.
Перевагою методу опитуванняє можливість обліку захворювань, з якими населення не зверталось з тих абоінших причин за медичною допомогою, а також з’ясування думки людини щодо свого захворювання.
В той же час йому притаманна в певній мірі суб’єктивність, пов’язана з самодіагностикою захворювань, а також значною кількістю помилкових відповідей на запитання анкети.
Вивчення захворюваності з використанням окремо кожного із вказаних методів не дає уявлення про дійсну вичерпну поширеність патології. Цим завданням більш повно відповідають спеціальні вибіркові, поглиблені дослідження. При їх проведенні визначають регіональні, статево-вікові особливості захворюваності при різних рівнях медичного забезпечення.
Вибіркові спеціальні дослідження, в тому числі захворюваності населення, дозволяють отримати більш детальну та якісну інформацію в коротші терміни та за менші кошти. Широке розповсюдження їх передбачено Програмою реформування державної статистики на період до 2000 року, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 971 від 22 червня 1998 року.
Вибіркові спеціальні дослідження є частиною програм поглибленого вивчення здоров’я, які застосовуються при проведенні переписів населення.
Останні за часом дослідження такого роду були приурочені в Україні до Всесоюзних переписів населення 1970 та 1989 рр. У зв’язку з першим Всеукраїнським переписом 2001року заплановано чергове вибіркове поглиблене дослідження захворюваності вмежах загальної програми вивчення здоров’я населення України.
В більшості зарубіжних країн для характеристики захворюваності використовується вибіркове вивчення документації про госпіталізацію хворих і опитування вибіркових груп населенняіз застосуванням анкетного методу.
Лише в деяких країнах проводиться вивчення загальної захворюваності за даними лікарів загальної практики, органів соціального страхування та ін.
У Великій Британії, де існує державна система охорони здоров’я, проводяться дослідження загальної захворюваності на основі записів лікарів загальної практики.
Більшість економічнорозвинутих країн використовують з цією метою інше джерело інформації -опитування (інтерв’ю) вибіркових груп населення.
Так, у США перманентні дослідження здоров’я населення, починаючи з1958 року, включають вивчення захворюваності на вибірковій сукупності сімей за допомогою анкети, яка містить понад 40 питань щодо членів родини, їх захворювань, одержаної медичної допомоги, використаних медикаментів тощо.Методика проведення таких досліджень у США з роками вдосконалюється, їх координацією займаються кілька спеціалізованих “Центрів по контролю захворюваності”, які, крім опитування населення, застосовують інтерв’ю телефоном, а також виїзди спеціальних бригад, що проводять інструментальні методи обстеження.
Японія проводить вивчення захворюваності методом опитування населення вибіркових районів. Реєструються відповіді про перенесені захворювання, що мали місце лише за 2 місяці до опитування.
Дослідження, що проводяться в Данії, Франції, також базуються на опитуванні населення за спеціальною анкетою.
Неодмінною умовою при вивченні здоров’я населення, зокрема захворюваності, є уніфікація підходу лікарів різних країн світу до визначення та формулювання діагнозів хвороб, що дає можливість порівнювати захворюваність у часі та в різних регіонах.
Як відомо, існує близько 5000 діагностичних термінів, що застосовуються лікарями в практичній діяльності. Природно, що статистична розробка даних про захворюваність неможлива без раціонально побудованого групування, тобто класифікації та номенклатури захворювань.
Проект міжнародної номенклатури та класифікації захворювань був уперше затверджений в 1900 р. на Міжнародній статистичній конференції в Парижі, яка зібрала представників 26 країн. В подальшому міжнародні класифікації час від часу переглядались і змінювались відповідно з прогресом медичної науки.Відбувалося це приблизно кожні 10 років.
Починаючи з 1962 р.,в нашій країні використовується Міжнародна класифікація хвороб, травм і причин смерті (МКХ), яка періодично переглядається та затверджується спеціальнимкомітетом експертів з медичної статистики та під комітетом з класифікації хвороб Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Міжнародна статистична класифікація хвороб останнього Десятого перегляду(МКХ-10) була затверджена сорок третьою Асамблеєю ВООЗ 1 січня 1993 року.Згідно з рішенням Асамблеї документ має нову назву “Міжнародна статистична класифікація хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я”, хоча зручну абревіатуру МКХ збережено (табл. 5).
