Дезінфекція – комплекс заходів, спрямованих на знищення або видалення з об'єктів патогенних мікроорганізмів (бактерій та їх токсинів, вірусів, рикетсій, найпростіших, грибів тощо). Цим «дезінфекція» відрізняється від терміну «стерилізація», під яким розуміють знищення усіх видів мікроорганізмів, у тому числі непатогенних.
Розрізняють два види дезінфекції :
- осередкову
- профілактичну.
Осередкова дезінфекція залежно від того, на якому етапі передачі інфекції вона здійснюється, розподіляється на поточну і заключну.
Поточну дезінфекцію здійснюють у безпосередньому оточенні хворого або заразоносія з метою запобігання розповсюдженню збудників інфекційних хвороб у довкіллі. Її проводить медичний персонал лікувально-профілактичних закладів. Дільничний лікар при першому відвідуванні хворого організовує первинні протиепідемічні заходи в осередку, інструктує обслуговуючий персонал про особливості проведення дезінфекції і передає подальше спостереження за осередком відповідному спеціалісту.
У приміщеннях амбулаторії, поліклінікита лікарні (оглядові кабінети, санпропускники, палати, коридори, туалети) двічі на день проводять вологе прибирання із застосуванням мийних засобів. Окремо дезінфікують промарковані збиральний інвентар (посуд, ганчір'я, мочалка, відра тощо) для прибирання палат, коридорів і туалетів.
Предмети догляду за хворими знезаражують після кожного користування. Білизну хворих у відділенні збирають убавовняні мішки або металеві баки з кришкою. Після попереднього сортування і дезінфекції ці речі відправляють у пральню лікарні. Здійснюють регулярну дезінфекцію приміщень, де зберігають білизну. Клейончасті знімні чохли зматраців старанно протирають дезінфікуючим розчином. Речі хворого складають у мішок і відправляють для камерного знезаражування. Виділення хворого підлягають знезараженню у туалеті чи підкладних суднах. Судна дезінфікують у спеціальних баках з кришками і миють. Останнім часом почали впроваджуватися спеціальні машини для дезінфекції і миття суден та іншого забрудненого інвентарю.
Посуд, яким користувався хворий, знезаражують і миють. Знезаражений посуд просушують на виділеному для цього чистому столі і зберігають у шафі. Залишки їжі збирають у бак з кришкою і знезаражують шляхом заливання дезрозчином. Речі хворих повертають їм лише після попереднього знезаражування.
Автотранспорт, яким інфекційний хворий був доставлений в приймальне відділення, дезінфікується у санітарному шлюзі або на спеціально обладнаній площадці, що має стік для змивних вод. Автомобіль зрошують дезінфекційним розчином або ретельно протирають – спочатку зовнішні ручки дверей кабіни, потім – усі частини салону, причому підлогу – двічі. Металеві частини після обробки протирають чистим сухим ганчір'ям.
Завдання заключної дезінфекції – знищення збудника інфекційної хвороби в епідемічному осередку після госпіталізації, одужання, виїзду або смерті хворого.
Заключну дезінфекцію виконує дезінфекційна бригада, що звичайно складається з 2-3 працівників (лікаря-дезінфекціоніста чи помічника епідеміолога і 1-2 дезінфекторів). Бригада оснащується гідропультом, відрами, щітками для чищення м'яких речей таодягу, розпилювачами для порошків і рідин, мішками для транспортування речей у дезкамеру, фасованими дезінфекційними середниками, халатами, шапочками, респіраторами, захисними окулярами, гумовими рукавичками, милом, чистими ганчірками. В осередках карантинних інфекцій персонал забезпечують ще й спеціальним захисним одягом.
Роботу здійснюють за такою схемою. Перш за все знезаражують збиральний інвентар (віник, щітки, ганчірки для прибирання підлоги). Відра і тази зовні попередньо зрошують дезрозчином. Сортують і збирають у щільні мішкиречі, що підлягають камерній дезінфекції. Сміття, зібране в процесі роботи, складають у відро і заливають розчином або спалюють. Після цього зрошують підлогу, знезаражують залишки їжі та посуд хворого. Особливо старанно обробляють стіни поблизу ліжка хворого, опалювальні батареї, плінтуси. Після закінчення обробки стін і меблів повторно зрошують підлогу дезрозчином. Востанню чергу дезінфікують поріг і двері кімнати, де перебував хворий. Після цього обробляють інші кімнати та місця загального користування.
Профілактичну дезінфекцію виконують, незалежно від наявності інфекційних хвороб, її мета – знищити збудників на тих об'єктах довкілля, на яких вони можуть з'явитись і призвести до зараження людей. Для цього систематично проводять дезінфекцію питної води, нечистот, місць громадського користування (туалети, вокзали), пастеризацію молока, атакож підтримують санітарний режим у лікувальних установах, дитячих закладах, на підприємствах харчової промисловості.
