Захворювання повік
До патології повік належать природжені аномалії розвитку та розташування, набуті захворювання (гострі та хронічні), котрим властиві зміни в шкірі, хрящі, краях повік та мейбомієвих залозах, дистрофічні зміни, новоутворення.
Природжена патологія
Дія тератогенних чинників на організм жінки в першій половині вагітності може стати причиною розвитку колобоми повік у дитини, аблефарії (цілковита відсутність повік), анкілоблефарону (зрощення повік), природжених завороту або вивороту повік тощо.
З природженої патології найчастіше трапляються епікантус і птоз.
Епікантус
Епікантус – це шкірні складки по обидва боки від спинки носа, що мають форму півмісяця і прикривають внутрішній кут очної щілини. Залежно від розмірів епікантусу потреба в оперативному лікуванні зумовлена не лише косметичними міркуваннями, а й необхідністю розширити поле зору, обмежене шкірними складками.
Лікування: при невеликих складках застосовують U – V – подібні пластики, при великих дефектах – Z – подібні пластики Mustarde .
Природжений птоз
Природжений птоз, на відміну від набутого, частіше є двобічним і має різні ступені — від ледь помітного до майже повного. Характерний зовнішній вигляд хворих: закинута назад голова, підняті брови, глибокі зморшки на чолі. Захворювання здебільшого має сімейний характер. Причинами патології можуть бути недорозвиненість, цілковита відсутність або неправильне прикріплення леватора верхньої повіки, рідше — аплазія ядра окорухового нерва.
Лікування птозу оперативне, здійснюють його в перші 3 роки життя дитини.
Колобома повік .
Вроджений дефект повіки. Буває одностороннім або двостороннім, частковим або проходити через всі шари.
Лікування: При незначних дефектах проводять первинне зашивання. При великих дефектах застосовують шкірні трансплантанти та методики пересадки лоскутів.
Анкілоблефарон.
Зрощення шкіри повік, відсутність очної щілини.
Лікування хірургічне.
Запальні захворювання краю повік.
Етіологія і патогенез. Блефарит виникає внаслідок авітамінозів, глистяних інвазій, тонзилітів, захворювань травної системи, зубів, носа; у разі не-коригованих аномалій рефракції (гіперметропія, астигматизм) тощо. Несприятливі умови зовнішнього середовища (пил, дим, шкідливі хімічні сполуки) також спричинюють розвиток хвороби. У кон’юнктивальній порожнині здебільшого виявляють стрептококи, стафілококи.
Блефарит простий, або лускоподібний. Проявляється відчуттям стороннього тіла під повіками, важчанням і свербіжем повік, зоровою астенопією. Шкіра повік гіперемійована, краї грубі, біля коренів вій відзначаються скупчення відторгнених клітин епідермісу і загуслого секрету мейбомієвих залоз у вигляді білуватих лусочок. Шкіра над ними також гіперемійована, проте без виразок.
Виразковий блефарит. Характеризується більш різкою гіперемією, ніж за умов простого, а також набряками краю повік з поодинокими гнійними кірочками та гнійничками. Усе це є наслідком нагноєння волосяних мішечків і сальних залоз. При видаленні кірочок поверхня повік під ними кровоточить, у подальшому рубцюється, після чого можливий неправильний ріст вій (трихіаз) та їх випадіння. Хронічний перебіг захворювання призводить до загрубіння і гіпертрофії краю повік, що спричинює їх мозолястий вигляд.
Мейбомієвий блефарит виникає в разі порушення функції мейбомієвих залоз. Край повіки грубшає, шкіра і кон’юнктива гіперемійовані. Під час масажу повік скляною паличкою з вивідних проточок мейбомієвих залоз виділяється масний білий секрет, а в кутах очних щілин збираються білі пінисті виділення. Хвороба має хронічний характер із схильністю до рецидивування.
Як правило, блефарити супроводжуються хронічними кон’юнктивітами, подеколи кератитами.
Лікування блефаритів передусім полягає в усуненні причини захворювання. Залежно від клінічної форми місцеве лікування має деякі відмінності. В умовах мейбомієвого блефариту рекомендований масаж повік скляною паличкою з метою пожвавлення відпливу секрету мейбомієвих залоз. З інтермаргінального простору секрет видаляють ватним тампоном, змоченим у суміші рівних частин 70% спирту та ефіру. Після цього знежирені краї повік змащують розчином брильянтового зеленого.
