Вітряна віспа — це гостре інфекційне захворювання, яка супроводжується підвищенням температури тіла таплямисто-папульозно-везикульозним висипом на шкірі та слизових оболонках.
Етіологія. Збудник вітряної віспи — вірус, у навколишньому середовищі нестійкий. Встановлено ідентичність вірусів вітряної віспи та оперізуючого лишаю.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на вітряну віспу, починаючи з І—2-го дня інкубаційногоперіоду і до 9-го дня з моменту появи висипу. Джерелом захворювання може бути також хворий на оперізуючий лишай. Вітряна віспа передається повітряно-краплинним шляхом на відносно далекі відстані (через сусідні кімнатиі квартири). Внаслідок малої стійкості збудника через третю особу та предмети, з якими стикався хворий, непередається.
Сприйнятливість до вітряної віспи загальна. Хворіють діти всіх вікових груп. Переважна більшість хворих — це діти до 10 років життя.
Патогенез. Вхідними воротами інфекції є верхні дихальні шляхи. Вепітелії слизових оболонок верхніх дихальних шляхів вірус вітряної віспирозмножується, проникає в русло крові і розноситься по всьому організму.Внаслідок дерматотропності вірус вибірково уражує шкіру, що клінічне проявляєтьсявисипом. Зрідка при вітряній віспі в легенях, печінці, нирках, підшлунковійзалозі настають специфічні зміни, зумовлені патогенною дією вірусу.
Останнім часом вважають, що можливе тривале збереження вірусу вітряної віспи в організмі після перенесеної хвороби (в клітинах міжхребцевих нервових гангліїв). Внаслідок впливу несприятливих факторів вірус може активуватися, що клінічне проявляється оперізуючим лишаєм. Так можна пояснити можливість захворювання оперізуючим лишаєм людини, яка раніше хворіла на вітряну віспу, незважаючи на стійкість імунітету при вітряній віспі таі дентичність збудників обох захворювань.
Клініка. Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11 до 21 дня, найчастіше близько 14 днів. Продромальні явища зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо). На такому фоні або без будь-яких передвісників на шкірі з’являються висипання, що часто супроводяться підвищенням температури тіла.Перші елементи висипу можуть з’явитися при нормальній температурі тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи його можна знайти на долонях та підошвах. Елементи висипу, пройшовши через стадії плями та дрібної папул», швидко перетворюютьсяна характерні для вітряної віспи елементи — везикули (пухирці). Деякі плямизникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикули привітряній віспі мають круглу або овальну форму та різноманітну величину (відмакового зернятка до великої горошини), розміщуються на неінфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули євузька смужка гіперемії. У разі проколу везикула спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Окремі везикули мають пупковидні вдавлення, що пов’язується з початком розсмоктування їхнього вмісту.
Везикули швидко підсихають (через 1—3 дні), на їхньому місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1—3 тижні. Висип при вітряній віспі з’являється протягом кількох днів, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань — на певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипу, що перебувають на різних стадіях розвитку (парули, везикули, кірочки). У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з’являються елементи висипу на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані,статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої при вітряній віспі, як і на шкірі, є пухирець (везикула). Енантема може випереджати висипання на шкірі. Вітрянкових пухирців на слизових оболонках звичайно мало.Вони нестійкі, швидко перетворюються на поверхневі ерозії, які через кілька днів епітелізуються.
Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.
Клінічні форми вітряної віспи різноманітні. У деяких хворихвітряна віспа характеризується появою поодиноких пухирців при відсутності загальнотоксичних симптомів (рудиментарна форма). Крім рудиментарної, спостерігається абортивна форма (папульозні елементи висипу підсихають, не доходячи до стадії везикули). Важкий перебіг мають пустульозна, бульозна, гангренозна, геморагічната вісцеральна форми вітряної віспи.
При пустульозній формі вміст пухирців стає гнійним,у творюються пустули. Після їхнього підсихання і відпадання кірок залишаються рубці. Бульозна форма характеризується появою, крім типових везикулярних висипань, великих (діаметром до 2-4 см) пухирців з каламутним вмістом, які лопаються і залишають вогкі поверхні. Прогноз при цій формі у більшості випадків сприятливий.
При гангренозній формі на місці пухирців з’являються некрози, які перетворюються згодом на глибокі виразки. Виникають явища загальної інтоксикації, часто — гнійно-септичні ускладнення. При геморагічній формі поряд з геморагічним характером вмісту пухирців з’являються крововиливи в шкіру, спостерігається кровоточивість слизових оболонок. Останнім часом у хворих, які приймали незадовго до захворювання вітряною віспою глікокортикоїдні препарати, спостерігаються тяжкі та злоякісні форми цієї хвороби.
Генералізована вітряна віспа з ураженням внутрішніх органів (вісцеральна форма) діагностується звичайно тільки після смерті під час розтину. Це найтяжча форма вітряної віспи, при якій поряд з типовими змінами шкіри та слизових оболонок первинно уражуються легені, печінка, нирки, підшлункова залоза та інші органи.
Ускладнення при вітряній віспі бувають рідко. При появі везикулярного висипу на слизовій оболонці гортані розвивається іноді клінічна картина стенозу гортані (вітрянковий круп). Якщо висипання пухирців є на рогівці, може розвинутися кератит. Серед ускладнень, пов’язаних з безпосередньою дією вірусу, важливе місце займає пневмонія. Вона приєднується звичайно на початку хвороби. Неврологічні ускладнення виникають у стадії утворення кірок. Це енцефаліт, мієліт, серозний менінгіт.
Ускладнення, зумовлені вторинною інфекцією, проявляються по-різному (нагноєння пухирців, виникнення абсцесу, флегмони, лімфаденіту); удітей раннього віку бувають також пневмонія і гнійний отит.
Діагноз вітряної віспи в типових випадках не становить труднощів. Рудиментарну та абортивну форми хвороби потрібно диференціювати з шкірними проявами ексудативного діатезу, стрептодермією і наслідками від укусів комарів (улітку). Бульозна форма вітряної віспи відрізняється від пемфігусу наявністю, крім пухирців, типових вітрянкових везикул.
Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинній інфекції. Везикули треба змазувати 1-2 % розчином метиленового синього або брильянтового зеленого, рот полоскати дезинфікуючим розчином. За показаннями застосовують симптоматичні засоби (анальгетики, жарознижувальні тощо), проводять неспецифічну детоксикацію. При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики. Лікування неврологічних ускладнень патогенетичне. Таких хворих потрібно госпіталізувати у спеціалізоване відділення інфекційної лікарні.
Профілактика. Активна імунізація проводиться за епідемічними показами та за станом здоров’я. В Україні зареєстрована вакцина проти вітряної віспи “Варілрикс”.
Заходи у вогнищі. 1. Хворого на вітряну віспу ізолюють удома, якщо є показання, — у стаціонарі, на 9 днів від моменту появи висипу.
2.Карантин накладають на дітей до 7 років, які були в контакті з хворим на вітряну віспу або оперізуючий лишай і не хворіли на вітряну віспу, на строк від 11 до 21 дня від моменту контакту.
3. У зв’язку з нестійкістю збудника заключну дезинфекцію не проводять. Після залишення хворим приміщення його провітрюють.
4. За вогнищем (у дитячих колективах До 7-річного віку) встановлюють медичний нагляд.