Гонорея:
– друга венерична (інфекційна) хвороба
– передається переважно статевим шляхом
– уражає слизові з циліндричним епітелієм
Етіологія і патогенез. Збудник – гонокок (Нейсер, 1879 р.)
– грамнегативні (інші диплококів грампозитивні)
– уражає слизові з циліндричним епітелієм:
– уретра
– цервікальний канал
– пряма кишка
– кон’юнктива
– нестійкі у зовнішньому середовищі (швидко гинуть від висушування, кип’ятіння, при дії дезінфікуючих речовин);
– стійкі в організмі людини;
– при хронічному перебігу – можуть утворювати капсули або L -форми, стійкі до антибіотиків;
– містять речовину, подібну до людського групового ізо-антигену В – цитопатогенетична дія на еритроцити людей із групами крові В (III) і АВ (IV) – розвиток ускладнень. Їх поділ здійснюється кожні 15 хв і в цей час вони найвразливіші для антибіотиків (у випадках гострої гонококової інфекції концентрація антибіотика повинна бути високою, постійною і нетривалою). Гонококи за допомогою поверхневих виступів можуть прикріплюватися до поліморфноядерних нейтрофілів, тоді вони стають резистентними до фагоцитозу. У випадках гострої гонококової інфекції гонококи знаходяться переважно всередині лейкоцитів, а хронічної – в лейкоцитах і позаклітинне. Вони можуть фагоцитуватись трихомонадами і залишатись життєздатними у них тривалий час. Цей факт має значення для планування лікування у випадках змішаних трихомонадно-гонококових уражень. Особливо слід наголосити на тому, що постійно збільшується відсоток гонококів, які продукують бета-лактамазу (пеніциліназу) і стійкі до впливу пеніциліну, який уже втратив роль основного антибіотика у лікуванні цієї інфекції. Із 4 основних серотипів гонококів найвірулентнішим вважають перший, який часто призводить до розвитку хронічної патології. Гонококи 3-го серотипу схильні спричиняти розвиток асимптомних форм, які можна діагностувати лише бактеріологічним та іншими чутливими методами дослідження.
Гонококова інфекція має переважно вогнищевий, місцевий характер, рідше одночасно або послідовно виникає кілька вогнищ ураження і надзвичайно рідко вона набуває генералізованого характеру (дисемінована гонококова інфекція, гонококовий сепсис). Гонококи досить швидко фіксуються за допомогою ворсинок на поверхні слизових оболонок і через міжклітинні простори впродовж 3-4 днів досягають субепітеліальної сполучної тканини, обумовлюючи розвиток запальної реакції, у вогнища якої мігрують нейтрофіли, лімфоцити і спричиняють утворення гнійних виділень.
Антигени гонококів здатні сенсибілізувати організм, пригнічуючи чинники природної резистентності (лізоцим, комплемент тощо).
Вродженого і набутого імунітету до гонококової інфекції немає. Проте в організмі хворих з’являються протигонококові антитіла, починаючи із 5-7 дня хвороби. Найвищі титри спостерігають через 2 тижні, і впродовж наступних місяців (до 6) антитіла зникають. Вони не мають особливого діагностичного чи прогностичного значення. Секреторні антитіла виявляють в уретральних та цервікальних виділеннях, сім’яній рідині, соку простати. У хворих на гонококову інфекцію спостерігають зрушення клітинного імунітету. Проте ці імунні зрушення не сприяють одужанню і не створюють несприйнятності до повторного зараження. Контагіозність, за даними різних авторів, коливається від 22 до 90 % і може бути обумовлена різними причинами (формою хвороби, фазою менструального циклу, виконанням гігієнічних процедур, застосування контрацептивів, дезінфікувальних засобів тощо).
Джерело зараження — хвора на гонококову інфекцію людина.
