Вертеброгенні синдроми є найпоширенішими хронічними захворюваннями людини – кожна друга людина протягом життя страждає болями в спині або шиї. У зв’язку з вертикальною ходою у людини нижньопоперекові і нижньошийні відділи хребта піддаються значним перевантаженням. Тому рано, починаючи з 3-4-го десятиліття життя, починається зношування зазначених хребцевих сегментів. Наприклад при підніманні 30 кг ваги пресакральний диск витримує навантаження у 200-300 кг. Шийний відділ хребта вважається найбільш навантаженим. Це пов’язано із великою рухливістю і малою площею міжхребцевих дисків.
Хребцевий руховий сегмент – це пари суміжних хребців , міжхребцевий диск і з’єднуючі їхні фіброзні тканини і міжхребцеві м’язи. Виникаючі під впливом статодинамічних навантажень деформації хребців є причиною постійного подразнення його рецепторів, особливо больових. Ці деформовані тканини (у першу чергу уражені диски) можуть механічно здавлювати спинний мозок і нервові корінці.
Серед уражень хребта, що супроводжуються неврологічними розладами, найбільш часто зустрічаються дегенеративно-дистрофічні процеси: остеохондроз і спондилоартроз.
Остеохондроз хребта – це дегенеративне ураження хряща міжхребцевого диска і реактивні зміни з боку суміжних тіл хребців. Він виникає при первинному ураженні студенистого ядра. Під впливом несприятливих статодинамічних навантажень пружне студенисте ядро, що грає роль амортизатора і забезпечує гнучкість хребта, починає в трачати свої фізіологічні властивості, у першу чергу за рахунок деполімеризації полісахаридів. Воно висихає, а згодом секвеструється . Однією з причин такого стану є те, що фіброзне кільце має добре кровопостачання, а пульпозне ядро в основному живиться за рахунок дифузії. Під впливом механічних навантажень фіброзне кільце диска вип’ячується, через його тріщини випадають фрагменти студенистого ядра: протрузія змінюється пролапсом – грижею диска. В умовах підвищеної рухливості хребцевого сегмента виникають реактивні зміни в суглобах (супутній остеохондрозу спондилоартроз).
Рентгенологічні ознаки остеохондрозу: зміна конфігурації даного сегмента, звичайно місцевий кіфоз замість лордозу; зміщення суміжних тіл хребців, особливо при розгинанні – хребець, що вище лежить, зміщується назад (псевдоспондилолістез); деформація навпроти розташованих пластинок тіл хребців – стовщення їх, нерівність; горизонтально спрямовані крайові розростання (остеофіти); сплощення диска – зменшення висоти міжхребцевої щілини.
На більш пізніх стадіях дегенеративного процесу можливий розвиток у сусідніх сегментах спондильозу. На рентгенограмах спондильоз представлений вертикально спрямованими розростаннями тіл хребців, переважно за рахунок звапнення фіброзних кілець дисків і передньої подовжньої зв’язки , що сприяє фіксації хребта у осіб літнього віку.
Патогенез болю, що обумовлений дегенеративними захворюваннями хребта.
Значення корінцевої компресії в генезі вертеброгенного болю і інших чутливих розладів часто переоцінюється. Типовий гострий корінцевий біль, зв’язаний із компресією носить стріляючий короткочасний характер. Але можливий розвиток і більш стійкого болю, обумовленого в цих випадках і шемією , набряком, що викликають порушення ноцицепторів спинномозкових корінців.
Поперекові компресійні синдроми. Грижа диска може здавлювати любий поперековий корінець. Однак особливо характерним є зношування дисків L4-5 і L5-S1. Тому найбільш часто здавлюються корінці L5-S1. В натягнутому і здавленому корінці виникає набряк, венозний застій і потім асептичне запалення з розвитком радикулопатії.
Клінічні прояви компресії: стріляючий біль, дерматомна гіпалгезія, ослаблення або випадіння глибоких рефлексів, периферичний парез.
Тільки наявність однієї з цих ознак або їх сукупності дозволяє діагностувати участь корінцевого компонента в клінічній картині. В клініці широко користуються визначенням симптомів натягу нервових стовбурів: симптоми Ласега, Нері, Бонне, Сікара, Віленкіна, Васермана та ін. Але в останні роки основний симптом натягу – симптом Ласега – вже не вважається ознакою участі в больовому комплексі корінцевої компресії, але все ж він дозволяє віддиференціювати цей симптомокомплекс від іншого болю в нозі.
Синдром вертеброгенного поперекового болю визначається як люмбаго при гострому розвитку захворювання, і люмбалгія при підгострому або хронічному розвитку.Люмбоішіалгія – це больові і рефлекторні прояви, що обумовлені остеохондрозом і розповсюджуються з поперекової на сідничну ділянку і ногу.
У зв’язку з тим, що між грушовидною і крижово-остистою зв’язкою проходить сідничний нерв, він може здавлюватися між вказаними структурами. Такий стан називається синдромом грушовидного м’язу.
У зв’язку з тим, що між крижами і куприком є диск, в цій ділянці можуть виникати больові відчуття, які називаються кокцигодинія.
Шийні синдроми. Анатомічні особливості шийного відділу у порівнянні з поперековим. Хребці С1 і С2 з’єднуються між собою без посередництва диска. Суттєве клінічне значення мають аномалії краніовертебрального переходу. На шийному рівні можуть здавлюватися не тільки корінці і їх артерії, але і спинний мозок, хребцева артерія.
Компресія спинного мозку можлива за рахунок задньої грижі міжхребцевого диску або задніх остеофітів, особливо у людей з вузьким хребцевим каналом. Клінічні прояви здавлення грижею диска нерідко важко відрізнити від пухлини спинного мозку. Ураження судин спинного мозку може проявлятися вертеброгенними спинальними інсультами переважно в басейні передньої спинномозкової артерії. Можлива і хронічна ішемізація спинного мозку – мієлопатія, в генезі якої має значення компресійний фактор.
Оскільки часто раніше зношуються нижньошийні диски, у відповідних хребцевих сегментах розвиваються супутній спондилоартроз, і що особливо важливо, уніковертебральний артроз. На цьому рівні корінці частіше здавлюються не за рахунок грижі диска в епідуральному просторі, як це має місце в поперековому відділі, а в самому міжхребцевому отворі.
Як і на поперековому рівні, основний шийний рефлекторний синдром проявляється у формі прострілів – гострого шийного болю – цервікаго, або цервікалгії – підгострого або хронічного шийного болю.
Всі описані больові вертеброгенні синдроми перебігають у формі загострень (1-2 тиж.) і ремісій. Кожне чергове загострення доповнюється новими клінічними синдромами. Як правило, після 60 років у зв’язку з виробленням компенсаторних механізмів приступи стають менш вираженими.
Для уточнення діагнозу, крім оглядових спондилограм використовують КТ або МРТ.
Лікування. В гострому періоді вкладають хворого на тверде ліжко забезпечуючи спокій. Другим лікувальним фактором є розвантаження за рахунок розтягу – тракції ураженого хребцевого сегмента. Третім фактором є закріплення ураженого хребцевого сегмента у “м’язовому корсеті”. Четвертим фактором є дія на патологічні рефлекторні синдроми – м’язово-тонічні і міофасціальні. Напругу м’язів слід усувати введенням новокаїну – блокадами. На всіх етапах використовуються індивідуально підібрані анальгетики, міорелаксанти (баклофен, сирдалуд), нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак та ін.), в затяжних випадках використовують транквілізатори або антидепресанти. Широко використовується мануальна терапія для досягнення м’язової релаксації, зняття м’язових контрактур.