Нейродерматози

Нейродерматози – група захворювань шкіри, які супроводжуються свербежем і невротичними розладами, при яких свербіж являється ведучим симптомом.

Класифікація:

1. Шкірний свербіж:

– локалізований

– універсальний

2. Почесуха (пруриго):

– почесуха дитяча (строфулюс)

– хронічна почесуха дорослих

– вузлувата почесуха Гайда

– почесуха Гебри

3. Кропив’янка

– гостра

– хронічна

4. Нейродерміт:

– атопічний нейродерміт (атопічний дерматит, дифузний нейродерміт);

– обмежений нейродерміт (простий лишай Відаля).

Шкірний свербіж

Свербіж – своєрідне відчуття, яке спонукає до розчухування шкіри.

Фізіологія свербежу – остаточно не з’ясована:

1. Свербіж – видозмінене відчуття болю
(подразнення епідермісу слабкими частими імпульсами – вільні нервові закінчення)

2. БАР – подразнення нервових закінчень

3. Рецептори свербежу – всі нервові закінчення

4. Рецептори свербежу – спеціальні нервові закінчення (на ділянках з відсутністю больової, температурної та тактильної чутливості відчуття свербежу зберігалося)

5. Локалізація рецепторів – епідерміс
(при ушкодженні та відсутності епідермісу відчуття свербежу зникає)

6. У формуванні свербежу мають значення:

– функціональні розлади процесів збудження та затухання в корі головного мозку

– вегетативні дисфункції

– зміни в медіаторах, які здійснюють передачу нервових імпульсів

– діенцефальні порушення

– гуморальні та судинні механізми

– екзогенні інтоксикації

– аутоінтоксикації

Шкірний свербіж ( pruritus cutaneus ): >100 причин

І. Фізіологічний – при укусах, повзанні комах , дотику пухом, рослин, щетинок.

ІІ. Патологічний:

• Ідіопатичний (як самостійне захворювання шкіри)
  
• Симптоматичний:
  

– як прояв захворювань шкіри (алергічний дерматит, екзема, нейродерміт, грибовидний мікоз тощо)

– як один із симптомів функціональних та органічних порушень внутрішніх органів та систем

– як паранеопластичний роцесс (може передувати розвитку злоякісних пухлин впродовж місяців і років)

Шкірний свербіж (pruritus cutaneus) – як самостійне захворювання шкіри – у випадку, коли при комплексному обстеженні виключені всі захворювання, які можуть супроводжуватися свербежем (симптоматичний свербіж).

Шкірний свербіж:

1. Генералізований (універсальний)

2. Локальний (обмежений)

Генералізований (універсальний) свербіж – (симптоматичний)

? ендокринні розлади: цукровий діабет, гіпер-, гіпотиреоз, дисменорея, вагітність, стан після видалення яєчників, клімакс

? хвороби шлунково-кишкового тракту: гепатити, холецистити, в т.ч. калькульозний, панкреатити, коліти (закрепи), глистяні інвазії

? функціональні та органічні порушення нервової системи: неврози, істерії, фобії, галюцинози

? обмінні порушення: атеросклероз

? серцева шкірна сверблячка – у тяжких серцевих хворих

? онкопатологія: лімфогранулематоз, лейкози, злоякісні пухлини внутрішніх органів

? екзогенні токсичні впливи: виробничі, побутові, медикаментозні (легка форма токсикодермій)

? ендогенні токсичні впливи: аутоінтоксикації, токсикози вагітності

Генералізований (універсальний) свербіж:

? Старечий свербіж (після 60-70 років внаслідок інволюційних процесів, в т.ч. і шкірі)

? Сонячний свербіж (за наявності фотосенсибілізації)

? Холодовий (інколи на тлі кріоглобулінемії – перитол)

? Висотний свербіж (на висоті > 7000 м внаслідок подразнення барорецепторів)

Свербіж обмежений (локальний):

Анальний, перианальний свербіж

– Глистяні інвазії (гострики), геморой, коліти, ферментативні розлади слизової прямої кишки, проктити, парапроктити, хронічний простатит,

– Кандидоз, вегетоневроз з локальним посиленням потовиділення, нейропсихічні і нейросексуальні розлади.

Свербіж вульви, уретри, калитки

– трихомоніаз, кандидоз, хронічна гонорея, хронічні неспецифічні запальні процеси, цукровий діабет, пубертатний період; клімакс, нейропсихічні та нейросексуальні розлади, протизаплідні засоби (таблетки)

Свербіж клітора – ранній симптом раку статевих органів

Свербіж волосяної частини голови:

– подразнення миючими засобами, аутоінтоксикації, ранній симптом лімфогранулематозу

Свербіж гомілок:

– Варикоз, мікоз ступнів, онікомікоз, контакт з тканинами одягу

Клініка:

– свербіж різної інтенсивності (іноді пароксизмами, перважно ввечері і вночі);

– втрата апетиту, безсоння, дратівливість (пригніченість), неврози;

– відсутні первинні морфологічні елементи;

– наявність вторинних елементів: розчухи (екскоріації), кров’яні кірочки, вторинна гіперпігментація;

– сухість шкіри;

– “поліровані” нігті;

– тривалий перебіг.