Шляхи зараження:
• основний — статевий;
• при статевих збоченнях (орогенітальні, гомосексуальні контакти);
• побутовий — рідко, переважно заражаються дівчатка до 3-4 років, іноді 6-7 років, через забруднені виділеннями від хворих на цю хворобу постіль, рушники, предмети догляду тощо;
• під час пологів від хворої на гонококову інфекцію матері (ураження очей, піхви у дівчаток). Інкубаційний період — 3-5 днів, можливі випадки до 10 і більше днів.
Класифікація гонококової інфекції
А 54.0 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу без абсцедування періуретральних, або придаткових, залоз.
А 54.1 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу з абсцесом періуретральних, або придаткових, залоз.
А 54.2 Гонококовий тазовий перитоніт.
А 54.3 Гонококова інфекція ока.
А 54.4 Гонококова інфекція кістково-м’язової системи.
А 54.5 Гонококовий фарингіт.
А 54.6 Гонококова інфекція аноректальної ділянки.
А 54.8 Інші гонококові інфекції.
А 54.9 Гонококова інфекція неуточнена.
З клінічних міркувань
за перебігом розрізняють:
• свіжу гонококову інфекцію із гострим, підгострим і торпідним перебігом, яка триває не більше 2-х місяців;
• хронічну гонококову інфекцію, яка триває більше 2-х місяців.
А 54.0 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу без абсцедування періуретральних, або придаткових, залоз
У чоловіків:
1. Свіжий гострий гонококовий уретрит:
а) передній: скарги на сверблячку і паління в ділянці зовнішнього отвору сечовипускального каналу, які посилюються під час сечовипускання, серозно-гнійні виділення із каналу. Об’єктивно: еритема і набряк зовнішнього отвору каналу. Через 1-2 дні ці явища посилюються, виділення гнійні, препуціум і голівка статевого члена теж гіперемійовані. При пальпації сечовипускальний канал дещо інфільтрований, болючий, скарги хворих на біль і різь на початку сечовипускання, біль під час ерекції, яка частіше виникає вночі;
б) задній (тотальний): часті позиви до сечовипускання вдень і вночі (до 15-20 разів); різь, іноді із виділенням крапельки крові у кінці сечовипускання (термінальна гематурія); часті ерекції і полюції, теж іноді із домішкою крові (гемоспермія); виділень з уретри менше. Іноді задній уретрит перебігає торпідно (суб’єктивні відчуття незначні; біль у промежині та ділянці ануса; іноді болючі полюції; виділення незначні або відсутні, можливий взагалі безсимптомний перебіг).
2. Хронічний гонококовий уретрит. Сприяють розвиткові хронічного уретриту нераціональна терапія, перерви в лікуванні, самолікування, вживання алкоголю, гострої їжі, статеві зв’язки, одночасна наявність інших збудників — хламідій, трихомонад, мікоплазм, зниження опірності організму внаслідок тяжких хронічних хвороб. Скарги на сверблячку, паління у сечовипускальному каналі, розлади сечовипускання та статевої функції (почащення позивів до сечовипускання, біль у кінці сечовипускання, болюча еякуляція, гній і кров у спермі), виділення незначні і тільки вранці або їх зовсім немає. Процес періодично під впливом вживання алкоголю, статевого збудження, статевих контактів загострюється із розвитком проявів гострого уретриту, які мають тенденцію до самовільного затихання.
Можливі місцеві ускладнення гонококової інфекції без абсцедування.
1. Гонококовий баланопостит (запалення голівки статевого члена і препуціуму) проявляється сверблячкою, палінням, гіперемією, набряком вказаних ділянок, іноді з утворенням ерозій.
2. Гонококовий запальний фімоз: значний набряк препуціуму і неможливість відкриття голівки.
3. Гонококовий запальний парафімоз: набряклий, запальний препуціум при відтягуванні за голівку защемлює її і розвивається значний набряк голівки статевого члена і препуціуму, які можуть супроводжуватися болючістю, голівка не вправляється.
4. Гонококовий лімфангіїт трапляється надзвичайно рідко у випадках бурхливого перебігу гонококового уретриту.
5. Можливий розвиток запалення залоз препуціуму (біля вуздечки гіперемія, інфільтрація, запальні вузлики, при натискуванні на які з’являється крапля гною).
