Загальні властивості психоактивних (наркотичних) речовин:
1. Викликають стан ейфорії (задурманювання).
2. Змінюють толерантність організму (для досягнення ефекту необхідно збільшувати дозу).
3. Викликають психічну і фізичну залежність.
4. Після припинення вживання розвивається абстинентний синдром.
5. Викликають гострі та хронічні психічні розлади.
6. Викликають патологічну зміну особистості.
7. Патологічно змінюють функцію внутрішніх органів та систем.
Підкреслюються причини вживання алкоголю:
1. Задоволення зацікавленості відносно дії алкоголю.
2. З метою бути прийнятим певною групою осіб.
3. Вираз своєї незалежності.
4. Вороже ставлення до оточуючого. Відхід від чогось гнітючого.
5. Досягнення почуття повного розслаблення.
Необхідно звернути увагу на поширення тенденції вживання алкоголю в останні роки, зростання кількості «експериментаторів» серед студентської молоді.
Алкоголізм (хронічний алкоголізм, хронічна алкогольна інтоксикація, алкогольна хвороба, алкогольна токсикоманія, етилізм) – прогредієнтне захворюваня, якехарактеризується патологічним потягом до уживання спиртних напоїв, розвитком абстинентного (похмільного) синдрому при припиненні уживання алкоголю, а в подальшому – появою стійких сомато-неврологічних розладів і психічної деградації.Важливою ознакою алкоголізму є патологічний потяг до алкогольного сп'яніння.
Психічні та поведінкові розлади у хворих на алкоголізм
¨ Психічна залежність – патологічний (хворобливий) потяг до уживання
алкогольних напоїв. Часто виявляється "симптомом випередження".
¨ Утрата кількісного контролю – неможливість конролювати "дозу".
¨ Зміна толерантності. (Толерантність – це вияв адаптації, тобто звикання
до ПАР, коли спостерігається усе менша реакція на чергове уведення такої
ж самої її кількості (дози). Тому для досягнення попереднього психо- фізичного ефекту хворому через певний час необхідно підвищувати дозу).
¨ Амнестичні розлади (легкі, помірні, тяжкі).
¨ Зміна способу уживання алкогольних напоїв (епізодичне чи систематичне
уживання, псевдозапої, істинні запої).
¨ Фізична залежність (абстинентний синдром, синдром похмілля).
¨ Утрата захисних рефлексів (блювотного).
¨ Соматичні зміни (зворотні і незворотні).
¨ Неврологічні зміни (зворотні і незворотні).
¨ Деградація особистості (порушення усіх психічних процесів, але у першу
чергу – волі, почуттів та пам'яті).
¨ Соціальна дизадаптація (утрата соціального статусу хворого).
Стадії алкоголізму
Клініко-динамічний підхід до наркологічних захворювань бере початок у працях І.В.Стрельчука (1949, 1966), який практично першим виділив і описав стадійність алкоголізму (3 стадії).
1-а (компенсована, невротична) стадія характеризується синдромом зміненої реактивності організму у вигляді патологічного потягу до алкоголю та утрати кількісного контролю (почуття міри).
У 2-й (субкомпенсованій, наркоманічній) стадії до специфічної симптоматики приєднується абстинентний синдром Толерантність до алкоголю максимальна. Спостерігаються порушення пам'яті у вигляді "палімпсестів". Уживання спиртних напоїв відбувається систематично або у вигляді псевдозапоїв.
3-я (декомпенсована, енцефалопатична) стадія виявляється зниженням толерантності, а в деяких випадках – і розвитком інтолерантності до алкоголю. Амнезіясп'яніння настає після прийому невеликих доз алкоголю. Уживання алкоголю відбувається систематично чи у вигляді істинних запоїв. Розлади, властиві для 2-ої стадії, стають різко вираженими.
– синдром зміненої залежності від наркотичних речовин;
– синдром зміненої реактивності організму.
Синдром зміненої залежності включає психічну, фізичну залежність і абстинент нийсиндром.
Синдром зміненої реактивності організму характеризується втратою захисних реакцій організму на інтоксикацію, зміною толерантності до алкоголю, зміною форм сп'яніння та вживання алкоголю, алкогольними амнезіями (палімпсести).
У розвитку та перебігу алкоголізму умовно виділяють 3 стадії: початкову (невротичну), середню (наркома нічну), кінцеву (енцефалопатичну). Межею переходу початкової стадії в наркома нічну є формування абстинентного синдрому (фізичної залежності).