Для дезінфекції використовують фізичніта хімічні засоби знезараження.
Фізичні засоби знезараження.
До фізичних засобів належать механічні, термічні і променеві дезінфікуючі середники.
Механічні засоби – чищення, вологе прибирання, прання, витрушування. Цими засобами можна звільнити багато речей і поверхонь від пилу і бруду, а відтак – від значної кількості мікроорганізмів.
За допомогою побутового пиловсмоктувача разом з пилюкою видаляється до 98 % мікробів. При провітрюванні помешкань протягом 15 хв. кількість мікроорганізмів у повітрі різко зменшується, а через 30 хв. вони майже відсутні. Промисловість випускає спеціальні вентиляційні установки, що широко застосовуються в лікувально-профілактичних закладах. Провітрювання має велике значення для профілактики грипу, кору, вітряної віспи, краснухи й інших інфекційних хвороб, збудники яких передаються крапельним шляхом і нестійкі у повітрі. Для зменшення бактерійного забруднення повітря чи води можна використовувати ще й фільтрування.
Термічні і променеві засоби – це використання високої або низької температури, висушування, ультразвуку, струмів ультрависокої частоти (УВЧ), а також надвисокочастотного (НВЧ), радіоактивного опромінення, освітлення ультрафіолетовими лампами, що мають бактерицидну дію.
Гаряче повітря або сухий жар застосовуютьу повітряних стерилізаторах та інших апаратах для знезараження лабораторного посуду, інструментів. Гаряче повітря використовують також у повітряних камерах для дезінсекції одягу, матраців, подушок, ковдр або інших речей. Прасування білизни, одягу гарячою праскою також призводить до знезараження.
Кип'ятіння застосовують для знезараження посуду, предметів догляду за хворими, білизни, іграшок. Знезаражуюча дія кип'ятіння посилюється при додаванні у воду соди або мила. Зокрема, для знезараження постільної, натільної білизни, рушників, хустинок, фіранок і т.п. використовують бучення – метод, при якому забруднену білизну спочатку замочуютьу 0,5-1 % розчині кальцинованої соди, а через 6-12 год кип'ятять впродовж 1-1,5 год. Сучасні лікарні обладнані пральними машинами, де прання поєднується із знезараженням білизни кип'ятінням.
Водяну пару використовують у дезінфекційних камерах з метою знезараження одягу, постільної білизни й інших м'яких речей У парових стерилізаторах її використовують для стерилізації перев'язувального матеріалу та інструментів.
Випалювання і прожарювання за допомогою спиртівки, газового пальника чи паяльної лампи використовують для дезінфекції лабораторних петель, голок, ватних корків, пробірок тощо.
Спалювання. У спеціальних печах, ямах або на багаттях спалюють сміття, ганчірки, залишки їжі, трупи тварин тощо.
Пастеризація – це прогрівання харчових продуктів до температури 70-80 °С протягом ЗО хв. або до 90°С протягом 3 с, що призводитьдо загибелі вегетативних форм мікробів, але не знищує їх спор.
Тиндалізація – (повторна, дробна пастеризація) – прогрівання білкового матеріалу при температурі 56-58°С протягом 1 год щодня впродовж 5-6 днів. У такий спосіб вдається знищити спори, які проростають.
Холод. Штучне заморожування патогенних збудників не призводить до їхньої повної загибелі. Однак за низької температури знижується кількість мікроорганізмів, а також сповільнюється їх життєдіяльність. Тому таку обробку використовують у харчовій промисловості для консервування.
Висушування. Іноді може використовуватися саме такий спосіб дезінфекції, оскільки деякі патогенні мікроорганізми підвпливом тривалого висушування гинуть.
Сонячне світло, ультрафіолетові промені, їх використовують для зниження бактерійного забруднення повітря. Ультрафіолетові промені одержують за допомогою спеціальних бактерицидних ламп, які широко застосовуються у маніпуляційних кабінетах, операційних блоках, палатах та інших приміщеннях лікарень і поліклінік.
Хімічні засоби знезараження.
Хімічний метод дезінфекції базується на використанні хімічних речовин або їх поєднання з мийними засобами. Основною вимогою, що ставиться до хімічних дезінфектантів, є добра розчинність у воді або утворення в ній емульсії. Засіб повинен бути ефективним у якомога менших концентраціях і швидко вбивати мікроорганізми; забезпечувати знезаражувальну дію навіть при наявності органічних речовин; бути достатньо стійкими при збереженні та нетоксичними для людей.