6. Гонококовий епідидиміт (запалення придатків яєчка) може мати гострий або хронічний перебіг.
7. Гонококовий орхіт (запалення яєчка) трапляється дуже рідко: біль у відповідній половині калитки, вона збільшена, за наявності ексудату — флуктуація, гарячка.
8. Гонококовий простатит може перебігати гостро або хронічно. За морфологічними ознаками виділяють катаральний і фолікулярний простатит, а також абсцес простати. Гострий катаральний простатит: часті позиви до сечовипускання, відчуття паління в ділянці промежини, тиску в ділянці ануса, пальпаторно — зміни в простаті не визначаються, діагностується на підставі результатів мікроскопічного дослідження секрету простати (підвищений лейкоцитоз, іноді гонококи). У випадках гострого фолікулярного простатиту — в промежині відчуття жару, болючість в кінці сечовипускання, іноді озноб, простата нормальних розмірів або дещо збільшена і при пальпації виявляють фолікулярні ущільнення.
Хронічний простатит: незначні виділення, відчуття паління, сверблячки у сечовипускальному каналі. Після сечовипускання і при дефекації виділяється сік простати; послаблення ерекції; передчасна еякуляція; зниження оргазму та інші статеві розлади; іноді — хронічна втома; зниження працездатності; в секреті простати виявляють підвищений вміст лейкоцитів, зменшення кількості ліпоїд -них зерен або їх відсутність, порушення феномену кристалізації; гонококи виявляють дуже рідко. Необхідно зазначити, що причиною простатиту може бути змішана інфекція (гонококи, хламідії, мікоплазми, трихомонади, бактерії).
9. Гонококовий везикуліт (запалення сім’яних міхурців) завжди поєднується із простатитом, рідше — з епідидимітом: хворі скаржаться на виділення, сверблячку, біль при сечовипусканні, підвищену статеву збудливість, часті полюції, ерекції, болючі еякуляції. В хронічних випадках — слабкі ерекції, передчасні еякуляції, сперматорея, нездужання, апатія. Сім’яні міхурці пальпуються вище часточок простати у вигляді болючих валиків.
У жінок:
1. Гонококовий уретрит: сверблячка у сечовипускальному каналі, почащення і біль на початку сечовипускання, переважно слизові виділення із каналу, одночасно часто розвивається парауретрит (гіперемія вічок, слизово-гнійні виділення при натискуванні).
2. Гонококовий цервіцит та ендоцервіцит (запалення шийкового каналу матки) — найчастіший прояв первинної гонококової інфекції у жінок, поєднується із уретритом. Спостерігають слизово-гнійні виділення із каналу шийки матки. Рідко буває біль внизу живота. При огляді за допомогою дзеркал виявляють набряк, гіперемію, іноді ерозію навколо зовнішнього отвору каналу шийки матки. В хронічних випадках візуальних змін не виявляють.
3. Гонококовий вестибуліт (запалення присінка піхви): слизова оболонка гіперемійована, набрякла, вкрита слизово-гнійними виділеннями, суб’єктивно — відчуття паління, сверблячки, болючості.
4. Гонококовий вульвіт (запалення зовнішніх статевих органів) розвивається рідко і буває вторинним, частіше у вагітних, дівчаток, в період клімактерію: слизова оболонка губ гіперемійована, набрякла, сверблячка, паління, біль в ділянці статевих органів.
5. Гонококовий вагініт (кольпіт) — запалення слизової оболонки піхви — трапляється рідко, частіше у дівчаток, вагітних та у період клімактерію і на тлі ендоцервіциту із значною кількістю гнійних виділень, які подразнюють слизову оболонку піхви (сверблячка, паління, гіперемія).
6. Гонококовий бартолініт: болючість у ділянці залози, болюча, рухома пухлина (несправжній абсцес) при нормальній або субфебрильній температурі без порушення загального стану; у запальний процес можуть втягуватись навколишні тканини з утворенням болючого інфільтрату величиною до кількох сантиметрів, який розміщується збоку від входу у піхву, навколо — еритема слизової оболонки, набряк, болючість, може виникати гарячка.
