Отруєння оксидом вуглецю можливі в котельних, газогенераторних, доменних, мартенівських і ливарних цехах, в транспортних засобах при включеному двигуні, кабінах літаків, гаражах, в хімічній промисловості під час синтезу деяких речовин, тощо. Шлях надходження газу в організм – інгаляційний.
Патогенез. В організмі оксид вуглецю викликає явища карбоксигемоглобіноутворення внаслідок високої тропності гемоглобіну (2-валентного заліза) до цього газу. Це сприяє виникненню порушень транспорту кисню до тканин і веде до розвитку гемічної гіпоксії. ГДК СО в повітрі робочої зони складає 20 мг/м3.
Клінічна картина. Клініка гострого отруєння оксидом вуглецю (ІІ) характеризується змінами з боку системи крові, порушенням діяльності серцево-судинної та центральної нервової систем. Колір шкірних покривів яскраво-рожевий (малиновий). Розрізняють три ступені важкості важкого отруєння оксидом вуглецю. В залежності від вмісту карбоксигемоглобіну в крові виявляються наступні прояви гострої інтоксикації:
|
Вміст карбокси гемоглобіну в крові |
Клінічні ознаки |
|
до 10% |
загальна кволість, втомлюваність при фізичному навантаженні |
|
10-20% |
запамарочення під час руху, незначний головний біль |
|
20-30% |
інтенсивний головний біль, збудження, гіпертензія, підвищена втомлюваність, сплутаність свідомості |
|
40-50% |
значний головний біль, колапс, гіпертензія, втрата свідомості |
|
60-70% |
непритомність, можлива смерть |
|
> 80% |
кома, швидка смерть |
До наслідків перенесених гострих отруєнь СО відносяться синдром Паркінсона, неврит, поліневрит, набряк сітківки із наступною атрофією зорових нервів (сліпота).
Діагностика гострого отруєння оксидом вуглецю ґрунтується на основі клінічних симптомів та даних санітарно-гігієнічної характеристики умов праці. Особливого значення надають характеру головного болю (симптом "обруча"), поєднанню порушень діяльності нервової, серцево-судинної системи, органів дихання, а також змінам кольору шкіри. Абсолютною ознакою гострого отруєння СО є наявність підвищеного вмісту HbCO в крові. Однак слід мати на увазі, що діагностична значимість цього показника та забарвлення шкіри є великою лише при визначенні їх на місці отруєння. В протилежному випадку дисоціація карбоксигемоглобіну (при ранній оксигенотерапії) призводить до невідповідності його вмісту в крові та клінічною симптоматикою. Певне діагностичне значення має яскраво – червоний колір венозної крові, гіперглікемія, позитивні експрес – проби на карбоксигемоглобін (проба Кункеля –Вайцеля з 3% розчином таніну, спектроскопічна проба, проба порівняння кольору загустка крові з контрольним), підвищення вмісту в крові негемоглобінового заліза плазми, відхилення порфіринового обміну (підвищення вмісту протопорфірину в еритроцитах, екскреції дельта-амінолевулинової кислоти та копропорфірину із сечею). Характерне також зниження активності ферментів: каталази, цитохромоксидази, глутатіонпероксидази в сироватці крові. У випадку важкого отруєння виникають олігурія, глюкозурія, іноді ацетонурія.
Лікування:
– усунення контакту з газом; зігрівання;
– оксигенотерапія (гіпербарична (ГБО)) протягом 1-2 години;
– введення 10-50 мл "Хромосмону" в/в, 20 мл 5% розчину аскорбінової кислоти, 50 мл 2% розчину новокаїну з 500 мл 5% розчину глюкози та 1-2 мл 5% розчину піридоксину.
У разі наростаючої коми (набряку мозку): 2 мл 2,5% розчину аміназину, 1 мл 1% розчину димедролу, 1% розчину фуросеміду 4-6 мл, 1 мл 2% розчину промедолу краплинно в/в з 200 мл 40% розчину глюкози з інсуліном (10 ОД) під шкіру. Симптоматична терапія передбачає введення кордіаміну, камфори, лобеліну.
Експертиза працездатності. У осіб, які перенесли гостре отруєння СО легкого ступеня, при відсутності залишкових явищ та ускладнень працездатність повністю відновлюється, вони можуть повернутися на попереднє місце роботи. Після перенесеної інтоксикації середньої важкості і важких форм показаний перевід на іншу роботу з видачею доплатного лікарняного листка. При наявності стійких віддалених наслідків рекомендується направлення хворих на МСЕК для встановлення групи інвалідності за професійним захворюванням або визначення відсотка втрати працездатності.
Профілактика отруєнь СО полягає в герметизації апаратури і газопроводів, де може бути витік оксиду вуглецю. Необхідний постійний контроль за концентрацією оксиду вуглецю в повітрі робочих приміщень та справністю вентиляційного устаткування, а також застосування автоматичної сигналізації для визначення небезпечних концентрацій СО у повітрі робочої зони. При необхідності застосовують індивідуальні засоби захисту (в аварійних ситуаціях – спеціальні маски з подачею свіжого повітря).
З метою полегшення виявлення надходження чадного газу в повітря робочих приміщень необхідно до водяного, світильного та інших газів додавати газ з різким запахом, наприклад, меркаптан. Особи, які страждають на недокрів'я, туберкульоз, функціональні та органічні захворювання центральної нервової системи, до роботи, де можлива дія оксиду вуглецю, не допускаються. Періодичні медичні огляди проводять терапевт і невропатолог 1 раз в 24 місяці.