Порушення мислення та інтелекту

Розлади мислення за темпом перебігу асоціацій

Мислення прискорене – це стан, за якого збільшується кількість асоціацій, думок, уявлень, прискорюються їх плин. Судження хворих поспішні, поверхневі, однобокі. Прискорення мислення спостерігається при маніакальних станах, алкогольному сп’янінні.

Ментизм – мимовільний, безперервний і некерований плин думок, уявлень, спогадів, образів, який має обмежений зміст. Хворий не може зосередитись на жодній думці. Ментизм характерний для синдрому Кандинського-Клерамбо.

Мислення сповільнене – коли гальмується процес виникнення асоціацій. Думки іуявлення утворюються повільно. Мовлення стає повільним з тривалими паузами. Хворі відчувають утруднення мислення, не можуть довести своє міркування до логічного кінця. Сповільнення мислення спостерігається при депресивних та астенічних станах.

Мислення деталізоване (докладність, в’язкість мислення) характеризується туго рухомістю, утрудненням під час переходу з однієї думки до іншої, втратою здатності відокремити головне від другорядного. Мислення сповільнене, інертне, фіксоване не певних деталях, дрібницях. Деталізоване мислення характерне для хворих на епілепсію та олігофренію.

Зупинка мислення (шперунг) – раптова, короткочасна, спонтанна зупинка плину думок, що легко виявляється під час розмови. Хворий раптом замовкає. Згодом він пояснює це тим, що в нього відбулась затримка мислення. Спостерігається у хворих на шизофренію.

Розлади мислення за зв’язком асоціацій

Мислення резонерське (безплідне мудрування) характеризується тим, що доводи хворого не ґрунтуються на реальних фактах. Це порожні вербальні посилання, що не відповідають темі розмови й не досягають мети, безплідні міркування, позбавлені конкретного змісту, але оформлені в правильну стилістичну форму. Спостерігається при шизофренії.

Мислення паралогічне проявляється порушенням логіки висловлювань. Певне поняттязмінюється символом, знаком, «зрозумілим» лише хворому. Хворий робить необґрунтовані, інколи безглузді, висновки, які не мають об’єктивних доказів, не відповідають його судженням і не зрозумілі для інших. Дивує «кривою» логікою. Паралогічне мислення характерне для хворих на параноїдну форму шизофренії.

Атактичне мислення характеризується неправильним, парадоксальним поєднанням понять, думок, що не мають логічних зв’язків і спонтанно нанизуються одна на одну. Атактичне мислення проявляється атактичною мовленевою безладністю. Атактична мовлене ва безладність має такі підвиди: 1) зісковзування – хворий, не закінчивши попередньої думки, зісковзнув на іншу. Граматично речення будується правильно; 2) атактичні замикання – в мові хворого поєднується те, що не може бути поєднаним і розривається те, що не може бути розділеним; 3) зміщення ( в часі) – хворий не відповідає на поставлене запитання, йому задають наступні запитання і згодом він відповідає на перше запитання; 4) символізація – хворий надає інший смисл (символ) тому чи іншому поняттю; 5) підміна – одне поняття підмінюється іншим (близький досимволізації); 6) злиття (згущення, аглютинація понять) – злиття окремих складів, слів, що призводить до утворення нових слів (неологізмів); 7) шизофазія – найважчий ступінь атактичної мовленевої безладності, коли сплутаність не тільки словарна, але й граматична. Мовлення хворого у вигляді монологу.

Атактична мовлене ва безладність характерна для шизофренії.

Маніакальна мовленева безладність характеризується прискоренням плину думок за рахунок механічних асоціацій за схожістю, суміжністю, контрастом, інколи доходить до «стрибків ідей». Зміст думок залежить від зовнішніх подразників. Маніакальну мовленеву безладність в залежності від змісту висловлювань поділяють на:

? егоцентричну – хворі говорять про себе;

? екстрасигнальну – хворі говорять про те, що їх оточує;

? репродуктивну – в мовленні хворих події минулого життя;

? співзвучну – хворі розмовляють віршами, рифмують.

Діагностичне значення маніакально-мовленевої безладності – маніакальні стани.

Аментивна мовленева безладність спостерігається при розладах операцій мислення, зокрема синтезу. В мовленні хворих поєднується минуле з сучасним, відсутні смислові зв’язки. У хворих втрачається осмислення висловлювань із-за неможливості (втрати) утворювати внутрішні смислові зв’язки (асоціації) між явищами і предметами оточуючого світу. Хворі висловлюють окремі фрази: «Що це…, чому так… не розумію…, не знаю…, хто вони…, що буде?…» і т.п. Аментивна мовленева безладність спостерігається при психічних розладах інфекційного ґенезу, психічних розладах виснаження.

