Паротитна інфекція — гостре вірусне захворювання, що спричиняється вірусом, поширюється крапельним шляхом і характеризується системним ураженням залозистих органів, переважно привушних, слинних залоз, а також ендокринних залоз і нервової системи.
Етіологія. Збудник епідемічного паротиту – вірус із родини параміксовірусів. Під електронним мікроскопом елементарні тільця вірусу мають плоскосферичну або амебну форму. Вірус розмножується в курячих ембріонах при уведенні їх в амніотичну порожнину. Вірус містить рибонуклеїнову кислоту, здатний аглютинувати еритроцити людини, барана, гвінейських свинок, а також йому притаманні алергічні і гемолітичні властивості, які використовуються з діагностичною метою. Стійкість вірусу епідемічного паротиту до фізичних і хімічних чинників невисока. Вірус гине внаслідок нагрівання до 40 °С протягом 10 хв; 1% розчин лізолу. До хіміопрепаратів і антибіотиків не чутливий.
Вірус паротитної інфекції можна знайти в слині, крові, спинномозковій рідині, отриманих від хворого в перші 3-4 дні від початку хвороби і в останні дні інкубаційного періоду (за 1-3 дні до прояву клінічних симптомів хвороби).
Епідеміологія. Єдиним джерелом інфекції за епідемічного паротиту є хвора людина (антропонозна інфекція). Вірус міститься в слині хворого. Інфекція передається через повітря з крапельками слини, але на близьку відстань, бо збудник епідемічного паротиту в зовнішньому середовищі швидко гине. Отже, передача інфекції через предмети (посуд, іграшки тощо), якими користувався хворий, практично не доведена. Теоретично можливість такого зараження цілком прийняті, але цей механізм зараження не має істотного значення. Особливу небезпеку являють хворі на стерті, атипові та безсимптомні форми хвороби, які досить поширені в епідемічних осередках. Зі слиною вірус виділяється і при менінгіті, енцефаліті, орхіті тощо.
Захворілий стає заразним наприкінці інкубаційного періоду, особливо значна заразливість у перші 3 – 5 днів хвороби, яка припиняється на 9-й день від початку хвороби.
Сприйнятливість до епідемічного паротиту досить висока. Найчастіше захворювання зустрічається серед дітей віком від 5 до 15 років. Максимальна захворюваність припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. Діти 1-го року життя хворіють украй рідко (мають пасивний імунітет від матері). Індекс контагіозності не перевищує 0,5.
Патогенез. Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки ротової порожнини, носа, горла, де вірус розмножується в клітинах епітелію, та по лімфатичних шляхах потрапляє в кров – первинна вірусемія. Ще Н.Ф.Філатов висловив думку, що збудник паротиту потрапляє в слинні залози гематогенним шляхом. Із крові вірус проникає в найбільш чутливі до нього тканини, зокрема в слинні залози, підшлункову та ендокринні залози, нервову систему. У слинних залозах виникає реплікація вірусу епідемічного паротиту, його адаптація та накопичення у великій кількості. Вірус знову потрапляє в кров (вторинна вірусемія) та зі слиною він починає виділятися в навколишнє середовище. Вторинна вірусемія уражує інші органи та системи через 5 – 10 днів після ураження слинних залоз.
Клініка. Інкубаційний період триває 11 – 21 день. інколи може продовжуватись до 23 – 26 днів. Зрідка перші 1 – 2 дні спостерігаються продромальні явища у вигляді розбитості, нездужання, болю в м'язах, головного болю, мерзлякуватості, розладу сну, зниження апетиту. Типова клінічна картина характеризується підвищенням температури тіла (від субфебрильної до 40 0 С; гарячка триває 4 – 7 днів), інтоксикацією і ураженням слинних залоз. Перебіг захворювання в легкій, середньотяжкій і тяжкій формах. Частіше ураженню піддаються привушні, рідше підщелепні та під'язикові залози. Уражені слинні залози збільшені, заповнюють ретромандибулярну ямку (при паротиті), підщелепну ділянку (при субмаксиліті) або пальпуються у вигляді щільного інфільтрату під язиком (при сублінгвіті), мало болючі під час пальпації, тістуватої консистенції.
Ураження залоз може бути однобічним і двобічним. Відзначаються сухість у ротовій порожнині, біль у вусі, який посилюється під час жування та розмови. Біль особливо виражений спереду та позаду часточки вуха (симптом Філатова) і в ділянці соскоподібного відростка. Шкіра над ураженою залозою стає напруженою. 06личчя за рахунок припухлості привушних залоз набуває типової грушеподібної форми. Хвороба досягає максимального прояву протягом З-ох днів. Ураження залози з іншого боку або залучення в процес нових груп залоз супроводжується новим підвищенням температури тіла. При ураженні привушних слинних залоз відзначаються зміни на слизовій оболонці ротової порожнини. Порушується слиновиділення, секреція уражених залоз.