На ранній стадії алкоголізму появляється бажання повторити стан сп'яніння (психологічна залежність). На цьому етапі всі інтереси зосереджуються на цьому бажанні, що проявляється такими ознаками зміненої реактивності:
а) втрата блювотного рефлексу;
б) виникнення і закріплення хворобливого потягу до алкоголю;
в) зміна толерантності до алкоголю;
г) поява амнезії сп'яніння;
д) втрата контролю за кількістю випитого алкоголю;
е) поява характерологічних змін особистості;
є) виникнення абстинентного синдрому;
ж) прояви астенічного симптомокомплексу;
з) порушення функції внутрішніх органів.
У другій стадії алкоголізму з'являється абстинентний синдром, який характеризується серцебиттям, нудотою, потягом до блювання, тремором, головним болем, вегетативними розладами, парестезіями. Хворим властива дратівливість, асенізація, пізнавально-мнестичні порушення. На тлі абстинентного синдрому виникає гострий алкогольний психоз.
У третій стадії алкоголізму спостерігається деградація особистості, а інколи деменція. При цьому різко знижується толерантність до спиртних напоїв, змінюється характерпияцтва, що приймає форму постійних запоїв, більш вираженою стає фізична залежність від алкоголю. Дуже важкий перебіг абстинентного синдрому, змінюється серцева та мозкова геодинаміка. Спостерігається виражена соціальна, психічна та фізична деградація особистості. Виникають грубі порушення в емоційно-вольовій сфері. Хворі стають гнівливі, злостиві, брехливі, безтурботні, легковажні. Алкогольний гумор у них набуває спотвореної форми. Вони – асоціальні, здатні до злочинної діяльності. Виникають важкі органічні зміни внутрішніх органів і нервової системи, посилюються прояви алкогольної енцефалопатії.
При лікуванні хворих на алкоголізм виділяють три основних етапи медикаментозних та не медикаментозних методів допомоги:
Перший (попередній) етап:
– припинення вживання алкоголю;
– дезінтоксикаційна терапія;
– вітамінотерапія;
– симптоматична терапія.
Основний етап:
– активна антиалкогольна терапія ,
– умовно-рефлекторна терапія,
– сенсибілізуюча терапія,
– немедикаментозна :
– сорбційні методи (гемосорбція, гастроентеросорбційна детоксикація),
– квантова автогемотерапія,
– рефлексотерапія,
– лазерорефлексотерапія,
– екстремальна кріопунктура, магніторефлексотерапія та ін.
– сугестивна психотерапія:
– індивідуальногіпносугестивна терапія,
– колективна сугестивна терапія,
– опосередкована психотерапія (плацебо-терапія),
– стрес-терапія, «кодування» за А.Р.Довженко,
– аутотренінг (самонавіювання).
Третій етап – підтримуюча терапія:
– підтримуюча терапія,
– повторні курси умовно-рефлекторної та сенсибілізуючої терапії,
– стимулююча терапія,
– трудотерапія,
– соціотерапія – вирішення соціальних, побутових та сімейних проблем.
Особлива увага звертається на уміння надати невідкладну допомогу при гострій алкогольній інтоксикації важкого ступеню.
Неефективність лікування (відсутність підготовки хворих, відсутність бажаннялікуватися, не вживати алкоголь, неправильне проведення антиалкогольного лікування) сприяє розвитку алкогольних психозів.
Класифікація алкогольних психозів:
а) гострі алкогольні психози (патологічне сп'яніння, гострий алкогольний Делірій, гострий алкогольний галюциноз, алкогольна депресія, алкогольний параноїд);
б) підгострі (Корсаковський психоз, алкогольний псевдопараліч);
в) хронічні (хронічний алкогольний галюциноз, маячна і затяжна форма алкогольного маячного психозу, дементна форма.
Алкогольні психози – це різні по клінічних проявах і плину порушення психічної діяльності з гострим, затяжним і хронічним плином, що виникають на 2-й і 3-й стадії алкоголізму, що супроводжуються особистісними змінами й порушеннями діяльності внутрішніх органів.
Частота алкогольних психозів за даними ВІЗ становить 10% загального числа осіб, що страждають алкоголізмом. Максимальна захворюваність алкогольними психозами доводиться на вік 40-45 років у чоловіків і 45-50 років у жінок. У чоловіків психози виникають значно частіше в порівнянні з жінками (співвідношення 4:1). Останні роки захворюваність алкогольними психозами катастрофічно росте.