Таблиця5 Міжнародна класифікація хвороб Десятого перегляду (МКХ-10)
| 1 | Інфекційні та паразитарні хвороби |
| II | Новоутворення |
| III | Хвороби крові та кровотворних органів та окремі порушення із залученням імунного механізму |
| IV | Ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин |
| V | Розлади психіки та поведінки |
| VI | Хвороби нервової системи |
| VII | Хвороби ока та його придаткового апарату |
| VIII | Хвороби вуха та соскоподібного відростка |
| IX | Хвороби системи кровообігу |
| X | Хвороби органів дихання |
| XI | Хвороби органів травлення |
| XII | Хвороби шкіри та підшкірної клітковини |
| XIII | Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини |
| XIV | Хвороби сечостатевої системи |
| XV | Вагітність, пологи та післяпологовий період |
| XVI | Окремі стани, що виникають у перинатальному періоді |
| XVII | Природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії |
| XVIII | Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявляються при клінічних і лабораторних дослідженнях, не класифіковані в інших рубриках |
| XIX | Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників |
| Крім 19-ти класів хвороб, до МКХ-10 включено два додаткові розділи: | |
| XX | Зовнішні причини захворюваності та смертності |
| XXI | Фактори, що впливають на стан здоров’я населення та звертання до закладів охорони здоров’я |
Основними принципами побудови Міжнародної класифікації хвороб, травм і причин смерті є спільність етіології чи патогенезу захворювань або поєднання локально-етіологічного та локально-патогенетичного принципів.
Кожен клас хвороб розподіляється на групи, а групи на рубрики.Наприклад, IV клас хвороб ендокринної системи, розладів харчування та порушень обміну речовин має 6 груп:
• хвороби щитовидної залози;
• цукровий діабет;
• порушення інших ендокринних залоз;
• недостатність харчування;
• ожиріння та інші види надмірного харчування;
• порушення обміну речовин.
У свою чергу,наприклад, група хвороб щитовидної залози має 5 рубрик:
• синдром вродженої йодної недостатності;
• хвороби щитовидної залози, пов’язані з йодною недостатністю, та подібні стани;
• гіпотиреоз;
• тиреотоксикоз (гіпертиреоз);
• тиреоїдит;
• інші форми хвороб щитовидної залози.
Основним нововведенням МКХ-10 є використання алфавітно-цифрового кодування (що замінює попереднє цифрове), коли за певною літерою латинського алфавіту позначаються дві цифри коду, а при необхідності більшої деталізації рубрики – його третя цифра.
Наприклад, клас хвороб ендокринної системи, розладів харчування та порушень обміну речовин позначається тризначним кодом від ЕОО до Е90. В свою чергу хвороби щитовидної залози мають коди від ЕОО до Е07, цукровий діабет -Е10-Е14 тощо.
Приклад кодування за окремими підрубриками:
Тиреотоксикоз(гіпертиреоз) – Е05, у тому числі:
тиреотоксикоз з дифузним зобом – Е05.0;
тиреотоксикоз з токсичним одновузловим зобом – Е05.1;
тиреотоксикоз з токсичним багатовузловим зобом – Е05.2.
В Україні, згідно з Постановою Кабінету Міністрів за № 326 від 04.05.93 р. “Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики”, розпочато впровадження МКХ-10 у лікувально-профілактичних закладах з 1999 року.
При вивченні захворюваності за даними звертань за медичною допомогою розрізняють такі її види:
1. загальна захворюваність – облік всіх захворювань (гострих і хронічних), які зареєстровані у населення певної території за певний період;
2. інфекційна захворюваність – спеціальний облік гострих інфекційних захворювань, пов’язаний з необхідністю оперативного проведення протиепідемічних заходів;
3. захворюваність на найважливіші неепідемічні захворювання підлягає спеціальному обліку внаслідок їх епідеміологічного та соціального значення (злоякісні новоутворення, туберкульоз, венеричні, психічні захворювання тощо);
4. госпітальна чи”госпіталізована” захворюваність дає можливість вивчити складхворих, що лікувались у стаціонарі;
5. захворюваність з тимчасовою втратою працездатності робітників і службовців виділяється внаслідок її соціального та економічного значення.
