Основною структурно – функціональною одиницею нервової системи є нейрон. Будова тіл нейронів і їх відростків є досить різноманітною і залежить від їх функції. Нейрон — нервова клітина з її відростками і кінцевими апаратами. Нейрони оточені з усіх боків клітинами глії, які утворюють каркас для нейронів, слугують їм механічним захистом, приймають участь в живленні нейронів та виконують багато інших обслуговуючих та захисних функцій. Нейрони утворюють паренхіму нервової системи, а клітини глії – її строму. Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину мозку, скупчення відростків нервових клітин утворює в межах центральної нервової системи – білу речовину. Нервова клітина складається з тіла та відростків.
Тіло нейрону має ядро, ядерце та протоплазму в якій знаходяться різноманітні органели, притаманні будь-якій клітини – рибосоми, комплекс Гольджі, мітохондрії, та інші. Окрім того, тіло нейрону містить особливі структури, які не описані в тілах інших типів клітин – це тигроїдна речовина (речовина Ніссля), комплекси різних пігментів та інші. Серед відростків нейрону розрізняють один центральний відросток – аксон та декілька периферичних відростків – дендритів. Під мікроскопом аксон впізнають по відсутності в ньому тигроїдної речовини. Згідно закону динамічної поляризації, нервовий імпульс по нейрону рухається по дендритам до тіла нейрону, а від тіла – вже перероблена в нейроні інформація виходить через аксон. Нейрони з’єднуються між собою за допомогою спеціальних утворень – синапсів. Розрізняють дендрито-аксональні, дендрито-дендритні та інші варіанти синапсів. В синапсах в разі виникнення збудження виділяється спеціальна речовина – медіатор. В залежності від функції, яку виконують нейрони їх ділять на: чутливі – ті які несуть інформацію про збудження в напрямку центральної нервової системи; рухові – які несуть перероблену в ЦНС інформацію до органів-виконувачів, насамперед – до м’язів та вставочні, які знаходяться між чутливими та руховими і додатково переробляють інформацію.
З ланцюгів чутливих, вставочних та рухових нейронів складаються рефлекторні дуги. Починаючи з праць І.М.Сеченова стало зрозуміло, що в основі функціонування нервової системи лежить рефлекс .
Рефлекс – це відповідь організму на подразнення, яка реалізується за допомогою нервової системи. Морфологічним субстратом рефлексу є рефлекторна дуга.
Рефлекторна дуга сегментарних рефлексів звичайно складається з 2-3 нервових клітин. Якщо дуга спинального рефлексу утворена двома нейронами, то перший з них представлений клітиною спинномозкового ганглія, а другий – руховою клітиною (мотонейроном) переднього рогу спинного мозку.
Клітина спинального ганглію зі своїми відростками називається рецепторною, інакшеаферентною частиною рефлекторної дуги, а мотонейрон переднього рогу – ефекторноюїї частиною. Якщо рефлекторна дуга має 3 нейрони, то третій нейрон є вставним між рецепторним і ефекторним нейронами.
Всі рефлекси поділяють на умовні та безумовні.
Безумовні рефлекси – є вродженими, характерними для кожного представника біологічного виду. Характерним є те, що безумовні рефлекси утримуються протягом всього життя людини.
Умовні рефлекси направлені на максимальне пристосування організму до мінливих умов зовнішнього середовища.
Всі рухи людини можна поділити на рефлекторні і довільні. Рефлекторні рухові реакції є безумовними і виникають у відповідь на больові, світлові, звукові та інші подразнення, включаючи і розтяг м’язів. Аферентні системи являють собою висхідні провідники спинного і головного мозку , що проводять імпульси від усіх органів і тканин. Система, що включає специфічні рецептори, провідники від них і їх проекція в корі мозку, визначаються як аналізатор. Еферентні системи, беручи свій початок від багатьох відділів головного мозку, підходять до нейронів сегментарного апарату спинного мозку і далі направляються до виконавчих органів. Сегментарний апарат спинного мозку представлений сірою речовиною, яка складається з чутливих нейронів (задні роги), вегетативних нейронів (бокові роги) та рухових нейронів (передні роги).
В забезпеченні функції руху важливу роль відіграють так звані тонічні рефлекси. М’язи, і поза сприйманням імпульсу активного руху знаходяться в стані напруги, що називається тонусом. При розтягуванні м’язу виникає опір, який отримав назву міотатичного рефлексу.
Будова рухових клітин передніх рогів спинного мозку є неоднаковою. Найбільш крупні з них називаються великі і малі a -мотонейрони, окрім цього існують ще і g -мотонейрони.
Добре мієлінізовані, швидкопровідні великі a -мотонейрони інервують білі м’язові волокна, що здатні до швидкого скорочення (фазичні). Малі a -мотонейрони з тоншим аксоном інервують червоні м’язові волокна, що грають важливу роль в підтриманні тонусу і пози (тонічні). Біля 1/3 клітин передніх рогів складають g -мотонейрони з повільнопровідними аксонами, які йдуть до м’язових веретен.
Великі a -мотонейрони пов’язані з гігантськими піраміднимим клітинами кори півкуль головного мозку. Малі a -мотонейрони мають зв’язок з екстрапірамідною системою. Через g -мотонейрони регулюється стан м’язових пропріорецепторів, що відповідають за здійснення міотатичного рефлексу.
Імпульс g -мотонейрона викликає скорочення м’язових елементів веретена, після чого по дендритам клітин спинального ганглію збудження переноситься на a -мотонейрон з виникненням тонічного напруження м’язу.
