В останні роки відмічається ріст захворюваності новоутвореннями органів дихання, особливо раком легень та бронхів. співвідношення захворюваності чоловіків та жінок на рак легень приблизно 8:1.
Висока захворюваність раком легенів спостерігається у робітників шахт, рудників, азбестових підприємств. Роль хронічних інфекційних та запальних змін дихальних шляхів і легень очевидна. Це стосується, насамперед, хронічних трахеїтів, бронхітів, бронхоектазів, хронічних пневмоній, кіст, які супроводжуються атипією і проліферацію епітелія бронхів. До факторів, що сприяють захворюванню на рак, слід віднести паління цигарок, опромінення радіоактивними речовинами (в т.ч. рентгенологічне), професійні шкідливості, вади розвитку легень. Вирішальним моментом в етіології рака легень є дія канцерогенів. Вивчається також і роль вірусів.
В патогенезі раку легень має велике значення пригнічення процесів самоочищення бронхів від пилу та слизу за рахунок функції миготливого епітелію, а також перистальтики дрібних бронхів. Секреція слизової оболонки бронхіального дерева в цих умовах страждає, що веде до порушення дренажної функції бронхів. В патогенезі раку має також значення порушення регенерації бронхіального епітелію.
Існують три гістологічних типи раку легень:
– залозистий: аденокарцинома та малодиференційований;
– плоскоклітинний: з ороговінням/ без ороговіння/ малодиференційований;
– недиференційований: великоклітинний/ дрібноклітинний/ вівсяноклітинний;
А.І.Савицьким та З.В.Гольбертом (1972) запропонована клініко – анатомічна класифікація раку легень.
А. Центральний рак:
– ендобронхіальна форма;
– перибронхіальна вузлова форма;
– перибронхіальний розгалужений рак;
Б. Периферичнаий рак:
– кулястий;
– пневмонієподібний;
– рак верхівки легень (Панкоста);
В. Атипові форми (в залежності від метастазів):
– медіастинальна;
– кісткова;
– мозкова;
– печінкова;
– карциноматоз легень;
– серцево – судинна та інш.;
Центральний рак проявляється порушенням бронхіальної прохідності. Самий перший та ранній симптом – це кашель, іноді він набуває нападоподібного, надсадного характеру з задухою і ціанозом. При перибронхіальному рості раку кашель з'являється пізніше. При розпаді пухлини в харкотинні з'являються прошарки крові. Кровохаркання є другим важливим симптомом центрального раку. Третій симптом раку легень – це скарги хворих на біль в грудній клітці, який зумовлений ураженням плеври. Четвертим симптомом центрального рака є підвищення температури тіла, яке пов'язане з розвитком запалення в гіповентильованій частині легень.
На ранніх стадіях захворювання фізичні методи обстеження не інформативні. На пізніх стадіях раку у випадку ателектазу легень, можна відмітити западання грудної клітки. При аускультації можна вислухати хрипи, амфоричне дихання, відсутність дихання (при ателектазі). При ателектазі і при масивній периферичній формі виявляється тупий перкуторний звук.
Багато симптомів, які спостерігаються при раку легень, можуть зустрічатися і при туберкульомі. Туберкульома і рак на ранніх стадіях розвитку, як правило, перебігають без видимих клінічних порушень. Слід враховувати, що якщо у хворого раком легень мають місце часті загострення хронічного броніту, то у хворих з туберкульомою – перенесений сухий чи ексудативний плеврит, контакт з хворим на туберкульоз. На відміну від хворих раком, у хворих з туберкульомою кашель рідкий або відсутній. У хворих раком значно частіше спостерігається стійкий наростаючий біль в грудях. Задишка у хворих туберкульомою відсутня, тоді як при раку вона часто являється турбуючим хворого симптомом. При фізичному обстеженні диференціально – діагностичних відмінностей не знаходять. Цінні для діагностики дані можна отримати при цитологічному дослідженні харкотиння на МБТ та пухлинні клітини. Велике діагностично – диференційне значення при встановленні діагнозу туберкульоми чи раку має рентгенологічне дослідження. Тінь ракової пухлини більш інтенсивна, контури її менш виразні, хвилясті, горбисті, тяжисті. На відміну від туберкульоми, у якої можна побачити щільні звапнені включення, тінь пухлини однорідна або багатовузлова. Як при туберкульомі, так і при раку легень визначається доріжка до кореня легені, яка утворена ущільненими стінками бронха і судин. Біля кореня легені хворого раком можуть бути виявлені метастази пухлини, у хворого туберкульомою – кальциновані лімфатичні вузли. Для диференціальної діагностики доцільно використовувати туберкулінові проби. При раку реакція на туберкулін постійно слабо позитивна або негативна. Діагноз рака легень визначається на підставі комплексного клінічного, рентгенологічного, ендоскопічного, цитологічного дослідження.
