Травма нирок найчастіше виникає в разі тупого ушкодження поперекової ділянки (удар, падіння з висоти, здавлювання). Нирки в дітей більш схильні до травмування, тому що кістково-м'язові структури не повною мірою забезпечують захисну функцію, а сама нирка не міцно фіксована в ретроперитонеальному просторі. Близько 20 % пошкоджень виникає у дітей з пухлинами та вадами розвитку нирок. Ушкодження нирок може бути як відкритим, так і закритим. Серед закритих пошкоджень нирки виділяють ураження зі збереженням цілості фіброзної капсули, що не супроводжується утворенням навколониркової урогематоми. Це так звані підкапсулярні ушкодження: крововиливи під власну капсулу нирки в паренхіму, слизову оболонку ниркових мисок, розриви ниркової тканини з утворенням сполучення з підкапсульним простором або з системою порожнин нирки.
Ушкодження нирки, які супроводжуються порушенням цілості фіброзної капсули й утворенням навколониркової урогематоми, вважають складнішими. Найважчим ушкодженням є розчавлення нирки та відрив ниркової ніжки, відрив сечоводу.
Основними клінічними проявами ушкодження нирок є гематурія, біль, інколи ознаки шоку, припухлість або пухлиноподібне утворення в поперековій ділянці, верхніх та бічних ділянках живота. Збільшення інтенсивності гематурії вказує на важкість ушкодження, проте в 10 % дітей ознак гематурії немає. Можлива вторинна ниркова кровотеча, яка виникає внаслідок відриву тромбів, ерозії судин та травматичних інфарктів нирки.
Біль – постійний симптом. Він тупий, має характер ниркової коліки, особливо в разі закупорки сечоводу кров'яним згустком.
Припухлість та пухлиноподібне утворення в поперековій ділянці або в черевній порожнині свідчать про поширення урогематоми внаслідок відриву або розриву нирки.
З'являються перитонеальні явища у вигляді напруження м'язів передньої черевної стінки в підребер'ї з відповідного боку.
У діагностиці використовують невідкладну екскреторну урографію, за допомогою
якої виявляють характер пошкодження та функцію контралатеральної нирки, УЗД та КТ живота. Розрізняють п'ять ступенів ушкодження нирки: І – паренхіматозне пошкодження без ознак субкапсулярного або навколониркового накопичення рідини (кров, сеча); II – часткове ушкодження нирки, невелика кількість рідини в субкапсулярному або навколонирковому просторі; III – розрив нирки та значне накопичення рідини у (поза) черевній порожнині; IV – розчавлення нирки на декілька частин зі збереженням зв'язку між частинами і частковим кровообігом; V – ушкодження судин нирки.
Лікування травми нирки спрямоване на максимальне збереження функціонуючої перенхіми. При ушкодженнях І-II ступенів, активній реєстрації гемодинамічних показників призначають постільний режим до припинення макрогематурії, гемостатичні засоби та антибактеріальну терапію для лікування посттравматичного пієлонефриту.
Оперативне втручання виконують у разі прогресуючої гематоми у зв'язку з проникними ушкодженнями, які супроводжуються важкими розривами (ІІІ-V ступенів): тривалі гематурія та кровотеча, розчавлення паренхіми, інфікування паранефрію, виникнення обструкції. Під час операції видаляють урогематому, ушивають розриви, дренують ниркову миску та навколонирковий простір, максимально зберігають нирку і тільки в разі порушення кровообігу в травмованій нирці проводять нефректомію.
Пошкодження сечоводів відносять до рідкісної травми, його діагностують під час внутрішньовенної урографії та визначають рівень затікання контрастної речовини. Обсяг оперативного втручання залежить від рівня та протяжності ушкодження. Можливе виконання пієлопластики, уретероколостомії, мобілізації нирки та накладання уретероуретероанастомозу, уретероцистонеостомії, трансуретероуретеростомії.