Сифіліс
– це хронічне венеричне захворювання з циклічним хвилеподібним перебігом, при якому уражаються шкіра, слизові оболонки, а також внутрішні органи і тканини і яке може передаватися потомству.
Етіологія та епідеміологія сифілісу.
Збудником сифілісу є бліда трепонема, яку відкрили Шаудін і Гофман в 1905 році.
Бліда трепонема це: тканинний паразит, який поза організмом швидко гине, також швидко гине від дії дез.розчинів; о собливо малостійка трепонема до висихання й високої температури (при +55°С вона гине через 15-20 хв). Оптимальна температура для існування блідих трепонем – 37°С. Разом з тим, у заморожених трупах бліда трепонема може зберігати свої властивості до 3-х діб. Як факультативний анаероб бліда трепонема знаходить оптимальні умови для свого перебування й розвитку в лімфатичній системі організму, зокрема у лімфатичних вузлах. За несприятливих умов існування бліда трепонема може трансформуватися у пристосувальні форми (цисти та L -форми).
Джерела зараження:
– хвора людина;
– інфіковані предмети догляду, предмети особистої гігієни;
– заморожений інфікований трупний матеріал.
Шляхи зараження сифілісом: статеві та позастатеві.
1) контактний:
– статевий (при генітальних, анальних та оральних контактах);
– побутовий (позастатевий) (через поцілунки, укуси, під час годування хворою жінкою маленьких дітей, а також можливе зараження немовлят через материнське молоко хворої на сифіліс жінки. Цілком можливе зараження сифілісом через сперму хворих, а заразливість слини, поту й сечі не доведена ні клінічно, ні експериментально. Можливе зараження через різноманітні предмети, якими користувався хворий (ложки, склянки, зубні щітки, рушники, а також можливе зараження через духові інструменти), особливо за умови локалізації уражень на слизовій оболонці рота;
– професійний (під час операцій, секцій, гінекологічного і стоматологічного обстеження хворих. Можливе зараження через медичні предмети (наконечники клізм, маточні дзеркала, стоматологічні інструменти тощо);
2) трансфузійний шлях – найбільш рідкісний, оскільки кров є несприятливим середовищем для існування БТ, зараження є найбільш ймовірним при вторинному свіжому сифілісі, коли відбувається масова гематогенна дисемінація БТ. У такому разі розвивається так званий обезголовлений сифіліс, оскільки через 2 – 2,5 міс він проявляється відразу ознаками вторинного сифілісу без симптомів первинного періоду;
3) трансплацентарний.
Умови зараження сифілісом:
1) наявність збудника, який у великій кількості є на поверхні шанкерів при первинному періоді та на поверхні ерозованих папул в складках та на слизових оболонках, особливо в ділянці широких кондилом – при вторинному сифілісі.
2) наявність вхідних воріт – порушення цілісності рогового шару шкіри або покривного епітелію слизової оболонки (мікротріщин, ссадин, порізів), хоча допускають можливість проникнення збудника сифілісу й через неушкоджену слизову оболонку.
3) знижена реактивність макроорганізму. За даними, опублікованими ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), у 30% пацієнтів можливе самовиліковування навіть при проникненні БТ в шкіру чи слизові за рахунок мобілізації захисних сил організму.
Імунітет, реінфекція, суперінфекція. Справжнього (стерильного) імунітету у разі сифілісу у людини не існує. Розвивається лише нестерильний (інфекційний) імунітет, зумовлений алергічною перебудовою в організмі внаслідок перебування в ньому збудника захворювання. Із процесом одужання зникає й інфекційний імунітет, людина знову стає вразливою до нового зараження.
Реінфекція – це повторне захворювання на сифіліс людини, яка раніше хворіла на нього і повністю вилікувалася.
Суперінфекція – нашарування однієї сифілітичної інфекції на другу, що можливо:
· в інкубаційному періоді, що клінічно проявляється: 1) скороченням інкубаційного періоду, 2) множинними шанкрами;
· в періоді одужування – загострення періоду, з приводу якого хворий знаходився на лікуванні;
· у третинному періоді – гуми + шанкр (первинна сифілома).
Загальний перебіг сифілісу.