Зв'язок алкогольних психозів із систематичним і масивним зловживанням алкоголем не викликає сумнівів, разом з тим алкогольні психози не можна вважати прямим наслідком алкогольної інтоксикації. При концентрації алкоголю в крові 3-5% в осіб без ознак алкогольної залежності наступає алкогольна кома й може наступити смерть, а властивому алкогольному психозу психічних порушень не розвивається. Більше того алкогольні психози звичайно розвиваються не в період максимальної алкоголізації, а через кілька годин або днів після припинення вживання спиртних напоїв. Розвитку алкогольних психозів часто передують додаткові соматичні й психічні шкідливості. Все це дозволяє вважати, що основним патогенетическим фактором алкогольних психозів є метаболические порушення й поразка центральної нервової системи в результаті хронічної алкогольної інтоксикації.
Виділяють наступні форми алкогольних психозів: алкогольний делірій, алкогольний галлюциноз, алкогольні маревні психози, алкогольні энцефалопатии.
Алкогольний делірій (біла гарячка) – типовий приклад гострого алкогольного психозу у вигляді галлюцинаторного потьмарення свідомості з перевагою щирих зорових галюцинацій, ілюзій і парейдолий, образного марення, мінливого афекту, супроводжуваного страхом, руховим порушенням і схоронністю самосвідомості (аутопсихическая орієнтування). На частку делірію доводиться більше 70% всіх випадків алкогольних психозів. З віком частота його збільшується. Делірій може розвитися вже через один-два років після формування алкоголізму, але частіше він розвивається на 7-10-м року алкогольної залежності. Установлено, що чим у більше пізньому віці формується алкоголізм, тим скоріше за інших рівних умов розвивається делірій.
Розвивається делірій після багатоденного запою або триваючого місяців безперервного щоденного пияцтва звичайно через кілька годин або днів після припинення прийому алкоголю на тлі виражених абстинентных розладів. В окремих випадках делірій може початися у хворих алкоголізмом і на тлі тривалого безперервного пияцтва. Розвиток алкогольного делірію часто збігається за часом з яким-небудь соматичним неблагополуччям – простудні й інфекційні захворювання, хірургічні втручання, загострення хронічних соматичних захворювань і т.д.
У типових випадках початку психозу передує продромальный період, що триває від декількох днів до декількох тижнів. У хворих порушується сон, з'являються кошмарні сновидіння, часті пробудження, виражені вегетативні порушення (пітливість, почервоніння шкірних покривів, слабість, тремтіння). Настрій постійно міняється, хворі те непосидючі, просторікуваті, те подавлені й тривожні. У вечірньо-нічний час тривога й страх підсилюються.
Психоз починається з ілюзій і гипнагогических галюцинацій. Уночі хворі чують чиїсь кроки в кімнаті, дзвінки у двері, спів, музику. При закритих очах бачать застрашливі образи, особи померлих родичів, які при відкритих очах пропадають. Сон поверхневий зі страхаючими або кошмарними сновидіннями. Під час пробудження хворі не можуть відразу відрізнити сон від реальності, не відразу усвідомлюють, де вони перебувають. Поява гипнагогических галюцинацій супроводжується страхом, з'являються маячні ідеї переслідування, упевненість в існуванні реальної погрози для життя. Хворі в страху тікають із будинку, ховаються в родичів або шукають захисту в співробітників міліції.
На висоті розвитку психозу наступає повне безсоння, поряд з ілюзіями з'являються зорові галюцинації. Вони можуть бути одиничними й множинними, частіше безбарвними й однотипними. Переважають зменшені (микропсические), в основному зооптические галюцинації (комахи й дрібні тварини, риби, змії), рідше – галюцинації у вигляді великих (корови, коня), у тому числі й фантастичних тваринах. Характерні зорові галюцинації у вигляді павутини, ниток, спіралей, струменів води й т.д. Зорові галюцинації рухливі, міняються в розмірах, трансформуються на очах. Особливістю зорових галюцинацій є те, що вони завжди залишаються «німими». Поява галюцинацій інших органів почуттів (слуховых, нюхових, тактильних) говорить про поглиблення делириозного потьмарення свідомості. Часті порушення схеми тіла, зміна почуття часу, що те подовжується, то коротшає.