Лікування:

? Комплексне обстеження – усунення причини

? Лікування супутніх соматичних хвороб

? Симптоматична терапія

– седативні засоби

– транквілізатори

– антидепресанти (амітриптилін)

– антигістамінові препарати

– ентеросорбенти

– пангамат кальцію

– ксантинолу нікотинат

– в тяжких випадках – короткий курс загальної кортикостероїдної терапії

? Зовнішня (місцева) терапія:

– протирання слабким розчином оцту

– спиртовим розчином ментолу (“Меновазин”)

– взбовтувані суміші з ментолом

– кортикостероїдні мазі

? Кріотерапія (хлоретил, рідкий азот)

? Гіпнотерапія

? Фізіотерапевтичні процедури (індуктотермія ділянки наднирників, ендоназальний електрофорез із хлористим кальцієм)

Кропив’янка

Клініка.

– єдиний елемент висипки – уртикарний елемент;

– дуже рідко виникають бульозні елементи (бульозна кропив’янка) чи геморагічний компонент (може залишати тимчасову пігментацію);

– можлива плямиста кропив’янка – коли ж елементи знаходяться в регресивній стадії, то можуть мати вигляд рожевих плям іноді з уртикарним краєм;

Якщо ж аналогічні елементи з’являються на слизовій оболонці гортані, особливо у дітей, то можливий розвиток асфіксії, на слизових оболонках дихальних шляхів — приступи кількагодинного кашлю, на слизових облонках кишок — короткочасні проноси, кишкові кольки.

– може розвинутись алергічний міокардит, артрит;

– можливі загальні явища: гарячка, озноб, нездужання, головний біль;

– в крові часто спостерігається еозинофілія.

За перебігом розрізняють:

– гостру

– хронічну рецидивуючу кропив’янку

Діагностика ґрунтується на виявленні типових уртикарних елементів. У окремих хворих на момент звернення до лікаря елементів висипки може не бути, в такому разі хворим задають запитання чи була ця висипка як опік кропивою, а опік кропивою знають усі. Ще може бути яскравий червоний або уртикарний дермографізм.

Диференціальний діагноз проводять із шкірними хворобами, при яких можуть спостерігатись уртикарні елементи, а також із загальними хворобами (див. вище), при яких уртикарний елемент спостерігається як окремий симптом цієї хвороби.

За патогенезом:

? неалергічна (неімунолоґічна) – 60-70% – БАР (попадають в шкіру ззовні або виділяються лаброцитами) – підвищення проникливості судин – набряк шкіри – пухирі

? алергічна (20-30%) – алергічна реакція миттєвого типу внаслідок реакції антиген-антитіло – активація протеаз – звільнення медіаторів (гістамін, серотонін, ацетилхолін, брадикінін та інші) – підвищення проникливості судин – набряк шкіри – пухирі.

Етіологія – екзо- та ендогенні чинники.

І. Екзогенні чинники – гостра кропив’янка.

Контактна кропив’янка – тільки на місці контакту із чинниками:

4. Хімічні (косметичні засоби – шампуні, дезодоранти; медикаменти; гумові рукавички; презервативи; протизаплідні таблетки; виробничі фактори; вода – акваґенна кропив’янка; харчові продукти – картопля, риба, яблука, яйця, морква, гриби; ванілін та ін.)
   
5. Біологічні (рослини – кропива; комахи – бджоли, оси, комарі; кліщі домашнього пилу).
   
6. Інші чинники: шовкові, бавовняні, синтетичні тканини, шерсть тварин; зубні пасти та ін.
   

ІІ. Ендогенні чинники – хронічна кропив’янка

(утворення БАР, аутотоксинів чи аутоалергенів в організмі внаслідок фізіологічних чи патологічних станів):

? Адренергічна кропив’янка (холінергічна) розвивається під впливом фізичних навантажень, посиленого потіння, впливу психогенних чинників ( ?-блокатори).

? Захворювання шлунково-кишкового тракту: гастрити, гастродуоденіти, гепатити -порушення обміну речовин – порушення дезінтоксикаційної функції печінки панкреатити, коліти, глистяна інвазія (аскаридоз, трихінельоз та ін.)