7. Гонококовий ендометрит може перебігати гостро і хронічно.
Гострий ендометрит: гарячка, біль внизу живота, порушення менструального циклу, слизово-гнійні або кров’янисті виділення із каналу шийки матки, матка збільшена, болюча, лейкоцитоз, прискорена ШОЕ.
Хронічний ендометрит: біль внизу живота, порушення менструального циклу, виділення із каналу шийки матки, матка збільшена, щільна, дещо болюча.
8. Гонококовий сальпінгіт. У випадках гострого перебігу виникає переймоподібний біль внизу живота, виділення з піхви, дизурія, гарячка, порушення менструального циклу, лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. У випадках підгострого перебігу теж спостерігають біль внизу живота, який посилюється при фізичному напруженні, під час менструацій, гінекологічному обстеженні, процес періодично загострюється після статевих стосунків, вживання алкоголю тощо. Можливі морфологічні варіанти: катаральний сальпінгіт, глибокий вузлуватий піосальпінкс, гідросальпінкс, аднекстумор. Можливий розвиток гонококового сальпігооофориту, який часто призводить до розвитку спайкового процесу із сусідніми тканинами і органами.
А 54.1 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу з абсцесом періуретральних, або придаткових, залоз
У чоловіків:
1. Абсцес залози препуціуму: обмежений болючий інфільтрат, флуктуація, роблять хірургічний розріз.
2. Абсцес (емпієма) сім’яного міхурця трапляється дуже рідко: гарячка, озноб, абсцес пальпується у вигляді грушоподібної болючої пухлини з флуктуацією. Він сам проривається в сечовипускальний канал, пряму кишку і надзвичайно рідко — в сечовий міхур або в черевну порожнину із розвитком перитоніту.
3. Абсцес простати: гарячка, озноб, утруднене сечовипускання або його повна затримка, відчуття тиску і повноти у задньому проході, біль при дефекації з ірадіацією в статевий член, таз, поперек; при пальпації простата збільшена, наявні ділянки флуктуації; абсцес може прориватися у сечовипускальний канал, пряму кишку, промежину, можливий розвиток перитоніту.
У жінок:
А 54.2 Гонококовий тазовий перитоніт
На тлі симптомів, характерних для сальпінгіту, раптово виникають сильний біль внизу живота, напруження черевної стінки, позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга, нудота, блювання, метеоризм, запори, гарячка, тахікардія, лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. При бімануальному дослідженні у прямокишковому просторі виявляють випіт. Гнійний випіт може прориватись у пряму кишку, сечовий міхур, піхву, після чого стан хворих поліпшується, знижується температура тіла. Результатом тазового перитоніту можуть бути спайкові процеси в тазу із порушенням овогенезу, розвитком безпліддя. У випадках хронічного перебігу перитоніту виникає біль, метеоризм, запори, порушення менструального циклу, виділення із статевих органів, дизурія. Може розвинутись кишкова непрохідність, безпліддя.
А 54.3 Гонококова інфекція ока
Гонококова інфекція ока може розвинутись у новонароджених в результаті зараження дитини при пологах, якщо у матері наявна гонококова інфекція, а також у дорослих у результаті прямого перенесення інфекції руками із геніталій і, як виняток, у результаті гонококового сепсису.
Розвивається гострий кон’юнктивіт: кон’юнктива гіперемійована, набрякла, гнійні виділення, світлобоязнь, процес може переходити на рогівку і спричинити утворення виразок та її руйнування. Необхідна консультація окуліста.
А 54.4 Гонококова інфекція кістково-м’язової системи
1. Гонококовий артрит може розвинутись на тлі дисемінованої гонококової інфекції. Початок гострий, набряклість і гіперемія шкіри в ділянці суглобів, біль у суглобах, який посилюється при рухах, лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, можлива гарячка. Артрит може бути серозно-гнійним або гнійним. Частіше уражаються великі суглоби нижніх кінцівок і процес множинний, мігруючий, рідше — ізольований артрит колінного, променево-зап’ястного, щелепного, міжфалангового суглоба. Процес може призводити до деструкції суглобових поверхонь із наступним розвитком анкілозів, періартикулярних флегмон чи остеомієлітів.