Сифіліс має циклічний хвилеподібний перебіг, який характеризується певною послідовністю зовнішніх проявів, зміною періодів активного й прихованого перебігу, а також поступовим ускладненням клінічного й паталогоанатомічного процесу, що є свідченням тривалої й напруженої боротьби між макроорганізмом і збудником хвороби, віддзеркаленням змін реактивності організму у відповідь на проникнення й розвиток інфекції.
В перебігу сифілісу виділяють окремі періоди: 1) інкубаційний, 2) первинний, 3) вторинний, 4) третинний.
Класифікація сифілісу:
1. Інкубаційний період сифілісу – від моменту зараження до розвитку твердого шанкеру.
2. Первинний період сифілісу починається з моменту виникнення твердого шанкеру і регіонарного склераденіту до розвитку вторинних сифілідів. При первинному сифілісі виділяють також первинний серонегативний, первинний серопозитивний і первинний прихований сифіліс.
3. Вторинний період сифілісу, який поділяють на вторинний свіжий,
вторинний рецидивний і вторинний прихований.
4. Третинний період сифілісу, який поділяють на активний, або гумозний, рецидивний і прихований сифіліс.
Інкубаційний період – це проміжок часу від моменту зараження до появи перших ознак сифілісу. Тривалість його складає у середньому 3-4 тиж. Цей період може бути скороченим до 8 – 15 днів або, навпаки, подовженим до 2 – 3 міс. Подовження інкубаційного періоду найчастіше пов’язують із застосуванням антибіотиків трепонемоцидної дії, які використовують з приводу різних супутніх захворювань (ангіна, грип, фурункул тощо).
Первинний період сифілісу розпочинається із появи первинної сифіломи ( твердого шанкеру), і продовжується 6-7 тиж. Через 7-8 днів після утворення твердого шанкеру починають збільшуватися регіонарні лімфатичні вузли (регіонарний склераденіт або специфічний бубон), в яких відбувається інтенсивне розмноження блідих трепонем. Ураховуючи реакцію Вассермана, первинний період сифілісу поділяють на первинний серонегативний (перші 3 тиж) та первинний серопозитивний (наступні З-4 тиж).
Клінічні ознаки класичного (ерозивного чи виразкового) твердого шанкеру:
– первинний морфологічний елемент у вигляді ерозії чи виразки;
– колір висипки мідно-червоний («м’ясо»-червоний);
– форма висипки правильна округла;
– розміри монетовидні;
– поверхня ерозивного шанкеру гладка і блискуча, а виразкового покрита гнійним нашаруванням;
– щільність країв та дна висипки при пальпації;
– шкіра навколо елементів не змінена;
– наявність супутнього регіонарного склераденіту.
Шанкер – це безболісна, куляста, блюдцеподібна, з рівними краями, без помітних запальних явищ виразка або ерозія, насподі якої визначається або інфільтрат хрящової твердості, або відчутне ущільнення на зразок тонкої плівки. Дно шанкеру кольору сирого м’яса або кольору старого сала, блискуче за рахунок серозної секреції.
Атипові форми шанкерів.
Індуратиений набряк. Локалізується найчастіше на соромітних губах у жінок, на передній шкірочці – у чоловіків. Внаслідок ураження лімфатичних судин уражена ділянка значно збільшується, стає ущільненою, має своєрідне блідо-рожеве або синювато-червоне забарвлення, при пальпації скарги відсутні. Без лікування може утримуватися тривалий час (декілька місяців).
Шанкер – панарицій клінічно нагадує звичайний панарицій, ло- калізується він на нігтьовій фаланзі, як правило, вказівного пальця. Палець стає набряклим, булавоподібно припухлим, синювато-червоного кольору. Шанкер-панарицій часто набуває вигляду глибокої, з нерівними краями та дном виразки, покритої брудно-сірим нальотом. Хворі відчувають різкий «стріляючий» біль. У них збільшені ліктьові та пахвові лімфатичні вузли, які під час пальпації також часто болючі.
Шанкер-амигдаліт характеризується збільшенням і ущільненням мигдалика, як правило, з одного боку, без утворення ерозії або виразки. Ковтання у такому разі ускладнене. Розвивається регіонарний лімфаденіт підщелепних та шийних вузлів. Процес відрізняється від ангіни однобічністю ураження, відсутністю болю, гіперемії слизової, загальних явищ. Конфігурація шанкеру часто зумовлена його локалізацією. Так, шанкери в кутах рота, на яснах, як і в ділянці анусу,набувають вигляду тріщин, але якщо розправити складки, то стають помітними їх кулясті обриси.
