Етіологія невідома.
Теорії розвитку
дерматозу:
– вірусна або інфекційна;
– неврогенна або нейроендокринна;
– спадкова;
– інтоксикаційна;
– імуноалергічна.
Провокуючі чинники – стресові ситуації.
Клініка.
Висипка мономорфна – дермо-епідермальні папули діаметром 1-3 мм.
Характеристика висипки:
1) полігональні обриси;
2) пупкоподібне центральне западання;
3) блискуча поверхня при боковому освітленні;
4) відсутність тенденції до периферійного росту;
5) наявність сітки Уікхема (проглядається в глибині папул після змазування водою чи олією);
6) можливий розвиток ізоморфної реакції (феномен Кебнера) — лінійна висипка на місці розчухів, травм.
7) свербіж різної інтенсивності, рідко поколювання, паління.
– тенденція до злиття, утворюючи бляшки, різні фігури;
– колір папул: жовто-червоний, світло-червоний, яскраво-червоний, малиновий, темно-вишневий, мідно-червоний, фіолетовий, синьо-червоний, буро-червоний, темно-коричневий, рідко-чорний;
– поверхня папул гладенька, згодом на поверхні з’являється невелике лущення;
– взаєморозташування папул: генералізоване або локальне, схильність висипки до групування, утворення кілець, гірлянд або лінійного розміщення; можливе зостериформне (на одній половині тіла) розміщення висипки;
– локалізація: статеві органи, слизові оболонки рота, згинальні поверхні передпліч, ділянки зап’ястя, ліктьових згинів, розгинальні поверхні гомілок, поперекова ділянка, головка статевого члена; на кінцівках, тулубі висипка розміщується симетрично.
– можуть бути змінені нігті: повздовжня посмугованість, іноді у вигляді гребенів, потемніння, іноді гіперемія нігтьового ложа.
Досить часто ізольовано або одночасно із шкірою уражаються слизові оболонки рота, статевих органів.
Ураження слизових оболонок: білувато-сірі або порцеляноподібні папули групуються, утворюючи ніжні, тонкі лінії або сітку, іноді зливаються у вигляді бляшок, що нагадують лейкоплакію, ерозивні, виразкові чи бульозні варіанти, які супроводжуються болючістю.
Виділяють
6 клінічних форм червоного плоского лишаю порожнини рота і червоної окрайки губ:
1. Типова форма — дрібні вузлики, зливаючись, нагадують мереживо, листки папороті, або бляшки, вкриті сіро-білим нальотом.
2. Гіперкератотична форма.
3. Ексудативно-гіперемічна форма.
4. Ерозивно-виразкова форма.
5. Бульозна форма.
6. Атипова форма.
Клінічні форми червоного плоского лишаю на шкірі.
1. Класична або типова (описана вище).
2. Гіпертрофічна або верукозна
форма.
3. Рогова або гіперкератотична форма, вкрита азбестоподібними лусочками – розвивається рідко.
4. Атрофічна форма.
5. Пемфіґоїдна форма.
6. Фолікулярний або плоский волосяний лишай.
7. Пігментна форма.
8. Еритематозна форма.
9. Рідше трапляються анулярний, лінійний, зостериформний варіанти хвороби.
Перебіг: хронічний, рецидивуючий.
Початок може бути гострим або поступовим, непомітним.
Гістопатологія: нерівномірний акантоз, гіперкератоз з ділянками паракератозу, нерівномірний гранульоз, вакуольна дистрофія базальних клітин епідермісу, дифузний смугоподібний інфільтрат у дермі; розширені кровоносні і лімфатичні судини.
Дифдіаґноз: обмежений нейродерміт, папульозний сифіліс, ліхеноїдний парапсоріаз. Анулярну фрму диференціюють із кільцеподібною гранульомою; бородавчату — з амілоїдним і мікседематозим ліхеном, бородавчастим туберкульозом шкіри, хромомікозом, вузлуватим свербцем Гайда; атрофічну — із склероатрофічним ліхеном; пемфігоїдну — із пемфігоїдом Левера; пігментний — із токсичною меланодермією; на слизових рота — із лейкоплакією, сифілітичними папулами, пемфігусом.
Лікування: при обмежених формах типового червоного плоского лишаю найефективнішим є застосування під оклюзійну пов’язку кортикостероїдних мазей (дипросалік, лорінден А, целестодерм та інших). Прискорюють розсмоктування інфільтрату місцеві теплові процедури, парафінотерапія. У випадках гострих дисемінованих форм показані антибіотики (пеніциллін та інші), седативна терапія, препарати інтерферону, грізеофульвін. При генералізованих формах застосовують системну кортикостероїдну терапію. Використовують також ксантинолу нікотинат, теонікол, вітаміни В1, В6, В12, Е, ДЗ, гістаглобулін, ізоніазид, левамізол, при ерозивно-виразкових формах ураження порожнини рота — циклофосфамід. Практикують індуктотермію поперекової ділянки, УВЧ паравертебрально.
У випадках бородавчастої форми застосовують обколювання кортикостероїдами, лідазою, змазування пергідролем, ферезолом, ла-зеротерапію, ультразвук, кріотерапію, парафінотерапію, рентгентерапію, діатермокоагуляцію. Після повного регресу висипки часто залишається стійка пігментація.
Прогноз для життя сприятливий, для повного одужання іноді сумівний у зв’язку із схильністю хвороби до рецидивів.
Профілактичні заходи: санація хронічних вогнищ інфекції, уникнення стресових ситуацій, загальнозміцнюючі заходи. Первинна профілактика не розроблена.