Бензол відноситься до отрут загальнотоксичної політропної дії, однак найсуттєвіші зміни спостерігаються з боку систем кровотворення. ГДК бензолу у повітрі робочої зони складає 5мг/м3 .
Патогенетичні особливості гострого отруєння ароматичними вуглеводнями полягають у їх наркотичній дії внаслідок первинного ураження центральної нервової системи. В основі патогенезу хронічного отруєння бензолом лежить пригнічення гемопоезу за мієлоїдним типом з розвитком гіпо- та апластичної анемії. Внаслідок мутогенних та канцерогенних властивостей бензолу ймовірний розвиток бензольного лейкозу.
Клінічна картина. У разі виникнення аварійних ситуацій у зв'язку з порушенням правил безпеки можливий розвиток гострих отруєнь бензолом та його гомологами.
Розрізняють три ступені важкості гострих отруєнь: легкий, середньої важкості, важкий.
При легких отруєннях спостерігається загальна кволість, головний біль, запаморочення, нудота, блювання, шум у вухах, похитування при ході.
При важких ступенях інтоксикацій під впливом значних концентрацій бензолу можуть спостерігатись втрата свідомості, коматозні стани, тонічні і клонічні судоми, порушення реакції зіниць на світло. Має місце тахікардія, гіпотонія. В крові характерний лейкоцитоз. Можливі випадки виникнення паралічу вищих нервових центрів (дихання, судиннорухового тощо).
Слід звернути увагу на те, що дія високих концентрацій бензолу позначається, головним чином, на ЦНС, спричиняючи наркотичну та судомну дію.
При впливі відносно невисоких концентрацій бензолу, перевищуючих ГДК, протягом тривалого часу може розвинутись хронічне отруєння, при якому на перше місце виступають зміни в крові та кровотворних органах у вигляді гіпопластичних процесів у кістковому мозку, а також бензольного лейкозу, функціональних розладів нервової системи у вигляді астенічних проявів, поліневритичного синдрому, а при важкому ступені інтоксикації – синдромів енцефалопатії та фунікулярного мієлозу. Виникають також дистрофія печінки, знижується функція слинних та шлункових залоз, міокардіодистрофія, гіпотонія, порушення оваріально-менструального циклу у жінок із розвитком полідисменореї.
При складанні плану обстеження хворого з підозрою на інтоксикацію ароматичними вуглеводнями доцільно включити такі методи дослідження, як клінічний (загальний) аналіз крові, коагулограму, стернальну пункцію із дослідженням кісткового мозку, проби на наявність геморагічного синдрому, УЗД внутрішнх органів, рН-метрію, з обов'язковими консультаціями гематолога, невропатолога, гінеколога.
Хронічні інтоксикації бувають легкого, середнього та важкого ступенів важкості.
В легких випадках хронічного отруєння найбільш характерною ознакою є зменшення кількості лейкоцитів до 3,0 х 10 9/л, зменшення відсотка нейтрофільних гранулоцитів до 40-50%, поява нейтрофільних гранулоцитів з токсичною зернистістю, гіперсегментацією ядер.
З боку ураження центральної нервової системи переважає неврастенічний синдром, гіпотонія.
Хронічне отруєння середнього ступеня важкості бензолом характеризується подальшим зменшенням кількості лейкоцитів (2,8 – 2,0 х 10 9/л), тромбоцитопенією (120 – 80 х 10 9/л). Характерний розвиток астеновегетативного, поліневритичного синдромів. Зміни стану серцево-судинної системи характеризується гіпотензією, лабільністю серцевої діяльності, помірною дистрофією міокарда. Спостерігаються порушення кислотоутворюючої функції шлунка в бік гіпоацидності, виникають синдроми мальдігестії, мальабсорбції, токсичний гепатит. Має місце геморагічний синдром (шкірні геморагії, носові, маткові, шлунково-кишкові кровотечі), позитивні симптоми джгута і манжетки, зумовлені тромбоцитопенією, зниженням тромбопластичної активності, посиленням фібринолізу, тощо. У кістковому мозку помітні прояви гіпоплазії мієлоїдного ряду. Хворі на середній ступінь важкості хронічної інтоксикації бензолом відносяться до категорії часто і тривало хворіючих з приводу ГРЗ, ангін, пневмонії, бронхітів, інших запальних процесів різної локалізації.
При тяжкій формі отруєння спостерігаються анемія (кількістю еритроцитів 1,0 х 10 12/л), лейкопенія (менше 2,0 х 10 9/л), тромбоцитопенія (30-35 х 10 9/л), тривалість кровотечі збільшується до 15-20 хвилин,.
Характерні геморагічний синдром і синдром інфекційних ускладнень (септичні стани).
Тривала дія бензолу може призвести до розвитку гемобластозів (хронічний мієлолейкоз, гострий лімфобластний лейкоз і еритремія).
Диференційний діагноз гострих та хронічних інтоксикацій ароматичними вуглеводнями слід проводити із непрофесійними синдромоподібними захворюваннями: гострими і хронічними гемобластозами, гіпо- та апластичними анеміями різної етіології, різними факторами тромбоцитопеній, симптоматичними парціальними лейкопеніями, зокрема медикаментозними, СНІД.
Слід звернути увагу на невідкладні стани та ускладнення гострого отруєння бензолом: екзотоксичний шок, параліч дихального центру, судомний синдром та принципи надання невідкладної допомоги при них.
Лікування. Необхідне припинення контакту з бензолом. У разі гострого отруєння – промивання очей 2% розчином гідрокарбонату натрію. При подразненні дихальних шляхів призначають діонін (0,015 г, 2-3 р. на добу) чи кодеїн (0,03 г, 2-3 рази в день). Ефективні лужні інгаляції, активна дезінтоксикаційна терапія (глюкоза, неогемодез, кристалоїди), вітамінотерапія, гепатопротектори, десенсибілізуючі засоби. При отруєнні середнього та високого ступеня важкості раціональним є введення 20% розчину кофеїн – бензоату натрію по 1-2 мл підшкірно, або кордіаміну по 2 мл.
За наявності неврологічної симптоматики при хронічному отруєнні бензолом призначають нейролептики, седативні, анксіолітики, біостимулятори, ноотропи.
У разі поліневритичного синдрому доцільне призначення вітамінів групи В, ФТЛ, санаторно-курортного лікування.
У разі розвитку гіпо-та апластичних станів необхідне ведення хворих в стерильних умовах. При зниженні кількості еритроцитів до 2,0 х 10 9/л, а гемоглобіну до 60 г/л необхідно проводити трансфузії еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів із замісною метою. Необхідне курсове призначення глюкокортикостероїдних гормонів (преднізолом 60 мг/добу) протягом 2-3 місяців з поступовим зниженням дози, анаболічних стероїдів (неробол 20-30 мг/добу 4-6 місяців, ретаболіл 5% розчин – 1 мл 1 раз на тиждень 8-10 ін'єкцій), гемостимуляторів. У складних випадках (важкий ступінь інтоксикації) необхідна трансплантація кісткового мозку. Обов'язкове проведення протигеморагічних заходів, антибіотикотерапії призначення імуномодулюючих засобів. Хворим на токсичний гепатит рекомендують гепатопротектори, ліпотропні засоби, вітамінотерапію.
Експертиза працездатності передбачає тимчасову її втрату, надання доплатного (до 2 міс.) лікарняного листка з переводом на іншу роботу, не пов'язану з контактом зі шкідливими факторами. При початкових проявах хронічної інтоксикації – раціональне працевлаштування. При зниженні або втраті працездатності хворих направляють на МСЕК ддя визначення групи інвалідності.