Загальноприйнято, що розвиток епідемічного процесу при аерозольних інфекціях визначається інфекційно-імунологічними взаємовідносинами популяцій в паразитарній системі. В даний час відмічається нелінійний характер інфекційно-імунологічних взаємовідносин. Під впливом циркуляції збудника імунологічна структура колективу діє на якість цього збудника. Вірулентність зростає при пасажі через сприйнятливі організми і знижується при пасажі через імунні, що дозволяє збуднику зберігатися в міжепідемічний період. Тобто відбувається саморегуляція паразитарної системи.
Соціальними факторами, які впливають на розвиток епідемічного процесу аерозольних антропонозів є щільність населення, скупченість розміщення, народжуваність, формування колективів, організація щеплень. Більшість інфекцій цієї групи є керованими інфекціями, які регулюються засобами імунопрофілактики.
За етіологією інфекції дихальних шляхів складають велику групу, до неї відносяться як вірусні, так і бактеріальні інфекції.
Вірусні: грип, ГРВІ, кір, краснуха, епідемічний паротит, вітряна віспа, віспа мавп,вірусні контагіозні геморагічні гарячки, мононуклеоз, ентеровірусна інфекція, герпетична інфекція. ГРВІ в свою чергу поділяються на: аденовірусну інфекцію, парагрип, риновірусну інфекцію, респіраторно-синцитіальну.
Бактеріальні: менінгококова інфекція, дифтерія, кашлюк, паракашлюк, скарлатина, ангіна, орнітоз, легіонельоз, респіраторний хламідіоз, мікоплазмоз.
Найбільш розповсюджені – гострі респіраторні захворювання (ГРЗ) як вірусної так і бактеріальної етіології. Останнім часом часто виникають спалахи ентеровірусної інфекції, яка передається як повітряно-краплинним шляхом, так і фекально-оральним. Із бактеріальних захворювань з повітряно-краплинним механізмом передачі найнебезпечнішими є дифтерія та менінгококова інфекція.
Особлива увага приділяється розгляду окремих нозологій, зокрема, дифтерії.
Дифтерія – це небезпечна антропонозна інфекція, яка характе¬ризується загальноюі нтоксикацією, фібринозним запаленням слизо¬вих оболонок ротоглотки, дихальних шляхів, розвитком таких тяжких ускладнень як міокардит, неврити , круп.
Джерелом інфекції є людина, яка хворіє на дифтерію або носій. Механізм передачі – повітряно-краплинний, але в зв’язку із стійкістю збудника у зовнішньому середовищі можливий і контактно-побутовий шлях передачі через поцілунок, посуд, іграшки). У виняткових випадках може передаватися через харчові продукти.
Заходи щодо хворих, носіїв і реконвалесцентів. Усі хворі на дифтерію та носії токсигенних штамів підлягають обов’язковій госпіталізації. Тих, хто перехворів, виписують із лікарні при двократному негативному результаті дослідження, яке проводиться з дводенним інтервалом, нанаявність коринебактерій дифтерії в слизу ротоглотки і носа. Діти до відвідування дитячої установи допускаються після додаткового двократного бактеріологічного дослідження з негативним результатом (через З дні після виписки з лікарні і ще через 2 дні). Носії нетоксигенних дифтерійних паличок допускаються в дитячі колективи. Питання про допуск бактеріоносія токсигенного штаму в колектив вирішується комісійно за участю епідеміолога, педіатра й отоларинголога.
Носії токсигенних коринебактерій дифтерії, які допущені в колектив, підлягають щотижневому бактеріологічному обстеженню з перевіркою виділеного штаму на токсигенність (до отримання двох негативних результатів дослідження мазків із ротоглотки і носа) і продовженню лікування носоглотки; за колективом, куди допущений носій, спостерігає епідеміолог, періодично проводяться медичні огляди з метою виявлення дітей із гострими запальними процесами в носоглотці, їх лікування й обстеження на носійство коринебактерій. У період перебування вколективі носіїв токсигенних штамів до такого колективу приймають тільки дітей, правильно щеплених проти дифтерії. Бактеріоносії нетоксигенних штамів з гострими або хронічними процесами в носоглотці підлягають лікуванню і можуть відвідувати колектив.