У разі лускоподібного блефариту перед масажем обережно видаляють лусочки, потім застосовують брильянтовий зелений, основну увагу приділяючи ділянці біля коренів вій. При виразковому блефариті краї повік обробляють дезінфікуючим розчином (наприклад, фурацилін 1:5000), видаляють кірочки, а краї змащують розчином брильянтового зеленого. На ніч їх можна змастити очною маззю з антибіотиками, сульфаніламідами. Результати дає застосування примочок з відваром календули та маззю з неї.
Ячмінь
Ячмінь — гостре запалення волосяного мішечка вії або сальної залози, розташованої біля головки вії.
Етіологія і патогенез. Збудник захворювання — золотистий стафілокок. Розвивається воно під дією несприятливих зовнішніх і внутрішніх чинників (переохолодження, ослаблення організму загальними захворюваннями, бактеріальні запальні захворювання, захворювання кон’юнктиви тощо).
Клініка. Проявляються набряк і гіперемія повіки, біля її краю з’являється болючий щільний, обмежений інфільтрат. Можливе підвищення температури тіла та збільшення привушних лімфатичних вузлів. За З — 4 дні нагноєний інфільтрат прориває, назовні виділяються гній та некротизовані тканини. Після цього запалення вщухає, біль зменшується, з’являється кірочка на місці інфільтрату. У разі ускладнення можливі флегмона орбіти, тромбоз печеристої пазухи, менінгіт, септицемія.
Лікування. На початку захворювання вдаються до припікання верхівки інфільтрату 70% спиртом кілька разів за добу, застосовують сульфаніламідні препарати. В умовах важкого перебігу (абсцедування) призначають антибіотики та сульфаніламіди всередину, у деяких випадках потрібне хірургічне лікування в стаціонарі або поліклініці. Категорично забороняється видавлювати ячмінь. Слід пам’ятати, що в разі абсцедування протипоказані теплові процедури та УВЧ.
Профілактика полягає в своєчасному лікуванні блефаритів, кон’юнктивітів, запобіганні рецидивам хвороби (загальнозміцнююча терапія, дотримання правил особистої гігієни). У міжрецидивний період показані вітамінотерапія, аутогемотерапія, вживання пивних дріжджів.
Мейбоміїт
Мейбоміїт — ураження мейбомієвих залоз запального характеру.
Клініка. Відзначається гіперемія кон’юнктиви, вона набрякла та інфільтрована. Такі зміни поширюються на шкіру повіки. Інфільтрат згодом розсмоктується, прориває або обсумковується.
Лікування таке саме, що й в умовах зовнішнього ячменя. Розсмоктуванню інфільтрату сприяє закладання за повіку 1% жовтої ртутної мазі.
Халязіон
Градина повік — халязіон (безболісний проліферативно-гіперпластичний процес у мейбомієвій залозі, пов’язаний з затримкою виділення та наступним інфікуванням її секрету) .
Клініка. Круглий новоутвір, що просвічує крізь шкіру або кон’юнктиву (залежно від локалізації — із зовнішнього або внутрішнього боку хряща). Трапляються поодинокі або чисельні градини, розвиваються вони як самостійне захворювання або як наслідок гострого мейбоміїту.
Лікування на перших етапах консервативне. Показані УВЧ-терапія, закладання за повіки 1% жовтої ртутної мазі, масаж повік, ін’єкція всередину халязіону кеналогу або емульсії гідрокортизону. Якщо позитивних результатів немає, халязіон разом із сумкою видаляють хірургічним методом.
Абсцес, флегмона повіки
Причинами захворювання можуть бути інфікування ушкоджень шкіри повік, поширення інфекції із сусідніх тканин в умовах блефаритів, ячменя тощо.
Клініка. Захворювання починається гостро з набряку повіки, почервоніння шкіри, локальної (подеколи загальної) гіпертермії, різкого болю. Згодом з’являється флюктуація, що свідчить про некроз тканини повіки.
