Вплив шуму на організм працюючих зустрічається практично в усіх галузях сучасної промисловості: машинобудуванні, металургії, гірничодобувній, усіх видах легкої промисловості, на будівництві, транспорті, сільському господарстві. Найбільш несприятливими для організму людини вважаються інтенсивні, тональні та імпульсні шуми. Зв'язок захворювання з умовами праці встановлюється при стажі роботи більше 10 років в умовах дії виробничого шуму, що перевищує ГДР. Під впливом шуму виникає професійна приглухуватість,а також зміни нервової та серцево-судинної системи.
Патогенез. Одна із теорій патогенезу професійного ураження органу слуху під впливом шуму стосується травмуючої дії останнього на периферичний відділ слухового аналізатора — внутрішнє вухо. Поряд із цим є думка, що в механізмі дії шуму на орган слуху суттєву роль відіграє перенапруження гальмівного процесу, яке при відсутності достатнього відпочинку призводить до виснаження звукосприймаючого апарату та переродження клітин, що входять до його складу. Тривалий вплив шуму викликають також стійкі порушення в системі кровопостачання внутрішнього вуха, які є безпосередньою причиною наступних змін складу та циркуляції лабіринтної рідини, розвитку дегенеративних процесів в чутливих елементах спірального органа. Морфологічною основою нейросенсорної приглухуватості є дегенеративні та атрофічні зміни спірального органа та спірального вузла.
Клініка. Стійка професійна приглухуватість від дії шуму виникає повільно. Стійким змінам слуху внаслідок дії шуму нерідко передує адаптація до шуму, яка характеризується нестійким зниженням слуху, що виникає безпосередньо після його впливу та щезає відразу після припинення його дії. Ще до розвитку початкових стадій професійного зниження слуху у працюючих виникає відчуття дзвону та шуму у вухах та запаморочення під кінець робочого дня. Сприйняття розмовної та шепітної мови в цей період не порушується.
Характерним для початкових стадій ураження слухового аналізатора, зумовленого дією шуму, є підвищення порогу сприйняття високих звукових частот (4 000-8 000 Гц). По мірі прогресування патологічного процесу підвищується поріг сприйняття середніх, а згодом і низьких частот. Сприйняття шепітної мови знижується, в основному, при більш виражених стадіях професійного зниження слуху, що переходить у власне приглухуватість.
На сьогоднішній день діє єдина класифікація оцінки стану слуху для працюючих в умовах дії шуму: "Шум. Методи визначення втрати слуху людини"—ГОСТ 124062-78, прийнята державним стандартом СРСР. Діюча класифікація базується на аналізі клініко-аудіологічних даних (сприйняття шепітної мови, втрата слуху в ділянці 4 000 Гц, втрата слуху в ділянці мовного діапазону частот 500, 1000, 2000Гц, поріг 50 та 100% розбірливості мови) та диференційного порогу сприйняття сили звуку. Розроблений алгоритм оцінки слуху є обов'язковим при встановленні ступеня втрати слуху для робітників "шумових" професій.
Критерії оцінки слуху за В.Є. Остапковичем та Н.І. Пономарьовою
№ п/п |
Ступінь втрати слуху |
Шепітна мова |
Зниження слуху на частоті: |
|
Розмовного діапазону |
4000Гц |
|||
1. |
Ознаки дії шуму на орган слуху |
5 ± 1 м |
до 10 дБ |
50 ± 20 дБ |
2. |
Легкий |
4 ±1 м |
11-20 дБ |
60 ± 20 дБ |
3. |
Помірний |
2 ± 1 м |
21-30 дБ |
65 ± 20 дБ |
4. |
Значний |
1 ± 0,5м |
31-45 дБ |
70 ± 20 дБ |
При встановленні другого, третього та четвертого ступеня зниження слуху оформляється термінове повідомлення на професійне захворювання органа слуху.
У разі, коли діагноз кохлеарного невриту встановлено представнику окремих професій (пілоти, водії локомотивів), для яких орган слуху є робочим органом, то будь-який ступінь зниження слуху може бути визнаний, як професійний.