2. Гонококовий міозит: біль у м’язах, пальпаторно визначають болючі інфільтрати, набряклість; може розвинутись гіперемія шкіри над ураженими м’язами і навіть абсцес у них. Функція м’язів не порушується.
3. Гонококовий періостит: біль в ураженій кістці, на поверхні кістки пальпується пухлиноподібне утворення, набряк, гіперемія шкіри. Частіше уражаються п’яткові кістки, ребра, груднина, ключиця, пальці.
А 54.5 Гонококовий фарингіт
Частіше розвивається у жінок після орогенітальних контактів і поєднується із гонококовою інфекцією сечостатевого каналу. Перебігає переважно асимптомно. Діагностують за допомогою бактеріологічних методів. Можливий значний біль у горлі, гіперемія слизової оболонки. Показані підвищені дози антибіотиків.
А 54.6 Гонококова інфекція аноректальної ділянки
Гонорейна інфекція прямої кишки (проктит) може розвинутись у результаті СОІП15 рег гесіит, проникненні гною після прориву гонококових абсцесів або тоді, коли гнійні виділення потрапляють на поверхню тріщин ануса у жінок. Він частіше трапляється у чоловіків-гомосексуалістів. Перебіг часто прихований, безсимптомний. У ділянці ануса може виникнути еритема, набряклість, тріщини із гнійним нальотом, хворі скаржаться на сверблячку, болючість при дефекації, слизово-гнійні виділення із заднього проходу. Характерний тривалий рецидивний перебіг. Під час ректороманоскопії виявляють запальні зміни поперечних складок прямої кишки, іноді ерозії із гнійним нальотом, можливий розвиток абсцесу.
А 54.8 Інші гонококові інфекції
1. Гонококовий сепсис трапляється надзвичайно рідко і може перебігати у двох формах. Важка форма: гарячка, ураження серця (ендокардит), нервової системи (менінгіт), плеври, печінки, шкіри (плями, папули, геморагічно-пустульозні елементи). Прогноз серйозний. Доброякісна форма (септицемія) перебігає легше, інтермітуюча гарячка, озноб, артралгії або артрити, висипка на шкірі, загальний стан не порушується.
2. Дисемінована гонококова інфекція починається гостро, озноб, гарячка, артралгії, тендовагініти, плямисто-гноячкова висипка з геморагічним компонентом, можливе ураження внутрішніх органів.
Генералізація гонококової інфекції можлива за будь-якої форми хвороби, але частіше трапляється у випадках малосимптомних, хронічних із наявністю уражень придаткових залоз. Генералізації процесу можуть сприяти тяжкі загальні хвороби, вагітність, післяпологовий період, менструації, дитячий вік тощо.
3. Гонококова інфекція у вагітних. У хворих на гонококову інфекцію може настати вагітність. Проте наявна вагітність не перешкоджає зараженню. В таких випадках є подвійний ризик для матері, плода і новонародженого. Зростає небезпека ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду. Гонококова інфекція у вагітних часто перебігає асимп-томно, спостерігають багатовогнищевість уражень. Можливі ускладнення у матері: хоріоамніоніт, ендометрит, затримка післяпологової інволюції матки; у плода: недоношеність, внутрішньоутробний сепсис, офтальмія, смерть.
Штучне переривання вагітності на тлі гонококової інфекції небезпечне з огляду на можливе інфікування матки, яєчників, труб та розвиток інших ускладнень.
4. Гонококова інфекція у дітей. Механізми зараження різні: у новонароджених зараження відбувається під час проходження дитини через інфіковані пологові шляхи або внутрішньоутробно через біляплодові води, а також від хворої матері при догляді за новонародженим. Старші діти можуть заразитися від дорослих під час спільного спання, при користуванні спільним туалетом, ванною, загальними рушниками, при спробі зґвалтування тощо.