Ускладнення твердого шанкру ( особливо у випадках нераціональної терапії):
1. Баланіт (запалення голівки статевого члена), баланопостит (запалення голівки і препуціуму) у чоловіків.
2. Вульвіт та вульвовагініт (запалення зовнішніх статевих органів і піхви) у жінок.
3. Фімоз у чоловіків, коли внаслідок запалення і набряку не відкривається голівка статевого члена, він набряклий.
4. Парафімоз, коли відбувається “защемлення” голівки статевого члена, вона не вправляється, ділянка препуціуму набрякла.
5. Гангренізація (змертвіння) – на поверхні шанкру утворюється чорний струп, який неможливо відділити від поверхні шанкру.
6. Фагеденізм (від слова фагедео – пожираю) – швидке і значне руйнування тканин у ділянці шанкру в глибину і ширину.
Через 7-8 днів після утворення твердого шанкеру розвивається регіонарний лімфаденіт – супутній бубон, склераденіт. Лімфатичні вузли збільшуються в розмірах (до величини голубиного яйця), набувають хрящової твердості, безболісні, не спаяні ні між собою, ні зі шкірою, рухомі; зовнішніх ознак запалення не відзначається. Регіонарний склераденіт однобічний, утримується тривалий час, розсмоктуючись досить повільно, навіть за умови специфічного лікування.
Діагностика первинного періоду сифілісу.
Діагноз первинного серонегативного сифілісу повинен бути обов’язково підтвердженим виявленням у секреті з твердого шанкеру блідих трепонем або у пунктаті регіонарних лімфатичних вузлів. З цією метою інколи доводиться проводити багаторазові дослідження.
Для підтвердження діагнозу первинної сифіломи використовують також класичні серологічні реакції крові, що стають позитивними через 3-4 тиж після утворення первинної сифіломи: це є свідченням переходу серонегативного первинного сифілісу в серопозитивний.
Диференційну діагностику первинних проявів сифілісу слід проводити з:
– шанкриформною піодермією;
– коростяною ектимою;
– раком статевого члена;
– туберкульозом статевих органів;
– еритроплазією Кейра;
– м’яким шанкером.
ВТОРИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ.
В перебігу вторинного сифілісу розрізняють періоди:
– вторинний свіжий
– вторинний латентний
– вторинний рецидивний
(тривають в середньому 1,5-2 місяці)
Загальний перебіг ІІ-го періоду – 2-3 роки.
Особливості вторинного періоду сифіліса:
– доброякісний перебіг (відсутні явища деструкції);
– відсутні суб’єктивні відчуття і порушення загального стану;
– клінічні прояви є заразними, тому хворі обов’язково повинні бути госпіталізованими;
– добре піддається лікуванню;
– без лікування клінічні прояви проходять самостійно (хвилеподібний перебіг упродовж 2-3 років);
– значно рідше уражаються внутрішні органи і нервова система.
Клінічні прояви вторинного поріду сифіліса:
– плямисті сифіліди
– папульозні сифіліди
– пустульозні сифіліди
– сифілітична алопеція
– пігментний сифілід (сифілітична лейкодерма).
Спільні ознаки сифілісів:
1) відсутність суб’єктивних скарг;
2) відсутність гострозапальннх явищ, своєрідний буро-червоний, “м’ясо-червоний” колір з фіолетовим відтінком;
3) фокусне (ізольоване) розташування елементів;
4) доброякісний перебіг сифілідів (зникають безслідно);
5) поліморфізм (одночасне поєднання різних сифілідів у одного хворого).
Плямистий сифілід (сифілітична розеола):
– трапляється найчастіше;
– характерна локалізація: бокові поверхні грудей, живота, згинальні поверхні верхніх кінцівок, спина. Рідко – на шкірі стегон і дуже рідко, у випадках значної кількості висипки — на обличчі, кистях, ступнях;
– елементи висипки з’являються поступово, по 10-20 впродовж доби, і через 7-10 днів вона досягає повного розвитку, тому можлива різна інтенсивність забарвлення окремих елементів — від рожевого до жовто-бурого кольору;
– висипка – симетрична.
