В основі реактивних психозів лежить реакція особистості на психічні стресові ситуації. Розрізняють гострі реактивні психози, підгострі та затяжні.
Етіологія – поліфакторна, розрізняють: біогенні чинники (стать, преморбідні та інтеркурентні захворювання), психологічні (конституційно-типологічні, екзогенно-психотравмівні), соціальні (мікро-, макросоціальні.). Патогенез складають ланки різного рівня: нейрохімічного (дисбаланс катехоламінів, вичерпання синтезу ендогенних опіоїдів), патопсихологічного (виникнення гострого або хронічного психологічного конфлікту, який дана особистість не здатна залагодити) та ін. Загальні закономірності клінічних проявів реактивних станів відповідають тріаді Карла Ясперса:
1) захворювання розвивається внаслідок психічної травми;
2) в психопатологічній симптоматиці відбивається зміст психотравмівного чинника;
3) регрес психопатологічної симптоматики залежить від завершення психотравмівної ситуації.
До гострих реактивних психозів відносять: гострий присмерковий стан; гострий реактивний ступор, гостру реактивну сплутаність, гострий реактивний параноїд.
Гострий присмерковий стан – розгортається на тлі афекту страху із відповідними мімічними та вегетативними корелятами, тривалістю до півгодини з подальшою амнезією. Проявляється панічною втечею з місця, де трапилося нещастя, втечею без цілі, невідомо куди, часто назустріч небезпеці. При спробі втримати хворий надає безглуздий опір. У маленький дітей даний стан може бути відповіддю на крик, бійку, загрозливу розповідь; у підлітків – на раптову важку психічну травму (стихійне лихо, катастрофа, смерть або хвороба близьких). В клініці можливі рухові розряди по типу епілептиформних або істеріоформних припадків, тиків, стани повного оципеніння.Характерним є зовнішній вигляд дитини: бліде обличчя, розширені зіниці, ціаноз кінцівок, пітливість, розлади сечовипускання. Тривалість – від декількох годин до 1доби, в подальшому розвиток пригніченого стану, немотивованих страхів, підозрілості, психічної гіперестезії. У маленьких дітей спостерігаються явища рухового та афективного розгальмування.
Гострий реактивний ступор відповідає гіпокінетичний формі афективно-шокових реакцій, або “удаваної смерті” за Кречмером. Характеризується станом олігокінезії, аж до повного знерухомлення. Часто спостерігається мутизм. Тривалість – від кількох годин до 2-3 діб з випадіння з пам’яті найгострішого періоду і фрагментарністю спогадів під час виходу.
Гостра реактивна сплутаність – присмерковий розлад свідомості з психомоторним збудженням, афектом страху. На цьому тлі спостерігається безперервна “мовна продукція” за типом “мовного вінегрету”.
Гострий реактивний параноїд розвивається гостро з афектом страху, тривогою, розгубленням, параноїдними ідеями переслідування, ставлення. Фабула маячних ідей відбиває психотравмівну ситуацію. Бувають компоненти синдрому Кандинського Клерамбо.
До підгострих реактивних психозів відносяться істеричні психози:істеричний присмерковий стан, псевдодеменція, Ганзеровський синдром, істеричний регрес психіки, істеричний ступор, синдром маревноподібних станів.
На сучасному етапі серед підлітків, як і серед дорослих, яскраві картини істеричних психозів, які були розповсюджені ще піввіку тому, зустрічаються доволі рідко. Клінічна картина не відрізняється від такої у дорослих.
Основними клінічними проявами псевдодеменції – уявної скороминучої недоумкуватості – є мимомова – хворі відповідають на запитання, але спеціально неправильно; мимодія – неправильно виконують найпростіші дії. Зазвичай все роблять навпаки. Не можуть порахувати до десяти, сказати скільки пальців на руках, назвати частину світу, на біле кажуть чорне, не знають свого прізвища. Виражені підвищенийнастрій, придуркуватість.
До затяжних реактивних психозів відносять реактивну депресію та реактивний параноїд.
Розрізняють три клінічні варіанти реактивної депресії: а) параноїдно-депресивний, б) астено-депресивний, в) істерико-депресивний. У дітей депресивні стани проявляються стерто та рудиментарно. Частіше реактивний депресивний психоз зустрічається у підлітків. Діти плачуть, стороняться оточуючих, не грають. Спостерігаються в’ялість, подавленість, сум, порушення сну та апетиту. До вечора можуть з’являтись розгальмованість, неслухняність, грубість. У дітей віком 7-10 років на фоні суму спостерігаються періоди психомоторної загальмованості. У підлітків часто відмічаються суїцидальні думки і спроби, несистематизовані маячні ідей самозвинувачення.
Реактивний параноїд зустрічається рідко як у дітей, так і у дорослих. Його виникненню сприяє обстановка загальної напруги, підозрілості, недовіри. Розрізняють паранойяльну, іпохондричну форми реактивних параноїдів та параноїди зовнішніх обставин. Індукований параноїдний психоз розвивається в осіб, які довго та близько контактують із психічно хворими.
Лікування – стаціонарне. При гострих формах потрібна невідкладна допомога. Парентерально вводять нейролептичні засоби, транквілізатори. У лікуванні реактивних депресій головне місце належить тимолептикам, часто в поєднанні із нейролептичними засобами та транквілізаторами. Також призначають загальнозміцнюючі, вітамінотерапію, після виходу – психотерапію, фізіотерапевтичні процедури.