У хлопчиків у більшості випадків зараження відбувається статевим шляхом. Розвивається баланопостит, який супроводжується значним набряком, через болюче сечовипускання діти часто затримують сечу, наявні значні гнійні виділення. У підгострих випадках — незначна гіперемія і набряк зовнішнього отвору сечовипускального каналу, незначні серозно-гнійні виділення. В хронічних випадках майже немає клінічної симптоматики і гонококову інфекцію виявляють у процесі обстеження. Можливий розвиток двобічного епідидиміту, абсцедуючого орхіту. У ранньому дитячому віці простатит і везикуліт не розвивається, рідко трапляються ураження очей та суглобів.
У дівчаток гонококова інфекція перебігає гостро (вульвовагініт) із значною гіперемією та набряклістю слизових оболонок, значними слизово-гнійними виділеннями, часте і болюче сечовипускання, явища подразнення зовнішніх статевих органів і шкіри стегон, які супроводжуються сверблячкою і палінням, може підвищуватись температура тіла. У підгострих випадках усі явища менш інтенсивні. Можливий і безсимптомний перебіг. У процес втягується канал шийки матки (ендоцервіцит) і внутрішні статеві органи, тобто процес багато вогнищевий. Можливий розвиток ускладнень, які виявляють згодом у дорослих хворих жінок.
Сучасні особливості гонококової інфекції
1. Урогенітальна інфекція часто змішана (гонококи, хламідії, мікоплаз-ми, трихомонади, кандида та інші). Цей факт необхідно враховувати при призначенні терапії.
2. Частіше трапляється гонококовий фарингіт та гонококова інфекція аноректальної ділянки (орогенітальні та гомосескуальні зв’язки).
3. Надзвичайно широке розповсюдження бета-лактамазопродукуючих штамів гонококів, тобто тих, які виробляють пеніциліназу, що руйнує введений в організм пеніцилін. Тому в сучасних умовах на перший план у лікуванні гонококової інфекції виступають препарати непеніцилінового
ряду.
4. Зниження чутливості гонококів до пеніциліну.
5. Високий відсоток суб’єктивно асимптомних таторпідних форм внаслідок зниження імунологічної реактивності.
6. Часті реінфекції внаслідок частих і нерозбірливих статевих зв’язків.
7. Часті рецидиви як наслідок неякісного самолікування (неадекватні дози та препарати).
8. Збільшення кількості капсулярних та Ь-форм гонококів.
Діагностика гонококової інфекції
Встановлювати діагноз гонококової інфекції без лабораторного підтвердження не можна. Дані анамнезу (статевий контакт, певний інкубаційний період), клінічна картина лише повинні спонукати до пошуків збудника.
Для лабораторних досліджень беруть виділення із уретри, пара-уретральних протоків, бартолінових залоз, каналу шийки матки, стінок піхви, секрет простати, сім’яних міхурців, залоз сечовипускального каналу, промивні води прямої кишки, за показаннями — виділення із кон’юнкти-вального мішка, інших слизових оболонок, синовільну рідину суглобів.
У практичній роботі найчастіше використовують бактеріоскопічні та бактеріологічні методи, а за наявності технічних можливостей — імуно-флуоресцентні, імунохімічні та інші методи.
Бактеріоскопію здійснюють на загальних підставах із обов’язковим забарвленням мазків за Грамом. Гонококи грамнегативні, виділяються своїм яскраво-рожевим кольором на блідо-рожевому тлі протоплазми лейкоцитів. У випадках внутрішньоклітинної локалізації гонококи виявляють у нейтро-фільних гранулоцитах, вони часто лежать на поверхні епітеліальних клітин або під ними. У випадках гострої гонококової інфекції є багато гонококів у лейкоцитах. У хронічних випадках гонококи виявити таким способом нелегко, вони можуть знаходитись всередині епітеліальних клітин та трихомонад, зберігаючи свою життєздатність.