Зміст галюцинацій відбивається на поводженні, афекті й висловленнях хворих. Звичайно вони порушені, агресивні, у страху й люті обороняються від переслідувачів, загрожують або благають їх не мучити. Мова звичайно складається з уривчастих фраз. Увага сверхотвлекаемо. Самосвідомість (свідомість свого Я) збережено завжди. Маревна зміна свідомості особистості відсутній. Хворі повышенно внушаемы. Їх без особливої праці вдається спонукати до здійснення тих або інших повсякденних дій.
Поряд із психічними розладами у хворих завжди спостерігаються сомато-неврологические порушення: підвищення температури тіла, різкий гіпергідроз, гіперемія й ціаноз шкірних покривів особи, гіперемія склер, тахікардія, підвищення артеріального тиску, пожвавлення сухожильних рефлексів. Характерний виражений тремор рук, мови, голови, можливі епілептичні припадки.
В 90% випадків делірій протікає безупинно, рідше – у вигляді делириозных нападів, розділених світлими проміжками. Тривалість алкогольного делірію від 2 до 8 днів. Найчастіше він триває не більше 5 днів. Звичайне видужання наступає після глибокого сну. Спогаду хворих про колишні психічні розлади збережені, у той час навколо реальні події, що як відбувалися, а також власне поводження піддаються часткової або повної амнезії. По виходу з делірію спостерігається астенія. При відсутності інтенсивної терапії й реанімаційних заходів в 10-20% випадків наступає смерть.
Алкогольний галлюциноз – це гостре психотическое стан, що розвивається на тлі сохранного свідомості й повного орієнтування в місці, часі й власній особистості й проявляющееся переважно слуховыми щирими галюцинаціями. Галлюцинозы посідають друге місце після делириев по частоті серед алкогольних психозів. Співвідношення між делириями й галлюцинозами становить приблизно 5:1. У більшості випадків галлюцинозы розвиваються в перші дні похмільних розладів, значно рідше – в останні дні запоїв або в період редукції абстинентных проявів. Починається алкогольний галлюциноз звичайно з елементарних слуховых галюцинацій у формі акоазмов і фонем (шум, стукіт, свист, музика, кашель, шепіт, окремі слова або фрази), які з'являються ввечері або вночі на тлі безсоння й супроводжуються вегетативними порушеннями. Потім на тлі вираженого афекту здивування, напруженої тривоги або страху з'являються множинні словесні галюцинації. Звичайно хворі чують голоси великої кількості людей, рідше – одного-двох чоловік. Голосу належать як невідомим, так і добре знайомим особам. Гучність словесних галюцинацій різнаі: те приголомшуючі лементи, те шепотная мова, те звичайна. Голоси завжди перебувають у межах «слуховой досяжності», у реальному просторі (сусідня кімната, коридор, під вікном і т.д.), тобто там, що де говорять можна чути, але не бачити. Часто хворі прагнуть виявити місцезнаходження мовців. Голосу те говорять і сперечаються про хворого між собою, то звертаються безпосередньо до нього. Вони можуть загрожувати, ображати хворого, коментувати всієї його дії. Часто голосу мають імперативний зміст, висміюють хворого, дражнять його, знущаються з нього. Можуть приєднуватися голосу, що захищають або виправдують хворого. Між що лають і захищають голосами зав'язуються дійсні дискусії. Зміст словесних галюцинацій мінливо, але завжди пов'язане з реальними обставинами з минулого й сьогодення. Звичайно воно стосується пияцтва хворого, сексуальних тим. На відміну від слуховых галюцинацій при делірії у хворих з алкогольним галлюцинозом відсутня підвищена сугестивність, тому впливати на зміст голосів неможливо.
На тлі галлюцинаторных розладів нерідко виникають маячні ідеї переслідування, фізичного знищення, обвинувачення й т.д. По своїй тематиці вони тісно пов'язані зі змістом галюцинацій, єдиним джерелом марення є слуховые обмани сприйняття.
Афект на висоті галюцинацій визначається тривогою, вираженим страхом або розпачем. Поводження хворих звичайно відповідає галюцинаціям і бреду. Але в ряді випадків, незважаючи на виражені симптоми психозу, у хворих зберігається відносно правильне поводження. Достатня схоронність аллопсихической орієнтування, докладне відтворення хворими по закінченні психозу своїх психопатологічних переживань і навколишньої реальної обстановки й подій свідчить про те, що алкогольний галлюциноз протікає при непотьмареній свідомості.
Тривалість алкогольного галлюциноза звичайно від декількох днів до місяця. Закінчується він критично після глибокого сну. Можливо більше тривалий, хронічний плин захворювання. Описано випадки тривалістю 10-30 років.
