Присінково-завитковий нерв (n. vestibuloсochlearis, VIII пара) є чисто чутливим. Складається з двох порцій – пристінкової (вестибулярної) та завиткової (кохлеарної). З порожнини черепа нерв також виходить у вигляді завиткового і присінкового корінців.
Завиткова частина нерва (власне слуховий нерв) утворюється у чутливому завитковому (спіральному) вузлі, який розміщується у внутрішньому вусі, в ділянці завиткового лабіринту. Дендрити клітин завиткового вузла проводять сигнали від клітин спірального органа — рецепторного апарату слуху. Аксони клітин завиткового вузла утворюють завитковий (слуховий) корінець, який крізь внутрішній слуховий отвір потрапляє у порожнину черепа і закінчується в завиткових ядрах, розміщених у задній частині моста.
Волокна клітин другого нейрона слухового шляху, почавшись у завиткових ядрах і ядрах трапецієподібного тіла, прямують до первинних слухових центрів — нижніх горбиків і медіальних колінчастих тіл. Ці волокна роблять часткове перехрестя і утворюють латеральну петлю. Від медіальних колінчастих тіл, де розміщуються клітини третього нейрона слухового шляху, аксони прямують до кори вискових часток великого мозку. Завдяки частковому перехрестю волокон других нейронів слухові сигнали з кожного вуха прямують до обох вискових часток.
Пристінкова (вестибулярна) частина нерва починається у присінковому (чутливому) вузлі, розміщеному на дні внутрішнього слухового проходу. Дендрити клітин цього вузла прямують до рецепторних клітин півколових каналів внутрішнього вуха. Канали частково заповнені рідиною, яка подразнює рецептори, переміщуючись при зміні положення тіла чи голови. Аксони клітин присінкового вузла утворюють присінків корінець, який прямує до пристінкових ядер моста (другий нейрон). Волокна клітин цих ядер ідуть у таламус, мозочок, до ядер черепних нервів (додаткового, відвідного, блокового і окорухового). З таламуса йдуть волокна до кори вискової частки великого мозку, де розміщується кіркове ядро вестибулярного аналізатора. Крім того, ядра мозочка (ядро шатра) пов’язані з ядрами екстрапірамідної системи (мозочковочервоноядерний шлях). Основною функцією пристінкової частини є збереження рівноваги. Завдяки численним зв’язкам ядер присінкової частини нерва вона бере участь у регуляції мимовільних рухових актів.
Синдроми ураження присінково-завиткового нерву
При ураженні слухової (завиткової) частини переддверно-завиткового нерва чи ядер її в мозковому стовбурі виникають розлади слуху у вигляді зниження його (гіпоакузія) або глухоти (анакузія, сурдитас) з відповідного боку. У зв’язку з частковим перехрестям волокон других нейронів слухового шляху ураження слухового шляху в ділянці підкіркових слухових центрів, вискової частки великого мозку не веде до повної втрати слуху.
Подразнення кіркового центру слухового аналізатора (у висковій частці) супроводжується слуховими галюцинаціями (шум, дзвін у вусі) і слуховою агнозією — нездатністю упізнавати звуки. Практично важливо вміти відрізняти ураження слухової частини нерва (звукосприймального апарату) від ураження середнього і зовнішнього вуха (звукопровідного апарату), їх розпізнають за допомогою проби з камертоном — для ураження звукосприймального апарату характерне порушення сприймання високих тонів, а для звукопровідного — низьких. Проби з камертоном дозволяють також виявити порушення кісткової провідності, яке виникає при ураженні слухової частини переддверно-завиткового нерва.
При ураженні присінкової частини нерва з’являються запаморочення, блювання, атаксія, сповільнюється пульс. Обертання у кріслі можна замінити вливанням теплої або холодної води у зовнішнє вухо, що також спричинює подразнення рецепторів переддверної частини VIII пари черепних нервів.
Дослідження функцій присінково-завиткового нерву
Функцію завиткової частини переддверно-завиткового нерва — слух — досліджують за допомогою набору камертонів, а також шепітної мови, яка у нормі чутна на відстані 6 м. Слух кожного вуха перевіряють окремо. У разі зниження слуху слід визначити, які звуки чути гірше — високі чи низькі, щоб відрізнити ураження звукосприймального апарату від звукопровідного, 3 цією самою метою використовують проби з камертоном. Проба Вебера полягає в тому, що при ураженні звукосприймального апарату камертон, поставлений на тім’яну ділянку, краще чує здорове вухо, а при ураженні звукопровідного — хворе. При пробі Рінне порівнюють повітряну і кісткову провідність звуків. У нормі повітряна провідність довша. При ураженні звукопровідного апарату вкорочується повітряна провідність і стає довшою кісткова. Проба Швабаха грунтується на порівнянні кісткової і повітряної провідності у хворого і лікаря (здорового).