Бактеріологічне дослідження передбачає виділення чистої культури гонококів із наступною їх ідентифікацією. Безпосередній посів матеріалу на живильні середовища дозволяє виявити найбільший відсоток збудника. Цей метод чутливіший за бактеріоскопію, особливо у випадках торпідного, хронічного перебігу процесу.
Основні принципи лікування гонококової інфекції
1. Необхідно здійснити всебічне клінічне та лабораторне обстеження хворих з метою виявлення інших хвороб, що передаються статевим шляхом, та одночасного їх лікування.
2. Враховують стать, вік хворого, клінічну форму і тяжкість процесу, наявність ускладнень.
3. Дотримання хворими відповідного режиму харчування (заборона вживання алкогольних напоїв), поведінки (утримання від статевих контактів), уникнення надмірних фізичних навантажень під час і після лікування.
4. Одночасне лікування всіх статевих партнерів хворого.
5. До початку лікування з’ясовують сприйняття організмом хворого антибіотиків, які передбачають призначити (алергологічний анамнез).
6. З метою запобігання розвиткові алергійних реакцій на антибіотики за 30 хв до першого введення антибіотиків хворому призначають антигіста-мінний препарат у звичайній дозі.
7. Основними препаратами в лікуванні гонококової інфекції є антибіотики.
8. Беручи до уваги, що гонококова інфекція часто поєднується з іншими інфекціями, що передаються статевим шляхом (хламідійна, мікоплазмова, трихомонадна тощо), і той факт, що виявлення цих збудників лабораторними методами не є стовідсотковим, а також обставини, за яких неможливе всебічне лабораторне обстеження, бажано поєднувати антибіотики, які діють одночасно і на вказані збудники (доксициклін, офлоксацин, ципрофлок-сацин, азитроміцин тощо), з метронідазолом.
9. У випадках хронічної, торпідної, ускладненої гонококової інфекції, а також рецидивів, крім специфічної (антибіотики), застосовують і неспецифічну терапію (гоновакцина, пірогенал, левамізол, біостимулятори тощо) з метою стимуляції специфічної і неспецифічної реактивності організму. Го-новакцину недоцільно застосовувати особам із III (В) і IV (АВ) групами крові із вказаних вище причин.
10. Для хворих на хронічну, торпідну гонококову інфекцію курсова доза антибіотиків повинна бути збільшена.
11. У випадках гострої, неускладненої, незмішаної гонококової інфекції можна використовувати метод одномоментного, одноразового введення антибіотиків (тробіцин (спектиноміцин) 2 г внутрішньом’язово, канаміцин 2 г в/м, азитроміцин (сумамед) 1,5-2 г у таблетках всередину, цефтріаксон (офламакс) 250 мг в/м).
12. Вагітним жінкам, які хворіють на гонококову інфекцію, імунотерапію не застосовують, не використовують також антибіотики, які протипоказані вагітним (тетрацикліни, фторхінолони та інші), повідомляють у жіночу консультацію для спеціального нагляду за ними до і після пологів.
13. Дозування антибіотиків з метою лікування гонококової інфекції здійснюють згідно з рекомендаціями, зазначеними в анотаціях до ліків. Використовують доксициклін, юнідокс солютаб, канаміцин, фторхінолони (офлоксацин, ципрофлоксацин, які мають різні фірмові назви: таривід, цифран, ципробай, ципринол, ципролеттаінші); цефалоспорини (цефазолін, цефоруксим, цефоксим, цефтібутен (цедекс), цефтріаксон (офломакс)); азитроміцин (сумамед) та інші.
14. Місцева терапія гонококової інфекції не поліпшує загалом результатів лікування і тому не рекомендується.
Критерії вилікування від гонококової інфекції
1. Припинення виділень, зникнення суб’єктивних відчуттів та збудників у виділеннях із усіх вогнищ ураження.
2. Через 7-10 днів після закінчення лікування з метою загострення процесу у можливо невилікуваних вогнищах уражень і виділення на поверхню слизових оболонок гонококів, де їх можна виявити за допомогою лабораторних методів, проводять провокацію (внутрішньом’язове введення 0,5 мг гоновакцини (50 млн. мікробних тіл), пірогеналу 10-20 мкг або одночасно цих двох препаратів; рекомендують також гостру їжу, пиво (аліментарна провокація).