Алкогольний параноид (алкогольне марення переслідування) – алкогольний психоз із перевагою образного марення, афекту страху, рухового порушення й окремих сенсорних розладів. Подібно делірію й галлюцинозу розвивається в похмілля, рідше наприкінці занапуваючи. Після короткого (кілька годин, доби) періоду нездужання, тривоги, рухового занепокоєння у хворих раптово з'являється афект страху, марення переслідування, впливу. Хворі напружено стежать за поводженням, мімікою й жестами навколишніх, за вимовними ними фразами. Всю навколишню їхню дійсність вони сприймають тільки в рамках розвиненої в них маревної фабули. Маревне тлумачення навколишні супроводжується його ілюзорним сприйняттям. Хворі чують у розмовах навколишні репліки у свою адресу, бачать у руках навколишніх осіб, яких уважають переслідувачами, конкретні знаряддя вбивства (ніж, пістолет, мотузку). Переважає афект страху, часом сягаючого ступеня панічного жаху або розпачу. Однак хворий не ціпеніє від жаху. У всіх випадках характерно рухове порушення оборонного характеру. Учинки хворих імпульсивні. Вони раптово кидаються бігти, вибивають скла й кличуть на допомогу, можуть із реальною небезпекою для свого життя вистрибнути з вікна високого поверху, зстрибнути з поїзда, ховаються, напівроздягнені незважаючи на погоду вибігають із будинку, можуть у розпачі нанести собі важкі каліцтва або навпаки прибігають до самооборони й самі раптово роблять напад на навколишнім. Багато хто звертаються у відділення міліції або інші офіційні установи за допомогою. Але все-таки агресивні вчинки відносно мнимих переслідувачів порівняно рідкі. Постійно існує афект здивування, що стосується що відбувається. Увечері й уночі з'являються елементарні зорові ілюзії й галюцинації, слуховые галюцинації (стукоти, шерехи, кроки, окремі слова й т.д.). Такий стан триває кілька днів, тижнів. Після припинення психозу критичне відношення до перенесених хворобливих переживань відновлюється не відразу, часто залишається резидуальный марення.
Плин алкогольного параноида звичайно гостре. Однак можливо затяжний плин. Це проявляється в першу чергу в зміні клінічної картини психозу. Зменшується інтенсивність страху, наступає деяка систематизація марення, виникають конкретні подання про мотиви переслідування, нормалізуються зовнішні форми поводження, однак залишається неприступність і недовірливість хворих.
Алкогольне марення ревнощів – це хронічна форма алкогольного психозу з перевагою первинного паранойяльного марення. Зустрічається винятково в чоловіків із психопатичними рисами характеру у вигляді егоцентризму, стеничности, недовірливості, надмірній вимогливості. Розвитку психозу звичайно передує багаторічне безперервне пияцтво з явищами деградації особистості. Монотематический марення ревнощів розвивається поволі. Спочатку окремі маревні висловлення з'являються лише в період сп'яніння або на тлі похмільних явищ. Надалі вони стають постійними. На початкових етапах зміст маревних патологічних переживань відбиває особливості взаємин і конфліктів між чоловіками й зберігає певну правдоподібність. Надалі цей зв'язок маревних інтерпретацій з реальними фактами зникає. Одночасно відбувається систематизація наростаючих маревних інтерпретацій і поступова кристалізація марення. Поводження хворого починає визначатися маревною концепцією й спрямовано на доказ зради з боку дружини, її викриття з метою відплати. Можлива поява ретроспективного марення, коли в маревному плані тлумачаться всі події минулого, приводяться реальні події з минулого життя, що доводять невірність дружини (маревні конфабуляции). У ряді випадків монотематические маячні ідеї ревнощів ускладнюються маячними ідеями отруєння, чаклунства, збитку. Афект звичайно придушено^-злісний.
Алкогольні энцефалопатии – це група алкогольних психозів, при яких психічні порушення сполучаються із системними соматичними й неврологічними розладами. Всі алкогольні энцефалопатии розвиваються на тлі алкоголізму тривалістю від 5-7 до 20 років і більше. Занедужують переважно чоловіка 30- 50 років, що вживають міцні вина й сурогати (фарби, лаки, політура).
При гострої алкогольної энцефалопатии (энцефалопатия Гаие-Вернике) захворювання починається з важко, що протікає делірію, із глибоким потьмаренням свідомості, бедными, одиничними ілюзорними й галлюцинаторными розладами, монотонних, позбавлених відтінків і напруженості афективними порушеннями, хаотичним порушенням у межах постелі. Хворі викрикують нескладні слова, невиразно бурмочуть, перебирають руками одяг. У неврологічному статусі визначаються офтальмоплегия, ністагм, атаксія, різноманітні гіперкінези, симптоми орального автоматизму.