Часто при паротитній інфекції спостерігаються біль у животі, втрата апетиту, обкладений язик. нудота, блювання, закрепи, інколи проноси. Ці симптоми можуть свідчити про залучення в процес підшлункової залози. З боку серцево-судинної системи спостерігається деяка глухість тонів, інколи систолічний шум, брадикардія, зниження АТ. Ці зміни звичайно з'являються на 3 – 4-й день хвороби і тривають протягом 2 – 3 тиж. У крові більшості хворих спостерігається лейкопенія і лімфоцитоз, інколи в перші дні може бути лейкоцитоз. ШОЕ дещо підвищена (до 15 – 20 мм/год). Паротитна інфекція часто має хвилеподіоний перебіг із повторними підвищеннями температури тіла. Захворювання звичайно закінчується сприятливо. Набряклість уражених залоз триває протягом 5 – 7 днів. Нагноєння залоз не спостерігається.
Залежно від ступеня ураження залоз і ЦНС, а також від вираженності загальної інтоксикації будь-яка з типових форм паротитної інфекції може бути легкою, середньотяжкою і тяжкою.
До атипової паротитної інфекції належать стерті і безсимптомні форми. Атипові форми епідемічного паротиту характеризуються легким перебігом. При стертій формі температура тіла нормальна, загальний стан без змін. Виявляється незначна набряклість однієї або обох привушних або підщелепних залоз. Стерті форми хвороби через слабку вираженість клінічних проявів часто не розпізнаються, хворі не ізолюються і стають джерелом поширення інфекції в колективі.
Безсимптомні форми клінічно нічим не проявляються, їх можна виявити тільки під час серологічного обстеження по наростанню титру антитіл аглютинінів або комплементзв'язуючих антитіл. Атипові форми зустрічаються у 20 – 40% випадків.
Запалення підшлункової залози (панкреатит) може розвиватися водночас з ураженням тих чи інших залоз, інколи воно передує або виникає через декілька днів після ураження слинних залоз. Панкреатит може поєднуватися з менінгітом, але може бути і єдиною локалізацією паротитної інфекції. Клінічно панкреатит проявляється різкими нападами болю в животі, підвищенням температури тіла, майже завжди спостерігається повторне блювання або нудота, погіршення апетиту, закрепи, інколи проноси. Діагностика складна, якщо панкреатит є ізольованим ураженням або передує іншим проявам паротитної інфекції. Симптоми ураження підшлункової залози зникають через 5 – 10 днів, однак у дорослих можливий хронічний перебіг хвороби.
Ураження статевих залоз спостерігається частіше в дорослих і підлітків у період статевого дозрівання. Звичайно буває комбіноване ураження статевих залоз. Інколи зустрічається первинне та ізольоване ураження статевих залоз. Із статевих залоз найчастіше уражуються яєчка (орхіт або орхоепідидиміт). Захворювання починається з високої температури тіла, інколи з ознобу і супроводжується сильним болем у калитці, інколи відзначається біль по ходу сім'яного канатика. Частіше орхіт буває однобічним. Яєчко збільшується інколи в 2 – 3 рази, дещо ущільнюється. Відзначається різка болючість, біль посилюється під час руху. Калитка розтягується, набрякає, шкіра стає гіперемійованою. Набряк яєчка триває протягом 3 – 5 днів, потім поступово зменшується і повністю зникає через 7 – 11 днів. Після перенесеного орхіту може настати атрофія яєчка з подальшою азооспермією. П
Найчастіше паротитний менінгіт спостерігається в дітей у віці від 3 до 9 років. На 1-му році життя зустрічається рідко. Початок хвороби завжди гострий. Відзначається різке підвищення температури тіла. повторне блювання, ди ти на скаржиться па головний біль, інколи спостерігаються судоми. Однак менінгеальні симптоми звичайно виражені помірно. Тиск спинномозкової рідини підвищений, рідина прозора аби опалесціююча, реакція Панді слабкопозитивна, високий цитоз (від 300 – 700 до 2001) клітин в 1 мкл) лімфоцитарного характеру. Вміст білка і цукру нормальний або дещо підвищений. Це має важливе значення для диференціальної діагностики паротитного менінгіту з туберкульозним, за якого спинномозкова рідина також прозора. але кількість цукру в ній завжди значно знижена.
