Діяльність людини визначається її потребами, інтересами та ідеалами. Вона детермінована самим життям Усі потреби соціально опосередковані. Діяльність людини слід розглядати як прояв трьох форм дії: вольової, автоматизованої та інстинктивної. Кожна із них не проявляється ізольовано. Всі вони поєднані.
Воля – усвідомлена цілеспрямована психічна активність людини на виконання або затримку дій.
Вольові дії скеровані до свідомо визначеної мети, що супроводжується зосередженням на ній уваги. Автоматизовані дії також спрямовані до свідомо поставленої мети, але на відміну від вольових, не вимагають зосередження на них уваги. Інстинктивні дії також цільові, однак не супроводжуються свідомим спрямуванням їх до певної мети, а зумовлені фізіологічними потребами.
Поведінка психічно здорової людини диктується її потребами. Розрізняють вищі (пізнавати, спілкуватися, працювати, займати певне становище в суспільстві) та нижчі або біологічні (харчова, самозбереження, сексуальна) потреби. Вищі, психосоціальні потреби формуються у людини впродовж життя. Вони залежать від особистості та соціальних чинників. Вищі потреби індивідуальні для кожної людини і на їх основі формуються вищі почуття: соціально-етичні, естетичні, інтелектуальні, релігійні. Вищі і нижчі потреби суб’єктивно переживаються людиною і проявляються у вигляді потягів та бажань.
Потяг – це недостатньо усвідомлений внутрішній прояв потреби, що проявляєтьсяімпульсивним емоційним напруженням, котра спонукає до дії, визначає поведінку людини до задоволення потреби. Те, що змушує людину до дії з метою задоволення її потреб називається мотивацією. Потреби є внутрішнім, а мета зовнішнім проявоммотивації.
Розлади ефекторно-вольової сфери.
Гіпербулія (загострення, посилення волі) полягає в підвищенні діяльності, руховому неспокої, прискоренні та посиленні мовної продукції. Такі хворі беруться за багато справ, але жодної не доводять до кінця. Гіпербулія спостерігається при маніакальних станах, у осіб з психопатичними рисами особистості. Осередкове підвищення волі притаманне наркоманам, коли їм треба здобути наркотичні речовини. Гіпербулія властива хворим зпаранойяльними та парафренічними маячними ідеями. Вони «борються» за власні ідеї, права, проти уявних ворогів.
Гіпобулія (ослаблення волі) проявляється зниженням вольової активності. У таких хворих спостерігається зниження спонукань, потягів, бажань. Моторика, міміка, пантоміміка, жестикуляція збіднені. Пацієнти не стежать за зовнішнім виглядом, одягом, схильні до самотності. Гіпобулія характерна для астенічних та депресивних станів, шизофренії, енцефаліту.
Абулія –повна втрата вольової активності, прагнень, спонукань до діяльності. Через втрату вольової діяльності інколи розгальмовуються автоматизовані та інстинктивні дії.Абулія може досягти ступеня, коли у хворих залишаються лише ідеї, що вкрай потрібні для підтримки життєдіяльності. У таких хворих спостерігається загальмованість мімічних та пантомімічних рухів, мови. Ця патологія завжди поєднується зі зниженням або втратою почуттів, внаслідок чого формується Агато-абулічний синдром. Абулія є типовим симптомом шизофренії, а також як наслідок інших психічних недуг.
Парабулія – це спотворення вольової активності людини, коли змінюються не тільки вольові дії, але й автоматизовані та інстинктивні. Парабулія проявляється багатьмасимптомами. Серед них такі:
Мутизм – порушення мовного спілкування за відсутності осередкових уражень мовних центрів головного мозку, тобто немотивоване мовчання. Хворі не відповідають на запитання. У них втрачена здатність до спонтанної мови.
Негативізм – немотивований протиімпульс, безглузда протидія, опір з боку хворого будь-якій дії ззовні, іноді затяте прагнення чинити наперекір. Виділяють активний (дії хворого протилежні щодо інструкції) та пасивний (бездіяльність, хоча є відповідні інструкції) негативізм.