Носії нетоксигенних штамів не підлягають госпіталізації й лікуванню антибіотиками, їм проводиться консультація ЛОР-лікаря.
Заходи щодо осіб, які спілкувалися з хворими. Медичне спостереження за осередком відбувається протягом 7 діб після госпіталізації хворого, з одноразовим бактеріологічним дослідженням слизу із ротоглотки та носа у контактних осіб. Особи з ЛОР-патологією, що виявлені в колективі, підлягають бактеріологічному обстеженню на коринебактерії і провізорній госпіталізації.
У дитячих дошкільних закладах медичний огляд дітей, обслуговуючого персоналу проводить оториноларинголог щоденно з термометрією. Перевіряють стан протидифтерійного імунітету, у разі потреби проводять щеплення.
При виявленні коринебактерійдифтерії розмежування припиняють після дворазового негативного результату бактеріологічного дослідження, проведеного з дводенним інтервалом.
Профілактичні та протиепідемічні заходи. Протиепідемічні заходи відносно джерела інфекції дифтерії проводять за такими напрямами: виявлення хворих, раннє встановлення діагнозу і виявлення бактеріоносіїв.
В осередку дифтерії проводять завершальну дезінфекцію. Для знезараження посуд кип’ятять в 2% розчині гідрокарбонату натрію протягом 15 хв. або витримують в 0,1-0,2% розчині хлораміну протягом 30 хв. Також знезаражують дитячі іграшки з урахуванням особливостей матеріалу. Білизну, рушники, носові хустки, якщо вони незабруднені, дезінфікують кип’ятінням або замочуванням в 3% розчині хлораміну протягом 20 хв. Для знезараження речей використовують також камерну дезінфекцію (парову або пароформалінову).
Нормативні документи: наказ МОЗ України “Про стан імунітету населення України до дифтерії та правця” № 545 від 24.11.2003; наказ МОЗ України “Про недоліки в профілактиці захворюваності на дифтерію” № 359 від 17.12. 1998; наказ МОЗ України “Про заходи щодо покращення бактеріологічної діаг¬ностики дифтеріїв Україні” № 193 від 03.08.1999.
Менінгококова інфекція – гостра антропонозна бактеріальна інфекція, яка характерізується ураженням слизової оболонки носоглотки і генералізацією у вигляді специфічної септицемії і гнійного менінгоенцефаліта.
Заходи щодо хворих, носіїв і реконвалесцентів. Хворі на генералізовану форму менінгококової інфекції (менінгіт, менінгококцемію) або при підозрі на неї підлягають негайній госпіталізації у спеціалізовані відділення, а за їхвідсутності — у бокси або напівбокси. Хворих із бактеріально підтвердженим назофарингітом, виявлених в осередках інфекції, у яких має місце підвищення температури і характерна клінічна симптоматика, ізолюють вдома або устаціонарі залежно від клінічних і епідеміологічних показань. Хворі на гострий бактеріологічно непідтверджений назофарингіт, виявлені в осередку, підлягають лікуванню за призначенням лікаря, що встановив діагноз. Із дитячих дошкільних закладів ці хворі ізолюються на час лікування й допускаються в колектив після зникнення гострих явищ.
Виписка хворих, що перехворіли на генералізовану форму менінгококової інфекції, проводиться на підставі даних про клінічне одужання, без бактеріологічного обстеження на носійство.
Носії, виявлені при бактеріологічному обстеженні в дитячих дошкільних закладах, школах-інтернатах та інших дитячих установах, виводяться з них настрок санації; з колективів дорослих, у т. ч. навчальних закладів, носії не ізолюються. Носії — діти і дорослі – із сімейних осередків у дитячі дошкільні заклади, школи, школи-інтернати, санаторії, літні оздоровчі установи та інші дитячі заклади не допускаються (бактеріологічне обстеження їхніх колективів не проводиться).
Носії підлягають санації. Через 3 дні після санації носіїв одноразово бактеріологічно обстежують, і якщо результат є негативним, ці особи допускаються в колективи.
При тривалому носійстві (понад 1 міс.) і відсутності запальних змін у носоглотці носій допускається в колектив, де він був виявлений.
При виявленні носія менінгококів серед хворих соматичних стаціонарів його вартоі золювати в бокс або напівбокс. Питання про санацію вирішується залежно від основного захворювання (якщо немає можливості ізолювати — санація обов’язкова). Персонал відділення проходить одноразове бактеріологічне обстеження, виявлені носії відсторонюються від роботи на час санації.
