При аналізі параметрів якості життя у пацієнтів на фоні значного зниження зорових функцій виявлено:
• погіршення емоційного фону;
• зниження соціальної активності;
• негативна песимістична оцінка оточуючого середовища, перспективи на майбутнє;
• тривога за майбутнє;
• відсутність надії на сприятливий наслідок захворювання.
При дослідженні психологічних особливостей пацієнтів із хронічною патологією нейрорецепторного апарату ока та зорових шляхів (значного покращання зору у них не було), встановлено:
• низьку наполегливість у досягненні соціально значущих цілей;
• відсутність нових вражень;
• негативну песимістичну оцінку оточуючої дійсності з тривожними очікуваннями.
У той же час при прогресуючому зниженні зорових функцій пацієнти у більшій мірі здатні до самоконтролю та адаптації до свого стану. Труднощі соціально-психологічної адаптації для них у першу чергу пов’язані з неминучістю визнання власної безпорадності та фізичного безсилля перед сліпотою, що насувається, та слабобаченням.
Бінокулярний зір – узгоджений зір обома очима. Характеризується повним злиттям ретинальних зображень кожного ока у кірковому відділі зорового аналізатора. Для того, щоб це відбулося, необхідно, щоб отримані на сітківці зображення відповідали одне одному за формою та величиною та потрапляли на строго ідентичні ділянки сітківки. Ці точки або ділянки сітківки називають кореспондуючими. Кореспондуючі точки сітківки – це перш за все центральні ямки, далі точки, розташовані в обох очах в одинакових меридіанах та на однаковій відстані від центральних ямок. Неідентичні точки – це безліч пар асиметричних, неоднаково розташованих точок, віддалених на різні відстані від центральних ямок або від них на рівних відстанях, але з різними знаками. Вони називаються диспарантними. Якщо зображення предмета потрапляє на диспарантні точки сітківки, то вони не зіллються в єдиний образ, предмет буде сприйматися подвоєним, виникне двоїння. Бінокулярний зір дає можливість стереоскопічного зору, можливість бачити оточуючий світ у 3-х вимірах, визначати відстань між предметами, сприймати глибину оточуючого світу. В основі стереоскопічного зору та визначення відстані між предметами лежить фізіологічне двоїння. При ньому зображення отримуються в неідентичних, диспарантних точках, симетрично розташованих відносно жовтої плями, що дає фізіологічне двоїння, яке не заважає зору, але дає в кору сигнали про розташування предметів, більш близьких чи більш віддалених від точки фіксації. Нейтралізація цього двоїння відбувається в корі головного мозку. Людина, яка не має бінокулярного зору, не може працювати по тій професії, де потрібна моментальна оцінка глибини, відстані між рухомими об’єктами (пілот, машиніст потягів, лікар-стоматолог та ін.). Нормальний бінокулярний зір є можливим, якщо є нормальний тонус всіх зовнішніх м’язів обох очей. При м’язевій рівновазі зорові осі очей розташовані паралельно. Ця рівновага носить назву ортофорії. Основним чинником, який забезпечує наявність бінокулярного зору, є фузійний рефлекс, який приводить зорові осі до нормального паралельного положення у випадках прихованої косоокості. Розвиток бінокулярного зору починається з рефлексу бінокулярної фіксації, який виникає приблизно на 3-му місяці життя, а формування його закінчується до 12 років. При справжній косоокості буває або монокулярний, обо одночасний зір. При одночасному характері зору обидва зображення сприймаються, але через відсутність або пригнічення фузійного рефлекса не зливаються в одне. При монокулярному зорі у вищих кіркових центрах сприймається зображення тільки одного з очей.
Орієнтовні методи оцінки характеру зору:
– тест із визначенням установочного руху ока;
– тест із викликаним двоїнням (з тестовою фігурою Грефе або циліндром Маддокса).
Приладні методи оцінки характеру зору: побудовані на застосуванні принципу розділу та маркування поля зору правого та лівого ока за допомогою кольорових скелець (анагліфна гаплоскопія), поляризаційних плівок або “смужкових” скелець Баголіні:
– чотирьохточковий кольоротест;
– синоптофор.