Ефективність дезінфекції залежить від ряду факторів: концентрації активної речовини, її кількості, особливостей об'єктів знезараження, засобів їхньої обробки і її часу впливу (витримки). Зокрема, наявність у середовищі органічних речовин (кров слиз, мокрота) затримує процес загибелі мікробів, підвищення температури розчину осилює бактерицидний ефект. Важливе значення має й рівень рН середовища. Так, препарати хлору які часто використовують для дезінфекції, діють сильніше в кислому середовищі, ніж у лужному, їх доцільно застосовувати з активаторами, які стимулюють виділення активного хлору і завдяки цьому посилюють бактерицидний ефект. Активаторами найчастіше служать амонійні солі: хлорид, нітрат або сульфат амонію, а також аміак (нашатирний спирт). Готують активовані розчини безпосередньо перед використанням.
Найчастіше вдаються до вологого методу дезінфекції з використанням дезрозчинів або аерозолів. Зануренням у розчини обробляють білизну, посуд, іграшки; зрошенням – стіни, меблі; протиранням – картини, поліровані речі. Аерозолі застосовують насамперед для знезараження повітря і поверхонь.
У дезінфекційній практиці використовують різні хімічні сполуки.
1. Хлорвмісні засоби.
Хлорне вапно. Його діюча речовина – активний хлор. Випускається трьох гатунків, що містять відповідно 35, 32 і 26 % активного хлору. Хлорне вапно, яке містить менше ніж 15 % активного хлору для дезінфекції непридатне. Активним хлором називають ту його кількість яку може витиснути з хлорного вапна розведена соляна або сірчана кислота. Використовують для дезінфекції при кишкових інфекціях та інфекціях дихальних шляхів. Має вірулецидні, бактерицидні, спороцидні та фунгіцидні властивості.
Сухе хлорне вапно застосовують для знезаражування рідких ви ділень хворого (харкотиння, блювотиння, сеча, рідкий кал) і дезінфекції місць виплоду мух. Для приготування робочих розчинів використовують освітлений 10 %. (маточний) розчин хлорного вапна. Застосовується переважно для дезінфекціїлікувально-профілактичних і житлових приміщень при кишкових і крапельних інфекціях. Хлорне вапно має стійкий неприємний, подразнює слизові оболонки очейі дихальних шляхів, знебарвлює тканини, викликає корозію металу.
Хлораміни (хлорамін Б, хлорамін ХБ) містять 25-29 % активного хлору. Діють бактерицидно, вірулецидно і фунгіцидно.
Двітретинноосновна сіль гіпохлориту кальцію(ДТСГК) містить 47-52 % активного хлору.Застосовують у вигляді сухого порошку, неосвітленого та освітленого розчинівдля дезінфекції води, виділень хворого, стін, підлоги, меблів, посуду, грунту.Розчин готують за ЗО хв до застосування.
Нейтральний гіпохлорит кальцію (НГК) також має широкий спектр антимікробної дії, оскільки містить 50-70 % активного хлору. 0,25-10 % розчин застосовують для дезінфекції нежитлових приміщень, надвірних споруд, вбиралень і т. ін. при кишкових і крапельних інфекціях бактерійної і вірусної етіології, туберкульозі у виглядіо світлених і неосвітлених розчинів, а також у сухому стані.
Натрієва (калієва) сіль дихлорізоціанурової кислоти (НСДХІК) містить 56-60 % активного хлору. Використовують у вигляді 0,1-0,3 %, Іноді 3-5 % водних розчинів. На основі цієї солі синтезовані препарати хлордезин і хлорцип з меншим вмістом активного хлору.
Трихлорізоціанурова кислота містить близько 90 % активного хлору. Використовують для дезінфекції при кишкових інфекціях та інфекціях дихальних шляхів ук онцентрації 0,05-0,1 %, при спорових формах збудника – 0,1 %.
Дихлордиметилгідантоїн містить 69-70 % активного хлору. Використовують 0,025-0,1 % розчини. На його основі виготовлений препарат сульфохлорантин, який застосовують для дезінфекції в 0,1-0,2 %розчинах.
Хлорантоїн – багатокомпонентний дезінфектант третього покоління змийним ефектом. Має бактерицидну, вірулецидну і фунгіцидну активність.
2. Йод, бром та їхні сполуки.
Зрідка застосовують:
дибромантин – для знезараження води у плавальних басейнах; йодофори (комплексийоду з поверхнево-активними сполуками) – у хірургічній практиці. Мають бактерицидні, фунгіцидні та спороцидні властивості.