3. Після провокації тричі через 1,2 і 3 дні беруть виділення або зшкребок із слизової оболонки уретри, парауретральних протоків, нитки із сечі, секрет передміхурової залози і сім’яних міхурців, у жінок — із уретри, каналу шийки матки, прямої кишки для лабораторного дослідження.
4. У випадку відсутності клінічних симптомів і негативного результату лабораторного обстеження хворих залишають на диспансерному обліку і аналогічні дослідження проводять через 1-1,5 місяці. У жінок матеріал для лабораторного дослідження беруть через 1-2 дні після менструацій (фізіологічна провокація) впродовж 2-3 менструальних циклів. Якщо і після цього дослідження результати негативні, стан додаткових залоз нормальний, то хворих знімають з диспансерного обліку. Увесь цей час хворим забороняють сексуальні контакти.
5. Особи, у яких не встановлене і не обстежене джерело інфікування (можливе одночасне зараження сифілісом), підлягають щомісячному клі-ніко-серологічному контролю впродовж 3 місяців.
Профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом
1. Індивідуальна профілактика.
1.1. Використання 0,05 % водного розчину хлоргексидину біглюконату (пластмасові флакони по 100 мл)
Спосіб застосування для чоловіків:
а) випускають сечу і ретельно миють руки з милом;
б) статеві органи, промежину, прилеглі частини стегон теж ретельно миють теплою водою з милом і висушують;
в) названі ділянки протирають тампоном, просякнутим розчином хлоргексидину біглюконату;
г) у передню частину сечовипускального каналу (уретри) очною піпеткою вводять 1-2 мл цього розчину, затискають зовнішній отвір двома пальцями на 2-3 хвилини і відпускають, після цього не випускають сечі впродовж 2 год;
д) на оброблені ділянки накладають марлеві салфетки для захисту статевих органів від забрудненої білизни, яку в найближчий час змінюють.
2. Громадська профілактика
2.1. Широка санітарно-просвітня робота серед населення, передусім молоді: інформування про стан захворюваності у державі, області, районі, населеному пункті тощо; пояснення природи і причин цієї групи хвороб, шляхів передачі (зараження), можливих проявів і ускладнень, використання засобів індивідуальної профілактики тощо – шляхом індивідуальних чи групових бесід, лекцій, публікацій у пресі, виступів по радіо, телебаченню.
2.2. Проведення профілактичних оглядів так званих декретованих контингентів (працівників дитячих закладів, установ громадського харчування, працівників громадського транспорту тощо), які регламентуються відповідними інструкціями МОЗ.
2.3. Обстеження груп ризику (особи легкої поведінки, алкоголіки, наркомани, гомосексуалісти, волоцюги тощо).
2.4. Всебічне обстеження:
а) вагітних із постановкою реакції Вассермана у кожному триместрі;
б) донорів на предмет виявлення сифілісу і СНІДу;
в) серологічне обстеження стаціонарних хворих на предмет виявлення прихованого сифілісу;
г) урологічних та гінекологічних хворих із хронічними запальними процесами з метою виявлення цієї групи хвороб.
2.5. Своєчасне виявлення хворих, раціональне лікування, диспансерне спостереження за перехворілими з періодичним клінічним та лабораторним контролем.
2.6. Обстеження осіб, що були у статевому контакті або тісному побутовому контакті (малі діти) із хворими.
2.7. Облік хворих згідно встановлених правил, детальний систематичний аналіз захворюваності, її динаміки диспансерами та спеціалізованими кабінетами.
2.8. Збереження медичним персоналом лікарської таємниці щодо цього контингенту хворих, організація анонімного платного обстеження та лікування таких пацієнтів.
2.9. Профілактичні заходи щодо попередження алкоголізму, наркоманії, які створюють ґрунт для поширення цієї групи хвороб.
2.10. Законодавче забезпечення державних заходів боротьби з розповсюдженням цих хвороб.