Сифілітична розеола – це негострозапальні круглі рожеві плями діаметром від 0,5 до 2 см, не підвищуються над рівнем шкіри, зникають при діаскопії, не зливаються, не лущаться і не спричиняють суб’єктивних відчуттів. З цього правила рідко трапляються винятки: уртикоподібна розеола дещо підвищується над рівнем шкіри, що особливо помітно при боковому освітленні; може зливатись, коли висипки дуже багато, лущитись чи спричиняти суб’єктивні відчуття.
У випадках першого спалаху вторинного сифілісу (свіжий) розеола яскрава, дрібна, рясна, а у хворих із повторними спалахами (рецидивний) розеола більша, у меншій кількості, схильна до групування, іноді з утворенням кілець. Без лікування розеола існує в середньому 3-4 тижні (коливання 2-6 тижнів) і безслідно зникає.
Феномен спалаху — розеола стає яскравою і добре помітною – спостерігають під час реакції загострення Яриша-Герксгеймера після перших ін’єкцій пеніциліну або після введення 3-5 мл 1 % розчину нікотинової кислоти внутрішньовенно.
Диференційний діагноз сифілітичної розеоли:
1. Дерматити, спричинені речовинами (найчастіше ліками), прийнятими всередину (токсикодермії): в анамнезі вживання ліків, гострий перебіг, висипка яскрава, схильна до злиття, особливо у складках, лущення, супроводжується відчуттям печіння, сверблячки, немає шанкру чи його залишків, склераденіту, негативні серологічні реакції.
2. Рожевий пітиріаз: наявність «материнської бляшки» (медальйону), лущення, іноді свербіж, немає залишків шанкру, склерадені-ту, перебіг 5-6 тижнів, негативні серологічні реакції.
3. Різнокольоровий пітиріаз: плями незапальні, різного кольору, схильні до злиття, на поверхні висівкоподібне лущення, позитивна йодна проба, симтом «стружки», немає залишків шанкру, склерадені-ту, негативні серологічні реакції.
4. Сині плями на місцях укусів лобкових вошей: свербіж, не зникають при діаскопії, в центрі є геморагічна крапка, розміщуються поряд із лоном, на стегнах, наявні воші, немає залишків шанкру, склерадені-ту, негативні серологічні реакції.
5. Плямиста висипка при інфекційних хворобах (тифи, кір, краснуха, сальмонельоз, скарлатина, лептоспіроз, грип, мононуклеоз, єрсиніоз, сепсис): наявна гарячка, загальна симптоматика, катальні явища тощо, відповідні лабораторні дані, немає залишків шанкру, скле-раденіту, негативні серологічні реакції.
Ознаки сифілітичних папул:
– не викликають суб’єктивних відчуттів;
– застійно-червоного кольору (кольору м’яса чи міді);
– розташовуються ізольовано одна від одної;
– надавлювання папули булавоподібним зондом викликає різкий біль (симптом Ядассона);
– під час регресу папул виникає злущення з центру до периферії у вигляді рогового вінчика – «комірець Бієтта»;
– після розсмоктування папул зберігаються пігментні плями.
Різновиди папульозних сифілідів:
– міліарний сифілід (з просяне зернятко);
– лентикулярний сифілід (із сочевицю);
– нумулярний (монетоподібний) сифілід – розміром з 10-15-копійчану монету;
– гіпертрофічні папули – широкі кондиломи (в місцях тертя, подразнення – в складках, на статевих органах);
– себорейні папули (на лобі у вигляді «корони Венери»);
– рогові папули ( на долонях і підошвах), що нагадують мозолі.
– ерозовані, мокнучі (на зовнішніх статевих органах і у шкірних складках – є найбільш заразливими).
Папульозні (вузликові) сифіліди виникають через 1-2 тижні після появи розеоли і більш характерні для повторних рецидивів.
Різновиди сифілітичних папул:
1. Міліарні сифілітичні папули – завбільшки з просяне зернятко, щільні.
2. Лентикулярні сифілітичні папули – як зерно сочевці, щільні, чітко відмежовані, без запального віночка навколо, мідно-червоного кольору із жовтим або синюшним відтінком і з гладенькою поверхнею,на якій через 1-1,5 місяці в процесі зворотного розвитку формується невеличка лусочка, центральна частина якої відшаровується і по периферії залишається облямівка підритого рогового шару епідермісу (комірець Бієтта), а при натискуванні на вузлик виникає біль (симптом Ядассона). У випадках рецидивного сифілісу ці папули схильні до групування, утворення дуг, кілець, фігурних елементів. На місцях папул, що регресували, залишаються тимчасові пігментовані плями.