Амбітендентність (атактичні дії) – двоїстий характер дій як прояв двох протилежнихмотивацій, розщеплення дій, коли у хворого одночасно виникає два протилежних прагнення і він виконує дві протилежні дії в один і той самий проміжок часу.
Парапраксія – спотворення рухів. Прості дії набувають карикатурного, химерногохарактеру (манірність, кривляння тощо).
Парамімія – потворні гримаси, мімічна гра, що не відповідають ні змістові висловлювань хворого, ні його емоціям.
Ехомімія – копіювання міміки людей, в оточенні яких пацієнт перебуває.
Ехопраксія – хворобливий стан, за якого хворий бездумно повторює дії, рухи інших.
Ехолалія – автоматичне повторення слів, запитань співрозмовника.
Стереотипія мови (вербігерація) – повторення одних і тих самих слів чи фраз.
Стереотипія рухів – повторення одного й того ж рухового акту (похитування всім тілом, згинання та розгинання тулуба тощо).
Ступор проявляється нерухомістю, тривалим перебуванням в одноманітній позі – ембріона, повітряної подушки, капюшона, сидять чи лежать, натягнувши на голову ковдру. Хворі не реагують на вологу постіль, холод, голод, спрагу, уколи. Має місце м’язовий гіпертонус або восковидна гнучкість, мутизм, негативізм. Така симптоматикахарактерна для кататонічного ступору.
Для депресивного ступору характерна повна нерухомість, скорботна поза, страждальницький вираз обличчя, відповіді односкладові. Депресивний ступор раптово може змінюватись гострим збудженням – raptus melancholicus , за якого хворий може завдати собі серйозних пошкоджень.
Психогенний ступор найчастіше буває в істероїдних особистостей при переживанні катастрофи, жаху, раптової смерті близьких. Характеризується загальмованістю,мутизмом, розслабленням м’язів.
Апатичний (адинамічний, аспонтанний, абулічний) ступор характеризуєтьсябездіяльністю, повним безсиллям, безсонням, анорексією, зниженням м’язового тонусу, неохайністю. Виникає на тлі тяжкого фізичного виснаження, кахексії при затяжнихсимптоматичних психозах, енцефалопатіях.
Воскова гнучкість – збереження хворим будь-якої, пасивно наданої йому пози, стоячи чи сидячи впродовж кількох хвилин і довше.
Симптом «повітряної подушки» (Дюпре) спостерігається при кататонічному ступорі, коли хворий лежить в ліжку в положенні на спині, не торкаючись потилицею подушки (голова знаходиться над подушкою).
Гебоїдна поведінка характеризується придуркуватістю, безглуздістю, неадекватною веселістю, «інертною ейфорією», безпричинним сміхом, пустотливістю, карикатурністю рухів, дій, кривлянням. Хворий може говорити нісенітниці.
Насильницькі дії – це нескладні дії, мимовільні рухи, що виконуються хворим без йогобажання. Ніби якась невідома сила змушує психічно хвору людину виконувати ці рухи. Хворий не може протистояти цим впливам (моторний психічний автоматизм).
Нав’язливі дії – це рухи або дії, що їх виконує психічно хворий проти власного бажання. Він критично оцінює їх безглуздість, але протидіяти цьому не може. Нав’язливі дії відволікають увагу людини доти, поки не будуть реалізовані. Іноді вони мають ритуальний характер (начебто з метою застерегти від лиха самого хворого чи його близьких). Нав’язливі дії поєднуються з нав’язливими сумнівами, побоюваннями, мудруваннями, думками. Спостерігають ся при неврозі нав’язливих станів, психопатії (психастенічній), шизофренії.
Імпульсивні дії – неусвідомлені, прості, поодинокі, не пов’язані з ситуацією дії часто руйнівного характеру. Такі дії короткочасні і здійснюються без певного вольового зусилля (імпульс). Може мати місце при кататонії.
