Піодерміти (від грецького pyon – гній, derma – шкіра) – група гнійно-запальних захворювань шкіри, зумовлених піококами.
Етіологія. Збудниками піодермітів є патогенні та умовно патогенні мікроорганізми:
-
стафілококи
-
стрептококи
-
синьогнійна паличка
-
кишкова паличка
-
вульгарний протей
-
корінебактерії та ін.
Розвиток піодермітів відбувається внаслідок:
-
попадання піококів на шкіру із зовнішнього середовища (екзогенна інфекція);
-
активації мікробної автофлори, що знаходиться на поверхні шкіри, особливо у складках, та на слизових оболонках.
Патогенез.
Екзогенні чинники:
– переохолодження;
– перегрівання, що супроводжується посиленим потінням і мацерацією;
– мікротравми, забруднення шкіри;
– дієта збагачена вуглеводами та збіднена білками;
– екзогенні гіповітамінози;
– тривале вживання великих доз цитостатиків, кортикостероїдів, які пригнічують імунологічну реактивність організму тощо.
Ендогенні чинники:
– ендокринні захворювання (цукровий діабет, гіпер- та гіпотиреоз);
– зниження системного та локального імунітету;
– фокальні вогнища інфекції;
– порушення обміну речовин, ендогенні гіповітамінози;
– тяжкі системні захворювання тощо.
Класифікація піодермітів:
1. Первинні (як самостійні захворювання) та вторинні (як ускладнення дерматозів, що супроводжуються свербіжем та пошкодженням цілісності шкіри (короста, дерматити, екзема, нейродерміт тощо).
2.
Гострі, хронічні. При гострих піодермітах: стрептококи, стафілококи, їхня асоціація. При хронічних піодермітах: в асоціації із стрептококами та стафілококами виявляють пневмококи, псевдодифтерійну, кишкову, синьогнійну палички, вульгарний протей, дріжджоподібні грибки та ін.
3. Стафілодермії, стрептодермії, змішані стрепто-стафілодермії.
При стафілодерміях : – у 61,1% – St. Aureus; у 28,3% – St.epidermidis;– у 10,1% – St. Saprophyticus.
Стафілодермії – інфільтративно-некротичний, нагнійний тип запалення
Розрізняють стрептококи: негемолітичні (сапрофіти) та гемолітичніСтрептодермії – ексудативно-серозний тип запалення. (патогенні).
КЛАСИФІКАЦІЯ ПІОДЕРМІТІВ
СТАФІЛОДЕРМІЇ |
СТРЕПТОДЕРМІЇ |
ЗМІШАНІ |
|
ПОВЕРХНЕВІ |
1. Остіофолікуліт 2. Фолікуліт 3. Звичайний (вульгарний) сикоз 4. Вульгарні вугри |
Імпетиго стрептококове (контагіозне): – бульозне; – кільцевидне; – щілиноподібне (заїда); – сифілоподібне; – навколонігтьовий панарицій |
1. Звичайне (вульгарне) імпетиго 2. Епідемічна міхурчатка немовлят |
ГЛИБОКІ |
1.Фурункул, фурункульоз 2. Карбункул 3. Гідраденіт 4. Вугри індуративні, конглобатні |
Ектима: – вульгарна – гангренозна – проникаюча (сверляча) |
1. Хронічна виразково-вегетуюча піодермія 2. Шанкриформна піодермія |
Стафілодермії поверхневі. Збудники: стафілококи. Сприяючі чинники: дрібні травми, забруднення шкіри, перегрівання. Можливе зараження від хворих, частіше це трапляється серед дітей.
Остіофолікуліт: пустула – ерозія – кірочка – вторинна пляма, яка з часом зникає. Перебіг без лікування кілька тижнів. Висипка не залишає рубців. Лікування: місцеве – спиртові розчини анілінових барвників (фукорцин, 1-2% розчин метиленового синього, генціанвіолету), мазі з антибіотиками (тетрациклінова, гентаміцинова, неоміцинова, левосін, левомеколь), лінімент стрептоциду; у випадках розповсюдженого процесу – системна антибіотикотерапія, сульфаніламідні препарати; УФО.