Радикально вилікувати рак легень можна тільки хірургічним шляхом в поєднанні з променевою терапією. Остання широко використовується при лікуванні рака у хворих, які не підлягають хірургічному лікуванню. Променева терапія раку може проводитися за радикальною та паліативною програмою. Частіше всього комбінують опромінення з введенням циклофосфана та 5-фторурацила, тіофосфаміда. Особливо виправдане хіміопроменеве лікування при дрібноклітинному (вівсяноклітинному) низькодиференційованому раку легень.
При ураженні пухлиною плеври, незалежно від гістологічної форми, показані повторні пункції плеври, введення тіофосфаміду в дозі 30-40 мг.
Профілактика пов'язана з усуненням причин, які ведуть до порушення гігієни дихання, лікуванням загальних хвороб легень, боротьбою з палінням, тощо.
Кровохаркання – це виділення при кашлю невеликої кількості крові (до 30 – 50 мл за добу). Легенева кровотеча – це виділення при кашлю із дихальних шляхів більше 50 мл чистої крові ( одноразово або за добу).
Етіологія кровохаркання та легеневої кровотечі, перш за все, пов'язана з різними формами туберкульозу легень, з брохоектазами, абсцесом і гангреною легень, раком легень, хронічною пневмонією, пневмосклерозом, інфарктом легень. До частих причин відносяться мітральні вади серця і лівошлуночкова недостатність серця. Легенева кровотеча є провідним симптомом при синдромі Гудпасчера, вроджених та набутих артеріовенозних аневризмах легень. Легеневі кровотечі можливі і при гострих поширених пневмоніях, грипі, системних захворюваннях (саркоїдоз, СЧВ, васкулітах), геморагічних діатезах. Джерелом легеневої кровотечі є пошкодження цілісності судин легень, також має значення і порушення процесів згортання крові і фібринолізу.
При легеневій кровотечі кров виділяється з кашльовими поштовхами яскраво – червоного кольору, з шумовинням, соленого присмаку. Кровотеча може супроводжуватись болем в боку, відчуттям тепла в грудях. Над місцями ураження в легенях можуть вислуховуватись дрібнопухирцеві хрипи або булькання в грудях. При огляді хворі бліді, на обличчі – вираз страху, пульс частий, слабкий, холодний піт на чолі.
Легеневі кровотечі необхідно диференціювати з шлунковими, стравохідними, носовими.
Основним методом діагностики захворювань, які супроводжуються кровохарканням і легеневою кровотечею, є бронхоскопія. Можна також використовувати томографію, бронхографію, селективну ангіографію, при інфаркті легень є обов'язковою ЕКГ. Для уточнення діагнозу можна провести радіоізотопне сканування легень.
Лікування: хворому забезпечується повний спокій. При деструктивних процесах в легенях і при аневризмах судин радикальним методом лікування є термінове хірургічне втручання на фоні специфічної гемостатичної терапії. Застосовуються гемостатичні препарати крові (тромбомаса, антигемофільна плазма, антигемофільний глобулін, фібриноген). Проводять переливання плазми, поліглюкіну, желатиноля, гідролізатів білків ( гідролізат казеїну, гідролізин, амінокровін, амінопептид, амінозол тощо). Вливають в/в хлорид кальцію, хлорид натрію (10-20 мл 10% р-ну), вікасол, аскорбінову кислоту, гемофобін.
Можливе введення кодеіну, діоніну, текодіну. Можна ввести в/в краплинно 10 ОД пітуітріну в 200 мл ізотонічного р-ну хлориду натрію, а також атропін, кінську сироватку, амінокапронову кислоту (100 мл 5% р-ну), контрикал, трасилол, амбен. При інфарктах легень використовують гепарін, урокіназу, стрептокіназу. Для зниження тиску в судинах легень використовують гангліоблокатори (бензогексоній 1мл 2,5%, пентамін 1мл 5%). Корисно давати хворим седативні препарати (валеріану, корвалол, валокордін), транквілізатори. При мітральних стенозах показана комісуротомія.
В кожному конкретному випадку індивідуально призначають комплексне лікування основного захворювання і усувають причини, які призвели до кровохаркання або легеневої кровотечі.