Дифдіагноз із червоним плоским лишаєм:
полігональні, блискучі іноді із синюшно-фіолетовим відтінком, пупкоподібне втягнення в центрі, сітка Уікхема, свербіж, негативні серологічні реакції.
3. Нумулярні сифілітичні папули сягають величини монети.
4. Сифілітичні папули долонь і підошов трапляються відносно часто, розміщуються ізольовано, симетрично, червоного або червоно-жовтого кольору, щільні, але іноді візуально можуть нагадувати червоні плями, від поодиноких до множинних. Навколо них немає запальних явищ і вони теж не спричиняють суб’єктивних відчуттів. Іноді вони зроговілі і можуть нагадувати бородавки, мозолі, дуже рідко на підошвах розвивається суцільний гіперкератоз із лущенням, тріщинами.
6. Себорейні сифілітичні папули вкриті значною кількістю жовтих лусочок і локалізуються у так званих себорейних ділянках, де багато сальних залоз (волосиста частина голови, носо-губні і носо-щічні складки, верхня частина спини). Густо розміщені папули в ділянці лоба на межі із волоссям отримали назву «венеричної корони».
7. Псоріазоподібні сифілітичні папули мають на поверхні багато лусочок, часто кільцеподібні.
8. Гіпертрофічні сифілітичні папули (широкі кондиломи) локалізуються переважно на статевих органах, в анальній ділянці, на шкірі калитки, промежини, складок, діаметром 0,5 см і більше, значно підвищуються над рівнем шкіри, схильні до групування і злиття, утворення великих бляшок, мають широку основу, часто поверхня мацерована і на ній є велика кількість трепонем, тому вони дуже заразні.
Дифдіагноз із аногенітальними бородавками (гострокінцеві кондиломи) вірусної етіології: у вигляді сосочкоподібних розростань червоного кольору, м’ які, на тоненькій ніжці, поверхня часточкова (як цвітна капуста), без суб’ єктивних відчуттів, на поверхні немає трепонем, серологічні реакції негативні.
9. Ерозивні, мокнучі папули – щільні вузлики негострозапального характеру 2-5 мм діаметром з чіткими контурами, червоного кольору, неболючі, із вологою ерозивною поверхнею, яка постійно виділяє серозну рідину, що містить багато трепонем, тому ці папули теж дуже заразні.
Дифдіагноз із простим герпесом: раптовий початок, свербіж, біль, на гіпермійованій набряклій основі згруповані везикули, ерозії, основа м’ яка, схильні до загоєння впродовж 7-10 днів, на поверхні ерозій немає трепонем, негативні серологічні реакції.
Різновиди пустульозних сифілідів :
– сифілітичне імпетиго,
– акнеформні сифіліди (сифілітичні вугри),
– віспоподібннй сифілід,
– сифілітичні ектими,
– сифілітичні рупії.
Диференційно-діагностичною ознакою є:
– відсутність скарг і порушення загального стану,
– відсутність гострозапальних явищ,
– чітко обмежений валик інфільтрату характерного мідно-червоного кольору.
Пустульозні сифіліди. Ці сифіліди трапляються в окремих хворих із зниженою опірністю організму на тлі виснажливих хвороб (туберкульоз, малярія, наркоманія, алкоголізм тощо) із можливим розвитком гарячки, порушенням загального стану. Вони тільки подібні до відповідних піодер-мічних елементів, але не є справжніми пустулами, оскільки розвиваються в результаті часткового розпаду папульозних елементів (інфільтрату) із утворенням жовто-коричневих кірочок і наступним можливим формуванням рубчиків. Виділяють такі різновиди пустульозних сифілідів:
1. Вугреподібний сифілід – локалізується переважно на так званих «себорейних» ділянках (обличчя, груди, спина, плечовий пояс), тобто там, де локалізуються звичайні вугри, і характеризується появою дрібних, конічних, фолікулярних папул із незначним розпадом у центрі і утворенням кірочки.
2. Сифілітичне імпетиго трапляється переважно на шкірі лоба, грудей, спини у вигляді папул діаметром до 1 см, на поверхні яких в результаті розпаду епідермісу утворюються брудно-жовті кірочки, облямовані червоно-синюшним щільним валиком інфільтрату.