РОЗЛАДИ ПОТЯГІВ
Розлади потягів виявляються непереборним прагненням, що оволодіває хворим всупереч здоровому глузду, почуттям та волі, виконувати безглузді дії. До них належать:
дромоманія – непереборний потяг, без будь-якої мотивації, до бродяжництва;
піроманія – неподоланна пристрасть до підпалювання без будь-яких мотивів;
клептоманія – бажання красти зовсім непотрібні речі без будь-якої мотивації, стимулів і зацікавлення;
міфоманія – потяг до обману, вигадок, фантазій (без розладу пам’яті);
арифмоманія – непереборне, нав’язливе бажання рахувати будь-які предмети;
дипсоманія – раптовий, непереборний потяг до алкоголю, періодичні запої;
наркоманія – непереборний потяг до вживання наркотичних речовин, психічна і фізична залежність;
гемблінг – непереборний потяг до ігор, ігрова залежність;
інтернет-залежність;
копролалія – непереборний потяг говорити непристойності, цинічно лаятися.
Імпульсивні розлади потягів спостерігаються у психопатичних особистостей, при невротичних розладах, на початку розвитку шизофренії.
Хворобливі розлади харчового потягу (інстинкту) проявляються поліфагією, булімією – посилення харчового потягу, хворі поїдають надмірну кількість їжі за відсутності відчуттяситості. Спостерігається при невротичних станах, шизофренії, органічних ураженнях головного мозку.
Анорексія – ослаблення харчового потягу, відмова від їжі. Спостерігається при нервовій анорексії. Ослаблення харчового інстинкту супроводжує депресивні та астенічні стани, шизофренію, тривалі соматичні хвороби.
Копрофагія – спотворення харчового інстинкту (потягу). Хворі їдять неїстівне. Така патологія буває при розумовій відсталості, деменції, органічних ураженнях головного мозку.
Хворобливі розлади інстинкту самозбереження проявляються його посиленням, ослабленням та спотворенням. Посилення цього інстинкту виражається агресивними або панічними реакціями, немотивованими скаргами. Ослаблення його проявляєтьсявідсутністю дій навіть, коли хворому щось загрожує.
Спотворення інстинкту самозбереження проявляється психомоторним збудженням з нанесенням само пошкоджень, суїцидальними намірами, тенденціями та вчинками. Ці розлади бувають у осіб з психопатичною структурою особистості і у хворих на шизофренію.
Хворобливі розлади статевого інстинкту й статевого потягу (лібідо) проявляютьсязагостренням, ослабленням лібідо та статевими збоченнями.
Гіперсексуальність – загострення статевого потягу, у чоловіків – сатиріаз, у жінок –німфоманія. Гіперсексуальність спостерігається при маніакальних станах, органічних ураженнях головного мозку з психічними проявами – прогресивному паралічі, старечому недоумстві, епідемічному енцефаліті, олігофренії.
Гіпосексуальність – ослаблення лібідо. Гіпосексуальність супроводжує депресивні та астенічні стани, неврози, шизофренію.
Статеві збочення (статеві перверзії, парафілія).
Статеві перверзії виявляються зміною спрямування статевого потягу та форм його реалізації. Їх можна вважати істинними тільки тоді, коли спотворений статевий потягреалізується, заміщуючи нормальне статеве життя. Статеві збочення досить різноманітні. Це можуть бути порушення статевої самосвідомості (транссексуалізм), психосексуальних орієнтацій за об’єктом, віком та статтю об’єкта.
Транссексуалізм – стійке усвідомлення власної належності до протилежної статі, попри те, що статеві залози, сечостатеві органи і вторинні статеві ознаки відповідають генетичній статі.
Патологічний онанізм – одержання статевого задоволення за допомогою тільки механічного подразнення статевих органів (фізичний онанізм) або посиленого фантазування на еротичні теми (психічний онанізм).
Нарцисизм (аутоеротизм) – спрямування лібідо на самого себе, сексуальна самозакоханість, милування власним оголеним тілом (культ власного тіла), що супроводжується статевим збудженням.
Ексгібіціонізм – одержання статевого збудження і задоволення шляхом оголювання і виставлення статевих органів перед особами протилежної статі. Спостерігаєтьсязазвичай у чоловіків.