Існують центральні (супрасегментарні) зв’язки з g -мотонейронами спинного мозку. Такі зв’язки починаються в сітковидній формації мозкового стовбура, в мозочку, в гангліях екстрапірамідної системи. Ефекторна дія g -волокон робить можливою тонку регуляцію довільних рухів. Тобто, м’язи знаходяться під безпосереднім впливом головного мозку, що дуже важливо для виконання любого довільного руху.
В передніх рогах спинному мозку також розташовані вставочні або інтернейронии, які не приймають участь в утворенні передніх корінців – так звані клітини Реншо. Перед виходом із спинного мозку аксон a -мотонейрона дає зворотну колатераль до клітини Реншоу, які чинять переважно гальмівний, а інколи і послабляючий вплив на a -мотонейрон. Це є прикладом від’ємного зворотнього зв’язку, який гальмує дію великих мотонейронів.
В клінічній практиці рефлекси ділять за місцем розташування рецепторів наповерхневі (шкірні, зі слизових оболонок) і глибокі (сухожильні, періостальні, тобто рефлекси на розтяг м’язів).
Встановлено, що сухожильні рефлекси за своєю природою ідентичні рефлексам на розтяг. При ударі молоточком відбувається розтяг не тільки сухожилля, але й самого м’язу. Саме у відповідь на розтяг виникає рефлекс. Подовження м’язового волокна на декілька мікрон достатньо для його появи.
На верхніх кінцівках в нормі досліджуються наступні глибокі рефлекси.
Рефлекс із сухожилля двоголового м’язу плеча (біцепс-рефлекс), рефлекс із сухожилля триголового м’язу плеча (тріцепс-рефлекс) і зап’ясно-променевий (карпорадіальний рефлекс).
На нижніх кінцівках досліджують колінний і ахіловий рефлекси.
До поверхневих шкірних рефлексів найчастіше всього відносять верхній, середній та нижній черевні рефлекси, кремастерний, підошовний і анальний рефлекси.
Крім шкірних поверхневих рефлексів інформативним є дослідження рефлексів із слизових оболонок (корнеальний, кон’юнктивальний, піднебінний і глотковий).
Рефлекси можуть змінюватися в сторону:
1. Пониження або втрати їх;
2. Підвищення;
3. Переінакшення;
4. В патологічних умовах можуть з’являтися нові рефлекси, які в нормі не виявляються.
Пониження або втрата рефлексів (гіпорефлексія і арефлексія) виникає при пошкодженні рефлекторної дуги. Підвищення рефлексів (гіперрефлексія) вказує на розгальмування сегментарного апарата головного мозку.
Якщо симетричне пониження або підвищення рефлексів не завжди є ознакою ураження нервової системи, то нерівномірність їх (анізорефлексія) завжди вказує на існуюче органічне захворювання.
Топографія рефлекторних дуг.
• Надбрівний рефлекс – рефлекторна дуга: V – VII пари ЧМН.
• Корнеальний рефлекс – рефлекторна дуга: V – VII пари ЧМН.
• Кон’юнктивальний рефлекс – рефлекторна дуга V – VII пари ЧМН.
• Нижньощелеповий рефлекс – рефлекторна дуга V – V пари ЧМН.
• Глотковий рефлекс – рефлекторна дуга -IX-Х пари ЧМН.
• Піднебінний рефлекс – рефлекторна дуга -IX-IX-X пари ЧМН.
• Згинально-ліктьовий рефлекс – рефлекторна дуга- V-VІ шийні сегменти.
• Розгинально-ліктьовий рефлекс – рефлекторна дуга – VII-VIII шийні сегменти.
• П’ястно-променевий рефлекс – рефлекторна дуга -V-VIII шийні сегменти.
• Лопаточно-плечовий рефлекс -рефлекторна дуга – V-VІ шийні сегменти.
Черевні рефлекси:
• верхній – рефлекторна дуга -VII-VIII груд¬ні сегменти,
• cередній – рефлекторна дуга -IX-Х грудні сегменти,
• нижній – рефлекторна дуга – XI-ХII сегменти.
• Глибокі черевні рефлекси:
• Кістково-абдомінальний рефлекс – рефлекторна дуга VII-VIII грудні сегменти- удар молоточком по краю реберної дуги (рефлекс Бехтерева).
• Кремастерний рефлекс – рефлекторна дуга – І-II поперекові сегменти.
• Колінний рефлекс – рефлеторна дуга – III-ІV поперекові сегмен¬ти.
• Ахіловий рефлекс – рефлекторна дуга – I та II крижові сегменти. Підошовний рефлекс – рефлекторна дуга – V поперековий та I крижовий сегменти.
• Анальний рефлекс – рефлекторна дуга -V-V крижовий сегмент.
Спостерігаються наступні зміни рефлексів:
• гіпорефлексія,
• гіперрефлексія,
• арефлексія,
• перекручення рефлексів,
• нерівномірність рефлексів (анізорефлексія),
• клонуси – наколінка, ступні.
Патологічні рефлекси:
• назо-лабіальний рефлекс Астватцатурова,
• дистантно-оральний рефлекс Карчікяна,
• долонно-підборідний рефлекс Марінеску-Родовічі, Аксіальніси (Астватцатурова).
• хоботковий рефлекс,
• смоктальний рефлекс
Розгинальні ступневі рефлекси:
• Бабінського,
• Оппенгейма,
• Гордона,
• Шеффера,
• Чаддока,
• Пуссепа.
Згинальні ступневі рефлекси:
• Россолімо,
• Бехтерева,
• Жуковського,
• Гіршберта.
Кистеві патологічні рефлекси:
• Россолімо,
• Бехтерева,
• Жуковського,
• Кліппель-Вейля.
Захисні рефлекси (рефлекси спинального автоматизму):
рефлекс Бехтерева-Марі-Фуа,
рефлекс Ремака.
Тонічні або постуральні рефлекси:
лабіринтні та шийні.