3. Віспоподібний сифілід дещо нагадує вітряну віспу, тому одержав таку назву. Це папули із глибшим розпадом у центрі із формуванням пупкоподібного втягнення, навколо якого теж є залишки інфільтрату.
4. Сифілітична ектима формується в результаті глибокого розпаду монетоподібних папул і утворення щільної кірочки, оточеної червоно-синюшним інфільтратом, після загоєння залишається рубець.
5. Сифілітична рупія утворюється на місці ектими внаслідок того, що під кірочкою продовжується розпад інфільтрату і на поверхні формується багатошарова конічна кірочка, яка називається рупією.
Пігментний сифілід (сифілітична лейкодерма):
– трапляється рідко і розвивається через 5-8 місяців після зараження;
– у 90 % випадків локалізується на шкірі шиї («намисто Венери»), рідше — в ділянці плечового пояса, попереку, живота і навіть після повноцінної терапії існує ще 1-2 роки;
– має незапальний характер, не лущиться і не спричиняє суб’єктивних відчуттів;
– на тлі помірної гіперпігментації утворюються гіпо-хромні плями різних розмірів і конфігурації, тому виділяють такі її різновиди:
- плямиста (наявна чітка різниця в забарвленні гіпер- і гіпопігментованих ділянок, зона гіперпігментації широка);
- у вигляді мережива (вузькі смужки гіперпігментації між гіпопігментованими плямами);
- мармурова (незначна різниця між гіпо- і гіперпігментованими зонами).
Дифдіагноз із різнокольоровим пітиріазом, точніше із псевдолейкодермою, яка залишається на місцях висипки різнокольорового пітиріазу: плями незапальні, різного кольору, схильні до злиття, на поверхні висівкоподібне лущення. Позитивна йодна проба, симптом «стружки», негативні серологічні реакції.
Сифілітична алопеція (випадання волосся).
Випадання волосся обумовлене сифілітичним васкулітом і розвитком навколо судинного інфільтрату, що призводить до погіршення живлення коренів волосся і спричиняє його випадання.
– відсутні суб’єктивні відчуття;
– шкіра волосистої частини голови в місцях алопеції не змінена, не лущиться;
– ріст волосся відновлюється через 1-2 місяці після специфічної терапії;
– рубцеві зміни не розвиваються;
– характерним є раптовий несподіваний початок і швидке прогресування алопеції, що має певне діагностичне значення.
Виділяють такі види сифілітичної алопеції:
1. Дифузна алопеція — дифузне випадання волосся, яке диференціюють з дифузними алопеціями іншого походження, вирішальним є виявлення позитивних серологічних реакцій.
2. Дрібновогнищева сифілітична алопеція
найчастіше уражає ділянки скронь, тім’яну ділянку, потилицю. Вогнищ багато, вони невеликі, не схильні до периферійного росту і злиття, у вогнищах випадає не все волосся, тому спостерігають значне його порідіння і уражені ділянки мають вигляд хутра, ураженого міллю. Цю патологію диференціюють із гніздовою алопецією (вогнищ мало, вони схильні до периферійного росту, злиття і утворення великих вогнищ алопеції різної конфігурації, в період прогресування по краю спостерігають зону розхитаного волосся, яке легко висмикується при потягуванні). Вирішальним є виявлення позитивних серологічних реакцій.
3. Змішана сифілітична алопеція — на тлі загального порідіння волосся виникають дрібні вогнища, де випало майже все волосся.
Особливості перебігу вторинного сифілісу на сучасному етапі:
– малочисельна висипка
– можливий свербіж або болючість висипки
– частіше висипка локалізується на долонях і підошвах
– частіше зустрічається пустульозна висипка
– слабо виражений поліаденіт
– частіше реєструються слабопозитивні серологічні реакції з низькими титрами реагінів
Ураження слизових оболонок. Ці ураження трапляються відносно часто і можуть бути єдиними симптомами сифілісу. Вони часто ерозивні, вологі, на поверхні багато збудників, тому вони дуже заразні, регресують повільно. Локалізація: губи, щоки, піднебіння, язик, голосові зв’язки, геніталії. Елементи висипки: розеоли і папули.