Кожен з цих видів захворюваності вивчається за певними обліковими документами та оцінюється за різними показниками.
Загальна захворюваність
Загальна захворюваність враховує поширеність усіх хвороб серед усього населення в цілому та окремих захворювань у певних його групах на даній території за результатами звертань.
Показники загальної захворюваності дають змогу оцінити рівні захворюваності, виявлених і зареєстрованих у амбулаторно-поліклінічних закладах протягом календарного року.
Загальна захворюваність вивчається на основі поточної реєстрації усіх первинних звертань хворих.
Первинним звертанням при хронічних захворюваннях вважається перше звертання в даному році.
При гострих захворюваннях,які можуть мати місце кілька разів протягом року, враховується перше звертання з приводу кожного випадку.
За одиницю спостереження при вивченні загальної захворюваності беруть випадок захворювання чи травми, з приводу якого пацієнт звернувся до лікувального закладу.
Джерелом інформації про загальну захворюваність є два документи: “Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів” (ф.№ 025-2/0) та “Талон амбулаторного пацієнта” (ф. № 025-6/0, ф. 025-7/0).
На кожний випадок гострого захворювання заповнюється окремий “Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів” з позначкою “+”. У”Талоні амбулаторного пацієнта” при гострих захворюваннях поруч з назвою діагнозу позначається код “1”. Таким чином, у однієї людини протягом року може бути зареєстровано кілька випадків гострих захворювань.
Діагнози хронічних захворювань реєструються лише один раз протягом року. Якщо діагноз встановлено вперше в житті хворого – роблять позначку “+” у “Статистичному талоні для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів” або кодом “2” в “Талоні амбулаторного пацієнта.” Якщо діагноз хронічного захворювання встановлено раніше, то при першому відвідуванні лікаря кожного наступного року в “Статистичному талоні для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів” ставиться позначка “-” чи код 3 у “Талоні амбулаторного пацієнта”.
Інформація згаданих вище облікових документів є основою для складання “Звіту про число захворювань, зареєстрованих у хворих, які проживають у районі обслуговування лікувального закладу” (ф. № 12).
Розрізняють такі основні показники загальної захворюваності;
-первинна захворюваність ( Incidence )х) – рівень вперше зареєстрованих захворюваньза календарний рік на даній території; при цьому враховуються всі гострі та вперше встановлені протягом року хронічні захворювання;
-загальна захворюваність, або поширеність захворювань (Рrevalenсе)к) – рівень усіх зареєстрованих захворювань за календарний рік: гострих і
хронічних (зареєстрованих при першому звертанні в поточному році, а виявлених як в поточному, так і в попередні роки);
-структура первинної та загальної захворюваності населення.
Використання “Талона амбулаторного пацієнта” розширює можливості аналізу захворюваності. За допомогою цього документа можна визначити також показники частоти загострень хронічних захворювань, окремо рівень уперше зареєстрованих гострих і хронічних захворювань тощо.
Інфекційна захворюваність
У нашій країні існує спеціальний облік і звітність про інфекційні захворювання. Він проводиться зметою запобігання розповсюдженню та виникненню епідемічних спалахів, а також попередженню професійних і харчових отруєнь.
Обов’язковій реєстрації та обліку підлягають такі захворювання: черевний тиф, паратифи, інші інфекції, викликані сальмонельозами, бруцельоз, всі форми дизентерії та ряд інших. Перелік захворювань, який періодично змінюється, регламентує МОЗ України.
Встановлено також порядок позачергових повідомлень при особливо небезпечних інфекціях у разі появи їх на території нашої країни.
Особливий облік передбачено також для виявлених інфікованих і хворих на СНІД, що регламентується спеціальними інструктивно-методичними документами.
Одиницею спостереження при вивченні інфекційної захворюваності є кожний випадок захворювання чи підозра на нього.