Носіїв менінгокока без запальних явищ у носоглотці не госпіталізують, але вони підлягають санації. Виписку зі стаціонару хворих, що перенесли назофарингіт, здійснюють після одноразового бактеріологічного дослідження з негативним результатом, проведеного не раніше ніж через 3 дні після закінчення лікування.
Реконвалесценти після генералізованої форми допускаються в дошкільні дитячі установи і в закриті навчальні заклади після одного негативного результату бактеріологічного дослідження, проведеного не раніше ніж через 10 днів після виписки зістаціонару. Реконвалесценти, що перенесли назофарингіт, і бактеріоносії допускаються в дитячі колективи після двократного негативного результату бактеріологічного дослідження, проведеного з інтервалом 1—2 дні, не раніше ніж через 3 дні після закінчення лікування.
Усі перехворілі на менінгіт перебувають під спостереженням у районного невропатолога і дільничного лікаря (диспансерний нагляд) не менше 2 років. При успішному результаті хвороби – обстеження протягом 1-го року 1 раз на 3 міс, протягом 2-го року – 1 раз на 6 міс. За наявності залишкових явищ призначається відповідне лікування.
Заходи щодо осіб, які спілкувалися з хворими. У дитячих дошкільних установах, дитячих будинках, школах-інтернатах, дитячих санаторіях, школах (класах) встановлюють карантин на строк до 10 днів від моменту ізоляції останнього хворого. Усі особи, які контактували з хворим у колективі, сім’ї (квартира), підлягають медичному огляду (у колективі – обов’язково отоларинголога). Особливу увагу слід приділяти виявленню осіб з хронічними запальними процесами в носовому відділі глотки і осіб, які мають висипи на шкірі. Ці особи підлягають провізорній госпіталізації. В осередку протягом карантину здійснюють клінічне спостереження з оглядом носової частини глотки, шкірних покривів і щоденну термометрію.
Обстеження на носійство менінгокока в оточенні хворого генералізованою формою менінгококової інфекції або підтвердженим бактеріологічно менінгококовим назофарингітом в організованих колективах проводять двократно з інтервалом 3-7 днів, перше бактеріологічнед ослідження проводять не пізніше 2-ї доби після виявлення та госпіталізації хворого. У сім’ї обстеження осіб, які контактували з хворим, проводять одноразово, дошкільних дитячих установах і закритих колективах встановлюють медичне спостереження шляхом проведення огляду носоглотки і шкірних покривів дітей і персоналу, термометрії протягом 10 днів 2 рази на добу з моменту реєстрації кожного випадку захворювання. Бактеріологічно необхідно обстежувати колективи новобранців, палати стаціонарів і групи дитячих санаторіїв. Нові особи й особи, тимчасово відсутні, не прийматься в дитячий колектив впродовж 10 днів після останнього випадку захворювання менінгококовою інфекцією (генералізованою формою, підтвердженим лабораторно менінгококовим назофарингітом). Протягом 10 днів забороняється переводити дітей і інших осіб із групи в групу. Дітям до 1 року, які спілкувалися з хворими, у яких діагностовано генералізовану форму інфекції, або старшим дітям, які тісно спілкувалися з хворим у дошкільних установах, при несприятливій епідеміологічній ситуації (скупченість, наявність ослаблених дітей, множинні захворювання) вводять гамма-глобулін. Із профілактичною метою вводять нормальний імуноглобулін. Препарат вводять внутрішньом’язово, одноразово, непізніше 7-ї доби після реєстрації першого випадку захворювання.
Профілактичні та протиепідемічні заходи. У разі виявлення 5 (і більше) випадків генералізованої форми менінгококової інфекції подають позачергове донесення в МОЗ України в установленому порядку.
Після госпіталізації хворого з генералізованою формою менінгококової інфекції необхідно перш за все обмежити розміри осередку, виявити осіб, які контактували з хворим, уточнити тривалість і близькість контакту.
В організованих колективах (військові частини, дитячі будинки тощо), які є осередками спалахів менінгококової інфекції, або на окремих територіях з високими показниками захворюваності можна проводити імунопрофілактику за епідеміологічними показаннями зареєстрованими в Україні вакцинами.