Таким чином, тільки сукупність анамнестичних даних, клінічних симптомів, даних отоскопічного, аудіометричного, камертонального досліджень, наявності в санітарно-гігієнічній характеристиці параметрів шуму, що перевищує ГДР та даних профмаршруту хворого дозволяють встановити діагноз "нейросенсорна приглухуватість" шумової етіології.
При систематичному впливі інтенсивного шуму можуть виникати функціональні розлади діяльності центральної нервової та серцево-судинної системи. Найбільш частими проявами ураження є помірно виражений синдром неврастенії, а також вегетативно-судинної дистонії. Негативний вплив на серцево-судинну систему проявляється підвищенням артеріального тиску, порушенням внутрішньошлуночкової або передсердно-шлуночкової провідності; має місце схильність до спазмів капілярів кінцівок, очного дна, підвищення периферичного опору судин.
Диференційну діагностику професійної нейросенсорної приглухуватості необхідно проводити з кохлеарним невритом іншої етіології, отосклерозом, отітом, тощо.
Професійний характер зниження слуху встановлюють на основі типової клінічної картини: поступовий розвиток захворювання у вигляді двобічного кохлеарного невриту, переважне підвищення порогів сприйняття звуків в ділянці високих частот (4 000, 8000Гц), відсутні видимі порушення в звукопровідному апараті: не змінена барабанна перетинка, немає ознак запального процесу. Необхідно враховувати стаж роботи в умовах впливу інтенсивного шуму, а також можливий зв'язок захворювання з перенесеними інфекційними захворюваннями (нейроінфекція, грип, менінгіт), контузією чи прийомом деяких медикаментів (стрептоміцин, мономіцин, хінін, тощо).
Лікування нейросенсорної приглухуватості шумової етіології повинно передбачати терапевтичний вплив на всі ланки патологічного процесу. Усунення контакту з шумовим фактором, а також застосування комплексного медикаментозного та фізіотерапевтичного лікування є завдатком успішного лікування цього захворювання. Типова схема лікування хворого на нейросенсорну приглухуватість включає: судинну терапію (стугерон, кавінтон, трентал, нікотинова кислота та ін); метаболічну терапію (АТФ 1% розчин по 1-2мл вм, анаболічні стероїди: ретаболіл, неробол; рибоксин, церебролізин, актовегін, вітаміни групи В (В1, В6, В12)); стимулюючу терапію (галантамін п/ш від 0,0025 до 0, 01г, тобто 0,25-1мл 1% р-ну №20); седативну терапію (еленіум або седуксен, мепробамат, мезепам, препарати брому, валеріани).
На будь-якому етапі лікування можна підключати курси голкорефлексотерапії, електростимуляції, гіпербаричної оксигенації. При наявності артеріальної гіпертензії—гіпотензивні препарати.
Профілактика. Для боротьби з виробничим шумом застосовують інженерно-технічні та медичні профілактичні заходи. До основних санітарних та інженерно-технічних заходів належать: регулярний контроль за шумовими параметрами машин та механізмів; зменшення або усунення шуму у самому джерелі;модернізація технологічного процесу;ізоляція джерел шуму. Комплекс медичних профілактичних заходів передбачає: проведення попередніх та періодичних оглядів; використання індивідуальних засобів захисту від шуму (протишумові вушні вкладиші, навушники, каски-шоломи, протишум-підшоломники, заглушки-чашки, тощо); курси профілактичного лікування (фізіотерапевтичні процедури, масаж кінцівок, вітаміно- та фітотерапія). Медичні огляди проводяться за участ'ю отоларинголога, невропатолога та терапевта; обов'язковим методом обстеження є аудіометрія.
До роботи в умовах виробничого шуму не допускаються особи, які страждають на захворювання внутрішнього вуха, запальні захворювання середнього вуха, отосклероз, порушення функції вестибулярного апарату, хворобу Меньєра, наркоманію, токсикоманію, виражену вегетативну дисфункцію, гіпертонічну хворобу.
Експертиза працездатності. При вирішенні питань про працездатність осіб з професійно зниженим слухом або з функціональними порушеннями діяльності нервової та серцево-судинної системи, зумовленими впливом шуму, слід врахувати ступінь цих розладів, час їх розвитку від початку роботи в умовах дії виробничого шуму, професію хворого, а також конкретні умови праці (параметри шуму, наявність інших шкідливих виробничих факторів).