Лікування проводять залежно від стадії захворювання. Рекомендуються сухе тепло, УВЧ-терапія, інстиляції 30% розчину сульфацил-натрію, 0,2% розчину декаметоксину, антибіотики й сульфаніламідні препарати всередину. На стадії флюктуації вдаються до розтину абсцесу і дренування його порожнини.
Контагіозний молюск
Контагіозний молюск, як вважають дослідники, спричинений вірусами. На шкірі повік з’являються білі вузлики з виїмками в центрі, з яких виділяється кашоподібна маса.
Лікування хірургічне – видалення, вишкрібання, діатермокоагуляція.
Ентропіон
Ентропіон – заворіт повіки досередини. Розділяють на вроджений, інволюційний (старечий вік), рубцевий (внаслідок рубцевих змін кон’юнктиви при пемфігусІ очей, синдром Стівенса-Джонсона, трахома, після хімічних опіків, хірургічного втручання, після травм), спастичний (блефароспазм), алергічний (контактний дерматит) .
Скарги на подразнення та почервоніння ока, відчуття стороннього тіла, сльозотечу. Інші симптоми: поверхневий точковий кератит внаслідок того, що вії контактують з рогівкою, кон’юнктивальна ін’єкція.
Лікування:
1. Мазь з антибіотиками (еритроміцин, бацитрацин, флоксал, тобрекс).
2. Як тимчасовий захід, фіксація повік лейкопластирем.
3. Для постійної корекції необхідно провести хірургічне лікування.
Ектропіон
Ектропіон – виворіт повіки назовні. Розділяють на вроджений, інволюційний, рубцевий (внаслідок хімічних опіків, хірургічного втручання, після травм), паралітичний (параліч лицевого нерва), механічний (внаслідок випинання жирової клітковини очної ямки, пухлин повік), алергічний (контактний дерматит) .
Скарги на сльозоточивість, подразнення ока та повік, інколи безсимптомний перебіг. Інші симптоми: поверхнеий точковий кератит внаслідок кератопатії оголеності, кон’юнктивальна ін’єкція.
Лікування:
1. При кератопатії оголеності – зволожуючі краплі (штучна сльоза, відісік, систейн), кератопротектори (корнерегель, солкосеріл, актовегін).
2. На запалений внутрішній край повіки – теплі компреси і мазі антибіотиків (еритроміцин, флоксал, тобрекс).
3. Тимчасова фіксація повіки в належній позиції за допомогою лейкопластира.
4. Радикальним методом лікування є хірургічний.
Новоутворення повік .
Новоутворення повік поділяють на доброякісні та злоякісні.
До доброякісних пухлин належать
– бородавки (на шкірі повіки ближче до її переднього ребра);
– шкірний ріг (утвір у вигляді невеличкого підняття з ороговілих епідермальних клітин);
– ангіоми (варикозно або кавернозно змінені судини, телеангіектазії). Лікування їх хірургічне, у разі необхідності вдаються до електрокоагуляції, рентгенотерапії.
До злоякісних пухлин належать:
– саркома(зовні схожа на халязіон, але швидше росте і постійно рецидивує після видалення)
– карцинома– вона найчастіше локалізується біля внутрішнього кута ока на нижній повіці та має вигляд ущільнення на шкірі з виразками в центрі, нерівним дном і ділянками розпаду та рубцювання тканин.
Лікування залежить від розмірів пухлини та її локалізації — використовують хірургічне видалення, електроексцизію, кріодеструкцію, рентгено та хіміотерапію.
Шкірний ріг Ангіома нижньої повіки
Пальпебральний невус Базальноклітинна пальпебральна епітеліома
Базальноклітинна епітеліома Карцинома:
ЗАХВОРЮВАННЯ СЛІЗНИХ ОРГАНІВ.
Будова слізних органів.
1. Слізна залоза.
2. Слізне м’ясце.
3-4. Слізні канальці.
5. Слізний мішок.
6. Носослізний проток.
7. Нижня носова раковина.
