Дихальна недостатність – це стан організму, при якому система зовнішнього дихання не забезпечує нормального газового складу артеріальної крові або його підтримання на нормальному рівні досягається за рахунок надмірного функціонального напруження цієї системи.
Дихальну недостатність за перебігом поділяють на гостру, хронічну та гостру на тлі хронічної.
До причин гострої дихальної недостатності (ГДН) відносять ураження дихальних м'язів і периферичних нервів (міастенія, поліомієліт, правець, ботулізм, епілепсія). Розвиток ГДН може бути обумовлений травмою грудної клітки, переломом ребер, пневмотораксом, масивним ексудативним плевритом, перитонітом, гострим розширенням шлунка. До причин ГДН відносять і порушення бронхіальної прохідності:
– Бронхообструкція внаслідок набряку слизової дихальних шляхів;
– Бронхообструкція, спричинена сторонніми тілами, водою при утопленні або слиною, харкотинням, шлунковим вмістом;
– Бронхообструктивний синдром при астматичному статусі, при тотальній пневмонії.
Найбільш об'єктивним критерієм діагностики в оцінці ступеня важкості ГДН є газометричне дослідження артеріальної крові. Так, якщо РаО2 артеріальної крові нижче 60 мм рт ст, а РаСО2 більше 50 мм рт ст., то є підстави говорити про ГДН. ГДН внаслідок запальної інфільтрації легень і пневмотораксу легко діагностується за допомогою рентгенографії.
При аналізі причин хронічної дихальної недостатності (ХДН) виділяють (за Н.Н.Канаєвим) 5 груп чинників, що призводять до порушення зовнішнього дихання.
1.Ураження бронхів та респіраторних структур легенів:
· Ураження бронхіального дерева: підвищення тонусу гладкої мускулатури бронхів (бронхоспазм), набряково-запальні зміни бронхіального дерева, зниження тонусу дрібних бронхів (гіпотонічна дискінезія);
· Ураження респіраторних структур (інфільтрація легеневої тканини, деструкція легеневої тканини, дистрофія легеневої тканини, пневмосклероз);
· Зменшення функціонуючої легеневої паренхіми (ателектаз легені, відсутність частини легеневої тканини після операції).
2.Ураження кістково-м'язового каркасу грудної клітки і плеври (обмеження рухомості ребер, діафрагми, плевральні шварти).
3. Ураження дихальної мускулатури (центральний та периферичний параліч дихальної мускулатури, дегенеративно-дистрофічні зміни дихальних м'язів).
4. Порушення кровообігу в малому колі (редукція судинного русла легенів, спазм легеневих артеріол, застій крові в малому колі).
5. Порушення регуляції дихання (пригнічення дихального центру, дихальні неврози, порушення місцевих регуляторних відносин).
Основним клінічним критерієм дихальної недостатності є задуха. В залежності від її вираженості розрізняють 3 ступеня дихальної недостатності.
Клінічні маркери ступенів дихальної недостатності (за Дембо)
І ст. – задуха з'являється при виконанні звичайної роботи або при підйомі на 5-7 поверх.
ІІ ст. – задуха при звичайному фізичному навантаженні (ходьба по рівному місцю, розмова, прийом їжі).
ІІІ ст. – задуха з'являється в стані спокою, супроводжується появою ціанозу, участю в акті дихання допоміжної мускулатури, крил носа. Частота дихання більше 20 за хвилину.
Ступені дихальної недостатності (за Бокшою В.Г., 1991 р.)
|
Показники |
Нормальні величини |
Ступені ДН % |
||||
|
Абсолютні |
Фактичні |
І |
ІІ |
ІІІ |
||
|
ЖЄЛ (л) |
2,5-7,5 |
90-85 |
84-70 |
69-50 |
Менше 50 |
|
|
ОФВ1 (л/с) |
2-4 |
75-80 |
74-55 |
54-35 |
Менше 35 |
|
|
МВЛ (л/хв) |
70-170 |
85-70 |
74-60 |
59-40 |
Менше 40 |
|
|
ХОД (л/хв) |
6-8 |
90-100 |
100-150 |
150-200 |
Менше 200 |
|
|
Індекс Тіфно |
– |
65-70 |
69-60 |
50-40 |
Менше 40 |
|
При неможливості провести спірографію ступінь дихальної недостатності виставляється за сукупністю клінічних даних, в т. ч. і за допомогою проб Штанге і Сабразе.
Терапія ГДН потребує інтенсивних реанімаційних заходів, які направлені на усунення причин, що викликали гіповентиляцію, стимуляцію активного самостійного дихання, анестезію у випадках важких травматичних ушкоджень, штучну вентиляцію легень, оксигенотерапію та корекцію кислотно-основного стану.
Лікувальна тактика при хронічній дихальній недостатності залежить від її стадії:
І ст. (початкових клінічних проявів) – лікування основного захворювання, відмова від паління, бронходилататори, ЛФК, стимуляція діафрагми, гіпокситерапія, аероіонотерапія;
ІІ ст. (помірних клінічних проявів) – лікування основного захворювання, відмова від паління, бронходилататори, ЛФК, стимуляція діафрагми, гіпокситерапія, аероіонотерапія + антиоксиданти;
ІІІ ст. (різко виражених клінічних проявів) – лікування основного захворювання, відмова від паління, бронходилататори, ЛФК, стимуляція діафрагми, гіпокситерапія, аероіонотерапія + антиоксиданти + амілнітрит + тривала малопоточна киснева терапія + екстракорпоральні методи лікування. В термінальній стадії показана трансплантація легень.