3. Похідні фенолу – їх найчастішезмішують з милом або з мийними засобами, щоб розчинити у воді. Застосовують:
фенол(3-5-8 % розчин у 10 % калійному милі для дезінфекції приміщень, меблів, білизни, іграшок, ванн, вбиралень, виділень); мильно-фенолову суміш (3-5 % фенолу і 2 %мила) – 1-хлор-бета-нафтол (33 % паста). Останньому препарату притаманна вибіркова дія на туберкульозну паличку, тому й застосовують його здебільшого у вигляді 0,5-4 % розчинів у лікувальних закладах протитуберкульозного профілю та в сімейних осередках.
4. Альдегіди.
Формальдегід (альдегід мурашиної кислоти) використовується у вигляді 40 % розчину у воді, який називають формаліном. Його застосовують у пароформалінових камерах, для дезінфекції житлових приміщень і різних предметів. Застосовують 2-3 % розчин формальдегіду.
Бета-пропіолактон в концентрації 1:5000 діє бактеріостатично, а 1:1000 – бактерицрідно. Найчутливіші до цього препарату віруси, які гинуть при застосуванні його у концентрації 0,05 %. Бета-пропіолактон можна використовувати у формі аерозолів та в дезінфекційних камерах. Препарат високотоксичний.
5. Окисники.
Найчастіше застосовують у хірургічній практиці:
перекис водню – у 0,5 % розчині мийних засобів; надоцтова кислота та створений на її основі дезоксон-1 мають сильні бактерицидні, вірулецидні, фунгіцидні та спороцидні властивості, використовуються для профілактичної й осередкової дезінфекції; знезараження рук та операційних інструментів.
6. Луги
Їдкий натр, негашене вапно, каустична та кальцнована сода, поташ та суміш і лугів з різними домішками.
7. Спирти
Спирти (етиловий, пропіловий та ізопропіловий). Використовують для знезараження Рук хірургів та консервації біологічних об'єктів. Найсильнішу бактерицидну дію має 70° спирт. Пропіленгліколь і триетиленгліколь рекомендовано для дезінфекції повітря, бо вони згубно діють на бактерії і є безпечними для людей.
8 . Поверхнево-активні засоби.
Характеризуються не лише високою антимікробною активністю, але й мийними властивостями. Серед них варто згадати про неіоногенні середники з сильним мийним ефектом (ОП-7, ОП-10, СФ-1, СФ-2); аніонні (мила карбонових кислот та ефіри сірчаної кислоти), катіонні (дегмін, диметамін-10, катіонат, роккал, ніртан та ін.); амфотерні (амфолан, амфосепт, амфонафт у вигляді 0,5-2 % розчинів).
9 . Інші хімічні сполуки хлоргексидин і метацид, метасилікат натрію, дезмол, гембар. Зараз широко розповсюджені імпортні дезінфектанти: бациллол-плюс і бациллоцид расанд (швидкодіючі спиртові розчини для дезінфекції поверхонь і медичних виробів, не містять формальдегіду);
З метою дезінфекції в домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби протимікробної дії, що випускаються промисловістю: «Блиск», «Саніта»,«Посудомий», «Дезус», «Дихлор-І», «Гексахлор» та ін.
Контроль якості дезінфекційних заходів здійснюють дезінфекційні станції, санепідемстанції та бактеріологічні лабораторії лікувальних закладів, її оцінюють шляхом візуального, а також об'єктивного контролю з використанням хімічного і бактеріологічного методів.
Візуальний контроль має на меті з'ясувати санітарний стан об'єкта, своєчасність проведення дезінфекційних заходів, обґрунтованість вибору об'єктів і методів знезараження.
Хімічний контроль використовують для визначення дієвості робочих розчинів відповідно до інструкцій. Виявлення в лабораторних умовах меншої, ніж потрібно, кількості діючої речовини є доказом поганої якості дезінфекції.
У разі застосування хлорвмісних препаратів можна використовувати йод-крохмальний метод контролю. Якщок онтрольована поверхня дійсно була оброблена хлорвмісним дезрозчином, то придотику до неї тампону, змоченого сумішшю 3 % розчину йодиду калію з 2 % крохмальним клейстером з'явиться специфічне синьо-буре забарвлення. Воно зникне після протирання ваткою, змоченою у 3 % розчині тіосульфату натрію.
Бактеріологічний контроль дезінфекції проводять в осередках кишкових інфекцій шляхом виявлення кишкової палички на оброблених предметах. Для взяття змивів готують ватні тампони на паличках і стерилізують у паперових пакетах. При заборі проб тампон змочують у і % розчині тіосульфату натрію або в середовищі збагачення. Змиви за допомогою тампонів роблять не менше ніж з 10 предметів у квартирах і не менше ніж з 30 предметів у дитячих дошкільних і лікувально-профілактичних закладах. Змиви з кожного об'єкта роблять однимтампоном. Після взяття змиву тампон занурюють до дна пробірки з живильним середовищем. При цьому краї пробірки обпалюють над полум'ям пальника. На ній зазначають порядковий номер і під тим же номером заносять у список предмет, з якого була взята проба.