Якщо в гострому періоді захворювання не наступає загибель хворого, то через кілька тижнів описані порушення поступово вгасають. Сплутаність свідомості, рухове порушення, зорові галюцинації, афект страху з'являються лише у вечірньо-нічний час. У денний час клінічна картина хвороби визначається наростаючим оглушенням. Хворі загальмовані, апатичні. Виявляються грубі порушення пам'яті.
Хронічні алкогольні энцефалопатии (Корсаковский психоз, алкогольний параліч, полиневрический психоз) звичайно розвиваються після важких делириев і гострої энцефалопатии Гайе-Вернике й проявляються психічними, неврологічними й соматичними порушеннями.
Серед психічних порушень переважають мнестические розладу з повним або частковим порушенням пам'яті на поточні події (фиксационная амнезія) і ретроградна амнезія (порушення пам'яті на події, що передують захворюванню). Поряд із цим відзначаються конфабуляции (помилкові спогади), коли хворі при розпитах розповідають про нібито події, що происшли з ними. Ніж більше виражені розлади пам'яті, тим бідніше й одноманітніше зміст конфабуляции, при незначному мнестическом зниженні конфабуляции множинні, можуть бути фантастичними.
Неврологічні розлади проявляються невритами в області кінцівок, атрофією м'язів, порушенням чутливості, ослабленням або навіть відсутністю сухожильних рефлексів. Паралелізму між вагою психічних і неврологічних розладів немає.
Судово-психіатрична оцінка алкогольних психозів. Серед всіх экскульпированных хворих на частку осіб з алкогольними психозами доводиться більше 12%. Внаслідок тенденції, що спостерігаються останні роки, до росту числа алкогольних психозів судово-психіатричне значення даної форми психічної патології стає ще більш актуальним.
Найчастіше хворі алкогольними психозами роблять суспільно небезпечні діяння проти життя й здоров'я, навмисне заподіяння тяжкого й середньої ваги шкоди, а також правопорушення проти суспільної безпеки (хуліганські дії). Значно рідше вони залучаються до кримінальної відповідальності за здійснення крадіжок.
Криміногенна небезпека хворих алкогольними психозами, характер чинених ними суспільно небезпечних діянь пов'язаний з типом плину захворювання, особливостями його психопатологічної структури. Найбільшу соціальну небезпеку мають хворі з маревними формами алкогольних психозів і особливо з маренням ревнощів. Якщо хворі алкогольним параноидом роблять протиправні дії, то практично в 100% випадків ці суспільно небезпечні дії спрямовані проти життя й здоров'я особистості. При цьому чому менш виражені афективні розлади в цих осіб, тим більше ймовірність здійснення ними особливо тяжких правопорушень. Хворі алкогольним галлюцинозом частіше роблять хуліганські дії й крадіжки. У цих випадках провідне місце по криминогенности займають слуховые галюцинації еротичного змісту й тісно пов'язані з ними по змісту маячні ідеї ревнощів і лише потім – афективно насичені слуховые обмани сприйняття імперативного характеру. Соціальна небезпека хворих у стані алкогольного делірію незначна, оскільки ці особи дуже рідко роблять протиправні діяння.
Є певна залежність характеру зробленого суспільно небезпечного діяння від типу плину алкогольного психозу. Хворі в стані гострого алкогольного психозу частіше роблять правопорушення проти особистості й хуліганські дії. Хворі із хронічними алкогольними психозами приблизно однаково часто роблять протиправні дії проти особистості, суспільної безпеки й власності.
Механізми здійснення суспільно небезпечних діянь хворими в стані алкогольного психозу бувають різними. У більшості випадків, особливо при гострому розвитку психозу, виявляється прямий або непрямий зв'язок суспільно небезпечного поводження з наявними психотическими розладами. У цих випадках суспільно небезпечні дії обумовлені маячними ідеями переслідування й отруєння, що розвилися як у структурі гострого параноида, так і в структурі синдрому вербального галлюциноза (продуктивно-психотический механізм здійснення суспільно небезпечних діянь по В.П. Котову й М.М. Мальцевой, 1987). При цьому правопорушення відбуваються по механізму маревного захисту або маревної помсти й направляються на особи з найближчого оточення, набагато рідше – на випадкових осіб. В інших випадках суспільно небезпечні діяння, наприклад хуліганські дії, обумовлені станом безладного психомоторного порушення й дезорганізацією поводження в результаті потьмарення свідомості.