Світлосприйняття та методи його визначення
Світлосприйняття – це здатність зорового аналізатора сприймати світло та розрізняти ступені його яскравості. Ця функція є найбільш ранньою та основною функцією органа зору та обумовлена функцією паличок. Око людини здатне сприймати дуже яскраве світло та зовсім незначне. Мінімальна величина світлового потоку, яка дає сприйняття світла, називається порогом подразнення. Сприйняття граничної мінімальної різниці яскравості світла між двома освітленими об’єктами – порогом розрізняння (розпізнавання). Величини обох порогів зворотньо пропорційні ступеню світлосприйняття. В основі дослідження світлосприйняття лежить визначення величини цих порогів, особливо порогу подразнення. Процес пристосування ока до різних умов освітленості називається адаптацією. Світлова адаптація – це пристосування органа зору до умов більш високої освітленості. Вона перебігає дуже швидко. Із порушень світлової адаптації відомі її розлади при вродженій кольоросліпоті. Клінічно такі порушення проявляються так званоюнікталопією, тобто кращим зором у темряві. Темнова адаптація – це пристосування ока в умовах зниженої освітленості, тобто зміна світлової чутливості ока після вимкнення світла, яке діяло на око. Відомо, що максимум світлочутливості при темновій адаптації досягається впродовж перших 30-45 хвилин та після 45 хвилин. Дослідження темнової адаптації виконують за допомогою приладів різної конструкції. Деякі з них (адаптометри) пристосовані для визначення порогових величин світлової чутливості ока в абсолютних величинах, інші характеризують її опосередковано – за часом виявлення феномена Пуркін ‘є. Останній базується на встановленій різній спектральній чутливості ока в умовах денного та сутінкового освітлення. У першому випадку вона максимальна до променів із довжиною хвилі 550-560 нм (червоних), у другому – з 506-510 нм (блакитних). Саме по цій причині у сутінках об’єкти блакитного кольору розрізняються оком краще та швидше, ніж такі ж, але червоного кольору. Світлова чутливість та адаптація можуть залежити від різних причин. Відомо, що до 20-30 років світлочутливість наростає, до старості знижується, так як чутливість нервових клітин зорових центрів у цьому віці ослаблюється. Хід адаптації може змінюватись при вагітності, голодуванні, зміні температури повітря, психічних переживаннях та ін. Зниження темнової адаптації називається гемералопією(грець, гемерос – день, опс – зір). Гемералопія буває вродженою та набутою. Симптом нічної сліпоти є характерним для 2-х основних груп захворювань: стаціонарних дисфункцій паличкової системи та прогресуючої нічної сліпоти, які включають первинні та вторинні дистрофії паличкової системи.
До захворювань, симптомом яких є прогресуюча нічна сліпота, відносяться:
1) група спадкових та петоретинальних дистрофій;
2) нічна сліпота, обумовлена порушенням обміну та дефіцитом віт. А при недостатньому надходженні його з їжею або синдромі “мальабсорбції”;
3) ускладнена міопія та глаукома на стадії концентричного звуження поля зору;
4) прогресуюча нічна сліпота як прояв фізіологічного старіння.
Кольоросприйняття, методи його дослідження
Кольоросприйняття є функцією колбочкового апарату сітківки. Око людини сприймає кольори з довжиною хвилі від 380 до 800 нм.
Умовно розрізняють III групи :
1 – довгохвильові (червоний, оранжевий);
2 – середньохвильові (жовтий, зелений);
3 – короткохвильові (блакитний, синій, фіолетовий).
Всі кольори в природі:
* Ахроматичні – білий, чорний, сірий – до 300 відтінків (в залежності від яскравості – ступінь близькості до білого).
* Хроматичні кольори характеризуються 3-ма якостями:
1. Кольоровий тон, відтінок (залежить від довжини хвилі) – це власне колір.
2. Насиченість (тобто частка основного тону). Наприклад, рожевий – це червоний після зниження насиченості
3. Яскравість або світлота (тобто близкість його до білого кольору): обозначає кількість світла, що випускається об’єктом (число фотонів, що потрапляють в око). Комбінуючи ці якості, одержують десятки тисяч відтінків кольорів.
3-х компонентна теорія кольоровідчуття була запропонована М.Ломоносовим.
Вона знайшла підтвердження в роботах західних вчених (Юнг, Максвелл, Гельмгольц). Рецепторами кольору являються колбочки 3-х видів: 1-й вид (червоні) – сильніше збуджуються довгохвильовими променями, слабше – середніми і ще слабше – короткохвильовими; 2-й вид – найсильніше збуджуються средньохвильовими променями і т.д.
При рівномірному збудженні всіх 3-х видів колбочок відчувається білий колір, відсутність подразнення дає відчуття чорного. Наприклад, чому квіти білі? Колір будь-якого об’єкта залежить від відносного числа фотонів кожної довжини хвилі, які відбиваються або поглинаються. Оточуюче нас світло сонця містить приблизно однакову кількість фотонів, які складають повний спектр. Біла фарба відбиває всі фотони однаково добре, тому білі квіти виглядають білими.
Порушенням кольоровідчуття страждає в середньому 10% чоловічого населення та 0,5% жіночого.
Людину, яка правильно розрізняє кольори, називають нормальним трихроматом.
Порушення сприйняття одного з трьох основних кольорів називають дихромазією. В залежності від того, який колір не сприймається розрізняють З вида дихромазії :
І – протанопія – не сприймається червоний колір;
II – дейтеранопія – не сприймається зелений колір;
III – тританопія – не сприймається синій колір.