Розеоли: червоно-синюшні, чітко відмежовані плями діаметром 0,5 см, не підвищуються, можуть зливатись, не спричиняють суб’єктивних відчуттів. У випадках локалізації на мигдаликах, дужках, м’якому піднебінні говорять про еритемну сифілітичну ангіну, характерною вважають різку межу еритеми.
Папули: плоскі, щільні, чітко відмежовані, без периферійної запальної облямівки, насичено-червоного кольору, не спричиняють суб’єктивних відчуттів, внаслідок мацерації центральна частина набуває сіро-жовтого кольору. Папули можуть зливатись, утворюючи бляшки із фестончастими контурами, іноді вони перетворюються у гіпертрофічні (широкі кондиломи), можуть бути ерозованими і навіть перетворюватись у невеликі виразки із щільною основою, які можуть спричиняти болючість. У разі переважної локалізації папул на мигдаликах говорять про папульозну сифілітичну ангіну. Якщо ж уражаються голосові зв’язки, то виникає тривала хрипота, яка не піддається звичайним методам лікування і швидко зникає під впливом пеніцилінотерапії, що теж має певне діагностичне значення.
Диференціюють ці сифілітичні ураження із афтозним стоматитом (гострий початок, болючість, тривалість 7-10 днів, схильність до рецидивів), червоним плоским лишаєм, банальними ангінами (гострий початок, гарячка, біль при ковтанні, збільшені і болючі підщелепні лімфовузли, немає різкої межі еритеми), відсутні бліді трепонеми на поверхні ерозивних ділянок, негативні серологічні реакції.
ТРЕТИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ поділяють на:
– активний, або гумозний,
– рецидивний
– прихований сифіліс.
Умови розвитку третинного періоду сифілісу – проявів терціаризму (у 40% через 3-4 роки):
· відсутність лікування
· неадекватне (періоду сифіліса) лікування
· недостатнє (незавершене) лікування
· неефективне лікування (не забезпечення спірохетоцидної дії)
· зниження реактивності організму
· наявність імунодефіциту
· наявність важкої супутньої соматичної патології
· погані побутові умови тощо.
Особливості третинного сифілісу:
? Тривалість активних проявів (рецидивів) та прихованих періодів третинного сифілісу – місяці – роки.
? Розвиток висипок в ділянках “подразнення”
? Зменшення напруженості інфекційного імунітету – розвиток суперінфекції.
? Висипка третинного періоду сифілісу – прояви інфекційно-алергічного характеру
? Найчастіше – шкіра, слизові, кістковий апарат та ін.
Горбикові сифіліди – безболючі
– напівкулястої форми або плоскі
– темно-червоного або синюшно-червоного кольору
– поверхня гладка, блискуча
– щільні – розм’якшення – виразка округла глибока з чіткими припіднятими щільними краями – грануляції – рубець пігментований по периферії (“мозаїкоподібний”) атрофічний на якому не утворюються свіжі елементи!
– сухий некроз – розсмоктування – атрофія
Різновиди горбикових сифілідів:
– згруповані – карликові – вегетуючі
– серпігінуючі (“повзучі”) – зливні (“площинкою”)
Гума – вузол
? з грецький горіх,
? щільний,
? з чіткими межами,
? обмежено рухомий,
? переважно без суб’єктивних скарг,
? шкіра над вузлом синюшно-червона.
Клінічні різновиди гум:
– солітарні (одиничні)
– карликові
– суцільна гумозна інфільтрація (язика, паренхіматозних органів)
– фібринозні гуми (навколосуглобові вузлуватості)
Гума – розпад – виразка (“гумозний стрижень“) – рубець (“зірчастий”)
– розсмоктування – рубцева атрофія
– склерозування – фібринозні гуми (навколосуглобові вузлуватості)
– петрифікація – петрифікати
Ускладнення гумозних інфільтратів:
– вторинне інфікування
– слоновість
– руйнування органів (у 10% – летальність) – перфорації, руйнування носа (“сідловидний” ніс), ураження язика, глотки, гортані, кісткової системи та інших органів.
Диференційна діагностика:
? туберкульоз шкіри (папуло-некротичний, виразковий, туберкульозний вовчак, скрофулодерма, індуративна еритема Базена)
? лепра
? васкуліти (папуло-некротичний, вузлувата еритема)
? онкопатологія
? лейшманіоз.