Хореатична мовленева безладність (інкогерентне мислення) – глибокий розладмислення у хворих з порушенням свідомості, що проявляється у непоєдності понять, суджень. Хворий дезорієнтований в навколишньому. Реальну дійсність сприймає фрагментарно. Мовлення має вигляд хаотичного набору слів, складів, уривків речень, що інколи римуються або повторюють слова, почуті від оточуючих. Спостерігається при екзогенно-органічних психічних розладах.

Мислення аутистичне – відірване від реального світу. Асоціації виникають переважно на основі ідей, уявлень, відчуттів. Хворі тримаються осторонь , ні з ким не спілкуються. Фантазії і реальність співіснують і не розділяються хворим. Бажане сприймається за дійсність. Характерне для шизофренії.

Мислення кататимне (афективне) – втрата логічного мислення внаслідок впливу на нього афективно забарвлених уявлень, бажань, побоювань. Спостерігається припаранойяльному розвитку особистості.

Мислення конкретне (формальне, примітивне) – обмежене конкретними, примітивними поняттями, судженнями, що не досягає рівня абстракції. Неможливість проникнути до внутрішньої суті явищ і предметів. Цей тип мислення характерний дляпацієнтів з олігофренією.

Серед розладів мислення особливе значення мають хворобливі ідеї: маячні, маячно- подібні, домінантні (надцінні), нав’язливі.

Маячні ідеї (маячення) – розлад мислення з помилковим, неправильним судженням, що спотворено відображає дійсність та цілком оволодіває свідомістю хворого і не піддається логічній корекції (переконанню). З точки зору хворого, він мислить правильно, отож не сумнівається. Маячення неможливо виправити ні переконанням, ні за допомогою наочних доведень. Саме цим воно відрізняється від помилкових суджень, вірувань.

За змістом маячні ідеї об’єднуються у три групи:

1. Маячні ідеї переслідування:

а) маячні ідеї стосунку;

б) маячні ідеї впливу;

в) маячні ідеї отруєння;

г) маячні ідеї втрати, шкоди, пограбування;

д) маячні ідеї звинувачення;

е) маячні ідеї ревнощів;

є) маячні ідеї кверулянтські (сутяжницькі);

ж)маячні ідеї еротичного змісту;

з) маячні ідеї персекуторні.

2. Маячні ідеї величі:

а) маячні ідеї багатства;

б) маячні ідеї високого походження;

в) маячні ідеї винаходу і відкриття;

г) маячні ідеї реформаторства.

3. Маячні ідеї самоприниження:

а) маячні ідеї гріховності;

б) маячні ідеї самозвинувачення;

в) маячні ідеї іпохондричні;

г) маячні ідеї нігілістичні (Котара);

д) маячні ідеї одержимості.

Виділяють маячні ідеї первинні –інтерпретативне маячення і вторинні – чуттєво-образне маячення.

При інтерпретативному (первинному) маяченні порушується опосередковане (абстрактне) пізнання дійсності. Правильно сприймаючи оточення, обстановку, дійсність, хворі висловлюють помилкове, хворобливо-хибне судження про них, яке не піддається логічному виправленню. Розвивається у осіб з паранойяльними рисамихарактеру. Інтерпретативне маячення є характерним для паранойяльного та парафренного синдромів.

Чуттєво-образне (вторинне) маячення характеризується розладом чуттєвого пізнання, що супроводжується підвищеною афективністю та загальною розгубленістю, поряд із порушенням абстрагування. Вторинне маячення пов’язане з галюцинаторнимипереживаннями і афективними розладами, що визначає фрагментарність і непослідовність його проявів.

За структурою маячні ідеї поділяють на систематизовані і несистематизовані.

Систематизоване маячення, коли маячні ідеї входять до певної системи з об’єднувальною центральною думкою. Судження стають системою поглядів, що визначають світогляд хворого в цілому. За механізмом утворення систематизоване маячення є інтерпретативним. Характерне для паранойяльного і парафренічногосиндромів.

Несистематизоване маячення характеризується браком послідовності системи доказів. Такі маячні ідеї уривчасті не пов’язані між собою, фрагментарні, безглузді й швидко змінюються. За механізмом виникнення несистематизоване маячення є чуттєво-образним. Воно пов’язане з розладами сприйняття. Характерне для параноїдногосиндрому.