У той же час нерідко не виявляється очевидній ні непрямої, ні прямій зв'язку протиправного поводження з наявними продуктивними розладами. У цих випадках правопорушення відбуваються по реально-побутових мотивах, на формування яких впливає комплекс негативно-особистісних факторів: преморбидные й морбидные якості особистості, наявний соціальний досвід, особливості мікросоціуму в сполученні з идеаторными й емоційно-вольовими порушеннями, обумовленими алкогольним психозом (негативно-особистісний механізм здійснення суспільно небезпечних діянь М.М. Мальцевой, 1987).
Таким чином, у стані алкогольних психозів хворі частіше роблять суспільно небезпечні діяння, спрямовані проти особистості, і хуліганські дії. Найбільшу суспільну небезпеку в цьому плані представляють хворі з алкогольними параноидами, а також особи з гострим типом динаміки психозу. Механізми здійснення суспільно небезпечного поводження найчастіше пов'язані із продуктивними розладами або, значно рідше, – з негативно-особистісними змінами. При цьому продуктивно-психотические механізми здійснення суспільно небезпечних діянь більше властиві хворим гострими формами психозів, а також хворим алкогольним параноидом; негативно-особистісні механізми частіше зустрічаються при хронічних формах алкогольних психозів і при вербальних галлюцинозах. Всі особи, що зробили суспільно-небезпечні діяння в стані алкогольного психозу, повинні у відношенні вчиненого визнаватися несамовитими.
При виборі мер медичного характеру необхідно враховувати ступінь суспільної небезпеки хворого, що визначається як особливостями його психічного стану, так і характером зробленого суспільно небезпечного діяння.
Хворі алкогольними психозами становлять значну небезпеку для суспільства. Насамперед це пов'язане з афективною насиченістю маревних переживань, їхньою стійкістю й спрямованістю на конкретних осіб, можливим повторним загостренням при поновленні пияцтва.
У більшості хворих відсутня стійка установка на тверезість, а виходить, можливість поновлення пияцтва й пов'язаних із цим рецидивів захворювання залишаються досить імовірними.
Немаловажне значення у формуванні соціальної небезпеки хворих з алкогольними психозами має тривалість і вага алкоголізму, а також властиві цим хворим явища алкогольної энцефалопатии.
Всі перераховані фактори не тільки обумовлюють особливу соціальну небезпеку даного контингенту хворих, але і є підставою для напрямку їх на примусове лікування в психіатричні стаціонари спеціалізованого типу з посиленим спостереженням.
До припинення примусового лікування у відношенні хворих, перенесших алкогольні психози, необхідно підходити з обережністю. Показанням до скасування примусового лікування поряд з повною редукцією психотической симптоматики повинна бути вироблена в процесі терапії активна й стійка установка на повне утримання від прийому спиртних напоїв. Це є обов'язковою й необхідною умовою припинення лікування, оскільки при поновленні пияцтва легко виникають рецидиви захворювання. Крім цього, необхідно пам'ятати, що зовні впорядковане поводження, інтерес хворих до виписки з появою повної або часткової критики не завжди служать показниками видужання, тому що можливо інкапсуляцію маревних розладів і явища диссимуляции. На думку А. Фрезі (1874), багато хто психічно хворі знають, із приводу яких саме думок або переконань їх уважають божевільними, і добре вміють приховувати свої слабкі сторони. Це особливо актуально відносно хворих з маренням ревнощів, оскільки ці особи тривалий час залишаються потенційно небезпечними для навколишніх і особливо для дружин, родичів.
При виписці необхідно враховувати специфіку мікросоціального оточення, у яке вертається хворий, оскільки при несприятливому мікрокліматі також можливі рецидиви хвороби. Все це в ряді випадків змушує використати принцип ступінчастості із проходженням після стаціонару спеціалізованого типу з інтенсивним спостереженням подальшого примусового лікування в психіатричному стаціонарі спеціалізованого типу й повторних підкріплювальних курсів специфічного антиалкогольного лікування й активний трудовой терапії.
З огляду на наявність стійких антисоціальних тенденцій в анамнезі більшості хворих, їхнє небажання проходити підтримуючі курси антиалкогольної терапії, її недостатню ефективність, а також з урахуванням схильності алкогольних психозів до рецидивированию при поновленні пияцтва всі ці особи повинні бути поставлені на спеціальний облік у диспансері, що як представляють потенційну небезпеку.