Дезінфекцію вважають якісною за відсутності росту мікроорганізмів.
Камерна дезінфекція
Дезінфекційні камери забезпечують надійне знезараження одежі, постільної білизни, килимів, перев'язочного матеріалу, шерсті, вторинної сировини, книг та інших речей. Усі інші методи знезараження м'яких речей, крім кип'ятіння, не гарантують повноти дезінфекції та дезінсекції. Знезараження кип'ятінням є неприйнятним щодо верхнього одягу, постільних речей (подушки, ковдри, матраци), виробів зі шкуртварин тощо.
Дезінфекційними камерами називають апарати і спеціальні споруди, у яких за допомогою фізичних (водяна пара, пароповітряна суміш, сухе гаряче повітря), хімічних (формальдегідта інші) чи одночасно фізичних і хімічних дезінфікуючих засобів знезаражують від патогенних мікробів різні речі, а також знищують членистоногих. Залежно від встановленого режиму роботи камери можуть використовуватися як дезінфекційні, так і дезінсекційні.
Майже всі дезінфекційні камери складаються з власне камери (в яку завантажують речі), джерела тепла (паровий котел, електронагрівач тощо), контрольно-вимірювальних приладів (термометри, манометри), апаратури для введення хімічних речовин (форсунки), пристроїв для вентиляції (вентилятори, парові ежектори та інші).
За своїм призначеннямі будовою дезінфекційні камери можуть бути стаціонарними або пересувними (змонтованими на шасі автомобіля). Стаціонарні камери встановлюють на санітарних пропускниках, при великих лікарнях та на дезінфекційних станціях для дезінфекції і з якої здійснюють завантаження речей у камери, називають завантажувальною, або брудною, половиною, а частину приміщення, в якій розвантажують камери і видають речі, називають розвантажувальною, або чистою, половиною. В останній також знаходяться вентилі, термометри й інші пристрої, за допомогою яких керують роботою камери.
Залежно від засобу(діючого агента), що використовується для знезараження, камери поділяють надекілька типів (В. А. Виль-кович, 1987):
пароповітряно-формалінові – використовують пароформ-альдегідну суміш і зволожене нагріте повітря;
парові – знезараження проводять насиченою водяною парою;
повітряні (сухожарові) – діючим засобом є нагріте повітря;
газові – застосовують сірчистий ангідрид, окис етилену, метилбромід, хлорпікрин тощо;
комбіновані – пристосовані для знезараження та дезінсекції декількома агентами (водяна пара, пароповітряна суміш, формальдегід).
У пароповітряно-формалінових камерах дезінфекцію проводять за допомогою комбінованої дії гарячого вологого повітря при температурі 58-62°С і хімічної речовини – формаліну. Пара, яка надходить у пароформалінову камеру знизу, повітря не витісняє, а зволожує і нагріває його. Коли розпиляють у камері формалін (40% водний розчин формальдегіду), то він разом із нагрітим і зволоженим повітрям проникає в речіі проявляє дезінфекційну дію.
За допомогою пароформалінового способу можна проводити дезінфекцію та дезінсекцію будь-яких речей і предметів, оскільки під впливом пари при температурі 58-62 °С шкіряні, хутряні та інші речі не псуються, а дезінфекційна дія вологого гарячого повітря доповнюється дією формаліну.
Ефективним бактерицидним таспороцидним засобом є насичена водяна пара, що обумовлюється її високоювологістю і температурою. Що вищий тиск насиченої водяної пари, то вища її температура. За нормального атмосферного тиску (760 мм рт. ст.) температура водяної пари дорівнює 100 °С, за тиску з додатковими ковими 0,5 атм – 112 °С,1,0 атм – 120 °С і 2,0 атм – 132 °С. Висока температура пари, яка досягається у разі підвищення тиску за рахунок прихованої теплоти паротворення, сприяє посиленню ефективності дезінфекції і скороченню часу її проведення.
У водяної пари більші, ніж у гарячого повітря, теплоємність ітеплопровідність, вона здатна глибоко проникати у вироби з різних тканин. Порядіз цим негативною властивістю насиченої водяної пари під тиском є те, щовнаслідок її дії на шкіряні, гумові, клеєні речі та речі із синтетичногоматеріалу вони псуються і стають непридатними для користування.