ЗАЛОЗИ, ЯКІ ПРИЙМАЮТЬ УЧАСТЬ В УТВОРЕННІ СЛЬОЗИ:
l Залози з жировим секретом:
– Мейбомійові залози (на хрящовій пластині);
– Залози Цейса (в ділянці волосяних фолікулів вій).
l Залози з водним секретом:
– Залози Краузе (в кон’юнктиві хряща);
– Залози Вольфрінга (в кон’юнктиві хряща);
– Залози Моля (в ділянці волосяних фолікулів вій).
l Головні слізні залози:
– Знаходяться в верхній темпоральній частині орбіти, приблизно 10 вивідних протоків в верхніх складках.
l Залози з слизистим секретом:
– Бокалоподібні клітини;
– Крипти Гренле;
– Залози Манца.
ФУНКЦІЇ СЛЬОЗИ:
– захисна (вимиває з кон’юнктивального мішка сторонні тіла);
– трофічна (живить рогівку, яка не має власних судин);
– бактерицидна (у складі сльози неспецифічні фактори імунного захисту – лізоцим, альбумін, лактоферин, інтерферон);
– зволожуюча (особливо для рогівки).
Склад сльози:
Сльоза — прозора рідина. Має слаболужну реакцію. Основну частину (до 99 %) складає вода, залишок — неорганічні речовини (хлорид натрію, карбонат натрію та магнію, а також сірковокислий та фосфорнокислий кальцій). Бактерицидні властивості сльозам дає фермент лізоцим. До складу сліз також входить 0,1 % інших білків.
Методи діагностики:
– зовнішній огляд;
– біомікроскопія;
– Проба Ширмера: (визначення сумарної сльозопродукції).
В нормі через 5 хвилин змочування сльозою повинно бути не менше 15 мм фільтрувальної полоски.
Проба проводиться без використання анестетика.
– Визначення часу руйнування слізної плівки (проба по Норну)
Проводять з використанням розчину флюоресцеїну.
При біомікроскопії відмічають час від останнього кліпання до появи перших чорних плям (розривів) на поверхні рогівки.
Оцінка результатів: Час руйнування слізної плівки більше 10 сек – в нормі, менше 10 сек – патологія.
– промивання та зондування слізних шляхів.
Класифікація захворювань слізної залози:
l Запалення слізної залози:
гостре та хронічне.
l Нориці слізної залози:
вроджені та набуті.
l Пухлини слізної залози:
доброякісні, змішані, злоякісні.
l Кісти слізної залози.
l Зміщення слізної залози.
l Порушення функції слізної залози:
гіперфункція, гіпофункція (хвороба Шегрена)
Гострий дакріоаденіт – запалення слізної залози. Найбільш часто захворювання зустрічається у дітей та в молодому віці. Виникає як ускладнення загальних інфекцій (грип, ангіна, скарлатина, черевний тиф, пневмонія, епідемічний паротит і ін.).
Клініка. У зовнішній третині верхньої повіки у ділянці слізної залози відзначаються сильний біль, набряклість, почервоніння шкіри. У зв’язку з набряком очна щілина звужена, набуває S- подібної форми, витягнута по горизонталі. Зміщення очного яблука спричинює двоїння. Збільшуються регіонарні лімфовузли, набряк поширюється на скроневу частину обличчя; у подальшому очна щілина може зовсім закритись. Перебіг захворювання іноді доброякісний, а подеколи ускладнюється флегмоною.
Лікування :
В стадії інфільтрації – фізіотерапія:
– сухе тепло,
– УВЧ-терапія,
– УФО.
Фармакотерапія:
– антибактеріальні препарати,
– протизапальні препарати,
– глюкокортикостероіди,
– НПЗЗ,
– антисептичні засоби,
– сульфаніламідні препарати.
При вираженій інтоксикації:
– дезінтоксикаційна терапія,
– антисептичні лікарські засоби.
При абсцедування або наявності флюктуації:
– вскриття абсцесу,
– дренування з NaCL,
– антисептичні лікарські засоби.
Після очищення рани: лікарські препарати репаративної дії, магнітотерапія.
Каналікуліт.
Частота ураження:
– 60% – запаленя нижнього канальця,
– 30% – запалення верхнього канальця,
– 10% – ураження обох канальців.
Форми каналікуліта:
– гостра,
– хронічна.