Паранойяльне маячення – систематизовані маячні ідеї щодо тих чи інших осіб, подій або ж обстановки. Починається все з переоцінки власної особистості, появи надцінних ідей, а згодом – тлумачення маячних ідей. Спочатку виникають маячні ідеї величності, до яких приєднуються маячні ідеї переслідування. Вони пов’язані між собою і утворюють певний маячний (паралогічний) сюжет. При паранойяльному маяченні не буває розладів сприйняття, інтелектуально-мнестичні функції збережені.

Парафренічне маячення – впродовж тривалого часу розвиваються систематизовані маячні ідеї, які мають зв’язок з розладами сприйняття. Починається парафренічне маячення з появи ідей переслідування, а у період кристалізації маячних ідей розвиваються маячні ідеї величності. За механізмом утворення парафренічне маяченняє інтерпретативним та чуттєво-образним.

Параноїдне маячення характеризується появою маячних ідей стосунку, впливу, отруєння, величності, самоприниження тощо. Ці ідеї не систематизовані, тобто не створюють послідовної системи «доказів». Механізм розвитку параноїдного маяченняпов’язаний з розладами сприйняття. Це чуттєво-образне маячення, що супроводжуєтьсяафективною напругою (страхом, тривогою, злістю, руховим збудженням). Тлумаченнядійсності має фрагментарний, непослідовний, уривчастий характер.

Маячноподібні ідеї – хворобливі ідеї переоцінки або недооцінки власної особистості, що виникають на тлі зміненого настрою (підвищеного чи зниженого). Вони базуються на певних реальних фактах. Такі ідеї, на відміну від маячних, деякою мірою можна корегувати, але не завжди і не надовго. Вони ніколи не бувають безглуздими.

Найчастіше маячноподібні ідеї спостерігаються в структурі маніакального і депресивного станів.

Домінантні (надцінні) ідеї – це думки, що переважають над усіма іншими. Виникають вони внаслідок реальних обставин, але згодом набувають надмірного емоційного забарвлення, займають у свідомості людини домінуюче місце і впливають на процесмислення в цілому. Всі інші думки гальмуються. За прогресуванням хвороби можлива їхня трансформація в маячні ідеї. Над цінні ідеї коригуються дуже тяжко.

Найчастіше над цінні ідеї спостерігаються в психопатичних осіб паранойяльного типу.

Нав’язливі ідеї – думки, що виникають у людини, чужі для її свідомості в даний момент. Хворий критично оцінює їх, вважає безглуздими, бореться з ними, прагне позбутися їх. До нав’язливості відносять безплідне мудрування, нав’язливі спогади.

Нав’язливі думки часто поєднуються з нав’язливими сумнівами, побоюваннями,страхами (фобіями), потягами, діями. В цьому разі правильніше розглядати їх якнав’язливі стани (синдром нав’язливих станів).

Нав’язливі сумніви – хворий постійно має сумніви, щодо завершеності дій. Багаторазова перевірка не заспокоює хворого, хоча він і розуміє необґрунтованість сумнівів.

Нав’язливі побоювання проявляються тим, що хворі, виконуючи ту чи іншу дію, сумніваються у власних силах. Їм здається, що можуть збитися, помилитися, бути незграбними тощо.

Нав’язливі страхи (фобії) – це інтенсивні страхи з приводу різноманітних явищ. Хворірозуміють безглуздість своїх фобій, намагаються їх подолати, але все це марно.

Нав’язливі потяги – раптова потреба в реалізації певної дії, до якої хворий ставитьсякритично (розуміє її безглуздість), намагається уникнути її, але це не вдається.

Нав’язливі стани спостерігаються при неврозі нав’язливих станів, психастенічній психопатії, ураженні судин головного мозку, травматичних ураженнях головного мозку, при шизофренії.

Розлади інтелекту

Інтелект – це здатність людини до користування операціями мислення, уміннязастосовувати набуті знання та досвід у практичній діяльності, проникати в сутність речей та явищ довкілля, виділяти головну ланку в складному ланцюзі причинно-наслідкових зв’язків і накопичувати нові знання та досвід.

Порушення інтелектуальної діяльності при психічних захворюваннях досить різноманітні. Стани, за яких спостерігається недостатність інтелекту, називаютьсянедоумством. Воно може бути набутим (деменція) і природженим (олігофренія).

Деменція характеризується стійким зниженням пізнавальної діяльності людини, прогредієнтним перебігом, порушенням поведінки та збідненням морально-етичногоядра особистості. Розрізняють лакунарну, тотальну, концентричну і транзиторну деменції.