Пара в парову дезінфекційну камеру (типу парової камери Крупіна) подається зверху. Оскільки пара легша від повітря, вона поступово витискує його з камери. Щоб підвищити температуру пари, збільшують тиск до 0,5-1,0 атм шляхом подальшого подавання пари в камеру і зменшення її виходу з неї. При цьому зберігають текучість пари, що підвищує її дезінфекційну дію. При надлишковому тиску пари 0,2-0,5 атм і температурі 105-111 °С експозиція для дезінсекції (знищення вошей та гнид) становить 10 хв, для дезінфекції (при зараженні вегетативними формами мікроорганізмів) – 40 хв, а при зараженні споровими формами мікроорганізмів – 60 хв.
Парові дезінфекційні камери використовують для знезараження одягу, постільних речей, перев'язочного матеріалу тощо.
У зв'язку з низькою теплопровідністю і теплоємністю сухого гарячого повітря воно як дезінфекційний чинник ефективно діє при температурі 140-180 °С. Однак за таких умов предмети і речі, до складу яких входять органічні речовини, обвуглюються і псуються. Тому сухе гаряче повітря використовують у повітряних стерилізаторах лише для стерилізації окремих медичних інструментів, скляного і фарфорового посуду. Сухе гаряче повітря, що має температуру 80-105 °С, при якій одяг і інші речі непсуються, використовують для проведення дезінсекції (воші і гниди гинуть через15-20 хв).
Перед сухим гарячим повітрям має істотні переваги не тільки водяна пара, а й вологе гаряче повітря. Воно, як і водяна пара, хоча і меншою мірою, має високу теплопровідність і теплоємність. Порівняно із сухим гарячим повітрям вологе гаряче повітря глибше проникає вречі, які знезаражуються. Тому в парових та пароформалінових камерах можна проводити знезараження речей та предметів вологим гарячим повітрям при нормальному тиску та температурі 80-98 °С (дезінфекція) і 60-80 °С (дезінсекція) без застосування формаліну.
Контроль якостікамерної дезінфекції. Контроль за роботою дезінфекційних камер постійно здійснюється візуально, за допомогою контрольно-вимірювальних приладів (термометр, манометр), а також бактеріологічних тестів. Для контролю якості роботи дезінфекційних камер застосовують такі тест-об'єкти: на вегетативні мікроорганізми – золотистий стафілокок, на спорові форми – культура антракоїду; на мікобактерії туберкульозу – бактерії В-5. Контроль дезінсекції проводиться за допомогою тест-об'єктів із вошей і гнид.
Стерилізація. Вона має дуже важливе значення для клінічної і профілактичної медицини. Різні методи стерилізації знайшли широкез астосування в хірургії, акушерстві й гінекології, стоматології, терапії, мікробіології та інших галузях медицини для знезараження медичного інструментарію, перев'язувального та шовного матеріалу, білизни тощо.
Стерилізація медичних виробів діагностичногоі лікувального призначення проходить у два етапи: достерилізаційну підготовку і власне стерилізацію.
Перший етап передбачає ретельне очищення їх від органічних решток. Для цього використовують ручний або механізований спосіб. Ручне передстерилізаційне очищення здійснюють у такій послідовності: ополіскують у проточній воді, замочують при 50°С у мийному розчині, який містить перекис водню з мийним порошком «Лотос», «Астра» чи «Прогрес», або успеціальному розчині «Біомий» (0,5 %); миють у розчині за допомогою йоржа або ватно-марлевого тампону; полощуть послідовно у проточній і дистильованій воді; висушують у сухоповітряних стерилізаторах при 80-85°С. Механізоване передстерилізаційне очищення виробів медичного призначення здійснюють у спеціальних машинах струминним, ротаційним методами, за допомогою йоржика або з використанням ультразвуку. Навіть мізерні кількості крові чи іншого біологічного субстрату, що залишилися на інструментах, захищають мікроорганізми від руйнівної дії стерилізаційних факторів. Тому доцільно перевіряти якість достерилізаційного очищення шприців, голок та "інших предметів медичного призначення. Це здійснюють шляхом постановки хімічних проб.
Для виявлення залишків крові застосовують бензидинову, ортотолуїдинову або амідопіринову проби. Якість ополіскування можна проконтролювати за допомогою фенолфталеїнової проби, що виявляє залишки мийних засобів. Якщо одна з цих проб виявиться позитивною, достерилізаційну підготовку інструментів здійснюють повторно.
Після достерилізаційної підготовки сухі інструменти можна стерилізувати. Це роблять, попередньо запакувавши їх у спеціальні крафт-пакети з вологостійкого паперу, подвійні бавовняні мішечки або у відкритому лотку. Інструменти у відкритому лотку можна стерилізувати лише у сухожаровій шафі, у м'якій упаковці – лише в автоклаві, у крафт-пакетах – будь-де.