Вуайєризм (візіонізм, скопофілія) – непереборний потяг до підглядання за статевимактом, сексуальними діями, оголеними особами, їх статевими органами з метою одержання статевого задоволення. До різновиду скопофілії належать захопленняпорнографією, еротичними фільмами тощо.
Фетишизм (ідолізм, символізм) – зведення до культу певного предмета (жіночої білизни, одягу, взуття або певних частин тіла – ноги, молочні залози, статеві органи), настання статевого збудження та одержання насолоди від споглядання їх або дотику до них. Буває лише у чоловіків.
Фротерізм – досягнення сексуального збудження і оргазму шляхом тертя до тіла іншої людини, зазвичай непомітно для неї в тісноті, в транспорті.
Трансвестизм – настання статевого збудження і задоволення під час переодягання в одяг протилежної статі.
Зоофілія (содомія, бестіалізм, зооерастія) – сексуальний потяг до тварин, одержаннязадоволення від статевого акту з ними.
Некрофілія (бертранізм) – статевий потяг до трупів, здійснення з трупами сексуальних дій і одержання від цього статевого задоволення.
Педофілія – сексуальний потяг до дітей зі спробами вступити з ними в статевий контакт.
Ефебофілія – статевий потяг до підлітків та юнаків чи юнок.
Геронтофілія – статевий потяг до осіб старечого віку, одержання статевого задоволенняпід час статевого акту з ними.
Гомосексуалізм (сексуальна інверсія) – порушення психосексуальної орієнтації, статевийпотяг до осіб однойменної статі. Чоловічий гомосексуалізм називають уранізмом (педерастією), жіночий – лесбіянством, лесбійською любов’ю, сафізмом.
Садизм – одержання сексуального задоволення під час статевих зносин тільки за умови, що зроблено боляче сексуальному партнерові. Патологічна пристрасть до жорстоких вчинків, катування. Завдаючи фізичних мук іншим, садист дістає насолоду.
Мазохізм статеве збудження і задоволення виникає лише на тлі відчуття болю, заподіяного партнером.
ПСИХОМОТОРНЕ ЗБУДЖЕННЯ
Психомоторне збудження – надто виражена неадекватна рухова й психічна активність, патологічна за формою та силою, що створює для оточення і самого хворого ненормальні умови і навіть небезпеку. Найчастіше у лікарській практиці зустрічаютьсятакі види збудження: галюцинаторно-маячне (галюцинаторно-параноїдне), маніакальне, депресивне, кататонічне, гебефренічне, епілептичне, аментивне, хореатичне, істеричне, психопатичне, панічне, еретичне, метушливе (старече).
Галюцинаторно-маячне збудження характеризується наявністю слухових, зорових та інших галюцинацій, явищами психічного автоматизму, маячними ідеями стосунку, психічного та фізичного впливу, переслідування, шкоди та фін. Систематизаціямаячення відсутня. Поведінка хворих залежить від змісту галюцинаторно-маячних переживань. Хворі часто розмовляють з уявними співрозмовниками («голоси»), відповідають на їх запитання. Хворі у всьому оточуючому бачать небезпеку для себе, не завжди розуміють, що відбувається. Вони емоційно напружені, розгублені, підозрілі, злосливі, відчувають небезпеку у всьому. Такий стан супроводжується тривогою істрахом. Хворі вважають, що всі оточуючі налаштовані проти них, а це спонукає їх до самооборони. Захищаючись, вони роблять спробу втекти, можуть здійснити напад на оточуючих їх людей, іноді здійснюють суїцидальну спробу, щоби позбавити себе від мук.