? Порушення функції нирок

? Розвиток інфекційної алергії при наявності вогнищ хронічної інфекції ЛОР-органів (тонзиліти, гайморіти), зубів, жовчного міхура (лямбліоз), сечостатевих органів (аднексити та ін.), шкіри (дерматофіти, дріжджові грибки)

? Як паранеопластичний прояв !

Поділ умовний:

• Холодова кропив’янка (спадкова і набута) – в крові є кріоглобуліни.
  
• Сонячна кропив’янка – на тлі недостатності функції печінки, порушень порфіринового обміну.
  
• Штучна
  

  або механічна кропив’янка (підвищений, уртикарний
  

  дермографізм
  

  ) – на тлі гіпертиреозу (симптом Маранон – поява підвищеного
  

  дермографізм
  

  у після розтирання ділянки щитовидної залози).
  

• Інгаляційна – підвищена чутливість до парфумів, пилку (поліноз), домашнього пилу (сенсибілізація до кліщів роду дерматофагоїдес), інших хімічних речовин – на тлі імунних порушень.
  

Кропив’янка як симптом (необов’язковий) може спостерігатись при:

– аутоімунний тіреоідит (до 75%),

– дисменорея,

– малярія,

– амебіаз,

– системний червоний вовчак,

– дерматоміозит,

– як реакція на переливання крові,

– флюорозі (надлишку фтору у воді),

– макроґлобулінемії Вальденстрема,

– васкулітах,

– синдромі Лефгрена (прикоренева легенева інфільтрація еозинофілами + вузлувата еритема),

– при деяких дерматозах (токсикодермії, дерматит Дюрінга тощо).

Клініка.

– пухирі (плоскі ущільнені безпорожнинні елементи рожевого або червоного кольору, різної форми та величини, з чіткими межами, які незначно підвищуються над рівнем шкіри);

– кількість пухирів різна — від поодиноких до численних;

– пухирі збільшуються ексцентричне; центральна ділянка пухиря блідне (внаслідок посилення набряку й, відповідно, стискання кровоносних судин).

Перебіг.

– гострий (напади тривалістю в декілька годин, днів);

– хронічний (напади тривалістю багато тижнів, місяців і навіть років).

– локалізація висипки – на будь-якій ділянці шкірного покриву (в окремих хворих пухирі можуть виникати одночасно на шкірі й слизовій оболонці);

– гострий обмежений набряк, або набряк Квінке — це гігантська кропив’янка на обличчі, в ділянці язика, губ, гортані, на статевих органах, де багато пухкої клітковини; виникає він швидко й тримається від кількох годин до 2—3 діб. Можливі рецидиви. Якщо набряк локалізується в ділянці гортані, можлива асфіксія, що потребує термінових заходів (трахеотомія).

– патогістологічно відзначається обмежене розширення капілярів та набряк сосочкового шару дерми.

Діагноз кропив’янки неважкий, але для з’ясування причин її виникнення необхідне ретельне й глибоке обстеження хворого, а також виявлення конкретного алергену.

Диференційна діагностика. Набряк Квінке в ділянці губ відрізняється від синдрому Мелькерссона—Розенталя тим, що останньому властиві, крім набряку губ, параліч лицьового нерву й складчастий язик. Набряк губи триває довго й не такий виражений, як у разі набряку Квінке. Бешиха в ділянці губ від набряку Квінке відрізняється своєрідною гіперемією у вигляді язиків полум’я, що супроводжується також підвищенням температури тіла та загальним нездужанням.

Лікування найефективніше, якщо виявлено алерген, але це на так легко.

– гіпосенсибілізуючі й дезінтоксикуючі засоби;

– антигістамінні препарати.

У важких випадках: – введення під шкіру 1 мл розчину адреналіну 1 : 1000, призначення кортикостероїдних препаратів, які за умови загрозливого стану необхідно вводити внутрішньовенно.

Хронічна кропив’янка:

– санація органної патології, вогнищ хроніосепсису;

– дегельмінтизація.

– місцево: протисвербіжні засоби у формі спиртових розчинів або збовтувальних сумішей.

Нейродерміт

Нейродерміт — це хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується дуже інтенсивним нападоподібним свербежем, змінами на шкірі, зумовленими її розчухуванням.

Розрізняють обмежений та дифузний нейродерміт.

Патогенез. Теорії:

• Неврогенна (роль ЦНС та ВНС)
  
• Інтоксикаційна
  
• Алергічна (в останні роки – найбільше значення)
  
• Роль спадкових факторів (спадкова схильність)
  

Обмежений нейродерміт:

– розпочинається з нападів сильного свербежу на окремих ділянках шкіри, переважно на задній та бічній поверхнях шиї, під пахвами, у промежині, на статевих органах;

– найчастіше вогнище буває одне, рідше – два або три;

– свербіж, що посилюється ввечері, викликає виникнення дрібних конічних або сферичних червоно-бурих або кольору шкіри вузликів із наступною вираженою ліхенізацією шкіри.