Білизну та перев'язувальний матеріал для стерилізації вкладають у бікс. Стерилізаційні бікси (коробки) бувають різних розмірів, круглої або прямокутної форми. Вони призначені не лише для стерилізації перев'язувального матеріалу, білизни й інструментів, але і для наступного зберігання простерилізованих виробів. По закінченню обробки вони закриваються рухомим пояском і фіксуються затискаючим пристроєм. Прямокутні бікси мають отвори на дні, прикриті антибактерійним фільтром. Перед укладанням круглий бікс зсередини протирають спиртом, застеляють шаром бавовняної тканини, нещільно вкладають матеріал для стерилізації і пробірку з речовиною для контролю якості стерилізації. Зверху кладуть серветку, закривають кришку бікса і відкривають бокові отвори. На етикетці бікса зазначають дату обробки, вид і кількість матеріалу, прізвище особи, що здійснювала стерилізацію. З епідеміологічних міркувань одноразовий інструментарій після використання необхідно негайно утилізувати. Створено спеціальні апарати для перероблення пластикових і металічних частин шприців, зондів, хірургічних, гінекологічних та інших інструментів медичного призначення. Однак у практичних умовах вони покищо не набули широкого розповсюдження. Тому використані одноразові шприци і голки потрібно замочувати у хлорвмісному розчині (наприклад, 3 % хлораміні на 1 год), механічно деформувати і тільки після цього викидати у смітник.
Другий етап – власне стерилізацію – проводять повітрям, парою, іонізуючим випромінюванням, газами, хімічними розчинами, кип'ятінням тощо.
У багатопрофільних лікувально-профілактичних закладах і крупних лікарнях організовані центральні стерилізаційні відділення. Кожне таке відділення складається з двох зон: нестерильної і чистої. У нестерильній зоні приймають і сортують інструменти, здійснюють їх достерилізаційне очищення, висушують, упаковують і завантажуютьв автоклав чи сухожарову шафу. У чистій зоні після закінчення стерилізації матеріал виймають зі стерилізаційних апаратів і видають за призначенням.
1. Паровий метод стерилізації.
Стерилізацію паровим методом здійснюють у парових стерилізаторах. Парові стерилізатори, що застосовуютьсяу медичних закладах, працюють з надлишковим тиском пари. Найчастіше використовують круглі і прямокутні парові стерилізатори. У вертикальних апаратах закладання і виймання матеріалів здійснюють через отвір зверху. Горизонтальні стерилізатори, які обладнані одними дверцятами, називають однобічними, або непрохідними, а з двома дверцятами, розташованими навпроти, – двобічними, або прохідними. Такі апарати дають можливість розділити стіною стерилізаційне відділення на дві половини: підготовчу (брудну), де закладають матеріал, і асептичну (чисту), де його виймають.
Кожний паровий стерилізатор складається з внутрішньої камери – стерилізаційної, з'єднаної з нею середньої – водопарової, де утворюється або куди потрапляє пара, і захисного зовнішнього кожуха. Автоклав оснащений ще манометром, запобіжним клапаном і пристосуваннями для заливання води та контролю за її рівнем.
Процес стерилізації паровим методом складається з декількох етапів. Спочатку водопарову камеру заповнюють водою, потім у стерилізаційну камеру закладають речі, щільно закривають кришку, і запобіжний кран встановлюють на той рівень тиску, при якому планують здійснювати стерилізацію (як правило – 147-196 кПа). Після витіснення з камери повітря доводять тиск пари до заданого. Цей момент вважають початком стерилізаційної витримки (експозиції). При тиску пари 147 кПа і температурі 120°С витримка повинна становити 45 хв., а при тиску 196 кПа і температурі 132°С- 20 хв. Витримавши експозицію, знижують тиск в апараті шляхом випускання пари, відчиняють кришку і виймають стерильні матеріали. У біксах та інших упаковках без фільтра вони можуть зберігатися до 3 діб, з фільтром – 20 діб.
Контроль роботи парових стерилізаторів проводять фізичними (за допомогою максимальних термометрів; закладання скляних трубочок із порошкоподібною бензойною кислотою, антипірином чи сіркою, які при 110°С плавляться), хімічними (папірець, забарвлений комплексом йоду з крохмалем, при 115°С знебарвлюється), а також бактеріологічними методами. Бактеріологічний контроль стерильності здійснюють шляхом занурення простерилізованих речей у живильні середовища: цукровий бульйон Хоттінгера, тіогліколеве середовище, бульйон Сабуро. Коли необхідно перевірити стерильність інструмента великих розмірів, проби забирають методом змиву стерильною серветкою, попередньо зволоженою стерильним фізіологічним розчином хлориду натрію або стерильною водою. Одночасний посів на трьох зазначених вище середовищах обов'язковий.