Маніакальне збудження супроводжується підвищеним настроєм, прагненням до постійної активної діяльності, балакучості. Такі хворі веселі без будь-яких причин, постійно знаходяться в русі, відчувають фізичну бадьорість, не втомлюються, не виснажуються. Легко беруться за будь-яку справу, але не доводять її до кінця. Легко вступають у мовний контакт. Мова прискорена. Під час розмови легко переключаються з однієї теми на іншу, не закінчивши обговорення попередньої. Коли збудження досягає максимуму, хворі не утримуються на одному місці, голосно розмовляють, кричать. Спроби заспокоїти хворих залишаються марними. У хворих стійке безсоння. Період веселощів може змінюватися дратівливою гнівливістю. Хворі не терплять заперечень, відкрито виражають своє незадоволення, проявляють злість і агресивні реакції, інколи з руйнівними діями при спробі оточуючих запобігти реалізації їх планів. Вони переоцінюють свої можливості в бік підвищення. Хворі не здатні контролювати свої вчинки, останні часто поєднуються зі спалахами агресивності, що може призвести до небезпечних дій, наприклад, поранення, вбивство, зґвалтування.
Маніакальне збудження є типовим для маніакального епізоду (фази) біполярного афективного розладу (МДП), органічних захворювань головного мозку, шизоафективних розладів, при лікуванні стероїдними гормонами.
Депресивне збудження виникає у хворих у стані депресії, яка поєднується з тривогою тастрахом. На тлі депресивного синдрому розвивається психомоторне збудження, яке досягає ступеня шаленості (ажитована депресія). Ажитована депресія характеризуєтьсяпоєднанням вираженого афекту туги і тривожного неспокою. Хворі метушаться, не утримуються на одному місці, відчувають страшні муки, висловлюють хворобливі ідеї самозвинувачення, самоприниження. Найвищий ступінь депресивного збудження – меланхолічний раптус ( raptus melancholicus ). На тлі гострої нестерпної болісної туги і розгубленості виникають раптові спалахи – напади шаленого рухового збудження і відчаю, яке характеризується жахом, стогоном, голосінням, заломленням рук, само пошкодженням. У такому стані досить висока небезпека суїцидальних дій.
Спостерігається депресивне збудження при біполярному афективному розладів, депресивний епізод (МДП), органічних захворюваннях головного мозку, інволюційних психічних розладах, симптоматичних психічних розладах, шизофренії тощо.
Кататонічне збудження проявляється пролонгованим або у вигляді нападів моторного неспокою у вигляді безглуздих стереотипних рухів. У клінічній картині мають місценегативізм (немотивований протиімпульс), вербігерація (мовленева стереотипія –схильність до повторення одних і тих же слів, фраз), ехолалія (повторення фраз або слів оточуючих), ехопраксія (повторення рухів), парамімія (невідповідність мімічних реакцій емоційному стану). Виділяють «німе» та імпульсивне кататонічне збудження. «Німе» збудження безмовне, мовчазливе хаотичне, безглузде з жорстоким опором оточуючим, часто з агресією. Імпульсивне збудження проявляється несподіваними, немотивованими вчинками хворих, раптово схоплюються, кудись біжать, з шаленою люттю нападають на оточуючих. Раптово можуть «застигати» в оціпенінні і знову збуджуються.
Спостерігається кататонічне збудження при шизофренії (кататонічна форма), органічних ураженнях головного мозку, затяжних симптоматичних психічних розладах.
Гебефренічне збудження. У структурі гебефренічного синдрому поєднуються афективні розлади (патетика, екстаз, злість, лють) з руховими. Для хворих характерна надмірно манірна, безглуздо-пустотлива поведінка. Вчинки хворих мають парадоксально-химерний характер. Вони кривляються, корчать гримаси, скачуть, перекидаються, плюються, повторюють жести, рухи, постави оточуючих. Цей тип збудженнясупроводжується немотивованими веселощами і безглуздими висловлюваннями. Крайній варіант – агресивна поведінка: хворі кидаються на оточуючих, б’ють їх, рвуть одежу тощо. Це збудження є характерним для гебефренічної форми шизофренії.