Фолікуліт – гнійне запалення волосяного фолікула. Спочатку навколо волосся утворюється запальний, червоний вузлик із пустулою на верхівці, яка руйнується, утворюючи кірочку; вузлик розсмоктується, кірочка відпадає, не залишаючи рубців. Із фолікуліту може утворюватись фурункул. Лікування: місцеве – спиртові розчини анілінових барвників (фукорцин, 1-2% розчин метиленового синього, генціанвіолету), мазі з антибіотиками (тетрациклінова, гентаміцинова, неоміцинова, левосін, левомеколь), лінімент стрептоциду; у випадках розповсюдженого процесу – системна антибіотикотерапія, сульфаніламідні препарати; УФО..
Вульгарний сикоз:
– хронічний процес;
– роль ендогенних чинників;
– остіофолікуліти і фолікуліти (пустули + папули);
– в основі – суцільний інфільтрат;
– елементи на різних стадіях розвитку;
– лікування загальне + зовнішнє
Стрептококове імпетиго (контагіозне імпетиґо) – на гіперемійованій шкірі – фліктена – ерозії – тонкі сіруваті кірочки -тимчасова еритема, лущення. Вогнища схильні до периферійного росту, автоінокуляції – уражають великі площі, частіше обличчя, кінцівки.
Бульозне імпетиго – на долонях, підошвах, гомілках; фліктена із товстою напруженою покришкою.
Кільцевидне імпетиго – із запавшим центром.
Щілиноподібне імпетиго (заїда) – у кутах рота, у складках.
Сифілоподібне імпетиго – у ослаблених дітей, на спині, сідницях, в ділянках тертя, фліктени із щільною основою (інфільтратом).
Суха стрептодермія – гіпопігментні плями з дрібними лусочками на відкритих ділянках шкіри.
Звичайна ектима. Збудники: стрептококи і стафілококи. На шкірі утворюється глибока пустула на запальній червоній інфільтрованій основі; вона руйнується, інфільтрат частково розпадається, утворюється виразка, часто вкрита кірочкою, при загоєнні залишається рубець. Лікування таке ж, як при імпетиго.
Фурункул – це гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, сальної залози і підшкірної клітковини, зумовлене стафілококом. Спочатку виникає болючий червоний вузол, що збільшується, на верхівці утворюється пустула з волоском у центрі. Згодом пустула руйнується, вузол у центрі розпадається з утворенням гнійного стрижня, який поступово відділяється, утворюючи виразку, після загоєння якої залишається рубець.
Фурункульоз гострий – коли у хворого багато фурункулів; фурункульоз хронічний – коли одні фурункули гояться, проте протягом тривалого часу (місяців) виникають нові.
Карбункул – це кілька фурункулів на запальній щільній болючій основі; на поверхні кілька пустул, що розпадаються з утворенням гнійних стрижнів, при відділенні яких витікає гній. Після загоєння залишається рубець. Фурункули, карбункули особливо небезпечні при локалізації на обличчі – можливе запалення мозкових оболонок (менінгіт). Можливі ускладнення: лімфангіїт, лімфаденіт, тромбофлебіт та інші.
Ускладнення фурункула, карбункула:
-
лімфанґоїт, лімфаденіт, флебіти, тромбофлебіти,
-
емболії, тромбоз синусів головного мозку,
-
сепсис, менінгіт, абсцеси мозку, легень, печінки.
Гідраденіт — гнійне запалення апокринової потової залози:
-
під пахвами, навколо сосків грудей, пупка, в ділянці статевих органів, заднього проходу.
-
запальний болючий вузол чи конгломерати вузлів – нориці – рубці.
-
може підвищуватись температура тіла з порушенням загального стану.
Стрептостафілококове імпетиго (стрептостафілодермія, змішане імпетиґо, звичайне імпетиґо) – на гіперемійованій шкірі фліктени – ерозії + стафілококи – грубі «медові» кірочки – через 5-7 днів кірочки відпадають – тимчасова еритема, лущення. Вогнища схильні до периферійного росту, аутоінокуляції – уражають великі площі, частіше обличчя, кінцівки.