Інструктивні документи: методичні вказівки МОЗ СРСР “По протиепідемічних заходах при менінгококовій інфекції” від 01.12.1988.
Епідемічний паротит або свинка, завушниця, паротитна хвороба – гостра інфекційна хвороба, вірусної етіологіі, що характеризується системним ураженням слинних залоз, переважно білявушних, а також часом підшлункової й статевих залоз та центральної нервової системи. Захворювання спостерігається як у дітей, так і у дорослих. Поширюється повітряно-крапельним шляхом.
Заходи щодо хворих і реконвалесцентів. Треба забезпечити повне і раннє виявлення хворих і їх ізоляцію у домашніх умовах. Хворих госпіталізують за клінічними й епідеміологічними показаннями. Через 9 днів від початку захворювання, за умови зникнення гострих клінічних явищ, припиняють ізоляцію хворих. При повторних випадках захворювання паротитом у дитячій установі хворий допускається в нього після зникнення гострих явищ хвороби.
Заходи щодо осіб, які спілкувалися з хворими. Діти до 10 років, що контактувализ хворим, та ті, які не хворіли на паротит, підлягають роз’єднуванню на 21 день. При точному встановленні часу контакту діти, що не хворіли на паротит, допускаються в дитячі установи в перші 10 днів передбачуваної інкубації; з 11-го по 21-й день вони підлягають роз’єднуванню. До 5-го дня від моменту контакту таким дітям можливе проведення екстреної імунізації шляхом введення паротитної вакцини. У разі занесення збудника інфекції до дитячих дошкільних установ в них проводять карантинні заходи впродовж 25 днів.
Профілактичні і протиепідемічні заходи. Основним профілактичним заходом відносно епідемічного паротиту є планова імунізація дітей живою паротитною вакциною: моновакциною чи трикомпонентною вакциною “Трімовакс” виробництва фірми “Авентіс Пастер” або “Пріорикс” виробництва фірми “ГлаксоСмітКляйн”.
В осередках епідемічного паротитупроводиться поточна дез¬інфекція приміщення, часте провітрювання, вологеприбиран¬ня, миття посуду, іграшок.
Кір – гостре вірусне захворювання, джерелом якого є хвора людина. Передається повітряно-крапельним шляхом, характеризується ураженням слизових оболонок дихальних шляхів, рота, очей, зіва. Має чітку циклічність перебігу, супроводжується інтоксикацією, гарячкою, плямисто-папульозним висипом на шкірі, а також специфічною енантемою у вигляді плям Бельського-Філатова-Копліка.
Протиепідемічні заходи в осередку. Екстренну пасивну профілактику здійснюють донорським імуноглобуліном до 5-го дня від моменту контакту невакцинованим дітям, що мають протипоказання до вакцинації, або дітям до року. За відсутності протипоказань невакцинованим вводять живу корову вакцину.
Планову вакцинацію проводять у віці 15-18-и місяців. Вакцину вводять одноразово в дозі 0,5 мл. підшкірно. Ревакцинація (якщо вона потрібна) за серонегативних реакцій проводиться одноразово в 6-7 років.
Контактні щодо кору особи, які не хворіли, і нещеплені діти за одноразового контакту можуть відвідувати дитячі установи до 7-го дня від початку контакту, починаючиз 8-го по 17-й день підлягають карантину, а із отриманням імуноглобуліну – до 21-го дня (не допускають у дитячі заклади – ясла, садочки і перші два класи школи). В осередку проводиться щоденний огляд і термометрія.
Кашлюк – гостра інфекційна хвороба, що спричиняється грамнегативною бактерією (паличкою Борде-Жангу), передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується помірною інтоксикацією, катаральним запаленням дихальних шляхів, приступами спазматичного кашлю з репризами та інспіраторною затримкою дихання.
Протиепідемічні заходи. Хворого на кашлюк ізолюють на 30 днів від початку хвороби. Для дітей у віці до 7 років, які були в контакті і невакциновані, встановлюють карантин протягом 14 днів від моменту останнього контакту з хворим. Якщо хворий лікувався вдома, діти до 7 років, що контактували зним, потребують розєднання на 30 днів з часу початку кашлю у останнього хворого.
Специфічна профілактика здійснюється застосуванням вакцини АКДП .