Епілептичне збудження розвивається раптово на тлі звуженого поля свідомості (присмерковий стан)ю. За своєю інтенсивністю перевищує всі інші типи збудження. Длянього характерні виражений афект злоби та агресії з руйнівними діями, галюцинації та маячні переживання загрозливого змісту. У зв’язку з порушенням свідомості мовний контакт з хворими неможливий. Силу афекту визначають яскраві галюцинації загрозливого характеру з картинами пожеж, вбивств, світових катастроф. Хворий чує крики, погрози, стогін, бачить кров, відчуває неприємний запах тощо. У клінічній картині збудження поєднуються туга, злоба, дратівливість, агресія. Як крайній ступінь агресивності – вбивство, каліцтво, аутоагресія. Критика хворих до своїх дій відсутня.
Виникає епілептичне збудження у хворих на епілепсію перед епілептичними нападами або після них, при органічних ураженнях головного мозку (наслідки черепно-мозкової травми, енцефаліту, менінгіту та ін.).
Аментивне збудження виявляється безладною поведінкою. Хворі метушливі, розгублені, їхні рухи однотипні, хаотичні. Не орієнтуються в оточенні, не розуміють, що відбуваєтьсянавколо, раз-по-раз озираються, вдивляються в обличчя людей. Постійно задають запитання: «Де я?», «Хто вони?», «Що відбувається?». Їхні висловлювання непослідовні, фрагментарні (аментивна мовленева безладність). Інколи хаотичний набір фраз переривається невеселим сміхом, схлипуванням. Міміка хворих виражає здивування у поєднанні з тривогою, страхом, безпорадністю.
Хореатичне збудження виникає гостро, частіше увечері або вночі і характеризуєтьсяглибокою сплутаністю свідомості та дезорієнтацією. Рухи безладні, аморфні, в межах ліжка (яктація). Хворий розмахує руками, скидає постіль на підлогу, скручує її, опускає ноги. Мовлення складається з окремих слів, уривків фраз, складів, звуків (хореатична мовленева безладність). Соматичний стан тяжкий. Шкіра і слизові оболонки сухі, бліді. Обличчя гіперемовані, склери ін’єковані. Губи з тріщинами, часто з герпетичною висипкою. Язик сухий, вкритий сіро-коричневим нальотом. На тілі помітні петехії, синці. Гіпергідроз, фізичне виснаження, температура тіла досягає 40-410 С. Хореатичне збудження спостерігається при інфекційному психозі типу «гострого маячення» та при фебрильній шизофренії.
Істеричне збудження виявляється порушеннями в афективній сфері (підвищена афективність, дратівливість, нестійкість емоцій). На тлі пригніченого настрою хворі з незначного приводу демонстративно плачуть, голосять, стукають кулаками по столу, тупають ногами, б’ють посуд, рвуть на собі одежу. Інколи знижений настрій змінюєтьсявеселістю, при цьому хворі неадекватно сміються. На висоті збудження («рухова буря») кричать, тремтять, метушаться, аж до конвульсій. Демонстративно говорять про самогубство, інколи навіть роблять спробу суїциду. При істеричному збудженні можуть виникати істеричне потьмарення свідомості та істеричні напади. На поведінку хворого впливає конкретна психотравмівна ситуація. Істеричне збудження може супроводжувати істеричну психопатію, істеричні форми реактивних психозів (синдром Ганзера, псевдодеменцію, пуерилізм), істеричний невроз.
Психопатичне збудження є характерним для психопатій (розлади зрілої особистості і поведінки у дорослих) та психопатоподібних станів внаслідок органічного ураженняголовного мозку. Психопатичне збудження, як правило, обумовлене якими-небудь психологічними причинами. Відмінність психопатичного збудження від інших типів полягає в його цілеспрямованості. Характерним для нього є невідповідність надмірно бурхливої емоційної реакції мінімальному за силою і якістю подразника. Такі особи – крикливі, злобні, лаються (часто нецензурно), чинять опір огляду та співбесіді, схильні до агресивних руйнівних дій, можуть демонстративно наносити собі пошкодження. Їхгнів має цілеспрямований характер проти конкретної особи – уявного кривдника. При спробі утримати таких осіб, збудження зростає. Зміст мови (вимоги, загрози, лайки) змінюється в залежності від дій оточуючих та ситуації. Часто психопатичне збудженнямає «театральний» характер – хворі намагаються привернути до себе увагу, «працюють на публіку». На початку збудження має цілеспрямований характер (реалізація потягів або установок), згодом воно може стати глобальним і проявляється звуженням полясвідомості, по типу істеричного присмеркового стану.