Лакунарна деменція (парціальна, осередкова ) характеризується частковими дефектамиінтелекту внаслідок зниження пам’яті. Людина стає малоздатною до операцій мислення. У цьому разі обмежуються асоціативні зв’язки, що призводить донедостатності кмітливості. Лакунарна деменція буває при судинних захворюваннях, черепно-мозкових травмах, сифілітичних ураженнях головного мозку.

Тотальна деменція (глобальна, паретична, дифузна ) виявляється зниженням усіх форм пізнавальної діяльності. Хворий втрачає здатність користуватись операціями мислення, критично оцінювати свій стан, вчинки, а також навколишній світ. Відбувається глобальне зниження розумової діяльності із розпадом ядра особистості. Хворий потребує догляду і нагляду. Тотальна деменція розвивається при старечому недоумстві, прогресивному паралічі, хворобах Альцгеймера, Піка та ін.

Концентрична (епілептична) деменція характеризується поступовою психічною деградацією особистості з втратою гнучкості мислення за рахунок зниження здатності до користування операціями мислення. Мислення стає в’язким, деталізованим. Увагахворих зосереджена на власних потребах, переважно біологічних. Концентричненедоумство спостерігається при епілепсії.

Транзиторна (шизофренічна) деменція характеризується слабкістю пізнавальних процесів, схильністю до прогресування. Хворий не здатний користуватися операціямимислення не за рахунок порушення пам’яті чи втрати знань та умінь, а внаслідок дезінтеграції (дисоціації) психічних процесів. Такий тип недоумства розвивається на тлі зниженого енергетичного потенціалу. Транзиторна деменція буває при шизофренії.

Олігофренія (природжене недоумство, недорозвинення інтелекту) є збірною групою різних за етіологією, патогенезом та клінічними проявами непрогредієнтних патологічних станів. Загальною ознакою їх є наявність природженого недорозвинення з переважанням інтелектуальної недостатності.

Загальні ознаки олігофренії:

1. Психопатологічна структура недоумства з тотальністю психічного недорозвитку та переважанням слабкості абстрактного мислення.

2. Непрогредієнтність інтелектуальної недостатності.

3. Сповільнений темп психічного розвитку індивідуума.

За ступенем психічного недорозвинення та клінічної картини недоумства виділяють такі форми олігофренії:

дебільність – легкий ступінь психічного недорозвинення;

імбецильність – середній ступінь затримки психічного розвитку;

ідіотія – найтяжчий ступінь природженого недоумства.

За МКХ-10 виділяють:

легку розумову відсталість (JQ в діапазоні 50-69);

помірну розумову відсталість (JQ – 35-49);

тяжку розумову відсталість (JQ – 20-34);

глибоку розумову відсталість (JQ нижче 20).

Для діагностики розумової відсталості, особливо легкого та помірного ступенів, необхідно, крім опису клінічної картини (клінічний критерій), застосовувати шкільний, соціальний та психометричний критерії.

Шкільний критерій . Діти з легким ступенем розумової відсталості можуть навчатись у школі або відстають від ровесників на два роки до дев’ятирічного віку і на три – післядев’яти.

Соціальний критерій. Слід оцінити можливість самостійно існувати, забезпечити своє життя. Особи в стані легкої розумової відсталості можуть працювати самостійно, в стані помірної – виконувати нескладну роботу під контролем інших. Потребують нагляду та опіки.

Психометричний критерій. Визначають інтелектуальний коефіцієнт (JQ) за допомогою патопсихологічних тестів (метод Векслера).

З метою засвоєння нових знань та вмінь на цьому етапі заняття застосовуютьсяситуаційні задачі та стандартизовані питання, які виконуються письмово, перевіряютьсявикладачем під час занять і обговорюються результати.

До факторів, які впливають на формування та рівень інтелекту належать:

* Спадковість – рівень інтелекту – функція генотипу і особливо середовища, яке оточує дитину в ранньому дитинстві. На сучасному етапі встановлено, що вклад генотипу в міжіндивідуальну мінливість інтелектуальних функцій складає біля 50%. Родичі, які мають більшу кількість загальних генів, мають більш схожі показники інтелекту. Вкладгенотипу в мінливість характеристик інтелекту не виключає можливості зміни цього вкладу під впливом середовища.