Клінічно виражені симптоми серозного менінгіту в більшості хворих тривають від 2 – 3 до 5 – 8 днів, значно рідше спостерігається тривалий перебіг хвороби (10 – 16 днів і більше) з подальшим субфебрилітетом. Перебіг серозного менінгіту сприятливий. Однак після перенесеного менінгіту в дітей тривалий час зберігається постінфекційна астенія у вигляді швидкої втомлюваності, млявості, емоційної лабільності, періодично виникаючого головного болю. Це слід ураховувати під час визначення дитині шкільного навантаження.
Значно рідше за паротитної інфекції виникає менінгоенцефаліт.
Діагностика паротитної інфекції при вираженому ураженні привушних залоз не складає особливих труднощів. Гострий розвиток серед повного здоров'я однобічної або двобічної пухлини привушних залоз наводить у першу чергу на думку про паротитну інфекцію. Не виникає труднощів у діагностиці паротитної інфекції і тоді. коли одночасно або вслід за паротитом розвивається орхіт, субмаксиліт або серозний менінгіт.
Складніше діагностувати первинно виникаючі або ізольовані ураження підшлункової, під'язикової та інших залоз, а також ізольоване або первинне ураження ЦНС (серозний менінгіт або менінгоенцефаліт). Надзвичайно складна діагностика стертих або безсимптомних форм паротитної інфекції. У цьому разі важливо враховувати епідеміологічний анамнез.
Лікування. Хворих із легкою і середньотяжкою формами паротитної інфекції лікують у домашніх умовах. Обов'язковій госпіталізації підлягають діти з тяжкою формою хвороби, особливо при ураженні нервової системи і яєчок. Специфічного етіотропного лікування немає. Терапія симптоматична і визначається характером і тяжкістю хвороби. У гострий період рекомендуються постільний режим, велику кількість питва, рідка та напіврідка їжа. Для догляду за ротовою порожниною необхідно полоскати рот після їди перевареною водою, 2% розчином натрію гідрокарбонату або розчином борної кислоти. При ураженні слинних залоз показане сухе тепло (солюкс, грілка, кварц, тепла пов'язка) на уражену ділянку. При гіпертермії призначають анальгін, амідопірин та інші лікувальні засоби у вікових дозах. При панкреатиті рекомендують молочну дієту з обмеженням жирів і білків, а в разі частого блювання вдаються до внутрішньовенного крапельного введення рідини з трасилолом або контрикалом. Призначають холод на епігастральну ділянку і ферментні препарати (панкреатин). При менінгіті показана спинномозкова пункція не тільки з діагностичною метою, але як лікувальний засіб для зниження внутрішньочерепного тиску, що поліпшує стан дитини: зменшується головний біль, припиняється блювання. Необхідно провести дегідратаційну терапію. При лікуванні серозного менінгіту паротитної етіології отримано ефект від застосування аморфної панкреатичної рибонуклеази. Після перенесеного паротитного менінгіту дитина перебуває під диспансерним спостереженням невропатолога.
Хворим на паротитний орхіт призначають суворий постільний режим, холод на калитку, носіння суспензоріїв, антигістамінні препарати (супрастин), протизапальні засоби ( преднізолон – 2 мг/кг на добу) протягом 3 – 5 днів. Як спец и фічний противірусний препарат призначають рибонуклеазу в дозі 0,5 мг/кг 4 рази на добу протягом 7 – 11 днів. Рибонуклеаза затримує реплікацію вірусу, здійснює протизапальний вплив і стимулює вироблення антитіл. Унаслідок застосування такого комплексного лікування в більшості випадків досягається добрий ефект. Однак у віддалені терміни (через 1 – 3 роки) в тяжких випадках, що супроводжуються ураженням обох яєчок із вираженим набряком, може настати їх атрофія.
Профілактика. Хворих на паротитну інфекцію ізолюють не менше ніж на 9 днів (при клінічному одужанні). У дитячому закладі, де з'явився перший випадок паротитної інфекції, оголошується карантин на 21 день. Діти у віці до 10 років, що були в контакті з хворими на паротитну інфекцію, в дитячий заклад не допускаються з 11-го по 21-й день з моменту контакту. Дезінфекція після ізоляції хворого не проводиться. Для специфічної активної профілактики паротитної інфекції використовують живу паротитну вакцину (як правило комбіновану – разом з вакциною для профілактики кору та краснухи) Імунізацію паротитною вакциною проводять у віці 12 міс, друге щеплення – у віці 6 років. Вакцину вводять підшкірно 0,5 мл.