Незважаючи на значний розвиток сучасної медицини, до цього часу залишаються невідомими безпосередні причини багатьох захворювань або не можливо визначити значимість кожної з них за рахунок їх поліетіологічності. Необхідність практичного вирішення вказаних проблем стало основою активного розвитку теорії факторів ризику.
Досить частими в клінічній практиці є ситуації, що вимагають визначення оптимальної тактики ведення хворого, яка базується на прогнозуванні подальшого розвитку патологічного процесу, ймовірності загрозливих та термінальних станів. Типовим прикладом практичної реалізації даної методики є оцінка ризику перинатальної патології, яка широко використовується в акушерсько-гінекологічній практиці. При цьому залежно від бальної оцінки за певним переліком факторів формуються групи ризику та коригується план диспансерного спостереження за вагітними.
Зважаючи на багатоплановість даної проблеми, знайомство з теорією факторів ризику буде базуватись на однофакторному (попарне порівняння груп) чи багатофакторному підходах.
Відношення ризику, чи відносний ризик – це коефіцієнт, який дозволяє визначити ризик певних патологічних зрушень, пов’язаних із здоров’ям досліджуваних контингентів населення, хворих, порівняно з іншими групами, які відрізняються за певними якісними параметрами (демографічним складом, статтю, умовами праці і т.д.)- Обов’язковим для оцінки є наявність двох груп, одна з яких – основна дослідна група – має першочерговий інтерес, а друга виступає в ролі контрольної (порівнюваної). Відношення між ризиком патології в основній дослідній (чисельник) та контрольній (знаменник) групах є відносним ризиком формування певного патологічного процесу в основній групі відносно до порівнюваної.
Маючи інформацію, наприклад, про рівні смертності населення працездатного віку за статтю від нещасних випадків, отруєнь та травм, ми можемо визначити відносний ризик смертності для чоловіків відносно до жінок. При цьому значення чисельника та знаменника повинні виражатись в одних одиницях. Якщо відносний ризик дорівнює 1,0, ми можемо зробити висновок про однаковий ризик смертності для обох порівнюваних груп. Показник більший 1.0 свідчить про підвищений ризик для групи, яка розташована в чисельнику за рахунок наявності певних потенціюючих факторів. Значення коефіцієнта менше 1,0 ^свідчить про знижений ризик для основної групи.
Наприклад, частота ускладнень (ризик ускладнень) після апендектомії при госпіталізації протягом 24 годин з моменту виникнення патології складає
2.1 %, а при госпіталізації в термін після 24 годин – 10,8 %. Отже, відносний ризик ускладнень при пізній госпіталізації складатиме: 10,8 : 2,1 = 5,14. Це ДОЗВОЛЯЄ ЗробИТЙ ВИСНОВОК Про суттєвість впливу на нього зазначеного фактора. Загальноприйнятим критерієм суттєвості відносного ризику доцільно брати рівень 3 і вище.
Відносний ризик кількісно визначає взаємозв’язок (асоціацію) між впливом певного чинника (терміном госпіталізації, методом лікування, статтю, умовами праці) та видом патологічних зрушень, тому він також має назву міра (ступінь) асоціації
Наведена вище методика оцінки має узагальнюючий характер і є тільки одним з елементів аналізу. Повноцінний аналіз прогнозування патологічних процесів, загрозливих станів, оцінки факторів ризику не можливий без багато-факторного підходу до вказаної проблеми, який базується на імовірнісному аналізі Вальда.
Методологія статистичної оцінки імовірності поряд з існуючими методами бальної оцінки є найбільш оптимальною для практичного використання. Вона полягає, наприклад, в проведенні оцінки ймовірності певного переліку симптомів при різних захворюваннях з подальшим розрахунком ймовірності кожного з можливих діагнозів. Вирішення даного завдання базується і на основі
використання формули Баиеса та основних и алгоритмів, що дає змогу розрахувати та оцінити вірогідність певного патологічного стану чи ускладнень за комплексом симптомів у конкретного пацієнта.
Обраний перелік симптомів та ознак не може бути довільним, а повинен складатися тільки з високо інформативних критеріїв, які є загальноприйнятими, чи відбір яких проводиться з залученням фахівців-експертів. їх інформативність оцінюється за коефіцієнтом інформативності з використанням інформаційної міри Кульбака за наступною формулою.
Групи високого ризику (за окремими видами патології, ускладненнями) формуються на основі розрахунку прогностичних коефіцієнтів (ПК) для кожної інформаційної групи. При цьому використовується розроблена А.А. Генкіним і Е.В. Гублером методика неоднорідної послідовної процедури, що базується на послідовному аналізі Вальда.
В процесі аналізу весь первинний масив даних розподіляється на окремі однорідні сукупності за клінічними критеріями (формами патологічних проявів). Кожній сукупності повинна відповідати виділена в процесі аналізу контрольна група, якою можуть бути здорові особи чи хворі, що не мають відповідної патології.
Серед відібраних для аналізу ознак, крім клінічних факторів, може бути виділена група медико-соціальних чинників (вік, професійна група, сімейний стан, спадковість, шкідливі звички та інші), заключне використання яких в моделі факторів ризику обов’язково має бути комплексним.
Практичне застосовування прогностичних коефіцієнтів доцільно проводити з використанням формалізованих облікових документів, де є інформація про наявність та характер конкретних чинників, рівню кожного з яких відповідає певне значення прогностичного коефіцієнта. Оцінка груп ризику проводиться на основі визначення суми окремих прогностичних коефіцієнтів, яка
порівнюється з табличними значеннями. Останні визначаються з врахуванням імовірності пропуску групи високого ризику на рівні не більше 5 % (р < 0,05) (похибка першого роду) та помилкового віднесення групи низького ризику до групи високого не більше 10-20 % (р < 0,1-0,2) (похибка другого роду). При досягненні верхнього порога за сумою прогностичних коефіцієнтів оцінювана група хворих може бути віднесена до контингенту високого ризику, а при досягненні нижнього – до контингенту мінімального ризику за досліджуваним чинником.
Числова межа між пороговими значеннями пропорційно ділиться на три приблизно рівні частини: групи зниженого ризику, середнього ризику, підвищеного ризику. Це дає можливість формувати прогностичні групи ризику з проміжними станами та більш диференційовано підходити до планування лікувально-профілактичних заходів.
За значним переліком клінічних критеріїв, кожен з яких має відповідну градацію, розраховують прогностичні коефіцієнти та інформативність ознак. Для оцінки відбирають найбільш інформативні критерії (коефіцієнт інформативності більше 1). Для певної дитини з індивідуальною характеристикою оцінюваного комплексу параметрів визначають сумарний прогностичний коефіцієнт, який порівнюють з пороговим табличним значенням для визначається ймовірності розвитку загрозливого стану.
Практична цінність представленої методології моделювання та прогностичної оцінки патологічних процесів обумовлена її універсальністю, простотою та можливістю поетапного використання протягом будь-якого з періодів перебігу патології з внесенням коректив до лікарської тактики.