* Соціальне середовище – багаточисельні дослідження доводять залежністьінтелектуального розвитку від різних соціально обумовлених факторів: соціального положення, рівня освіти, рівня викладання і розвитку матеріально-технічної бази учбового закладу, місця проживання (місто-село), професії батьків, рівня їх освіти, конкретних соціальних вимог, які пред’являються індивіду в різні періоди життя. При розгляді впливу соціальних факторів на інтелект необхідно пам’ятати, що в більшості сучасних методик дослідження інтелекту вивчаються соціальні вимоги до індивідуума. Таке ізначальне співвідношення тестів інтелекту з культурою і досвідом певної соціальної групи обмежує сферу їх використання, наприклад в іншій культурі.

* Вікові особливості інтелекту – встановили, що вікове зниження IQ є невеликим, або відсутнє повністю. А.Анастазі прийшов до висновку, що зниження інтелекту, формально пов’язане із віком, в дійсності є результат різниці між поколіннями або спільностами людей.

* Особистість. Встановлені кореляційні зв’язки інтелекту з кмітливістю та самовпевненістю, наполегливістю та сумлінністю, екстра- та інтраверсією і нейротизмом та ін.

   Інтелектуальний коефіціент (IQ) – це співвідношення розумового віку (РВ), який визначається за допомогою тестів інтелекту, до хронологічного віку (ХВ) даної особи, виражене у відсотках: IQ = УВ / ХВ х 100.    Векслер розумів інтелектуальний коефіціентяк результат порівняння індивіду з його віковою групою. Їм запропонома і статистично обгрунтована класифікація рівней інтелекту, яка відображає як ступінь відхилення від середньої, так і відсоток населення, які охоплені цими рівнями.

  Класифікація рівней інтелекту за Д.Векслером 

  В практичній роботі лікарю і медичному психологу зустрічаються люди, в яких є недостатність інтелекту. Вона може бути вродженою або рано (протягом перших трьох років життя) набутою – олігофренія різного ступеню, або набута в більш пізньому віці –деменція.

  В практичній роботі важливо знати класифікацію розумової відсталості за ступенем:ідіотія, імбецильність, дебільність. За МКХ-10 – легка розумова відсталість, помірна РВ, важка РВ та глибока.

  Згідно МКХ-10 розумова відсталість – це стан затриманого або неповного розвитку психіки, яке в першу чергу характеризується порушенням здібностей, що проявляється в період дозрівання і забезпечуючих загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовних і соціальних. МКХ-10 має чіткі діагностичні вказівки відносно діагностики та оцінки розумової відсталості. Підкреслюється, що визначенняінтелектуального рівня має будуватися на всій доступній інформації, включаючи клінічні дані, адаптивну поведінку (з урахуванням культуральних здібностей) і продуктивність по психометричним тестам. Відсталість може розвиватися з любим іншим психічним чи соматичним розладом або виникати без нього. Адаптивна поведінка у розумово відсталих порушена завжди, але в захищених соціальних умовах, де забезпечена підтримка, порушення у хворих з легким ступенем розумової відсталості може не матиявного характеру. Поруч із стійким відставання в психічному розвитку спостерігаєтьсятимчасова затримка психічного розвитку, включаючи інтелектуальний розвиток. Джерелом таких затримок є педагогічна запущеність, хронічні соматичні захворювання,які вимагають тривалого стаціонарного лікування (госпіталізм). В благоприємних умовах тимчасова(функціональна) затримка психічного розвитку може бути повністю компенсована.

  Виникаюча в більш старшому віці втрата розумових здібностей,грубе зниженняінтелекту визначається терміном “деменція”. Значно частіше недоумства зустрічаєтьсяінтелектуальна недостатність – послаблення інтелектуальних функцій, яке не досягає ступеня недоумства, але може поступово збільшуватись і переходити в недоумство. Цей тип інтелектуальної недостатності часто відмічається у передстаречому віці внаслідок вікових і судинних змін. Неглибоким ослабленнням інтелектуальних функцій (тимчасовим або стійким) часто супроводжуються тяжкі соматичні захворюваннявнаслідок гіпоксії мозку, інтоксикації, порушень метаболізму.

   Визначити приблизний рівень інтелекту хворого можна вже під час спілкування з ним шляхом аналізу лексики, здібності формулювати свої скарги, врахування ситуації, рівнязнань, розуміння підтексту, гумору і т.п. Допомагають і пояснення досліджуваним змісту прислів’я і поговірок, загального і різниці між окремими предметами і поняттями. Длябільш точного дослідження і оцінки інтелекту розроблені складні тести, що дозволяють кількісно оцінити його рівень за допомогою коефіцієнту IQ (тест прогресивних матриць Равена, шкала Векслера, встановлення послідовності подій, пояснення люжетних малюнків, розуміння оповідань).