Епідемічна міхурчатка немовлят.
-
в перші дні життя дитини, частіше на 7-10 день;
-
на тлі еритеми – фліктени – ерозії від 2-3 мм до 2-3 і більше сантиметрів з фестончастими краями і соковитим рожевим дном, виділення серозно-слизисті – ерозії зливаються, за кілька днів поширюються на всю шкіру – тимчасова пігментація, лущення;
-
в процес можуть втягуватись слизові оболонки рота, очей, статевих органів;
-
тяжкість хвороби залежить від площі ураження;
-
підвищується температура тіла;
-
лейкоцитоз, прискорюється ШОЕ;
-
стан тяжкий, пневмонії, отити, сепсис, диспепсії.
Хронічні атипові піодермії:
Хронічна глибока виразково-вегетуюча піодермія:
-
стафілококи, стрептококи, протей, кишкова і синьогнійна паличка;
-
пустули – синюшно-червоні бляшки м’якої консистенції – виразки – папіломатозні розростання з кров’янисто-гнійним виділенням – серпігінуючий ріст – нерівні з «містками» рубчики.
-
Диференціюють із коліквативним і бородавчастим туберкулозом шкіри, глибокими мікозами.
Ґангренозна піодермія:
-
Етіологія невідома, вважають, що в основі — алергічний васкуліт, мікроорганізми відіграють сенсибілізуючу роль.
-
У 70-80% випадків поєднується з виразковим колітом, хворобою Крона, лейкозом, лімфомами.
-
Вузлуваті фурункулоподібні елементи – розпад – виразки з круглими або поліциклічними обрисами; дно нерівне з грануляціями, краї нерівні, підриті, з синюшним відтінком – серпігінуючий ріст – рубці.
-
Перебіг хронічний рецидивуючий.
-
Диференціюють із глибокими мікозами, коліквативним туберкульозом шкіри, йодо- і бромодермою, хронічною виразково-вегетуючою піодермією.
Шанкриформна піодермія:
-
Локалізація на геніталіях, губах та інш.
-
Суб’єктивні відчуття відсутні.
-
Пустула – округла виразка (1-2 см) із щільною основою – геморагічна кірочка; дно рівне із припіднятими краями, незначні виділення – поверхневий рубчик.
-
Регіонарні лімфовузли щільні, неболючі, не з’єднані.
-
Перебіг 2-3 тижні.
-
Диференціюють із твердим шанкером (повторні негативні результати серореакцій та на бліду трепонему).
Лікування хронічних піодермій:
-
Антибіотики.
-
Імуностимулятори, імуномодулятори.
-
Антистафілококовий гамма-глобулін.
-
Солкосерил.
-
Актовегін.
-
Біостимулятори.
-
Вітаміни А, Е, В6, С.
-
При гангренозній піодермії, виразково-вегетуючій – системна кортикостероїдна терапія.
Місцева терапія: спрямована на очищення вогнищ від гною, стимуляцію грануляцій
– дезінфікуючі примочки,
– аерозолі оксициклозоль, оксикорт, полькортолон, пантенол,
– 5-10% дерматолова або ксероформна мазі, дермазин, мірамістинова мазь, солкосерил — желе або мазь)
При фурункулі:
– чистий іхтіол
– пов’язки із гіпертонічним розчином, дезинфікуючими розчинами фурациліну, етакридину лактату, борної кислоти,
– після відторгнення стрижня ? лінімент стрептоциду, мазь стрептоцидова, мірамістинова, 5-10% дерматолова, ксероформна мазь;
– аерозолі з антибіотиками (олазоль, левовінізоль);
– аерозолі з антибіотиками + КС (оксициклозоль, оксикорт, полькортолон).
Профілактика гноячкових хвороб: зміцнення організму, дотримання правил гігієни шкіри, обробка мікротравм дезінфікувальними засобами (спиртовими антисептичними розчинами, йоддицерином, левоміцетиновим спиртом тощо).