У вогнищі хронічного ураження з нерізкими контурами досить добре помітні три зони:

1. Центральна – шкіра різко інфільтрована, ліхенізована, ущільнена, з підкресленим шкірним малюнком і скупченням лусочок і екскоріацій, має синювато-червоне забарвлення, часто з бурим відтінком.

2. Середня – спостерігається незначно підкреслений шкірний малюнок і окремі дрібні ромбовидні папули.

3. Периферична – нерізко виражена пігментація й ледь виражена ліхенізація.

Диференційна діагностика обмеженого нейродерміту з:

• червоним плоским лишаєм
  
• хронічною екземою
  

Лікування.

– спрямоване головним чином на усунення невротичного стану;

– лікувати захворювання внутрішніх органів, ендокринного апарату, фокальну інфекцію тощо.

– неспецифічна гіпосенсибілізуюча терапія;

– антигістамінні препарати;

– вітаміни, особливо комплексу В, РР, ретинол, токоферол;

– гістаглобулін (призначають курсами по 8—10 ін’єкцій внутрішньошкірно 2 рази на тиждень у збільшуваних дозах — від 0,2 до 1 мл);

– седативні засоби.

– корисні ванни з відвару ромашки, шавлії, калини;

– зовнішньо – кератопластичні мазі з нафталаном, дьогтем, сіркою, іхтіолом, препаратом АСД, кортикостероїдні мазі;

– з метою профілактики рецидивів рекомендується тривале перебування в літні місяці на Кримському узбережжі Чорного моря.

Дифузний нейродерміт

(neurodermitis diffusa Brocq), син.: neurodermitis disseminata, prurigo simplex chronica, prurigo vulgaris Darrier, atopic dermatitis, prurigo diathesique Besnier

Дифузний нейродерміт:

– більш важкий перебіг;

– розповсюджені вогнища – на кінцівках (у ліктьових і підколінних складках), тулуб, в ділянці калитки, статевих органів, заднього проходу, рідше обличчя;

– у важких випадках – уражений весь шкірний покрив;

– починається в дитячому віці (з дитячої екземи), однак може виникати в дорослих і людей похилого віку.

Клініка:

– інтенсивний свербіж – невротичні розлади;

– вогнища ліхеніфікації поширені, зливаються;

– поряд – дрібні плоскі вузлики з блискучою поверхнею, (як і у вогнищах обмеженого нейродерміту);

– на поверхні – численні екскоріації, геморагічні кірочки;

– вторинна піодермія, лімфангоїти, лімфаденіти;

– розчухи – підсилення запальних явищ – ексудація – мокріння (короткочасне, без міхурців);

– стійкий білий дермографізм.

Особливості у дітей раннього дитячого віку (до 3-4 років):

– найбільш часта локалізація – шия, верхня частина грудини, згинальна поверхня кінцівок;

– інколи – на обличчі, навколо рота (атопічний хейліт), на волосистій частині голови (по типу себорейної екземи).

Атопічний хейліт:

– інколи – єдиний прояв дифузного нейродерміту;

– свербіж – еритема рожевого кольору – помірна інфільтрація й набряк шкіри та червоної окрайки губ;

– після гострозапальних явищ – ліхенізація губ (червона окрайка інфільтрована, покривається дрібними лусочками) – шкіра в куточках рота тривалий час інфільтрована з дрібними тріщинами.

Перебіг – тривалий, часті рецидиви (весною, восени),

– ремісії влітку (в морського чи гірського клімату);

– після повернення в попередню обстановку – рецидиви.

Загострення також від :

– неврогенних чинників,

– дії побутових алергенів, харчових продуктів.

У дітей дифузний нейродерміт у 30-40% – регресує до періоду статевого дозрівання.

Диференційний діагноз з:

? Хронічною екземою.

? Червоним плоским лишаєм.

Лікування:

– усунення невротичного стану – седативні;

– лікування захворювань внутрішніх органів;

– санація вогнищ хронічної інфекції;

– гіпоалергенна дієта;

– неспецифічна гіпосенсибілізуюча терапія;

– антигістамінні препарати;

– вітаміни (комплекс В, РР, ретинол, токоферол),

– гістаглобулін (курсами по 8-10 ін’єкцій в/ш 2 рази на тиждень від 0,2 до 1 мл);

– за показами – кортикостероїди;

– ванни з відвару ромашки, шавлії, калини.

– Зовнішньо: кортикостероїдні мазі – розсмоктуючі мазі з нафталаном, дьогтем, сіркою, іхтіолом.

– При обмеженому нейродерміті – кріотерапія.