Клінічне спостереження. Випробуваний Л., 35 років. Ранній розвиток своєчасне, по характері формувався легко збудливим, дратівливим, запальним. Закінчив 8 класів загальноосвітньої школи, курси шоферів, працював за спеціальністю на різних підприємствах. Приблизно з 20-літнього віку став у компанії приятелів систематично вживати спиртні напої. Незабаром помітив, що, якщо раніше після вживання невеликої кількості спиртного міг зупинитися, то тепер відчуває потребу «додати». Уже через рік міг за вечір випити більше 1,5 літрів горілки. При цьому наступного дня не міг згадати багатьох подій, що мали місце під час уживання спиртного. Наступного дня після вживання спиртного випробовував головні болі, нудоту, з'являвся тремор кінцівок, почуття внутрішнього дискомфорту, потреба в опохмелении. Став пити без перерви по двох-трьох дня. Випивав на роботі, у зв'язку із чим виникали конфлікти з начальством, був змушений міняти місце роботи. Однак на наступній роботі довго не втримувався, тому що з'являвся там у нетверезому виді. Кілька разів лікувався в наркологічних лікарнях, однак звичайно через два^-двох-місяц-два після виписки відновляв уживання алкоголю. У віці 32 років після чергового звільнення з роботи пив щодня по 1,0-1,5 літра горілки. Через три тижні систематичного пияцтва припинив уживання алкоголю, вирішив влаштовуватися на роботу. Протягом двох наступних днів був дратівливим, конфликтовал з батьком і матір'ю, з'явилося почуття неясної тривоги, увечері довго не міг заснути. На третій день після припинення пияцтва, коли довго лежав без сну в ліжку, з кімнати, де спав батько, почув звірине ричання й органну музику. Виникло почуття страху, злякався за батька й пішов перевірити в сусідню кімнату, що там відбувається. По дорозі побачив, що навколо опустився «жовтий туман». Коли ввійшов у кімнату батька, побачив «більших звірів з котячими мордами», яких ставало усе більше й більше. Стіни кімнати стали розпливчастими, підлога під ногами – ватяним. Здалося, що звірі намагаються кинутися на нього, став відганяти їхніми руками, кричав на них, оборонявся від них ціпком. Раптово звірі зникли, і в жовтому тумані з'явилися червоні мерехтливі спалахи, «як телевізійна сітка», на стелі бачив вигадливі візерунки. Випробував відчуття жаху. У жаху вибіг із квартири, кликав на допомогу батька. Викликані сусідами співробітники міліції виявили Л. у його кімнаті, він сидів у куті з ножем у руці, закривавлений, на особі було вираження жаху, страху. У сусідній кімнаті був виявлений на ліжку труп батька випробуваного із множинними ножовими пораненнями в області грудей і живота. Л. був поміщений в ИВС, де протягом двох днів чув музику, але уваги на неї не обертав. Йому було пред'явлене обвинувачення в убивстві батька.
При обстеженні в ГНЦ соціальній і судовій психіатрії ім. В.П. Сербського якої-небудь патології з боку внутрішніх органів і осередкової неврологічної симптоматики виявлено не було. Психічний стан: настрій відповідно ситуації знижено, тримається трохи скованно, вираження особи похмуре. Інтересу до бесіди не проявляє, формально повідомляє про себе відомості, випробовує утруднення в датуванні деяких дат свого життя. При розпитах про інкримінованому йому діянні збуджується, дратується, голос стає голосним, мова плутаної, руху різкими. Особа червоніє, з'являються крапельки поту на чолі. Говорить, що завжди ставився до батька з повагою й любов'ю, не вірить, що міг його вбити, у той же час погоджується, що крім нього це зробити було комусь. Сбивчиво розповідає про хворобливі переживання, що спостерігалися в нього в той період, уважає, що їхнє виникнення було пов'язане із тривалим пияцтвом. У даний момент обмани сприйняття заперечує. Судово-психіатричною експертною комісією був даний висновок, що Л. страждає хронічним алкоголізмом 2-й стадії, у період, що ставиться до інкримінованому йому діянню, у нього виявлялися ознаки тимчасового психічного розладу у формі гострого алкогольного делірію, у відношенні вчиненого було рекомендовано вважати його несамовитим і направити на примусове лікування в психіатричний стаціонар загального типу.