Панічне збудження виникає внаслідок важких психогенній і характеризуєтьсябезглуздим моторним збудженням у вигляді, так званої, «рухової бурі». Причиною можуть бути раптові досить сильні емоційні потрясіння, психотравмуючі ситуації, які мають безпосередню загрозу для життя людей (природні та техногенні катастрофи). На тлі розладів свідомості (звуження поля свідомості) розвивається рухове збудження, однотипне, монотонне або безладно-хаотичне. Характерні безглузді рухи, вчинки. Хворі метушаться, кудись біжать, часто назустріч небезпеці, не реагують на зауваження і запитання оточуючих. Можуть наносити собі пошкодження і, навіть, закінчити життясамогубством. При надзвичайних ситуаціях, коли в натовпі переважає афект жаху істраху, однією із задач, крім надання медичної допомоги, є виявлення «лідера» – панікера, який створює паніку і ізолювати його.
Еретичне збудження спостерігається при олігофренії і виявляється руховим збудженням безглуздого характеру, часом руйнівними діями, супроводжується криками, інколи з нанесенням собі пошкоджень.
Метушливе (старече) збудження спостерігається в осіб старечого віку, при вираженому атеросклерозі судин головного мозку та атрофічних процесах головного мозку, при наростанні набутого слабоумства (деменції). Розвивається поступово на тлі старечого безсоння, напливу тривожних думок і побоювань. Збудження проявляється безцільними діями і руховим неспокоєм. Хворі не утримуються на одному місці, встають з ліжка, кудись метушливо збираються, шукають речі, складають їх, намагаються вийти на вулицю. При спробі утримати їх вони чинять досить активний опір аж до агресії.
УВАГА є формою організації психічних процесів, що проявляється вибірковою (селективною) здатністю зосереджуватися на зовнішніх або внутрішніх подразниках, на об’єкті і діяльності.
Увага є орієнтувальним рефлексом. Селективність уваги випливає з утворення в корі великого мозку джерела збудження – домінанти. Концентрація уваги пов’язана з посиленням збудження в домінанті, яке супроводжується пригніченням інших ділянок кори. Відносна стійкість уваги залежить від здатності домінанти зберігати збудження. Розрізняють пасивну та активну увагу.
Пасивна увага є безумовним орієнтувальним рефлексом на подразники, що мають життєве значення.
Активна увага передбачає задум, несе в собі елемент творчості і спрямовується на об’єкт шляхом свідомої організації психічної діяльності. Людина концентрує увагу не тільки на подразниках високої інтенсивності, але й на слабких, якщо вони мають значення длядіяльності. Увага змінюється в залежності від інтересу до об’єкта, настрою, стану свідомості, втоми, прийому алкоголю, наркотиків, ліків.
Спостерігаються такі форми порушення уваги:
Відволікання уваги – надмірна рухливість уваги, перемикання її з одного об’єкта на інший. Характерне для маніакального синдрому. Загальмованість уваги має місце при депресивному синдромі, органічних ураженнях головного мозку.
Недостатня здатність до перемикання уваги пов’язана з в’язкістю мислення та схильністю до деталізації. Вона характерна для епілепсії, органічних уражень головного мозку. Порушення розподілу уваги спостерігається при ураженні судин головного мозку, особливо при церебральному атеросклерозі.
Виснаження уваги властиве астенізованим пацієнтам з тяжкими тривалими соматичними недугами, хворим на невротичні розлади, з органічним ураженням головного мозку.
Апрозексія – повне випадіння уваги.
Дезінтеграція активної уваги має місце при вираженому недоумстві.
Спотворення уваги спостерігається при шизофренії, коли хворий зосереджується на патологічних переживаннях (галюцинації, маячні ідеї тощо).