Виникає при захворюваннях повік, кон’юнктиви і слізного мішка.
Збудниками можуть бути:
– гноєродні бактерії,
– патогенні гриби (аспергіли, пеніцили, трихофітони, актіноміцети),
– віруси (вірус простого герпесу).
Хронічний каналикуліт виникає при недостатній антибактеріальній терапії гострого запалення слізних канальців і кон’юнктиви.
Причиною хронічного запалення слізних канальців можуть бути туберкульоз, сифіліс і хламідійні ураження при трахомі.
Клініка: Відзначаються сльозотеча, почервоніння повіки біля внутрішнього кута ока, гнійні виділення. Каналець іноді набуває келихоподібної форми, слізний сосочок збільшується. Із слізних канальців виділяється гній.
Лікування
l Видалення вмісту слізних канальців,
l Промивання кон’юнктивальної порожнини р-нами антибіотиків.
Бактеріальний каналікуліт
l Антибактеріальні лікарські засоби,
l Антисептичні лікарські засоби,
l Сульфаніламідні препарати.
Грибковий каналікуліт
l Протигрибкові лікарські засоби
Вірусний каналікуліт
l Противірусні лікарські засоби
Стриктура слізних канальців.
Причини: хронічні кон’юнктивіти, каналікуліти, травми, природжена патологія. Локалізуються ушкодження здебільшого в місцях природних звужень канальців. Точно визначають локалізацію за допомогою рентгеноконтрастного дослідження.
Лікування. Залежно від локалізації та довжини стриктури застосовують зондування, промивання, накладають анастомози між канальцем і слізним мішком, співустя між кон’юнктивальною порожниною та мішком, вдаються до алопротезування слізних канальців.
Дакріоцистит
Дакріоцистит — запалення слізного мішка — має гострий або хронічний перебіг. Причини: стеноз носослізного каналу, травматичні ушкодження, інфікування оточуючих тканин тощо.
Клініка. Почервоніння шкіри, набряк, гіперемія слизової оболонки поблизу внутрішнього кута очної щілини, сльозотеча або слизово-гнійні виділення із слізних точок при натискуванні на ділянку слізного мішка. У разі поширення запального процесу на клітковину навколо мішка з’являються різка гіперемія, посилюється набряклість, непокоїть біль, підвищується загальна і локальна температура, збільшуються привушні лімфатичні вузли. Така клінічна картина властива флегмоні слізного мішка.
Лікування консервативне. Використовують масаж та промивання слізного мішка дезінфікуючими розчинами, антибіотики, сульфаніламідні препарати. У разі неефективності консервативної терапії вдаються до оперативного лікування (дакріоцисториностомія — штучне утворення співустя між слізним мішком і порожниною носа). Якщо зазначені заходи неефективні, здійснюють екстирпацію слізного мішка. Обираючи спосіб проведення операції, слід враховувати вік, фах, загальний стан хворого.
Дакріоцистит новонароджених.
Етіологія та патогенез . Захворювання виникає у випадку, якщо на момент народження або в перші тижні життя дитини желатинозні плівки (або пробки) в носослізному каналі не розсмокталися. Воно можливе також у разі природженої патології слізних канальців або слізного мішка (дивертикули, атрезії в слізному мішку, відсутність кісткового каналу тощо).
Клініка. У перші дні життя дитини спостерігаються сльозостояння, гіперемія слизової оболонки повік, слизово-гнійні виділення під час масажу ділянки слізного мішка. У разі недостатнього лікування можливе виникнення флегмони слізного мішка та орбіти — у хворого різко підвищується температура тіла, з’являються набряк і гіперемія шкіри повік у ділянці слізного мішка.
Лікування:
l Починають з масажу носо-слізного каналу. Мета масажу – розірвати желатинову плівку. Масаж потрібно робити 8-10 разів на день.
l Для зменшення клінічних проявів використовують розчини антибіотиків, сульфаніламідів.
l При відсутності ефекту від масажу проводять промивання та зондування очей через слізну крапку. Його краще робити в 2-х, 3-х місячному віці.
l При неефектовності консервативного лікування застосовують хірургічний метод дакріоцисторіностомія (проводиться під загальним наркозом і, як правило, проходить успішно).