2. Повітряний метод стерилізації
Предмети, які можуть зіпсуватися від дії водяної пари під тиском, рекомендують стерилізувати за допомогою сухогожару. Повітряну стерилізацію проводять у повітряних (сухожарових) шафах. За бактерицидними властивостями сухе гаряче повітря поступається вологому, тому у сухожарових стерилізаторах піднімають температуру до 160-250°С. Необхідна експозиція при 160°С звичайно становить 2,5 год, при 180°С – 60 хв. Повітряний метод застосовують для стерилізації виробів зі скла, фарфору (шприци, посуд), металу (хірургічні, гінекологічні, стоматологічні інструменти), силіконованої гуми тощо.
Процес стерилізації в повітряних апаратах складається із завантаження стерилізатора, нагрівання його довизначеної температури (найчастіше 160°С), власне стерилізації, охолодження і виймання простерилізованих предметів.
Сухожарові шафи складаються з теплоізоляційного корпусу, підставки, кришки та стерилізаційної камери з сітками-поличками. Вмонтоване реле часу забезпечує автоматичне підтримання необхідної температури впродовж заданого часу.
Предмети, що підлягають стерилізації, повинні бути сухими, можуть лежати у відкритій посудині або у крафт-пакетах. Важливо укладати їх нещільно, щоб забезпечити достатню циркуляцію повітря у камері. Категорично забороняється відчиняти сухожарову шафу під час її роботи, оскільки це небезпечно з протипожежних міркувань і може призвести до втрати стерилізаційного ефекту.
Контроль стерилізації у сухожарових шафах проводять за допомогою термічного (термометрами), фізичного (закладають пробірку з порошкоподібним альбуцидом, аспірином, сахарозою, барбіталом, бурштиновою чи аскорбіновою кислотою, температура плавлення яких перевищує 160°С) і бактеріологічного методів. Біотестом можуть служити пробірки зі спорами сінної або картопляної палички, що витримують температуру 160°С протягом 1-1,5 год.
3. Променева стерилізація
Іонізуючі (β- і γ-) промені великої енергетичної сили мають виражений бактерицидний і спороцидний ефект. Такий метод використовується лише у промислових умовах для стерилізації одноразових медичних інструментів, що герметичне запаковуються у поліетиленові пакети і зберігають стерильність декілька років.
4. Газовий метод стерилізації
Газовий метод застосовують для стерилізації об'єктів, які не можна піддавати термічній обробці (катетери, зонди із штучних матеріалів, протези, ендоскопи, кардіостимулятори, наркозна та дихальна апаратура, оптичні прилади, кетгут, колючі і ріжучі інструменти 3 мікронним заточенням). Перед обробкою їх загортають у газопроникний папір, матерію, поліетиленові чи інші плівки.
Для газової стерилізації використовують окис етилену, метилбромід і їхні суміші, формальдегід та ін. Ці сполуки вводять у герметичні камери, куди попередньо поміщають вироби, що підлягають стерилізації. Під час стерилізації контролюють концентрацію газу, температуру, тиск, вологість, час витримки. Підвищення тиску, температури і вологості в газовій камері сприяє стерилізації.
Вироби, простерилізовані у такий спосіб, можна застосовувати тільки після ретельного провітрювання під витяжкою. Металеві і скляні предмети повинні провітрюватися не менше 1 доби, вироби з гуми і полімерних матеріалів – 5 діб, об'єкти, що тривало контактують з рановою поверхнею – 14 діб.
5. Стерилізація хімічними розчинами
До цього способу часто вдаються головним чином для знищення поверхневої мікрофлори на термонестійких предметах(полімерні матеріали, гумові рукавички).
Ефективність такого виду стерилізації тим вища, чим ретельніше було проведене попереднє очищення об'єктів, більша концентрація розчину і його температура, триваліший час витримки. З цією метою використовують велику кількість сполук: хлор- і йодовмісні речовини, окислювачі, кислоти, альдегіди, луги й інші. Проте найширшого застосування набули перекис водню, надоцтова кислота (дезоксон-1) і етиловий спирт.
Перекис водню застосовують у 6 % розчині при температурі 18 °С (експозиція 6 год) або 50 °С (експозиція 3 год). Дезоксон-1 використовують у 1 % розчиніпри 18 °С (необхідний час витримки 45 хв). Бажано використовувати лише свіжоприготовлені розчини, оскільки вони швидко інактивуються. В етиловомуспирті (70°) інструменти витримують протягом 2 год.
Для холодної стерилізації використовують закритий емальований, скляний або пластмасовий посуд. Предмети повністю занурюють у розчин на визначений час.